Зовсім недалеко від Львова (якихось 14 км.) розташоване с.Оброшине. Його площа всього лише 20 км., але вона настільки заповнена пам’ятками, що дивуєшся. Це і Палац архієпископів (збудований 1730 р.), Парафіяльний костел Воздвиження Святого Хреста (1791 р.), поруч Церква св. Дмитра (збудована архітекторами Олександром Лушпинським та Тадеушем Обмінським у 1914 р.), 5 гектарів парку ХVІІІ ст., дендропарк «Оброшине», що охороняється законом України.
Звичайно, що описати їх всі за один раз просто «не піднімається» рука . Тому готується декілька публікацій про Оброшине. І сьогодні мова піде про Парафіяльний костел Воздвиження Святого Хреста. Але на початок трішки історії села.
Достовірних даних про дату заснування даного поселення немає. Вперше Оброшине згадується в джерелах 1431 року, коли король польський Владислав Ягайло надав Львівській римо-католицькій капітулі 40 ланів в діброві і лісах між селами Скнилів, Оброшин, Ставчанами та Годовицею аж до Щирецької дороги у Львівському повіті.
В 1451 році львівські каноніки одержали пустир між селами Скнилів, Оброшине, Ставчани, Годовиця аж до Щирецької дороги на 20 ланів.
В 1458 році король Каземир Ягелончик за 1300 гривень і 1650 злотих заставив місто Яворів з селами Вільшаниця, Залуже, село Малочковичі в Городоцькому повіті та село Оброшин у Львівському повіті.
В 1456 році король Казимир дозволяє католицькому архієпископу Григорію Першому Сапона викупити з рук каштеляна Петра Шамотула с.Оброшин, вернувши йому цілу суму за яку було заставлене це село. Він зробив цей крок, повернувши Познанському каштеляну 600 гривень і відібрав від нього королівське село Оброшине. З цього часу село опинилось в руках Львівських католицьких архієпископів.
В 1540 році с.Оброшине було страшно спустошене навалою татаро-монголів.
В 1730 році в Оброшине був побудований літній палац архієпископом Скарбко, оздоблений прекрасним парком, чудовими алеями та ставками.
В 1772 році територія с.Оброшин та інші землі західних областей України перейшли під владу Австро-Угорщини. Після розпаду імперії, тобто в 1918 році, територія села відійшла під владу панської Польщі.
Парафію в Оброшино заснував у 1793 році архієпископ Фердинанд Онуфрій Кіцький (Ferdynand Onyfry Kicki) . Спочатку парафія належала до деканату Городецького, а з 1843 та до ХХ ст. – до новоутвореного деканату Щирецького.
У 1822 році при парафії постала тривіальна школа. Окрім того, на її теренах існувала каплиця в Бартатові, а також каплиця в Палаці архієпископів.
Костел в Оброшино теж постав стараннями львівського архиєпископа Фердинанда Кіцького. Розпочалося будівнитво храму у 1788 році, а закінчилося у 1791 році освяченням храму.
При костелі поховано двох померлих в Оброшино архиєпископів — фундатора ( у 1797 р.) та Каєтана Кіцького (у 1812 р.). У 1817-1818 рр. до костелу було передано багато предметів, що належали архієпископу. Серед них: стара позолочена дароносиця, 2 латунні підсвічники, пошкоджений міссал, чаша та дискос, срібна чаша на причастя, 3 скатертини та інша білизна, дубова лава для колінопреклоніння тощо.
З акту візитації 1822 року дізнаємося, що окрім вказаних дарів, костельна власність була дуже скромною — чаша, дароносиця, 12 підсвічників і 12 залізних канделябрів, ризи, далматики та капи.
З листа архієпископа Лукаша Баранецького (керував у 1849-1858 рр) до пробоща Андрія Світного дізнаємося, що поганий стан святині непокоїв архієпископа. Тому за власні кошти він придбав три дзвони (до того костел мав два малі дзвони), а також оплатив направу органу.
У 1928 році відділ культури та мистецтва Правління Воєводського у Львові подав ідею проведення консерваційних робіт в оброшинському костелі. Було вирішено усунути “невідповідні малюки біля головного вівтаря, та ангелів на склепінні, що не достойні нехай скромного, але вишуканого латинського костелу, особливо в історичній місцевості, розташованій біля Львова” . А консерватор др. Йозеф Пйотровский ствердив, що “з мистецької точки зору нічого не варті нові псевдобарокові вівтарі, а також парапети хорів, які пофарбовані в жахливий темно-жовтий колір”, що “спотворює весь інтер’єр костелу”.
Того ж року львівська фабрика органів Рудольфа Хаасе розпочала ремонт інструменту, що був пошкоджений в часі Першої світової війни. Кошторис ремонту органу склав суму 2570 злотих.
У 1930 році ремонт храму провадив власним коштом архієпископ Болеслав Твардовський. Тоді було отиньковано і помальовано стіни, закладено залізні віконні рами і надбано нове приладдя.
У костелі було три вівтарі (мальовані під колір дубу). Їх до костелу виконав скульптор Іван Войтович з Перемишлян. На головному вівтарі було встановлено скульптурну групу ХVІІІ ст. – Розп’яття з фігурами Матері Божої та Св. Івана. На двох інших – образи Матері Божої та Св. Йосипа з Дитятком.
У 1931 році продовжено реконструкцію органу, встановлення нових голосів (інструмент був семиголосий). У 1932 році під час візитації помічника львівського архієпископа Франциска Лісовського ремонт костелу було оцінено позитивно, застереження викликала лише відсутність органу (ймовірно через незакінчений ще ремонт інструменту).
Під час приходу в 1939 році радянських військ Палац архієпископів в Оброшино замінили на військовий клуб, а в його каплиці зробили танцювальну залу. Пробощ Анджей Чехович старався про передачу речей з каплиці до парафіяльного костелу. Частину приладдя йому вдалося вистарати в січні 1940 року, але і надалі ксьонз намагався повернути речі з палацової каплиці. По закінченні ІІ світової війни костел в Оброшино використовували як колгоспний хлів.
На сьогодні костел – це фактично руїна. Храм однонавовий, мурований з цегли, колись тинькований. Із сферичним вікном у вівтарній частині, що забезпечувало освітлення. Все що збереглося – стіни, в північно-західному куті захристії дуже вузенькі (приблизно 40 см.), дерев’яні гвинтові сходи, які колись вели на стрих. Колона сходів складається з окремих сегментів. Якщо протиснуся нагору, то можна потрапити на, уже символічне, вікно в піддашшя.
Можна ще побачити гвинтові залізні сходи, які вели на хори. Під хорами розміщувалися пам’ятні таблиці: 1. фундації костелу (з чорного мармуру); 2. металева таблиця з гербом архієпископа Франциска Вєжхлєйскєго (Franciszka Wierzchleyskiego), 1873 року, а також написаний на стіні епітафій Фердинанда Кіцького, 1797 р. Ще у храмі розміщувалася таблиця освячення костелу.
Зовні вівтарної стіни збереглася кам’яна плита, датована 26.ХІ.1820 роком. Збереглися також віконні просвіти в стінах, двері та хрест над входом, а ще де-не-де в інтер’єрі фрагменти розписів.
А от двоаркової дзвіниці, що була зведена в кінці ХVІІІ ст. та розміщувалася на мурі біля брами, ми не побачили. Як немає і двосхилого даху із сигнатуркою.
Особливо прикро, що до такого стану храм дійшов за якихось 15 років (якщо порівнювати фото). До речі, Палац архієпископів в Оброшине теж далеко не в найкращому стані, хоча на теренах інтернету можна знайти та замовити собі екскурсію до цієї краси.
Але якось не хочеться закінчувати песимістично. Тож маленька краплинка позитиву. Видно, що костел та територію навколо прибирають, можливо навіть проведуть консервацію того, що залишилось (маю надію, що таблиці теж зняли для збереження). А скульптури Євангелістів, що колись «ховалися» у хащах зараз прикрашають мур двох святинь.
Софія Легін
Джерела:
- Marek Walchak. Kościół parafialny P.W. Podwyższenia Krzyża Świętego w Obroszynie / Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Kościoły i klasztory Lwowa z okresu przedrozbiorowego. Tom 9. Kraków 2001.
- http://obroshyno.org.ua/history.php
