«Зима й наш спорт», або маловідома публікація Степана Гайдучка про зимові види спорту

480
Лещетарська мандрівка керівництва українського “Змагового Союзу” околицями Львова. Перший праворуч Іван Боберський, другий праворуч Петро Франко. Не пізніше 28 лютого 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Лещетарська мандрівка керівництва українського “Змагового Союзу” околицями Львова. Перший праворуч Іван Боберський, другий праворуч Петро Франко. Не пізніше 28 лютого 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).

Степан Гайдучок (13.03.1890 – 16.03.1976) – професор тіловиховання, журналіст, громадський та культурно-просвітній діяч, вояк Галицької Армії; активний діяч, практик, теоретик і методист гімнастично-спортивного руху, один з організаторів і активних діячів спортивних товариств («Український спортовий кружок» в Академічній гімназії у Львові, «Сокіл-Батько», «Україна», «Пласт», «Карпатський лещетарський клуб», «Український студентський спортовий клуб»), збирач документів і укладач фотоархіву українського гімнастично-спортивного руху, учень і послідовник професора Івана Боберського.

За своє життя написав чимало праць про фізичне виховання. Серед іншого в нього є публікація присвячена значенню зимових видів спорту для української нації. Вона вийшла друком 10 грудня 1925 р. у львівському часописі «Діло». Пропонуємо ознайомитися з її змістом широкому загалу. Публікуємо із збереженням мови та правопису оригіналу.

Публікація Степана Гайдучка у часописі “Діло”. Львів, 1925, 10 грудня, число 276. З сайту Libraria. Архів української періодики онлайн.
Публікація Степана Гайдучка у часописі “Діло”. Львів, 1925, 10 грудня, число 276. З сайту Libraria. Архів української періодики онлайн.

Степан Гайдучок. Зима й наш спорт

Не берусь говорити про нього як спортовець, в якого голові самі цифри рекордів чи подив для видосконаленої техніки. Це мене як громадянина менше інтересує. Інтересує мене, чим має бути спорт у першу чергу для нації.

На зимові спорти чи не перший звернув у нас увагу Альфред Будзиновський в 1908 році, а його пляни здійснював і поширював І[ван] Боберський. Одначе до війни не прийшло до оснування окремих товариств зимового спорту. Щойно в 1924 р. основано у Львові «Карпатський Лещетарський Клюб», якого головою стає інж[енер] [Лев] Шепарович. І треба признати, що цей клюб пішою тою дорогою, якою повинен іти цілий український спорт, не виключаючи навіть копаного мяча.

На лещетарській прогульці в Карпатах. Зліва направо: Ярема Попель, Юрій Шухевич, Тарас Левицький, Михайло Мороз, Михайло Руденський. 1931 р.
На лещетарській прогульці в Карпатах. Зліва направо: Ярема Попель, Юрій Шухевич, Тарас Левицький, Михайло Мороз, Михайло Руденський. 1931 р.

Не заводжено тут дискусії, чи вступати до польського звйонзку лещетарів, як це роблять наші футболісти з копаним мячем у побоюванні, що не буде з ким ставати до змагань. Клюб пішов дорогою діла. Зробив дві прогульки в Карпати і – зразу наступило розчарування. Ті «наші» Карпати є хіба тілько greckj-katolickie Ворохта, Славсько й инші місцевости – чи вони українські? Чи було там бодай одно схоронище українське? Скажете: Для кількох там людей – нащо схоронища? Так саме думали здавна наші інтеліґенти й тому Карпати перестають бути нашими. А в тих схоронищах літом чи не може сидіти наша молодь на вакаційних оселях? А чи багато ми тих осель сотворили? – Погляньте літом хочби у Скільщину, кільки там будівель, будинків, ба, навіть прегарних віль «обозів»! Чи той Бойко може вірити, що ми є, чи задержують Карпати український характер?

І треба признати львівським лещетарям, що вони вмить зрозуміли положення. Першим їх пляном здобути власний захист у горах. Вже на цей рік винаймили відповідний захист у Славську і приступили до переведення закупна ґрунту під будову. Перші фонди здобули, бо понад 100 зол. Кожний читач скептично, з питомою нам іронією, підсміхається і спитає: Коли вони збудують? То ще далеко і махне рукою, а сам не витягне півтори зол. з гаманця і не пішле.

Змагуни перед лещетарськими змаганнями організованими «Карпатським лещетарським клубом». Львів, Погулянка, 1931 р.
Змагуни перед лещетарськими змаганнями організованими «Карпатським лещетарським клубом». Львів, Погулянка, 1931 р.

І в другому напрямі йде робота лещетарів, а саме в поширюванні лещетарства в народі, що може дати нашим хистким сільським майстрам деякий заробіток. Реальні висліди вже є, бо ось в м[инулім] р[оці] повстав гурток селянських юнаків, що плекають цей спорт.

Саме на примірі Лещетарського Клюбу знайде читач відповідь, чим має бути зимовий спорт для нації. Це заразом і примір для літнього спорту, який не повинен бути лишень «фирканням старої кобили», як висказувався мій катехит.

Джерело: Гайдучок С. Зима й наш спорт // Діло. – Львів, 1925. – 10 грудня. – Чис. 276 (10659). – С. 4.

Андрій СОВА
історик

Джерела і література:

  1. Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
  2. Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.

Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра Франка та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com

Залиште відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.