«Зима й наш спорт», або маловідома публікація Степана Гайдучка про зимові види спорту

0
290
Лещетарська мандрівка керівництва українського “Змагового Союзу” околицями Львова. Перший праворуч Іван Боберський, другий праворуч Петро Франко. Не пізніше 28 лютого 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Лещетарська мандрівка керівництва українського “Змагового Союзу” околицями Львова. Перший праворуч Іван Боберський, другий праворуч Петро Франко. Не пізніше 28 лютого 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).

Степан Гайдучок (13.03.1890 – 16.03.1976) – професор тіловиховання, журналіст, громадський та культурно-просвітній діяч, вояк Галицької Армії; активний діяч, практик, теоретик і методист гімнастично-спортивного руху, один з організаторів і активних діячів спортивних товариств («Український спортовий кружок» в Академічній гімназії у Львові, «Сокіл-Батько», «Україна», «Пласт», «Карпатський лещетарський клуб», «Український студентський спортовий клуб»), збирач документів і укладач фотоархіву українського гімнастично-спортивного руху, учень і послідовник професора Івана Боберського.

За своє життя написав чимало праць про фізичне виховання. Серед іншого в нього є публікація присвячена значенню зимових видів спорту для української нації. Вона вийшла друком 10 грудня 1925 р. у львівському часописі «Діло». Пропонуємо ознайомитися з її змістом широкому загалу. Публікуємо із збереженням мови та правопису оригіналу.

Публікація Степана Гайдучка у часописі “Діло”. Львів, 1925, 10 грудня, число 276. З сайту Libraria. Архів української періодики онлайн.
Публікація Степана Гайдучка у часописі “Діло”. Львів, 1925, 10 грудня, число 276. З сайту Libraria. Архів української періодики онлайн.

Степан Гайдучок. Зима й наш спорт

Не берусь говорити про нього як спортовець, в якого голові самі цифри рекордів чи подив для видосконаленої техніки. Це мене як громадянина менше інтересує. Інтересує мене, чим має бути спорт у першу чергу для нації.

На зимові спорти чи не перший звернув у нас увагу Альфред Будзиновський в 1908 році, а його пляни здійснював і поширював І[ван] Боберський. Одначе до війни не прийшло до оснування окремих товариств зимового спорту. Щойно в 1924 р. основано у Львові «Карпатський Лещетарський Клюб», якого головою стає інж[енер] [Лев] Шепарович. І треба признати, що цей клюб пішою тою дорогою, якою повинен іти цілий український спорт, не виключаючи навіть копаного мяча.

На лещетарській прогульці в Карпатах. Зліва направо: Ярема Попель, Юрій Шухевич, Тарас Левицький, Михайло Мороз, Михайло Руденський. 1931 р.
На лещетарській прогульці в Карпатах. Зліва направо: Ярема Попель, Юрій Шухевич, Тарас Левицький, Михайло Мороз, Михайло Руденський. 1931 р.

Не заводжено тут дискусії, чи вступати до польського звйонзку лещетарів, як це роблять наші футболісти з копаним мячем у побоюванні, що не буде з ким ставати до змагань. Клюб пішов дорогою діла. Зробив дві прогульки в Карпати і – зразу наступило розчарування. Ті «наші» Карпати є хіба тілько greckj-katolickie Ворохта, Славсько й инші місцевости – чи вони українські? Чи було там бодай одно схоронище українське? Скажете: Для кількох там людей – нащо схоронища? Так саме думали здавна наші інтеліґенти й тому Карпати перестають бути нашими. А в тих схоронищах літом чи не може сидіти наша молодь на вакаційних оселях? А чи багато ми тих осель сотворили? – Погляньте літом хочби у Скільщину, кільки там будівель, будинків, ба, навіть прегарних віль «обозів»! Чи той Бойко може вірити, що ми є, чи задержують Карпати український характер?

І треба признати львівським лещетарям, що вони вмить зрозуміли положення. Першим їх пляном здобути власний захист у горах. Вже на цей рік винаймили відповідний захист у Славську і приступили до переведення закупна ґрунту під будову. Перші фонди здобули, бо понад 100 зол. Кожний читач скептично, з питомою нам іронією, підсміхається і спитає: Коли вони збудують? То ще далеко і махне рукою, а сам не витягне півтори зол. з гаманця і не пішле.

Змагуни перед лещетарськими змаганнями організованими «Карпатським лещетарським клубом». Львів, Погулянка, 1931 р.
Змагуни перед лещетарськими змаганнями організованими «Карпатським лещетарським клубом». Львів, Погулянка, 1931 р.

І в другому напрямі йде робота лещетарів, а саме в поширюванні лещетарства в народі, що може дати нашим хистким сільським майстрам деякий заробіток. Реальні висліди вже є, бо ось в м[инулім] р[оці] повстав гурток селянських юнаків, що плекають цей спорт.

Саме на примірі Лещетарського Клюбу знайде читач відповідь, чим має бути зимовий спорт для нації. Це заразом і примір для літнього спорту, який не повинен бути лишень «фирканням старої кобили», як висказувався мій катехит.

Джерело: Гайдучок С. Зима й наш спорт // Діло. – Львів, 1925. – 10 грудня. – Чис. 276 (10659). – С. 4.

Андрій СОВА
історик

Джерела і література:

  1. Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
  2. Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.

Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра Франка та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com

Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.