Зміни зовнішнього та внутрішнього середовища Почаївської лаври (середина ХІХ – початок ХХ ст.)

2725
Зміни зовнішнього та внутрішнього середовища Почаївської лаври (середина ХІХ – початок ХХ ст.)

Підпорядковуючись російській православній церкві Успенський монастир провадив свою діяльність відповідно до її віровчення та догматів, як частина церковної структури. Лавра була задіяна до усіх тих процесів, що відбувались всередині Церкви, складовою, якої Почаївська обитель стала 1831 р.

Переймаючи на себе роль одного з головних опорних пунктів православ’я, яке після зміцнення свого становища на Волині все тісніше зближалось з державною владою, монастир використовував архітектурне та господарське надбання своїх попередників. Якщо унійні ченці були виселені з обителі, то “лісничий, пасічники, садівники, конюхи, пастухи, кухарі, ковалі, кравці”, василіанського часу залишались монастирськими найманими працівниками [1, с. 103]

Почаївський монастир перша третина ХХ ст.
Почаївський монастир перша третина ХХ ст.

З початком другої православної доби, одним із завдань, яке стояло перед Духовним собором Лаври було налагодження економічного життя обителі. Успішне його вирішення мало велике значення в становленні та розвитку монастиря як структурного підрозділу російської православної церкви. Важливу роль у цьому процесі відігравав господарчий комплекс Почаївської лаври, який мав важливе значення від часу її заснування. Слушно зауважує протоієрей Сергій Булгаков: «Відомо, яку роль в Європі при заселені та обробітку лісових та болотистих прострів її відігравали монастирі, як господарчі центри, одночасного осередку і духовної, та господарчої енергії» [2, с. 202–203]. Сучасний дослідник Ю. Мартинів стосовно господарської діяльності Почаївської обителі другого православного періоду вказує: «Серед основних видів економічної діяльності монастиря були: сільське господарство, рибальство, лісництво, бджільництво, скотарство. Також в приходах Почаївського монастиря діяли заводи, що давали значний прибуток монастирю…» [3, с. 23].

З переходом Успенської обителів у православну юрисдикцію був проведений аналіз її господарської діяльності в завершальний період перебування в складі Унійної Церкви. Зокрема, Духовний собор 1832 р. проаналізував те, як у василіанську добу в «Лаврських маєтках» розводили овець [4, арк. 146 зв.]. 7 жовтня цього ж року, обитель продала «закупникам 150 одиниць овець скопів» [4, арк. 119]. Це засвідчило, що православні насельники не лише зберігатимуть тваринницький напрямок господарської діяльності монастиря, а й продовжуватимуть справу своїх попередників.

Певною новизною для Почаївської обителі стала побудова конюшні, кошти на її спорудження 1832 р. отримав «Острозький 3-ї гільдії купець Іось Епельбейм» [4, арк. 102]. Для цього він реконструював колишню броварню. Окрім конюшні було зведено й каретник (споруда для карет, коней, супутніх пристосувань і потреб) [4, арк. 112 зв.]. 28 червня 1833 р. було завершено складання відомості про доходи монастиря за 1803–1826 рр. Віднайдені православними насельниками в монастирському архіві дані засвідчили, що основні прибутки василіанська обитель отримувала у вигляді дивідендів від процентів з монастирського капіталу, церковних доходів, роботи свічкового заводу та друкарні, оренд, а також продажу хліба, свійських тварин, воску та різноманітних напоїв [5, арк. 1].

Відомість про прибутки Лаври за 1803–1826 рр. (фрагмент)
Відомість про прибутки Лаври за 1803–1826 рр. (фрагмент)

Почаївська лавра продовжила розвивати справи започатковані василіанами. Річний звіт монастиря  за 1834 рік (перший повний рік у офіційному статусі Лаври) вказує, що обитель використовувала ту економічну базу, що сформувалась в попередню добу її історії. Найбільші прибутки приносили монастирські фільварки [6, арк. 13 зв.–17]. Також працювали свічковий завод та друкарня, започатковані почаївськими василіанами [6, арк. 10]. «Внутрішній економ, доглядач свічкового заводу і Типограф» вже в 1832 році мали «майстрових, які належали Лаврі» та зобов’язані були вимогливо спостерігати за їх роботою [5, арк. 146 зв.–147].

Духовний собор постійно слідкував за функціонуванням обох монастирських підприємств. Це засвідчують протоколи зібрань цього органу управління Почаївською лаврою, який особливу увагу приділяв роботі друкарні. У зв’язку з тим, що соборний священник Василій Мєхович не займався в монастирі «священнослужінням за прикладом інших своїх побратимів, хоча Друкарня протягом минулих десяти місяців досить мало принесла доходу (в тексті бариша О. Б.) Лаврі», члени Духовного собору 9 жовтня 1832 р. сподівались, що Мєхович зробить все для «приведення Друкарні в кращий стан, і отже великого множення від неї прибутків» [4, арк. 120]. 1841 р. Духовним собором слухались рапорти лаврського економа про роботу свічкового заводу та прибутки від продажу ікон Почаївської Божої Матері випущених друкарнею [7, арк. 89, 166]. Друк образу, який вважався головною святинею обителі, постійно зростав, що можна пояснити збільшенням кількості монастирських прочан. 1857 р. цієї ікони на атласі та папері було надруковано 43 478 одиниць [8, арк. 5].

Образ Почаївської Богородиці
Образ Почаївської Богородиці

Ріс попит і на друкарську продукцію, яку випускав монастир. 1858 р. друкарня отримала чотири нові станки. Для їх обслуговування лаврський типограф єромонах Амфілохій звертався до священноархимандрита Почаївської лаври з пропозицією запрошувати через Волинську консисторію на навчання друкарській справі молодих людей віком від 10 до 20 років. Як приклад він вказував на Печерську лавру, де працювали такі помічники [9,  арк. 1–2]. Саме з київським спеціалістом друкарні Печерської лаври було укладено контракт на проведення робіт у почаївській типографії, згідно якого машиніст Іван Валасевич зобов’язувався працювати «на швидкодрукарській машині і доглядати за роботами на чотирьох ручних верстатах протягом року» [10, арк. 3].

1863 р. при Почаївській лаврі працювали вже три свічних заводи, а також вапняний та цегляний. Два останні були невеликими. Число їх працівників складала від 4 чоловік, яких наймали підрядники [11, арк. 4]. У цей час свічкове виробництво було найпотужнішим. Про це свідчать торги «на постачання в Лавру протягом року від 400 до 500 пудів жовтого воску», які проводив Почаївський монастир, з серпня 1862 р., з дозволу Радивилівського поліційного управління [12, арк. 4]. Крім згаданих заводів, Почаївська лавра в своєму підпорядкуванні мала і винокурний завод. Його збудовано в травні 1855 р. Частину коштів на будівництво винокурного заводу надав монастирський фундатор граф Тарнавський. Головним інженером заводу був Мальський [3, с. 24].

Монастирські свічки
Монастирські свічки

На рубежі ХІХ–ХХ ст. Почаївський монастир розпочав нарощувати потужності виробництва пива. Для цього 29 лютого 1900 р. було придбано в «Сруля Голдштейна для Лаврської пивоварні  дві старі пивні бочки, старий чан, великий чан і холодильник білої жерсті за 25 рублів» [13, арк. 6]. Для модернізації обладнання цього підприємства харчової галузі обитель зверталась до Варшавського машинобудівного заводу, звідки отримувала інформацію про універсальні рухомі насоси. Проводилась закупка й іншого необхідного обладнання, зокрема, щіток та термометрів [13, арк. 10–11, 20]. Для роботи пивоварні використовувалась праця найманих робітників. Так мешканцю міста Рівного Юзефу Нусчеку було виплачено «за влаштування ним у лаврської пивоварні чана – 10 руб. і холодильника – 6 руб.» [13, арк. 21]. Процес варіння пива проводив житель Почаєва Антон Шнайдер [13, арк. 35]. Таким чином, Почаївська обитель, задля покращення монастирської інфраструктури, надавала можливість використати професійні навички майстрам різної конфесійно-національної належності. Це мало позитивні результати. У січні 1901 році на винокурному заводі зварено 230 відер пива. Щорічний прибуток від продажу пива складав 850 рублів [3, с. 24].

У власності Почаївської лаври було шість садів, частина з яких здавалась в оренду, а інші використовувались для власних потреб. 1901 р. монастир надав свій сад, що нараховував 2637 дерев, серед яких були груші, яблуні, сливи, горіхи – в оренду. Орендатор Волько Садовник отримав його на на п’ять років. Оплата оренди саду складала 1500 рублів щорічно [3, с. 24]. Успенська обитель проводила також торги «на продаж урожаю Лаврських садів». Вони відбувались у сусідньому Радивилові та Дубні [14, арк. 2, 25].

Лаврський сад
Лаврський сад

Вагоме значення в економічному житті Почаївської лаври мали млини, завдяки яким монастир проводив випічку власних хлібобулочних виробів. Свій перший млин Почаївська лавра купила у вересні 1859 р. в мешканця Старого Почаєва єврея Мотя, за 15 рублів. Другий млин знаходився в Суражі [3, с. 24] (тепер село у Тернопільській області). У 1872–1875 рр., на монастирському полі підрядчиком-техніком Уляницьким, споруджено «вітряний млин», який мав кам’яний підмурівок і три поверхи [15, арк. 18 зв.].

Почаївська лавра на початку ХХ ст. мала певний рівень доходів. Обитель займала третє місце серед чотирьох Лавр росії. Як свідчить, віднайдений в архіві канцелярії Синоду, додаток до «Проєкту правил щодо ведення монастирського господарства та звітності» в 1909 р. дохід (у тис. руб.)  Києво-Печерської лаври складав 932, Олександро-Невської – 573, Почаївської – 377, Троїце-Сергієвої – 283 [16, с. 115]. Отриманні прибутки волинський монастир використовував на власні потреби, благодійність, освіту, морально-релігійну роботу та прищеплення патріотичних почуттів до єдиної та неподільної російської імперії.

Лавра напередодні Першої світової війни
Лавра напередодні Першої світової війни

Окрім активної господарчої діяльності Почаївської лаври, важливу роль для зміцнення позицій російської православної церкви на теренах Волині відігравали зміни зовнішнього та внутрішнього характеру. Зокрема – зміни архітектурного обличчя обителі та звільнення монастирського іконопису від впливу Західної Церкви.

З часу свого функціонування новозаснована Лавра використовувала ті храмові, житлові та господарські споруди, які їй дістались від василіан (за описом було прийнято чотири церкви, дзвіницю, двоповерховий братський корпус, архирейський будинок, бровар та ще декілька будівель, що виконували господарську функцію) [17, с. 22]. Спочатку, у вересні 1833 р., навколо Лаври, замість дерев’яного тину,  почалось будівництво «товстого муру, перше з  північної сторони. Будова муру йшла три роки, її покінчено 1836 року. Довжина муру  97 сажень (майже 50 м. О.Б.), з каміння та цегли» [18, С. 217]. П. Ричков вважає, що: «враховуючи особливий статус Почаївської лаври на західноукраїнських землях, її настоятелі не могли довго задовольнятися наявним комплексом будівель – як з огляду на їх функціональні можливості, так і з чисто ідейно-художніх міркувань» [17, с. 22].

Трансформації архітектурного вигляду Лаври відбувались поступово, привносячи до монастирського ансамблю нову стилістику притаманну православному середовищу. 1834 р. перебудовано галерею біля Успенського собору, покрито залізом дахи [19, с. 107]. Проте початкові заходи мали радше вимушений, косметичний характер, готуючи обитель до значних архітектурних змін. «Дуже вже неординарними і за масштабом, і за мистецьким рівнем були василіанські споруди. Тому було обрано доцільний шлях еволюційної трансформації існуючого архітектурного ансамблю», – наголошує П. Ричков [17, с. 22].

Лаврський надбрамний корпус
Лаврський надбрамний корпус

Першою поунійною спорудою Почаївської лаври став побудований 1835 р. надбрамний корпус. Через нього потрапляли до монастиря усі ті, хто прибував на Гору Почаївську. Класицистичний характер споруди вирізнявся посеред барокових форм Успенського собору, що привносило в монастирський простір нову атмосферу [17, с. 78]. Її відчували усі, хто проходив повз нову вхідну браму парадного характеру. Також цього ж року складений «Список лагодженням та будовам запропонованим у 1835 р. в Почаївській Лаврі». Згідно якого, планувалось провести ремонтні роботи в Успенському соборі, печерній церкві та головному лаврському корпусі, а також «знести стару кузню, побудувати нові служби за планом архітектора Руско, покрити окремі будівлі черепицею» [20, арк. 2–3]. Волинський єпархіальний архітектор Г. Михайловський погодив з Духовним собором «кошторис на передбачувані будови» [20, арк. 10]. У 50-ті роки ХІХ ст., у приміщеннях, зведених василіанами та розміщених під Успенським собором влаштовані два храми: Св. Йова, Св. Антонія та Феодосія Печерських [19, с. 120].

Лаврська дзвіниця
Лаврська дзвіниця

Наступною значною спорудою, що постала в другу православну добу, стала лаврська дзвіниця (побудована за проєктом Волинського єпархіального архітектора Раструханова), закладена 1861 р. та закінчена 1869 р. Автор спроєктував її так, щоб вона гармонюювала з Успенським собором. 1862 р. було реконструйовано приміщення колишньої друкарні. Тут розмістилась Троїцька церква (з 1911 р. храм йменується Похвали Пресвятої Богородиці). Також від середини 60-х – до середини 70-х рр. ХІХ ст. на території Лаври побудовано народний готель, свічний завод, повністю перебудована галерея [19, с. 183].

Троїцький собор
Троїцький собор

Найбільшою спорудою, що зведена в монастирі, наприкінці перебування Волині в складі російської імперії, став Троїцький собор. Його будівництво тривало протягом 1906–1911 рр. Храм постав завдячуючи опіці волинського архиєпископа Антонія Храповицького. Значення спорудження Троїцького собору було пов’язане з конфесійною складовою. Таким чином Почаївський монастир, обтяжений, на думку тогочасних його господарів, своїм унійним минулим, посередництвом архітектури, повертав на Гору Почаївську дух православ’я, який тут панував до 1712 р.

12 липня 1905 р. Духовний собор доповідав  архиєпископу Антонію: «Архітектор-художник Олексій Щусєв…представив розглянуті Вашим преосвященством ескізи та малюнки передбачуваного до побудови в Почаївській Лаврі теплого храму для ознайомлення з ним Духовного Собору…Духовний Собор обрав ескізи храму з трьома абсидами і одним великим куполом» [21, арк. 22].

Митрополит Антоній Храповицький – Волинський архиєпископ, священоархимандрит Почаївської лаври (1914–1918)
Митрополит Антоній Храповицький – Волинський архиєпископ, священоархимандрит Почаївської лаври (1914–1918)

5 квітня 1906 р. архиєпископ Антоній повідомляв Духовний собор, що особисто жертвує на будівництво собору «10 % з тієї чашки яка буде мені призначена». Він запропонував «обговорити спосіб участі братії в пожертвуванні, призначити 5 або більше відсотків внесків» [21 арк. 66]. У монастирі йому вдалось зібрати 120000 рублів на будову. Загалом вартість будівництва храму склала 250000 рублів [18, с. 238–239].

11 квітня 1906 р. між Духовним собором та О. Щусєвим укладено контракт, згідно якого архітектор приймав на себе обов’язки «складання проєкту і керівництва будівництвом теплого кам’яного, на 2000 чоловік собору». Щусєву необхідно було виконати ескіз собору та «креслення іконостасу – загальні та детальні з елементами царських врат, криласів і шаблонами в натуральну величину, а також скласти графічний розрахунок всієї споруди та визначити глибину фундаментів…За всі роботи, так само як і спостереження, та утримання спостерігача за будівництвом Щусєв отримує від Лаври 15500 рублів» [21, арк. 77].

Алєксєй Щусєв – архітектор Троїцького собору
Алєксєй Щусєв – архітектор Троїцького собору

Під час будування архітектор неодноразово звертався до Духовного собору з листами стосовно проблем, що виникали в процесі спорудження: «про повільність заготовлення цегли тому що немає достатніх печей» [21, арк. 473], «про необхідність закупити дубових дощок і зробити замовлення необхідних матеріалів» [22, арк. 575]. З «спостерігачем за побудовою Свято-Троїцького храму Олексієм Рухлядєвим» Духовний собор погоджував різноманітні питання пов’язанні із зведенням цієї споруди, зокрема, «вироблення розцінки матеріалів і робіт з будівництва» [22, арк. 953].

21 червня 1910 р. почалась побілка, штукатурка стін та інші роботи [22, арк. 851]. Їх проводили місцеві жителі. Зокрема, роботи на куполі та пристрій для підняття хреста виконували: Романюк, Петровський, Тивонюк, Іващук, Зубкевич, Кухаревич, Козачек, Годовацький, Гонтарук. Як свідчать розписки за розрахунок проведених робіт, не всі вони були грамотні (розписувались за них інші особи) [22, арк. 988]. Проте завдячуючи власній праці ці волиняни залишили по собі добру пам’ять та вдячність потомків.

Фрагмент розпису Троїцького собору
Фрагмент розпису Троїцького собору

Храм споруджений у стилі києворуської (новгород-псковської) архітектури, елементи якої інтерпретовані в епоху модерну [23, с. 79]. Протягом 1911 р. у ньому завершилось проведення, як внутрішніх, так і зовнішніх робіт. Троїцький собор було освячено 9 січня 1912 р., ініціатором та натхненником його спорудження архиєпископом Антонієм Храповицьким. Після побудови – притвор, вівтар храму, частково південну і західну стіни собору розписував лаврський художник єродиякон Дамаскін Малюта. Вже у 70-ті рр. ХХ ст. місцеві іконописці за ескізами художників Щербакова та Фролова завершили розпис храму [24].

Перша монастирська святиня
Перша монастирська святиня

Посеред мистецьких пам’яток поунійної доби необхідно відзначити створення С. Вєрховцевим в Успенському соборі срібного престолу та влаштування ним кіоту над першою монастирською святинею – відбитком стопи Богородиці. Вагомою подією в житті Почаївської лаври стало встановлення 13 вересня 1861 р. в соборі нового іконостасу. Він був пожертвуваний обителі російським царем Алєксандром ІІ [25, с. 348]. Створений у василіанський період Лукою Долинським іконостас замінили новим, у дусі російського православного церковного живопису. Оновлення цього важливого рухомого елемента головного храму монастиря, що залишався від унійної доби, засвідчила, що Почаївська лавра поступово утверджує православні традиції, які мають підтримку керівника держави на території якої вона знаходиться. Автором проекту нового іконостасу став архітектор царського двору професор Боссе. Всі ікони на мідних дошках написані академіками Лавровим, Горбуновим, Васільєвим. Встановлення його на місці проведено під керівництвом академіка Нєстєрова [25, с. 350]. Залучення таких грандів мистецької справи, ще раз підкреслило важливість Почаївської лаври для життя держави та російської православної церкви. Академік Ф. Нєстєров активно співпрацював з Успенською обителю. Як свідчить лист монастирського типографа єромонаха Амфілохія, цьому митцю робились неодноразові замовлення на виготовлення малюнків для подальшого виготовлення літографій [26, арк. 7]. к. 7]. Один з них –    зображення Свято-Великомучениці Варвари, зберігся в справі монастирського архіву [26, арк. 15]

Св. Варвара (малюнок Ф. Нєстєрова) ДАТО
Св. Варвара (малюнок Ф. Нєстєрова) ДАТО

Розписи в Успенському храмі, після пожежі, що тут сталась 1869 р., здійснив відомий живописець Михаіл Васільєв. Поряд з виконаними ним  іконографічними роботами, митець поновив ті настінні малюнки, сюжети яких відображали історичні події, що сталися на Почаївській Горі, та були створенні ще у василіанський період [27, с. 159]. Найдовше з митців, причетних до привнесення православного духу в Успенський собор, співпрацював з монастирем Адріан Прокофьєв. Він розпочинав «підрядником по влаштуванню та встановленню іконостасу головного храму обителі» [25, с. 350]. Майстер проводив роботи по обрамленню нових монастирських ікон. Як свідчить «Літопис Почаєво-Успенської Лаври», «іконостасних справ майстер Адріан Прокофьєв виробляв іконостасні роботи для Почаївської Лаври в продовженні майже 14 років». 1874 р. він виконав усі замовлення «і пожертвував в соборну Церкву два однакові кіоти різьбленої роботи з суцільною позолотою» [15, арк. 3].

Міхаіл Васільєв – академік Петербурзької академії мистецтв
Міхаіл Васільєв – академік Петербурзької академії мистецтв

В Почаївській лаврі власних іконописців почали готувати в 40-і рр. ХІХ ст. Ними ставали волинські селяни, які мали хист до малювання. Ази православного іконописання майбутні почаївські маляри здобували на Поділлі, практикуючись помічниками досвідчених іконописців, розписуючи місцеві храми та отримуючи відповідні свідоцтва про здобуття відповідних навичок [28, арк. 5–6]. Уроки творення ікон, для обдарованих селян, з часом давали і насельники Лаври. Так Духовним собором був наданий дозвіл «селянину Пилипу Кривуцькому вивчать іконопис у послушника Онуковського» [29, арк. 2].

В монастирі  створювались умови для плідної роботи іконописців. Вони забезпечувались необхідними матеріалами. Як свідчать документи, на потреби лаврських іконописців 1886 р. «виписаний кипарис в дошках вагою 9 п. 12 ф., по 5 р. 25 к. пуд, на 52 р. 47 к.» [30 арк. 65] . 1888 році в лаврській іконописній майстерні, на листах червоної міді, були написанні ікони для іконостаса трапезного храму Почаївської обителі [31, с. 103]. Свої роботи монастирські іконописці представляли й для широкого загалу. Зокрема, лаврська іконописна майстерня отримала почесний диплом за участь у виставці в Санкт-Петербурзі, 12 жовтня 1891 р. [31, с. 116].

Одним з найбільш відомих монастирських іконописців був єромонах Паїсій, послухом якого було саме іконописання. Він був «завідувачем живописною майстернею» [30 арк. 2]. 1888 р. закінчено розпис лаврського печерного храму Св. Йова. Згідно повідомлення Паїсія, у ньому випасано 606 фігур [19, с. 119]. Наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. ним було проведено живописні роботи іконостасу цього храму, а також Дубенської Хрестовоздвиженської обителі, що була приписана до Лаври [31, с. 116].

Внутрішній вигляд храму Св. Йова (фрагмент)
Внутрішній вигляд храму Св. Йова (фрагмент)

Почаївські іконописці намагались вдосконалювати та підвищувати власний рівень майстерності. Єромонах Паїсій, з метою ознайомлення з найкращими зразками православної школи іконопису, в своєму «Прохані», від 24 вересня 1892 р., звертався до Духовного собору відпустити його на чотири місяці на Гору Афон та Палестину «вивчати Афонський Іконопис». Він пояснював власне бажання тим, – «щоб у Почаївській Лаврі такий же іконопис процвітав». 30 вересня 1892 р. Паїсій отримав благословіння на подорож [32, арк. 2 зв.].

Ознайомившись з найкращими зразками сакрального мистецтва, 2 липня 1893 р., він надіслав з Єрусалиму в Лавру «Проєкт для Почаївської Лаврської іконописні» [32, арк. 10–13]. В листах з Афону, Паїсій ставив питання про підняття рівня іконописання в Успенській обителі та звільнення її від впливу Західної Церкви. Він підкреслював: «Блага і вельми добра справа розвивати церковно-православний іконопис в св. Почаєво-успенській Лаврі, яка перебуває на рубежі святої Православної Російської Церкви…Православний іконопис буде розповсюджуватись на Російському кордоні, де іновірці перекручують і спотворюють православний іконопис» [32, арк. 10 зв.] .

У відсутність в Лаврі «завідувача живописною майстернею» єромонаха Паїсія, Духовний Собор, для виконання іконописних робіт, вимушений був знову звертатись до послуг відомих художників. Так для збудованого, в 1893–1894 рр., храму Дубенської Хрестовоздвиженської обителі створено іконостас в Києві художником Мурашком [31, с. 116].

Реклама іконостасної майстерні Александра Мурашка
Реклама іконостасної майстерні Александра Мурашка

Особливою іконою Успенського монастиря, в усі часи його історії, була чудотворна ікона Божої Матері Почаївської, яка причетна до започаткування цієї обителі. Для Лаври важливим були усі аспекти, що засвідчували чудотворний характер цієї святині протягом усього існування монастиря. У зв’язку з цим, 19 серпня 1876 р., лаврський намісник архимандрит Іоан звертався до волинського архиєпископа з проханням повернути в обитель «особливу рукописну книгу, писану на слов’янській мові напівуставом озаголовлену мовою польською Xiega Gudow obrazu Poczaiowskiego N-Mariy Panny u Stopki (Книга чуд Ікони Почаївської Пресвятої Марії Діви і Стопи), яка знаходиться в архіві Правління Волинської Духовної Семінарії при справах колишнього Статистичного Комітету» [33, арк. 1]. Архимандрт Іоан наголошував: «Книга ця вельми важливий для Лаври документ. Це, як видно оригінал, з якого складені та надруковані при колишніх в Лаврі василіанах книги під назвою «Гора Почаївська» та «Преславна Гора», тому що за переказом автора в ній майже всі чуда виписані за справжніми підписами осіб, які їх удостоїлись і нерідко навіть з додатком їх власної печатки та, ймовірно, є та сама, яка ще до надходження Почаївської обителі в унію заведена булу православними за розпорядженням Луцького Єпископа Діонісія Жабокрицького 30 серпня 1695 роки для записування чуд «при іконі Чудотворної Пресвятої Богородиці та мощах блаженного старця Йова Желіза» Ігумена Почаївського, і про якого згадується в деяких справах Лаври ще до унії» [33, арк. 1 зв.]. Це історичне джерело, разом з іншими документами, як свідчив архимандрт Іоан, у 1850-ті рр., вилучене з лаврського архіву членами Статистичного Комітету та передане до Волинської Духовної Семінарії, «якій воно зовсім не потрібно, а для Лаври, по всій важливості та найближчому до неї відношенню істотно необхідне» [33, арк. 2].

Фьодор Тітов – історик Церкви, археограф, книгознавець, протоєрей
Фьодор Тітов – історик Церкви, археограф, книгознавець, протоєрей

Найімовірніше, Почаївській обителі вдалось повернути даний рукопис в монастирський архів. Як свідчить В. Левицький: «1908 року
Високопреосвященнішим Антонієм, архиєпископом Волинським, надіслана на ім’я професора Київської Духовної Академії прот. Ф. Тітова, знайдений в Почаївському архіві рукопис під заголовком: «Xiega Gudow obrazu Poczaiowskiego N-Mariy Pannyu Stopki» [34, с. 166]. По водяним знакам на папері та опису чуда 1726 р., яке завірене Іваном Гончуком – самою особою, над яким воно сталось,  дослідник робить власне припущення про час створення цієї пам’ятки: «Цей рукопис, має стосунок за всіма даними не раніше як до 1726 року» [34, с. 166].

Василіанський спадок почаївські православні ченці намагались використовувати на благо Лаври. Вони реалізовували не тільки книги надруковані своїми попередниками, але й ікони та картини. Ще 1838 р. у монастирській лавці було продано 11 екземплярів – історичного зображення з життя монастиря про явлення Богородиці під час так званої Збаразької війни 1675 р. та ікону на яких Спаситель був зображений у католицькому вбранні. Насельники Успенської лаври пояснювали, що цю продукцію було продано закордонним покупцям [35, арк. 4 зв.].

Портрет Александра ІІІ в коронаційному альбомі. Алєксандр Соколов,1883
Портрет Александра ІІІ в коронаційному альбомі. Алєксандр Соколов,1883

Статус Лаври сприяв збільшенню притоку до Почаєва числа жертводавців. Значні кошти на Почаївський монастир жертвували російські царі, відзначаючи особистою присутністю ці пожертви. Це можна пояснити і тим, що цар – це та постать в російському православ’ї, «як помазаник Божий, харизматик влади, харизматичний представник мирян, займав певне місце в Церкві» [2, с. 194]. Тому не випадково царська сім’я неодноразово була гостею чотирьох розташованих на теренах російської імперії Лавр. Пожертвуваний головному храму Почаївської обителі іконостас, стали називати «царським» [19, с. 113]. Монастирська братія також робила подарунки вінценосним особам. 1882 р. для царя Алєксандра ІІІ було виготовлено копію ікони Почаївської Божої Матері, яка була вручена йому в день коронації [36].

Пожертви на Успенську обитель робило і царське оточення. Фрейліна царського двору Анна Орлова направляла власні кошти на прикрашення  лаврських святинь. Ще 1842 р. вона подарувала монастиреві срібну раку (труну) для мощів Преподобного Йова, а 1850 р. для чудотворної ікони Божої Матері виготовлено срібного з позолотою кивота [18, с. 228–229 ]. Ще однією благодійницею Лаври стала фрейліна царського двору Антоніна Блудова [18, с. 229–232]. Нею в 1865 році в Острозі засновано православне братство Св. Кирила та Мефодія. При ньому існували храм, початкова школа і жіноче училище, чоловіча протогімназія, пансіон для селянських дітей, бібліотека, лікарня, аптека і подвір’я для паломників подорожуючих в Почаївську лавру.

Як і в попередні періоди своєї діяльності обитель продовжувала зростати завдячуючи й благодійним пожертвам. Водночас, на зміну унійного, на Почаївську гору прийшов «дух» російськості, який поступово перетворював її на форпост офіційного імперського православ’я.

Бендюк М. Графиня Антоніна Блудова та Остріг. Вид-во НУОА, 2013. 162 с.
Бендюк М. Графиня Антоніна Блудова та Остріг. Вид-во НУОА, 2013. 162 с.

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що основою економічного розвитку Почаївської лаври, від часу офіційного отримання цього статусу, стала база створена у василіанський період діяльності обителі. Це відбувалось шляхом модернізації залишеного в попередню добу господарського комплексу, а також збільшення кількості вже існуючих лаврських підприємств. Почаївська лавра продовжила та розвинула практику своїх попередників, отримуючи капітали від різноманітних оренд, зокрема передачі в користування монастирських садів.

Внутрішній вигляд Успенського собору
Внутрішній вигляд Успенського собору

Архітектурні споруди Почаївського монастиря, збудовані у василіанську добу, не задовольняли православних насельників, як такі, що створювались згідно традицій Церкви іноконфесійного спрямування. Трансформація зовнішнього вигляду Почаївської лаври призвела до масштабного оновлення архітектурного обличчя Успенської обителі. Першими кроками в цьому процесі стало зведення надбрамного корпусу та лаврської дзвіниці, наступним – грандіозне архітектурно-конфесійне балансування монастирської території в результаті зведення Троїцького собору.

Внутрішні зміни, що залишились від василіанського часу в храмах та інших спорудах, стосувались в першу чергу іконографічних робіт та приведення їх до православного канону. Новий іконостас Успенського собору показав, що Лавра утверджує традиції Церкви, в складі якої монастир перебуває з 1831 р. Запрошення провідних російських художників для проведення відповідних мистецьких робіт засвідчило важливе значення даного питання для обителі, яка намагалась видозмінити іконографічно-конфесійні особливості своїх попередників, що залишились в розписах та інших формах в монастирському середовищі. Здобутий досвід православного іконописання ченцями Почаївської лаври отримував реалізацію, шляхом відповідних практик лаврських іконописців у визнаних іконописних центрах та у провінційних майстрів. Трансформації іконографічної спадщини обителі та створення нових сакральних робіт, співвідносились з бажанням влади художніми засобами сприяти утвердженню у монастирському просторі російської величі.

Панорама Почаївської лаври (кін. ХІХ–поч. ХХ ст.)
Панорама Почаївської лаври (кін. ХІХ–поч. ХХ ст.)

Важливе значення для зростання обителі відігравало формування плеяди жертводавців, які сприяли подальшому розвитку та притоку прочан і паломників. Лавра поступово входила в життя російської православної церкви, яка будучи складовою державного апарату шанувала царя, як важливий «атрибут» церкви. І. Ісіченко наголошує, що «в Російській імперії навіть самого поняття «православна церква» не існувало, а було «відомство православного сповідання», формальним очільником якого був цар» [37]. «Відомство православного сповідання», яким була тогочасна церква в росії закономірно вело й Почаївський монастир до зрощення з владою, наслідком якого стало можливим майбутня діяльність у його стінах монархічної політичної організації. Як слушно зазначає П. Кралюк: «Старання російської імперської влади й російських православних єрархів не пройшли даремно. Їм вдалося перетворити Почаївську лавру в потужний осередок омосковлення й російської православізації на теренах Волині» [38].

Протягом 1712–1795 рр. обитель, знаходячись у юрисдикції Унійної Церкви не мала «конкуренції», в зв’язку з відсутністю впливу православ’я на Успенський монастир та регіон у якому він знаходився. Після 1831 р., перебуваючи в підпорядкуванні Східної Церкви, Лавра де-юре стала її складовою, одночасно де-факто залишалась святинею Західної Церкви, вірні якої продовжували відвідувати Почаївську обитель. У ХІХст. на Горі Почаївській не перешкоджали іновірцям перебувати в монастирі та задовольняти свої релігійні потреби, бажаючи їх навернути в православ’я. У подальшому Почаївська обитель, як і російська православна церква, змінює своє ставлення до уніатів та католиків, роблячи кроки по обмеженню впливу на Гору Почаївську та присутність в її житті іноконфесійних елементів. Про це розповідь в наступній подачі.

Олександр БУЛИГА

  1. Объятия Отча…Очерки по истории Почаевской Лавры / [авт. тексту священник Владимир Зеленский].: Свято-Успенская Почаевская Лавра, 2000. 192 с.
  2. 2. Булгаков С.Н. Православие. Очерки учения Православной Церкви. Киев, 1991. 235 с.
  3. Мартинів Ю. Організаційна структура господарського комплексу Почаївської лаври ХІХ – початку ХХ ст. Наукові записки Тернопільського педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія: Історія. Вип. 1. С. 21–25.
  4. Центральний державний історичний архів у м. Львові. (далі ЦДІАЛ). Ф. 684. Оп. 1. Спр. 3274. 177 арк. Книга протоколів розгляду вхідних паперів на засіданнях так званого собору Почаївської лаври за 1832 р.
  5. Державний архів Тернопільської області (далі ДАТО). Ф. 258. Оп. 2 Спр. 123. 1 арк. Відомість про прибутки Лаври за 1803–1826 рр.
  6. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 541. 67 арк. Річний звіт Лаври за 1834 р.
  7. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 1073 а. 381 арк. Протоколи зібрань Духовного собору за 1841 р.
  8. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 2093. 6 арк. Відомості про матеріали надруковані в лаврській друкарні за 1857 р.
  9. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 2204. 32 арк. Справа про запрошення осіб духовного звання для вступу в лаврську друкарню. 13 травня 1859 р.–20 травня 1860 р.
  10. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 2395. 12 арк. Справа про укладення контракту з машиністом Києво-Печерської лаври Іваном Валасевичем на проведення робіт в почаївській друкарні. 13 вересня 1861 р.–22 січня 1864 р.
  11. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 2591. 9 арк. Листування з Кременецьким приставом про кількість заводів при Лаврі. 5 грудня 1863 р.–31 грудня 1863 р.
  12. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 2510. 73 арк. Справа про організацію торгів на постачання жовтого воску для лаврського свічкового заводу в 1862 р. 1862–1865 рр.
  13. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 4308. 41 арк. Рапорти економа Лаври про виготовлення пива. 1900–1901 рр.
  14. ДАТО. Ф. 258. Оп. 2 Спр. 1630. 62 арк. Оголошення і відомості Лаври про торги з продажу лаврського урожаю садів 1904 р.
  15. ЦДІАЛ. Ф. 201. Оп. 4 б. Спр. Б.№. 70 арк. Монастирські документи 1874–1883 рр.
  16. Глаголев А. Возрождение церковного хозяйства в России. Вопросы экономики. 1994. № 9. С. 113–122.
  17. Ричков П.А., Луц В.Д. Почаївська Свято-Успенська лавра. Київ : Техніка, 2000. 136 с.
  18. Іларіон Митрополит. Фортеця Православія на Волині Свята Почаївська Лавра. Вінніпег, 1961. 398 с.
  19. Булига О. Архітектурно-мистецькі трансформації Почаївського монастиря (30-ті рр. ХІХ ст. – поч. ХХ ст.): участь жертводавців. Архітектурна спадщина Волині. Зб. наук. праць. Вип. 5 / за ред. П.А. Ричкова. Рівне: Дятлик М.С., 2016. С. 183–188.
  20. ДАТО. Ф. 258. Оп. 3 Спр. 56. 377 арк. Справа про ремонт в Почаївській лаврі в 1834–1835 рр. 5 жовтня 1834 р.–18 листопада 1837 р.
  21. ДАТО. Ф. 258. Оп. 3. Спр. 156. 523 арк. Справа про будівництво в Лаврі Троїцької церкви. Т. 1. 16 березня 1905 р.–5 листопада 1910 р.
  22. ДАТО. Ф. 258. Оп. 3. Спр. 157. 471 арк. (арк. 524–993). Справа про будівництво в Лаврі Троїцької церкви. Т. 2. 10 березня 1905 р.–5 листопада 1910 р.
  23. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Киев, 1986. Т. 4. 375 с.
  24. Яцечко-Блаженко Т. Троїцький собор в Почаєві на фото 1912 року. URL: https://www.tenews.org.ua/post/view/1625219020-troickiy-sobor-v-pochaevi-na-foto-1912-roku
  25. Хойнацкий А. Почаевская Успенская Лавра. Историческое описание. Испр. и доп. Г. Я. Крыжановским. Почаев, 1897. 524 с.
  26. ДАТО. Ф. 258. Оп. 2. Спр. 825. 15 арк. Справа про архітектурні та художні роботи, виконанні академіком Нестеровим.1860–1864 рр.
  27. Письмо в редакцию «Воскресного чтения». Воскресное чтение. 1930. № 10. С. 159–160. с.
  28. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 1076. 23 арк. Донесення Духовного собору про направлення на навчання іконопису Тимофія Дунаєвського і свідоцтво про закінчення навчання. 25 січня 1841 р.–2 червня 1841 р.
  29. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1 Спр. 1290. 2 арк. Прохання селянина Кривицького про надання дозволу на навчання іконопису в Лаврі та рішення Духовного собору з цього питання. 22 вересня 1845 р.–24 вересня 1845 р.
  30. ДАТО. Ф. 258. Оп. 2. Спр. 1254. 68 арк. Справа про роботу лаврської іконописної майстерні. 15 січня –17 грудня 1886 р.
  31. Дамаскин А. Почаево-Успенская Лавра // Воскресное чтение. Варшава, 1930. № 1. С. 6–9, № 2. С. 25–28, № 4. С. 51–52, № 5. С. 70–71, № 6. С. 86–88, № 7. С. 101–103, № 8. С. 115–117.
  32. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1 Спр. 3760. 20 арк. Справа про відпустку ієромонаха Паісія на св. гору Афон і в Палестину. 20 жовтня 1892 р.–9 серпня 1893 р.
  33. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 3242. 16 арк. Відомості про друкування історичної розповіді про Почаївську чудотворну ікону, укладену священником Хойнацьким. 20 серпня 1876 р.–23 грудня 1878 р.
  34. Левицкий В. Источники жития препод. Иова Почаевского. Волынские епархиальные ведомости. 1909. Ч. Н. № 81. С. 166–174.
  35. ДАТО. Ф. 258. Оп. 1. Спр. 989. 5 арк. Лист архиєпископа Волинського щодо малюнків із зображенням святих в католицькому вбранні, які зберігаються в лаврській друкарні. 26 серпня 1840 р.–30 серпня 1840 р.
  36. ДАТО. Ф. 258. Оп. 2. Спр. 1175. 4 арк. Справа про виготовлення ікони Почаївської Божої Матері для дарування імператору в день коронації. 3 серпня 1882 р.–29 вересня 1882 р.
  37. Церква, людина й держава. URL: https://kmbs.ua/ua/article/church-human-state
  38. Кралюк П.Омосковлення Почаївської лаври. URL: https://risu.ua/omoskovlennya-pochayivskoyi-lavri_n142720

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.