Найбільший львівський інтеліґент, або ким був Роман Турин

0
2798
Найбільший львівський інтеліґент, або ким був Роман Турин

Ім’я Романа Турина досі залишається маловідомим львів’янам. За іронією долі, про нього найчастіше згадують як про людину, яка відкрила для мистецького світу українського художника-примітивіста Никифора Дровняка з Криниці (нині – Польща). Однак при цьому забувають, що Роман Турин і сам був непересічною особистістю – талановитим живописцем, фотографом-портретистом, режисером документального кіно та першим українським фотохудожником у Галичині, який опанував техніку рекламного фотомонтажу та фотоколажу у 30-х рр. ХХ ст. Цього високого елегантного чоловіка  із гарною поставою неможливо було не помітити на львівських вулицях, – відразу впадали в око його вирозумілість, чутливість, гарні манери і щире серце, тому його називали «найбільшим львівським інтеліґентом» міжвоєнного Львова.

Роман Турин у молоді роки (з архіву Галини Гронської)
Роман Турин у молоді роки (з архіву Галини Гронської)

Майбутній митець народився 1900 р. у Снятині на Івано-Франківщині в інтелігентній родині. Частим гостем у їхній хаті був Василь Стефаник, який мав дружні взаємини із батьком Романа, директором «Народної торгівлі».

Ще під час навчання в Тернопільській класичній гімназії Роман захопився малярством. Відтак нове захоплення привело його до Краківської академії мистецтв, де студіював у майстерні професора Юзефа Панкевича. Разом із капістами (група КП або Комітет Паризький, організований Ю. Панкевичем) виїхав у середині 1920-х рр. до Парижа для продовження навчання. Там захопився постімпресіоністською барвистістю, «малюнком чистого кольору», різними фактурами та кольоровим вирішенням композиції.

Два роки свого бурхливого життя у Парижі Роман Турин віддав фотографії і кінорежисурі. Закінчив спеціальні курси фотографії, вчився у фотомитця і кінооператора світової слави Моріса Табара, представника фотографії «нового бачення» – сюрреалізму, захопився фоторекламою і фотомонтажем, адже фотографічне мистецтво того часу було вдячним полігоном для авангардного експерименту.

Водночас практикувався у студії «Тобіс-Клянґ-Фільм», де був згодом асистентом кращих європейських режисерів. Зокрема, асистував під час зйомок фільму «Napoléon» (режисер Абель Ганс, 1927), комедії  «La Femme en homme» (режисер Аугусто Дженіна,  1931) та ін. Відтак працював самостійно у невеличких студіях, спеціалізуючись на короткометражних стрічках. Захоплювався авангардовим кіно Рене Клера, Георга Вільгельма Пабста, Віктора Тріваса. Але весь час мав перед собою чітку мету – здобути якнайбільше досвіду і надалі взятися за розвиток національного фільмування в рідній Галичині, оскільки вважав, що «нарід, що хоче мати своє місце і голос у культурнім і політичнім концерті світа, мусить бути на очах».

1930 р. Роман Турин відвідав курортне місто Криницю і випадково познайомився із талановитим малярем-самоуком Никифорем. Роботи примітивіста захопили митця своїм ніжним колоритом, експресією, майстерною композицією, однак ще більше зворушили лагідна вдача і спосіб життя цього дивакуватого чоловіка. 1932 р. Турин привіз роботи Никифора до Франції і експонував у паризькій галереї «Leon Marseіlle» на виставці українських, французьких та італійських художників, влаштованій Українським народним музеєм ім. Т.Шевченка. А вже 1939 р. наївне малярство обдарованого лемка було представлене понад ста роботами на виставці у Львові. Роман Турин продовжував опікуватися своїм криницьким другом майже до кінця його життя, а Никифор дуже дорожив дружбою із «маляром Турином».

На початку 1930-х рр. Роман Турин повернувся із Парижа і привіз зі собою кінокамеру, відтак разом з іншим львів’янином Станіславом Ліпінським почав знімати подорожі в гори і сплави на байдарках художників, графіків і скульпторів «Артесу» річками рідного краю – це фільми «На високій полонині», «Стиром і Піною». Третя стрічка «Хлоп іде до міста» була розрахована на глядачів, які шукали автентичності, і зображувала місто очима простого селянина та його безпорадність у чужому середовищі.

Ці кінороботи – майже репортажі, у них Р. Турин найбільше прагнув передати дійсність, зберегти автентичність середовища без естетичних прикрас, остерігався, як сам казав, «всякого формального смакування». Персонажами його картин були не професійні актори, а пересічні люди, яких шукав на вулиці і переконував позувати перед об’єктивом у звичному своєму ритмі.  Режисерські задуми Турина мабуть мали бути незвичайними, позаяк його фільми знімали відомі тогочасні польські кіноаматори Адам Лєнкевич і Станіслав Ліпінський.

Наприкінці 1930–х рр. українська фотореклама у Львові, не кажучи вже про фотомонтаж (це слово взагалі було невідомим більшості львів’ян), була у зародковому стані, однак Роман Турин, побачивши стрімкий розвиток кооперації у краї, з особливим завзяттям взявся за розвиток цієї маловідомої ділянки, зокрема з мистецького боку. Виконав низку промислово-торговельних та мистецьких рекламних творів із використанням фотомонтажу.

Був надзвичайно компанійською людиною, душею компанії. Разом зі своїми друзями Вітольдом Манастирським, Карлом Звіринським, Ярославом та Ярославою Мотиками, Володимиром і Романою Патиками щосуботи приходив до помешкання Романа та Марґіти Сельських (з якими, до речі, був у товариських стосунках понад 50 років, ще з часів Парижа), де влаштовувалися камерні художні салони, велися розмови про мистецтво французькою та польською мовами. Як згадує Романа Патик, Турин завжди знаходив що розповісти і як забавити товариство – «це були історії всієї епохи».

Із приходом совітів до Львова довший час був безробітним, підробляв копіюванням портретів. 1949 р. став співзасновником і багатолітнім директором Львівської художньої школи. Перша персональна виставка Романа Турина відбулася у Львові 1982 р., вже після смерті митця.

Володимир Патик. Портрет Романа Турина, 1960-ті рр. (зі сайту http://art.lviv-online.com)
Володимир Патик. Портрет Романа Турина, 1960-ті рр. (зі сайту http://art.lviv-online.com)

Свого часу Роман Турин вчив молодого живописця Володимира Патика: «Шукай, Влодку, своє місто, свій куточок. А знайдеш – і засвітиться воно тобі раз і назавжди, і вже з цим світлом, прояснений, будеш ходити Львовом і малювати його. Шукай до міста свого ключа, чоловіче». Свого міста й свого ключа упродовж життя шукав і Роман Турин, і таки знайшов – не в європейських вояжах, а  вдома, у Галичині, – в обличчях звичайних львів’ян, селян, жебраків, мистецькому середовищі міжвоєнного Львова. Завдяки його зусиллям світ дізнався про Єпифанія Дровняка, галичани побачили перші паростки національного кінематографу, талановита молодь і діти отримали мистецький осередок для втілення своїх ідей і розвитку творчих здібностей.

Дзвінка ВОРОБКАЛО

Джерела:

  1. Дідула Р. Мистецтво жити, або еталон інтелігентності – Роман Турин // Дзвін. – 2013. – № 8.
  2. Дурняк В. Роман Турин // Наша культура. – Варшава, 1980. – № 9.
  3. Кирпан А. Казкова і реальна Никифорова Криниця  // Карпати. Туризм. Відпочинок. – 2006. – № 5(11).
  4. Коваль Я. За настроєм упізнати Львів // Львівська пошта. – 2009. – 8 трав.
  5. Лас. [Ласовський В.]. Фотомонтажист мистецької реклями // Назустріч. ­– 1937. – Ч. 2.
  6. Турин Р. Хочемо української фільми // Назустріч. – 1934. – Ч. 8.

Напишіть відгук