Здавалося б, що може бути спільного у Львова, Ченстохови та Вроцлава? Міст між якими сотні кілометрів доріг і кордон. І тим не менш, сьогодні у Вроцлаві чимало пам’яток, які прикрашали колись вулиці Львова. Колись сюди пролягло чимало доріг людей, котрі називали місто Лева своїм.
Був уже навіть на ранок, а швидше передобідня пора. Важке сонце ранньої весни дерлося далеко в небо, туди де височіє шпиль Ясної Гури. Група учасників Східної Зимової Школи Варшавського університету проходила лицарським залом кляштору паулінів слухаючи екскурсовода. Через прочинене вікно час від часу подував вітерець, від подиху якого починали рухатися прапори закріплені під стелею. На одному з них було вишито гладдю вже потьмянілий напис «Związek Kaflarzy we Lwowie», зображення каміну і дату «1903». Не знаю як Ви, але автор цих рядків, був м’яко кажучи, дуже здивований побачити стяг цеху львівських кахлярів як офіру у найбільшій святині Польщі.
Далі наша дорога пролягла до Вроцлава. Химерний вир історії втягував нації і міста у глибини своїх подій, переплітаючи і з’єднуючи те, що здається непоєднуваним. Коли розгорілося і погасло полум’я Другої світової війни, щонайменше два міста Центрально-Східної Європи – Львів і Вроцлав, майже повністю змінили своє населення. До 1945 року німецьке Бреслау, місто яке належало польській короні ще у далекому XIV столітті, не уявляло себе в складі Польщі. Тим більше не могло передбачити масової депортації німецького населення і своє перетворення на польський Вроцлав. І тим не менше це сталося. Сьогодні від німецького Бреслау залишилися німі написи на стінах, каналізаційних люках і пам’ятниках, старовинних соборах. Палаци і храми цього міста і далі живуть але зовсім іншим життям…
Серед нових жителів Вроцлава було чимало львів’ян. Вони привезли із собою не лише фото у сімейних альбомах і тугу за містом якого вже не повернеш, не лише львівський говір польської мови, а й чимало частинок Львова. Буквально, частинок. Цілі пам’ятники. Наприклад пам’ятник польському письменнику та політичному діячу Олександру Фредро (доречі, дідові Андрея Шептицького). Встановлений у Львові далекого 1897 року, цей бронзовий монумент, після Другої світової війни перевезений до Вроцлав, де у 1958 році встановлений на центральній площі Ринок біля ратуші.
Також у Вроцлаві є макет середньовічного Львова (детальніше у статті «Маленький Львів у Вроцлаві») роботи інженера Януша Вітвицького (Janusza Witwickiego) та його колег, наслідок тисячі годин вивчення історії міста Лева, підготовчих робіт і, власне, моделювання. Робота майстра над панорамою тривала більше 10 років і завершилася у часи Другої світової війни. Макет розміщено у Залі Століття (ul. Wystawowa 1, 51-618 Wrocław), яка, доречі, внесена до Список об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.
Вроцлав успадкував від Львова і найбільший культурний заклад польської нації – Осолінеум, якому у 1947 році було передано 30% фондів львівської книгозбірні. Також з міста Лева, до колишнього Бреслау, перевезли панораму битви під Рацлавицями від 5 червня 1794 періоду повстання Тадеуша Костюшка, яка належить пензлю Яна Стики та Войцеха Косака.
Власне такі частинки Львова вдалося виявити автору у польській Ченстохові та Вроцлаві. Вони вже давно покинули свою землю але не забули. Її дух, її відбиток зачаївся всередині. Вони покинули Львів фізично але нитки зв’язку духовного тягнуться через кілометри.
Сергій ГУМЕННИЙ
Джерела:
- Panorama plastyczna dawnego Lwowa. – Lwów : Komitet Organizayjny Tow. Budowy Panoramy Plastycznej Dawnego Lwowa, 1936.
- Лемко І. Цікавинки з історії Львова. — Львів : Апріорі, 2011.
- Panorama Plastyczna Dawnego Lwowa. Джерело: http://panoramalwowa.pl/o-panoramie/
- http://drugarzeczpospolita.blogspot.com
- Czołowski A. Sprawa Panoramy Plastycznej Dawnego Lwowa, Lwów 1937.
Я родився в Ченстохово на Ясній Гурі, а через місяць переїхав в Вроцлавське воевудство