Зі спогадів колишнього кавомана

1119
Кава в турці на пісочку
Кава в турці на пісочку

Повертається до Львова спека, а з нею й бажання сховатися в затінку недільного ранку з філіжанкою доброї кави і, смакуючи улюблений напій, послухати цікаву кавову історію. А її нам нині, разом з партнером Торговою  Маркою Кава старого Львова, як і більше двадцяти років тому розказав на сторінках “Галицької брами” розкаже Іскандер.

Майже півтора століття славився Львів своїми каварнями і кнайпами. Були серед них і знамениті, як відома цукерня Залєвського на Академічній, і невеликі покої для снідань, і зовсім камерні для 3-5 осіб, куди можна було забігти на “малу чорну”.

„Перші совєти” націоналізували більшість великих каварень. Залєвський “поїхав” на схід, ще існували невеликі і середні, але радянсько-німецька війна поклала край існуванню більшості з них. За німецької окупації було не до каварень. Найбільш рухливі з львівських міщан відкрили невеличкі шинки, де можна було перехилити шкляночку підпільного бімбру і закусити хвостом оселедця. Барвний образ такого шинку „Оселедець на ланцюжку” зобразив Тарас Мигаль в своїй повісті „Вогонь і чад”.

Кава
Кава

Повернення совєтів знову змінило ситуацію з львівськими кнайпами. Ще де-не-де існували старі заклади, націоналізовані, інколи з колишнім власником в якості завідувача або навіть директора, під назвою чайних. На колишній Комсомольській, в самому кінці, власничка будинку під N 32 до війни тримала дві кнайпки: зліва від брами — покій для снідань, а справа — пивничку-винярню з середньовічною бастеєю низького муру міста. Новій владі чомусь пивничка не сподобалась і її перетворили на склад, а сусідній заклад під назвою “Чайна” привертав увагу далеко не аматорів цього заморського напою. Вживалося там щось трохи міцнішого, на закуску, переважно, ішов вінегрет, наслідки цих лібацій рясно прикрашали навколишні брами, так що дехто з мешканців до сьогоднішнього дня дивитись не може на вінегрет.

Замість каварень в середмісті досить густо розкинулась сітка винярень. Були вони на проспекті Свободи, в кінці проспекту Шевченка, на Ринку і на Театральній, служили місцем спілкування і розрядки в ті нелегкі часи.

Готель “Інтурист” (тепер – готель “Жорж”)
Готель “Інтурист” (тепер – готель “Жорж”)

Перша доступна для широкої публіки кава появилась десь наприкінці 50-х в приміщенні готелю “Інтурист”, де зі сторони пр. Шевченка в малій кімнатці встановили італійський експрес-автомат, про який ходили легенди, шо він не допускає приготування кави з ерзац-продукту. Каваренька стала популярною серед працівників навколишніх магазинів та фриз’єрень, інколи забігали сюди дехто з богеми, біля четвертої пополудню збирались тут старші пані, бо саме тоді з кондитерського цеху привозили чудові булочки з “марципаном2 та “празький” торт. Аромат справжньої кави, привітна, завжди усміхнена Анна Олексіївна, господиня закладу, яка могла, побачивши старого відвідувача, запарити філіжанку кави і поставити її на автомат. Так інколи вдавалось зекономити півгодини часу, які треба було вистояти в черзі від дверей до прилавка. Саме з цієї причини, я часто виходив з дому о 10.30 вечора, щоб встигнути ще до закриття дверей кавареньки зайняти чергу, вимити об 11-й свою філіжанку, яка коштувала тоді всього сім копійок, а трьохзірочний коньяк, навіть французький “Камю” – 50 коп. за 50 гр. Пізніше, години до І2-ї, ще шліфувалося тротуар т. зв. стометрівки, і з почуттям виконаного обов’язку повертався додому. Каваренька ця існує і до сьогодні, але не та вона уже,  не та… (Зараз ця каварня уже не існує – примітка редактора).

Проспект Свободи у Львові
Проспект Свободи у Львові

Із справжньою каварнею “довоєнного” типу ознайомились ми під час т.зв. поїзду дружби в Прибалтику в лютому 63 р., який організувала Львівська політехніка. Ризькі “Луна”, “Яніс”, “Кемел”, талліннський “Вана Томас” та інш. залишили незабутнє відчуття дотику до чогось незвичайного, можливо “європейського” хоча, звичайно, були це радянські точки громадського харчування, але наскільки відрізнялися вони тоді від львівських чайних.

Десь через півроку Львовом прокотилася чутка — відкривають 20 вечірніх каварень. Базою для них повинні були служити ті самі чайні і їдальні, які з восьмої години вечора покривши столи скатертинами і з ілюмінацією залу кількома кольоровими жарівками перетворювались на “каварні”. Шефство над ними справував міськком комсомолу, просто сидіти за кавою було недоречно, тому планувалися “зустрічі з цікавими людьми”, “літературні читання” і т. п. За кожною каварнею був закріплений трудовий колектив якогось підприємства, ідеологічна сторона забезпечувалась повністю, а от відпочинок і прибуток для працівників, бо дозволялось лише сухе вино, бажали кращого. Не дивно, що через пару років всі ці т. зв. каварні перетворились на звичайні вечірні “забігайлівки”, де з під поли розпивали міцні напої. Словом, все вернулось на круги своя.

Культова кав'ярня Львова "Вірменка" у Львові на вулиці Вірменській, 19
Культова кав’ярня Львова “Вірменка” у Львові на вулиці Вірменській, 19

Якось дивно і раптово увірвалась кава в наше життя в першій половині 70-х. Тоді в багатьох чайних, перейменованих на кафе, і навіть в їдальнях появились куточки обладнані автоматами, або “турками”, де до філіжанки напою можна було замовити ще досить дешеві тоді коньяк чи лікер. В цих точках появилась публіка уже набагато інтелігентніша, викладачі вузів, інженери, журналісти, службовці різноманітних установ. Можливо це був своєрідний протест проти того ідеологічного погрому, що мав місце серед української інтелігенції на початку 70-х…, відвідували „кави” щораз частіше, пили більше, утворились навіть своєрідні кола- маршрути, на яких можна було потратити або три, або п’ять, або й більше карбованців в залежності від виду кола — великого, середнього, чи „навпроти“. Поступово розрухались і наші господарники. Вже на початку 80-х львівські кафе, каварні, пивнички і просто “точки” мало чим відрізнялись від прибалтійських. Вишуканий інтер’єр, своєрідна спеціалізація окремих з них, а звідси і своєрідна публіка в кожній з них зробили відомими і “Нектар”, і “Шоколадний бар”, і “Під левом”, і вже ніхто не оминав на Ринку — “голого і босого”, і “Арарат” на Вірменській, та й зрештою, всіх не перелічити …

Часи змінились. Каварень, каваренок стало ще більше, інтер’єр і екстер’єр вже не уступають справжнім європейським. Ціна кави виросла від гривні до… (модний заклад „Світ кави“ на Катедральній площі). Не видно уже там викладачів університетів, нові люди освоюють ці заклади.

Філіжанка має неприємну здатність закінчуватися, але за нею буде наступна, як і наступна кавова історія на сторінках Фотографій старого Львова. Рівно за тиждень.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

2 КОМЕНТАРІ

  1. Гарно написано, стаття від Справжнього Львів’янина. Представляю покоління, яке у 15-літньому віці потрапило у перший день роботи «Вірменки» саме туди, куди слід було. Відтоді відвідував кав’ярні регулярно, зовсім не заради «по-піісят»: траплялись цікаві люди, у котрих можна було навчитись тому, чого не давала ні школа, ні батьки, ні зомбоящик; конкуренцію міг скласти хіба що Будинок Книги та комісійні книгарні. Львівські кав’ярні для мене особисто були частиною процесу навчання, про що чомусь не згадують. Років 20 заклади відвідую виключно для зустрічей з обговорення конкретних справ, більше мені там робити нічого. Атмосфера зараз не гірша і не краща, вона інша, та й і я постарів. Користуючись нагодою, хочу подякувати всім львівським кав’ярням за отримані там «лекції», вони були набагато корисніші за бридкий науковий комунізм в університеті, який викликав блювотний рефлекс. Зараз процес навчання замінив Інтернет з філіжанкою арабіки в домашніх умовах, теж непогано.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.