Війна під проводом Богдана Хмельницького може викликати різні асоціації, враження та емоції. Якщо для українців вона стоїть в категорії процесу державотворення на нашій території і сприймається в світлих тонах, то для поляків має вкрай негативний відтінок. Мало того, що Хмельницький поставив підніжку одній з наймогутніших на той час держав, так від моменту цього виступу розпочалась затяжна серія катаклізмів довкола Речі Посполитої, з яких їй так і не судилось вийти. Козацькі війни були лише першою краплею в переповнену чашу, потім був шведський потоп, а закінчилось все поділами колись грізної держави. Під саму завісу існування Речі Посполитої мало місце ще одне явище, яке послабило державу й показало її нездатність самостійно давати раду не те що з зовнішніми, а навіть і з внутрішніми загрозами – повстання гайдамаків.
У 1733 році помер король Речі Посполитої Август ІІ Сильний. Смерть монарха викликала тривалу та затяжну політичну кризу. Довго тривала суперечка довкола того, хто має стати наступником попереднього короля. Одна біда – суперечки в середині країни серед шляхетських угрупувань. Ще гірше, що свої довжелезні руки до елекційної кампанї наполегливо тягнула й Російська імперія, яка на той момент твердо стала на ноги і претендувала на розширення підвладних їй територій.
На хвилі проблем, що суттєво затягнулись, з’являється новий для Речі Посполитої рух – гайдамаки. Складно до кінця сказати, чого більше було в цьому русі – бандитизму, чи героїзму. Хтось зображує гайдамаків як народних месників, інші відводять їм роль жорстоких грабіжників. Очевидно, мало місце і одне, і інше. Загалом, рух гайдамаків пройшов кілька етапів і мав яскраво антипольське спрямування. Кожного разу в руках повстанців опинялись території сучасної Київщини, Волині, а також колишніх Руського та Брацлавського воєводств. Активний період діяльності гайдамаків припадав на період з ранньої осені до пізньої зими. Швидкі переміщення невеликих мобільних загонів та зв’язки з місцевим населенням були причиною успіху гайдамаків. Першим спалахом гайдамацького руху були виступи в 30-ті роки XVIII століття, поширення рух набрав в 50-ті роки, а піку сягнув 1768 під час так званої “Коліївщини”.Одним з ідейних натхненників руху був ігумен Мотронинського монастиря Мелхіседека (Значко-Яворського).
Керівникам Речі Посполитої не завжди вистачало власних сил та ресурсів для приборкання бунтівників. Тоді на допомогу приходила Російська імперія. Так, 26 червня 1768 року було захоплено гайдамацький табів під Уманню. В полон потрапило до тисячі гайдамаків. З них, за різними даними, значна частина полонених потрапила і до Львова. Василіанський монах, автор записок про гайдамацьке повстання 1768 року зазначав, що до Львова потрапило 150 гайдамаків. Автор спогадів про Коліївщину, Псевдо-Ліпоман, говорив про 800. Часто також називають число у кілька сотень. Записи львівських єзуїтів також говорять про 800 гайдамаків, яких утримували у Львові. З них нібито 39 стратили, перед стартою деручи з них паси шкіри, а частину посадили на палі.
У львівській святоюрській хроніці можна віднайти записи, що 26-27 липня в Львові та інших містах було страчено понад 300 гайдамаків. Перед тим вони працювали на ремонті мурів міста та заміняли бруківку.
Тримали їх в приміщенні міського арсеналу. У середині серпня 1768 року гайдамаки спробували підняти бунт, але нічим хорошим це не закінчилося, а лише ускладнило їхнє становище. Бунт придушили і він лише прискорив винесення вироків. З приводу цього анонімний автор з Любліна писав, що він отримав лист зі Львова, в якому повідомлялось, що бунтівників загалом 359, їх вішають на день по тридцять і навіть більше осіб, “а коли кат не встигає…, один другого вішати змушені”.
Інший польський мемуарист А. Мощинський зазначав, що військовий комендант Львова Феліціан Коритовський відібрав собі 60 фізично здорових хлопців і замість кари присудив їх до роботи – будівництва камяниці на площі Ринок, 29 (згодом кам’яниця Андріоллі). Їх тримали під замком, окремо від інших гайдамаків, але кормили і одягали. Служили Коритовському ці гайдамаки аж до приходу австрійських військ у 1772 року. Тоді їх нібито звільнили.
В. Щурат опублікував спогади про гайдамаків мешканки Личакова пані Сікорської, які вона почула від старших людей. Гайдамаків, за її словами, в Львові називали «уманями». Їх “тримали по криміналах і робили ними, а потім тратили”. Одним з методів кари було повішення на гак. Місцем цієї розправи була територія, де згодом було розташовано стадіон польського товариства “Сокіл”.
Для вшанування пам’яті гайдамаків у стінe міського арсеналу 1970 року було вмуровано меморіальну таблицю, автором якої є скульптор А. Галян.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Гуржій О. І., Чухліб Т. В. Гетьманська Україна / Україна крізь віки. – Київ: Альтернативи, 1999 – Т. 8. – С. 259 – 262; Фелонюк А. Гайдамаки // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького, І. Підкови. – Львів: Літопис, 2007. – Т. 1. – С. 456 – 457.
