І хоча на вулиці плюсова температура і тротуари та дороги вкриті брудно-бурою сніговою кашею, на календарі у нас все ще зима. І я, хоча б віртуально, буду нині створювати справжній зимовий настрій розглядаючи з вами світлини Юліана Дороша шістдесятилітньої давнини.
Снігу в далекому 1961 було досить. На світлинах видно як він товстою периною вкриває вулиці, дахи будинків і гілки на деревах.
Юліан Дорош, може сам, а може ще з кимось, мандрує від вулиці Шота Руставелі вулицею Архипенка і виходить на вулицю Тарнавського та Йосипа Сліпого. До слова, дуже гарна дільниця міста.
В публікації я, традиційно вже, дотримався хронологічного порядку світлин. І хоча нині немає потреби встановлювати маршрут світливця, але порушувати традицію не буду. До того ж це цікаво.
З вулиці Архипенка відкривається чудова панорама засніженого міста в напрямку Високого замку. Мимоволі вкотре захоплююся нашим містом.
Традиційно січень – пора шкільних канікул і тисячі юних активних львів’ян дістають ковзани, лещата і сани та перетворюють першу кращу гірку на поле зимових баталій.
Традиції зимових видів спорту беруть свій початок дуже давно і завжди були популярними серед містян.
Ще свого часу Петро Франко писав про лещетарську мандрівку навколо Львова 1910 року і, трошки згодом, розкривав секрет, де саме львів’яни каталися на лижах.
А Степан Гайдучок докладно розповідав про про зимові види спорту в своїй статті «Зима й наш спорт» уже в 1925 році.
З великою заздрістю дивлюся на зимові розваги львів’ян. Хоча не було на той час ні технологічного лещатарського обладнання, ні модних зимових курортів, але це не перешкоджало використовувати всі зимові переваги на повну.
Всі розважалися як могли. Дві години на свіжому зимовому повітрі в компанії однолітків, санчат, лещат чи ковзанів, або навіть шматка фанери, пластику, бляхи, чи просто п’ятої точки і ти повертався до хати мокрий, вкритий льодяними катишками, з червоним обличчям,але безмежно щасливий.
Наступного тижня ми продовжимо мандрувати Львовом в товаристві Юліана Дороша, але чи буде він зимовим – залежить від погоди.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Дякую за щасливий спогад з дитинства.На фото мій будинок,в якому живу і нині.Просто мороз по шкірі і щем в душі за минулим,якого не повернути.Велике спасибі автору фото.