«Кохаються, як Артур і Ванда» – часом кажуть львів’яни про закоханих. Приповідка дійшла до наших днів із ХІХ століття, коли у Львові зустрілися та закохалися Артур Ґроттґер і Ванда Монне.
Історія видатного живописця Артура Ґроттґера, якого вважають одним із провідних представників польського романтизму, та молодої львів’янки Ванди Монне достойна бути серед великих історій кохання Данте та Беатріче, Петрарки та Лаури, та згадують про неї чомусь тільки львів’яни.
Артур Ґроттґер (Artur Grottger) народився 11 листопада 1837 в Отиневичах на Львівщині.
Здобувати художню освіту він розпочав у Львові, де жили батьки його матері, у майстернях Яна Машковського та Юліуса Коссака. Ґроттґер саме львівське життя вважав найщасливішим, – дізнаємося зі щоденника.
У пошуках кращої художньої школи митець приїхав до Кракова, а потім оселився у Відні, звідки часто приїжджав в Україну. Два роки Ґроттґер провів у родичів у селі Снятинці – прагнув подорожувати Гуцульщиною, щоб писати картини про побут селян.
Та найбільше значення у житті молодого митця мав Львів. Саме на балу у Стрілецькому товаристві у Львові у 1866 році 29-річний Артур зустрів 16-річну Ванду Монне (Wanda Monne). Мабуть, він закохався у дівчину з першого погляду, оскільки освідчився їй у коханні під час танцю.
Одружитися закоханим не судилося. Матері Ванди не сподобалося те, що художник – бідний, а тому, щоб заробити грошей на пристойне майбутнє для себе та нареченої, Артур виїхав до Парижа, де завершив славетний цикл «Війна» та продав його австрійському цісареві Францу Йосифу I.
Щотижня Ґроттґер писав коханій кілька ніжних листів, вона відповідала взаємністю. «Моя ти найдорожча! — писав Ґроттґер коханій. — Я нічого не бачу, ані не чую, окрім тебе єдиної. Став людиною без думок, життя і змісту, якщо йдеться про справи, які не торкаються Тебе чи мого кохання. Одним словом, без Тебе я не вартую нічого ні в думках, ні у вчинках».
У грудні 1867 року лікарі скерували знесиленого туберкульозом митця на знаменитий курорт Амелі-ле-Бен у французьких Піренеях — лікувати кровотечу у легенях. Ванда поривалася поїхати за коханим, але не мала грошей на довгу дорогу. І коли врешті-решт їй вдалося зібрати необхідну суму, надійшло повідомлення, що Артур помер.
«Помер! — це слово відгукувалося криком у моїх думках, а я ще не розуміла до дна тієї страшної правди, не могла її зрозуміти. Непритомніла при вигляді його листів чи якоїсь дрібнички, що походила від нього. Я не вміла говорити про нього. Не мала, зрештою, з ким… У гріб запалася вся моя молодість…» (зі спогадів Ванди Монне, які зберігаються у Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника).
Серце митця зупинилося 13 грудня. Завдяки старанням Ванди, яка продала свої коштовності та частину посагу, через півроку тіло Ґроттґера перевезли на батьківщину. Перепоховали Артура 4 липня 1868 на Личаківському цвинтарі (поле №5), як він і заповідав. У домовину поклали перстень коханої та всі її листи.
Відомий італійський скульптор Паріс Філіппі, знайомий Ґроттґера, безплатно виготовив насичений різноманітними символами пам’ятник на могилі, а скульптурний портрет Артура на пам’ятнику Ванда виконала власноруч.
Через чотири роки Ванда Монне знову вийшла заміж – за друга Ґроттґера Карла Млодніцького, але до самої смерті приходила на могилу свого першого коханого.
Джерело: Сіті Лайф, Karta, Вікіпедія.
