7 стереотипів про Львів

2
788
7 стереотипів про Львів

Львів, Lemberg, Бандерштадт… Місто яким марили поодинокі герої. Місто про яке мріяли мільйонні нації. Загорнене у ранкові тумани, наповнене ароматом смаженої кави воно і досі сповнене таємниць, легенд чи дотепів батярства колишнього та сьогочасного…

Краєвид Львова. Фото Сергія Гуменного
Краєвид Львова. Фото Сергія Гуменного

Хоч надворі вже доволі давно століття ХХІ, але уявлення про мегаполіс Західної України часто базовані ще на подіях двадцятого, а то й узагалі далекого дев’ятнадцятого століття. Чи не століттями про це місто складалися певні стереотипні уявлення. Деякі з них поширені лише у самому місті та його околицях, інші знає чи не увесь пострадянський простір. Сьогодні ми пропонуємо ознайомитися з деякими стереотипами суспільної свідомості, які стосуються міста Лева. Цей перелік далеко не повний. Ми сподіваємося, що нам з вами, шановний читачу, досить швидко вдасться його розширити.

«Вася, ми внатурі чекаємо на євро. Левандівка 2012». Джерело: http://blog.golubovsky.com/taxi-weiting-for-euro/
«Вася, ми внатурі чекаємо на євро. Левандівка 2012». Джерело: http://blog.golubovsky.com/taxi-weiting-for-euro/

А поки – стереотип під номером сім «Львів – місто бандитське». Варто сказати, що стереотип про значний відсоток антисоціального елементу та поширені випадки бандитизму, має під собою достатньо підстав. За останнє століття криміногенна ситуація у Львові загострювалася кілька разів. Найближчий до нас сплеск бандитизму можна локалізувати кінцем 80-х – початком 90-х рр. ХХ століття, тобто у час економічного занепаду і переділу власності. Побоювання щодо небувалого розгулу кишенькових злодіїв під час Євро-2012, хоч і породили багато інтернет-мемів, але на щастя не справдилися. Проте, останні події в одному з районів міста Лева знову винесли на поверхню цей призабутий стереотип.

Кадр із фільму «Тільки у Львові». 30-ті рр. ХХ століття.
Кадр із фільму «Тільки у Львові». 30-ті рр. ХХ століття.

Шостий стереотип – «Львів – місто батярів»… Тілько так, причому батяри нікуди не ділися. Вони швидше трансформувалися і живуть серед нас. Хоч сучасні науковці і аргументовано доводять, що батярство було явищем не суто львівським (батяри і махабунди згідно досліджень В. Окариського існували і в таких менших менших урбаністичних спільнотах як тогочасний Тернопіль, або Тарнополь, як його тоді називали) але погодьтеся, найбільшого розквіту і розголосу, беріть вище, навіть кінематографічного втілення досягли лише львівські батяри. Доречі, поширений стереотип про польський характер батярського руху, також не до кінця вірний, адже існують свідчення про їх участь у боях за Львів 1918 року на боці української сторони. Окремі батяри навіть мали зв’язок з ОУН… Але про це трохи згодом.

Копець Люблінської унії на Високому Замку. Фото А.А. Ленкевича
Копець Люблінської унії на Високому Замку. Фото А.А. Ленкевича

Наступний стереотип − «Львів був польським поки його не окупував СРСР». Ну не зовсім так, точніше зовсім не так. Звичайно, поляки переважали у міському населенні і залишили значний слід в історії, архітектурі, ба навіть в львівському варіанті української мови. Але окрім них у місті існували, зокрема в ХХ столітті ще, як мінімум дві впливові національні спільноти – українська та єврейська. Перша, зуміла навіть на деякий час проголосити місто столицею своєї держави – ЗУНР. Саме співіснування (не завжди мирне, чого гріха таїти) цих націй створило те явище, яке ми називаємо неповторним львівським колоритом.

Львівський парк. Фото Сергія Гуменного
Львівський парк. Фото Сергія Гуменного

Четвертий стереотип можна описати твердженням: «Львів – батьківщина мазохізму» і взагалі дуже сексуальне місто. Не такий це вже і стереотип, адже Леопольд фон Захер-Мазох дійсно багатьма ниточками своєї біографії пов’язаний зі Львовом. Ви навіть можете буквально торкнутися до дуже особистої частини цього видатного діяча. І не лише він надає Львову амурного характеру… Це місто свого часу відвідував сам Джакомо Казанова. Львів надзвичайно романтичний, чаруючий і при денному світлі, тож чи варто щось говорити про шарм прогулянок нічним центром міста Лева. У його пам’ятках застигла любов з якою митці творили прекрасне, його вулиці пам’ятають тисячі прощань і зустрічей. А ці парки – вони просто створені для поцілунків. Любіть Львів і любіть у Львові, що я ще можу сказати.

«У львівському метро вбивають росіян», можемо довідатися із третього стереотипу. Точно, особливо на станції «Сихівська». Цей поширений інтернет-мем виріс вже майже до рівня легенди, хоч кожен львів’янин знає, що жодної підземки у місті нема. І навряд чи колись буде, особливо, якщо взяти до уваги характер підстилаючої поверхні (рельєф), підземні русла річок та ширину історичного культурного шару в центральній частині міста. Хоча, хто зна, можливо колись Львівський метрополітен і відкриє перед нами свої двері.

Пам’ятник козакові Кульчицькому і його мішечкам з кавою. Фото Сергія Гуменного
Пам’ятник козакові Кульчицькому і його мішечкам з кавою. Фото Сергія Гуменного

Наступний стереотип твердить, що «львів’яни особливий вид людей, яким кава життєво необхідна», майже як повітря. Ну, що тут можна сказати. От доп’ю каву і напишу гнівне спростування цій хибній думці. А якщо серйозно, то у Львові дійсно існує якесь особливе ставлення до цього напою, який так міцно переплівся із життям, культурою міського населення. Справа козака Кульчицького живе – Львів і далі п’є чорний, густий та ароматний напій.

Львів – місто бандерівців. Колаж Сергія Гуменного
Львів – місто бандерівців. Колаж Сергія Гуменного

І ось він, найпоширеніший зараз стереотип про місто Лева: «Львів – місто де кількість бандерівців на квадратний метр просто зашкалює». Так, у Львові багато патріотів, і це абсолютно нормально. Це далеко не унікальна риса цього міста – чимало інших міських поселень Європи, які не мають статусу столиці, також є центрами культури і національного життя країни. Важка історія цього міста тісно пов’язана з трагічним минулим українського народу. Хоча, маємо сказати про те, що патріотизм не обмежується національною символікою та українською мовою (попри кардинальну важливість цих елементів). Посаджене дерево, сміття донесене до урни, розчищений струмок – також елементи любові до своєї землі, турботи про нащадків і шани до предків. Питання про зростання національної свідомості напевно варто поширювати на усю територію нашої країни. Від Ужгорода до Маріуполя, від полів Луганщини до пляжів Криму. Ми стали нацією і вчимося любити свою землю. Це вже не стереотип – це реальність…

Сергій Гуменний

Список джерел

  1. Окаринський, В. Яндрус, антек, махабунда та инші. Українcька і локальні рецепції субкультури “батярів” на тлі конструювання модерного міту батярів і старої марґінальности (друга половина ХІХ ст. – 1939 р.) / Володимир Окаринський // Україна–Європа–Світ. – 2016 . – Вип. 18 : Присвячено 150-річчю від дня народження М. Грушевського. – С. 215–237.
  2. http://photo-lviv.in.ua
  3. http://blog.golubovsky.com
  4. http://metro.lviv.ua

2 КОМЕНТАРІ

  1. Прекрасны публикации.Нужно развенчивать эти дурацкие сегодняшние мифы в сети про”укропчиків”,как первобы них людей.Молодцы!Больше информаций про Львов ,культуруВ и сегодняшнюю жизнь.Успехов!Я знаю,многие хотят увидеть своими глазами жизнь во Львове,но боятся ехать

  2. А не надо бояться. Приезжайте. Львовяне очень гостеприимны, открыты и дружелюбны. В большинстве своем…

Напишіть відгук