Невигадані пригоди братів Рогатинців у Львові

0
1658

Для більшості сучасних львів’ян, словосполучення “брати Рогатинці” асоціюється здебільшого не з реальними людьми, а з вулицею у центрі міста. Натомість самі постаті Юрія та Івана фактично до сьогодні залишаються окутаними пеленою таємничості для широкого загалу. Разом з тим, мов йде про одних з найцікавіших осіб в історії ранньомодерного Львова, які безперечно варті уваги навіть сучасної людини, яка здебільшого переймається значно буденнішими проблемами. Отож пропонуємо вам поглянути на те, ким же ж бути Іван та Юрій Рогатинці.

Юрій та Івана народилися в Рогатині, орієнтовно в 1530-1540-ві роки. Їхнім батьком був рогатинський міщанин Кузьма, який володів ремеслом сідляра. Ймовірно саме в Рогатині два брати і отримали початкову освіту. Успадкувавши справу батька, Юрій та Іван жили у Рогатині, тут же вони і одружились з місцевими міщанками – Юрій з Ганною, а Іван з Марією. Проте вже у 1570-ті роки обоє братів переїжджають до Львова. Як влучно відзначає один з кращих дослідників історії ранньомодерного Львова Мирон Капраль, важко достеменно сказати у чому полягала причина такого рішення. Проте джерелами фіксується, що у грудні 1579 році брати придбали будинок у Галицькому передмісті.

Приїзд братів до Львова співпав з ситуацією у якому опинилось православне Львівське Успенське братство, яке на той час стало одним з чільних осередків культурного та освітнього життя української громади Львова. На думку більшості дослідників, реформування Успенського братства у 1570-80-ті роки пов’язане передовсім з діяльністю Івана Красовського та одного з братів Рогатинців – Юрія. У 1586 році братство отримало новий статут, який затвердив один з ієрархів Східної Церкви – Антіохійський патріарх Йоаким. Цікавим є той факт, що за певну провину члена братства могли навіть покарати ув’язненням при церковній вежі. Не оминула ця доля і Юрія Рогатинця, якого незважаючи на його заслуги посадили на добу до вежі. Членом братства міг стати кожен шляхтич, міщанин і навіть селянин. Тогочасне братство на тлі кризових явищ у православ’ї та враховуючи атмосферу полеміки та Реформації було досить передовою структурою у релігійному житті Львова.

Прикментно, що у 1588 році саме Рогатинці стали старійшинами вже реформованого братства. Проте одразу ж виник конфлікт братства з львівським єпископом Гедеоном Балабаном, який наклав церковне відлучення в тому числі і на братів Рогатинців. Далі – більше. Наприкінці жовтня 1587 року, рідний брат Гедеона – Василь, побив Юрія Рогатинця. Рогатинці з іншими членами братства шукали захисту у Константинопольського патріарха Єремії. Останній зняв з них церковне відлучення та надав братству та монастиреві Св. Онуфрія – Ставропігію.

Брати Рогатинці згодом стали повноправними міщанами те переселились на вулицю Руську. Вони намгаались стати повноправними членами львівського цеху сідлярів, римарів і підпружників. Проте православні не мали права вступати до цеху і братам вдалося в якості винятку потрапити до його лав виключно завдяки власному талантові. Тим не менш, хоч і вступивши до цеху, вони не мали права брати собі православних учнів. Це викликало численні позови та судові справи братів проти цеху. Міске право Рогатинці отримали у 1588 році. Рогатинці спільно володіли майном. Рогатинці активно контактували з князем Острозьким та іншими українськими магнатами, які були досить впливовими у Речі Посполитій і сприяли діяльності братства. Рогатинці також їздили на сейми . У 1592 році Юрій Рогатинець спільно з С. Зизанієм біля трьох років перебував у Вільнюсі. У 1595 році він повернувся до Львова, а у 1596 році брав участь у Берестейському соборі, де представляв антиуніатську позицію.

Особливу увагу викликають взаємини Юрія Рогатинця з Іваном Вишенським. Зокрема твір “Послання до Домнікії”, був адресований саме полеміці з Рогатинцем. Іван Рогатинець помер у 1603 році, залишивши заповіт, у якому він просив прийняти до цеху сідлярів своїх синів – Івана, Прокопа та Кузьму. Незважаючи на це, цехмістри відмовлялись це зробити. Лише втручання польного гетьмана коронного Станіслава Жолкевського допомогло на деякий час врегулювати справу. У травні 1605 року, Юрій Рогатинець також уклав збережений до нашого часу заповіт. Брати були чільними діячами у житті не лише братства, а у й усього ранньомодерного Львова. Вони були людьми свого часу і не залишались байдужими до актуальних для них подій того часу. На початку 1990-х років на їхню честь було названо одну з вулиць львівського середмістя. Проте чим вони є для сучасних львів’ян? Чому варто про них пам’ятати? Приблизно за 2000 років до життя Рогатинців, давньогрецький історик Фукідід у своїй «Історії», вклав у вуста афінського полководця Нікія фразу: «Держава – це люди, а не стіни чи кораблі…». Рогатинці не нарікали на бездіяльну владу чи «неправильне» населення. Вони своєю діяльністю намагались робити усе щоб покращити місто та середовище у якому вони жили. Приклад, про яким сучасним львів’янам, та й не лише львів’янам, варто хоч деколи згадувати.

Віктор ГУМЕННИЙ

Джерела:

  1. Капраль М. Брати Рогатинці – старійшини львівського Успенського братства // Україна в минулому / Інститут української археографії, Львівське вiддiлення. – Київ; Львів, 1992. – Вип. 2. – С.50–60.
  2. Ясіновський Ю. П. Рогатинець Юрій Кузьмич // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 249.

Напишіть відгук