Знахарство і народна медицина на Волині

0
117
Знахарство і народна медицина на Волині

Етнографічні дослідження, в яких висвітлюється народна медицина українців, зокрема, волинян, з’являються з другої половини XIX століття. Саме тоді, коли інтерес до традиційної культури набуває систематичного характеру. Що ж писали науковці про народну медицину та знахарство волинян?

Варто сказати, що усі ритуали української народної медицини етнографи-дослідники часто розділяють на три основні групи – запобіжні (оберегові) обряди, власне знахарські (призначені лише для знахаря) та лікувальні. Запобіжні чи оберегові обряди виконувалися людьми з профілактичною метою. До власне знахарських відносяться обряди, які виконувались тільки знахарями і мали таємний характер. Лікувальні обряди призначалися вже для лікування наявної хвороби. До того ж, вони не обов’язково здійснювались знахарем. У народі вважали, що це може робити той, хто знає як. Все що потрібно для позитивного результату – тільки виконувати необхідну послідовність дій.

Отож, в статті розглянемо основні методи народного лікування та запобігання різним недугам, якими користувалися волиняни, а також опишемо уявлення мешканців краю про причини виникнення хвороб у ХІХ столітті.

Для початку, варто сказати, що більшість недуг люди у той час приписували результату дії злого духа. Відтак, в народі часто вдавалися до так званої «лікувальної магії». Про це писав, наприклад, польський лікар, етнограф та антрополог Юліан Талько-Гринцевич, який збирав відомості з народної медицини українців Волині, зокрема мешканців Володимирського і Ковельського повітів Волинської губернії.

Відзначимо, що сакральними знаннями в царині магії, як вважали у народі, володіли чаклуни і знахарі. Проте, між ними була велика різниця: перших люди сприймали як втілення зла, як особу, діяльність якої ґрунтувалася саме на зв’язку з нечистою силою. Знахарі ж, за народними уявленнями, навпаки, за допомогою знань, отриманих від Бога, знешкоджували дії чаклуна, допомагали при різних негараздах.

В народі вірили, що такі люди могли одразу народжуватися із відповідним даром або ж бути навченими, причому сильнішими вважалися саме перші. Люди вважали, що дар знахарства передавався переважно від родичів. А вроджена здатність до чаклунства була наслідком неправильної поведінки батьків. Цікаво, що знахарі вважали неприпустимим вимагати плату за свої «послуги». Але «пацієнт» мав обов’язково віддячити за лікування, «щоб допомогло».

Загалом, знахарство та чаклунство – сфери, з якими пов’язано чи не найбільше народних переказів та уявлень. Зазвичай, дослідники наголошували на тому, що цією діяльністю займалися переважно жінки. Але етнографічні матеріали кінця ХІХ – початку ХХ ст. дають змогу говорити, що чоловікам теж належить активна роль у цій практиці.

Жінка з Волині. 1878 р. Джерело: Центр дослідження та відродження Волині
Жінка з Волині. 1878 р. Джерело: Центр дослідження та відродження Волині

Якщо «знаючі» жінки намагались уникнути такої «слави», то чоловіки часто не тільки не приховували своє причетності до магічних справ, навпаки, навіть хизувалися ними. Бувало, що вони намагалися продемонструвати свою «майстерність» перед один одним. Крім того, чоловіки не мали вікових обмежень у магічних справах, тоді як жінки могли знахарювати у похилому віці.

Народні уявлення волинян про способи чародійства, уроки та переляк, забобони та багато чого іншого описала ще одна польська долідниця Софія Рокоссовська, яка вивчала народну медицину українців Волині. Вона детально розглянула у своїх працях широке коло питань, що стосуються народного лікування. Зокрема, описала народні уявлення про знахарство та чаклунство, дослідила роль замовляння та фітотерапії в народній медицині, записала тексти замовлянь та народні рецепти лікування раціонального та магічного змісту.

Наприклад, Рокоссовська зафіксувала такі методи захисту від різних хвороб: щоб не було курячої сліпоти – не можна викидати сажу після заходу сонця; щоб ноги не боліли – не варто переступати через мітлу; щоб захистити дітей від «поганих очей» – потрібно одягнути сорочку навиворіт або підвісити на шию мішечок із сажею, сіллю та хлібом.

Також дослідниця описала народні методи лікування на Волині. Наприклад,  зубний біль люди лікували закладанням до хворого зубу шматочків деревини горобини, а курячу сліпоту – спостерігаючи схід сонця через шпаринку в будинку.

Побіжно народознавці зупинялися на темі народної педіатрії волинян. Цю проблематику дослідила науковиця Дзвенислава Ганус. Вона охарактеризувала у своїх працях традиційні методи лікування дітей на Волині. Зокрема, описала магічні методи лікування безсоння, «уроків», «переляку» та епілепсії.

Дослідниця вказує, що страх, невідомість, нерозуміння фізіологічних процесів, недостатній рівень розвитку медицини були основними чинниками, які сприяли поширенню народних засобів лікування. Відтак, лікування магією, до якого вдавалися найчастіше, було спрямоване на вигнання хвороби з тіла та відправлення її у потойбічний світ.

Загальновідомими на території Волині були переконання, що безсоння в немовляти виникало внаслідок порушення певних заборон рідними. З цієї причини не дозволялося після заходу сонця давати з хати будь-які предмети. Проте інколи люди вдавались і до більш раціональних пояснень: вірили в те, що дитина підсвідомо для себе змінила час доби – день на ніч. Лікували ж безсоння та плачі здебільшого народні лікарі – «бабусі, що вміли пошептати». Вони, залишившись у хаті наодинці з малям, читали молитву. Або ж вдавались до іншого методу – просили знахарку молитись над сорочечкою, після чого її одягали на дитину.

Діти. Джерело: Центр дослідження та відродження Волині
Діти. Джерело: Центр дослідження та відродження Волині

Навіть до сьогоднішнього часу на Волині є незмінними вірування в уроки (вроки). Причини виникнення уроків науковці інтерпретують по-різному. «Лікування» уроків традиційно здійснювали «знаючі люди». Прийшовши до хворої дитини, знахар молився, після чого вмивав її водою. Дієвим та поширеним було «лікування» уроків за допомогою води та вугілля. Використання води обумовлено тим, що вона змиває все нечисте, в тому числі й «поганий погляд», а вугілля, за допомогою магічних властивостей вогню, остаточно знешкоджує хворобу.

Остаточне знешкодження уроків здійснювали шляхом виливання води, яка після вмивання отримувала статус «нечистої». Воду виливали у місце, де ніхто не ходить – під дерево, браму, за хату. Загальнопоширеною була думка, що уроки, за принципом імітативної магії, можна легко «здмухнути». Мати або знахарка тричі дмухала на обличчя дитини, спльовуючи убік після кожного разу.

Ще однією дитячою хворобою був переляк. У практиці «лікування» переляку застосовували метод викачування яйцем. Знахарка тричі качала яйцем дитині по голові, вздовж рук та ніг. Першочергове викачування голови пов’язане з уявленнями, що саме через неї у тіло потрапляє хвороба, а качання по ногах на завершальному етапі означало остаточний вивід хвороби з тіла дитини.

Найтяжчою хворобою волиняни вважали епілепсію, а основною її причиною – не вилікуваний вчасно переляк. Повсюдно на Волині «лікуванням» епілепсії займалися священики. Як правило, вони читали біля дитини спеціальні молитви та використовували християнську атрибутику, наділену сакральними властивостями. Хоча, окрім цього методу, зверталися і до інших.

Наталія ФІТЬ

Використана література:

  1. Ганус Дзвенислава. Традиційні методи лікування дітей на Волині (на матеріалах польових досліджень).
  2. Ігнатенко Ірина. Народна медицина і магія українців.
  3. Козаченко Тетяна. Народна медицина українців у дослідженнях польських етнографів XIX століття.
  4. Ткаченко Олександр. Українська народна медицина: антропологічний аналіз і класифікація обрядів української лікувальної магії.

Джерело: Хроніки Любарта

Leave a Reply

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.