У різноманітних переліках найвідоміших/найвизначніших мешканців нашого міста навряд чи знайдете ім´я цього чоловіка. Такі, як він, чинять добрі діла, залишаючись непоміченими, подають особистий приклад в найкращому розумінні слова, але дляширокого загалудотепер є незнаними, недооціненими, забутими…
На початку 90-х увагу багатьох відвідувачів Наукової бібліотеки імені Василя Стефаника привертала постать старенького чоловіка, який приходив сюди майже щотижня. Попри поважний вік, він працював із бібліотечними матеріалами з молодечою завзятістю науковця-неофіта. Можливо, хтось впізнавав таємничого старця, бо зустрічався із ним раніше в інших місцях та за інших обставин, але лишень одиниці здогадувалися, що перед ними – далеко не звичайний дослідник.
Отець Дам´ян Григорій Богун, ЧСВВ, поза всяким сумнівом належить до когорти найвизначніших постатей в історії Церкви. Правдивий сповідник віри, за плечима якогобули сімдесят років важкої душпастирської праці, чотири десятиліття випробувань у новітніх катакомбах, сталінські концтабори, провід над найбільшою монашою спільнотою переслідуваної Церкви й два десятки років легального служіння в незалежній Україні. У пам’яті отців та братів Василіанського Чину, священиків і вірних УГКЦ він залишився ще й добрим педагогом, наставником, чимало вихованців котрого виявилися в числі найвідданіших синів Церкви; архівістом та істориком, що робив усеаби пам´ять про минуле жила у наступних поколіннях народу Божого; журналістом, який прислужився до відродження славних традицій християнської публіцистики на наших теренах тощо.То була людина, яка не прожила надаремне жодної хвилини свого довгого життя!
Григорій Богун побачив світ 18 березня 1910 р. Б. у селі Цеблів поблизу Белза на Львівщині в сім´ї простих селян Михайла та Анни. Був він третім з чотирьох дітей. Охрестив хлопчика місцевий парох, отець Кирило Селецький (1835 – 1918), знакова постать в історії УГКЦ: письменник, почесний папський шамбелян, співзасновник двох жіночих згромаджень – Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії та Сестер св. Йосифа Обручника.
Раннє дитинство Григорія затьмарила війна: 1915 р. на італійському фронті загинув батько, чотири роки по тому, під часбоїв польсько-української війни дощенту згоріла хата Богунів у Цеблові. Деякий час родині довелося нести важкий тягар біженців…
Початкову освіту майбутній священнослужитель здобув у рідному селі, а від 1922 до 1926-го навчався в Академічній ґімназії у Львові. Під враженням від занять з релігії, що їх провадив отець Леонід Лужницький (1869 – 1951), один з найосвіченіших душпастирів тієї доби – зокрема, розповідей про історію Церкви таїї монаші згромадження – юний Григорій і собі задумався над богопосвяченим життям. Свій вибір хлопець зупинив на Чині св. Василія Великого – найдавнішому й найчисельнішому чернечому ордені в Греко-Католицькій Церкві.
4 вересня 1927 р. Григорій Богун розпочав новіціат у Крехівському монастирі отців-василіан. В числі його наставників виявився отець Діонісій Ткачук (1867 – 1944) – один зі світочів Василіанського Чину, майбутній архімандрит (головний настоятель). Облечини юнак прийняв 4 березня 1928 р., взявши ім´я Дам´ян. Перші обіти склав у травні 1929 р. в Крехові. Протягом наступних шести років вивчав спершу схоластику й риторику у василіанській обителі в Лаврові, де його викладачем був отець Яким Сеньківський (1896 – 1941), майбутній ігумен Дрогобицького монастиря й ново-мученик, потім опановував філософію у Добромильському монастирі і зрештою богословські дисципліни в Кристинополі(тепер – Червонограді) й Жовкві. Під час навчання, 9 квітня 1933 р. склав вічні обіти.
21 травня 1936 р. у Жовкві перемишльський владика Йосафат Коциловський (1876 – 1947), також василіанин і майбутній блаженний, уділив Дам´янові та ще тринадцяти співбратам по Чину священичі свячення.Практично одразу новопоставленого ієрея покликали до освітянської праці: три роки отець Дам´ян викладав схоластику, а заразом всесвітню історію і латинську мову в обителях Добромиля йКрехова. [Серед його тогочасних студентів назвімо майбутніх владик Софрона Дмитерка (1917 – 2008) і Якова Тимчука (1919 – 1988), а також протоархімандритівотців Атанасія Великого (1918 – 1982) й Ісидора Патрила (1919 – 2008).
Другу світову війну отець Дам´янзустрів у Гошівському монастирі. Разом із своїми вихованцями подався спочатку до Перемишля, а потім до Праги, де провів близько року, навчаючись на філологічному факультеті Українського Вільного Університету (УВУ). 1940 р. отця Богуна скерували до Перемишля, котрий знаходився в німецькій зоні окупації, а згодом доручили опікуватися греко-католиками Холмщини. Паралельно молодий священик здійснив перші кроки на ниві журналістики: співбрат по Чину отець Пахомій Борис (1903 – 1973), колишній редактор католицького часопису «Місіонар», залучив отця Дам´яна до редколегії газети «Холмські вісті».
Після вибуху совєцько-німецької війни й тимчасового вигнання більшовиків з Галичини отець Дам´ян повернувся на батьківщину і деякий час служив у монастирях Жовкви та Кристинополя. Невдовзі однак його вдруге скерували на Холмщину: до 1944-го він трудився для вірних Грубешова в атмосфері зростаючої кривавої вакханалії українсько-польського протистояння. «Ненависть і месть сліпі. – з гіркотою згадував ті часи отець. – Сліпці зробили відповідальними українців, замість німців. Меч помсти зачав діяти від Сагрина.[…] На українську відплату і помсту не довелося довго чекати, і полилася невинна кров обох сусідніх народів… Местіне було кінця. Було ясно, що спільний ворог українців і поляків підливав оливи до ненависті. […] Конечно треба було знайти дорогу до припинення проливу крови і позбавлення життя.» Як християнин і священик, отець Богун намагався покласти край різанині: «Одного разу в учительському залі про те заговорив директор нашої семінарії. Сказав, що конечно треба щось робити, щоб люди марно не гинули. Подав свій плян і заявив, що про цю справу буде говорити з директором польської школи, попросить, щоб він про те поговорив зі своїми учителями й таку думку ширив у польському середовищі, а сам буде таку думку ширити в українськім середовищі. Звернувся також до мене, щоб я поговорив про те з польським духовенством, щоб вони, зі свого боку, ширили думку про шкідливість ненависті, думали про майбутність. Я подякував йому за довір’я і сказав, що радо це зроблю, бо про спосіб і потребу припинення кровопролиття вже довго думав.
Ще того ж дня під вечір я пішов до польських ксьондзів(ми вже були знайомі), і сказав їм про пропозицію Кривогосюка. Там тоді парохом був ксьондзВсєцінський. Він мав двох сотрудників, які мабуть жили разом з ним, а був ще один вже старший, родом зі Східної України, мабуть ще перед революцією свячений. Вони слухали, й один із сотрудниківсказав: “То вже нічого не вдасться зробити. Справа так розгорілася, що ніхто не схоче слухати”. Тим часом по ночах хати горіли, і трупи лежали по безлюдних селах».
Під кінець війни отецьДам’ян повернувся до Галичини й на деякий часзаопікувався бібліотекою і архівом василіан при Святоонуфріївському монастирі у Львові, зайнявшись справою, до якої йому судилося повернутися півстоліття по тому.
Початок відкритих гонінь більшовицького режиму на Греко-Католицьку Церкву застав отця Дам´яна на парафії уПархачі (нині – село Межиріччя Сокальського р-ну Львівської обл.). В листопаді 1945 р. священика заарештували й ув´язнили спочатку у Великих Мостах, а потім у сумнозвісній львівській тюрмі «на Лонцького». У серпні 1946-го «найгуманніший» на світі радянський суд засудив ченця-василіанина до восьми років виправно-трудових таборів за «антирадянську агітацію». Покарання довелосявідбувати на лісоповалі у Красноярському краї. Однак глибока віра й сила духу не дозволили зламатися навіть за найскладніших умов. До Галичини пастир повернувся в 1953 р., залишившись вірним й ще більш зміцнілим у своєму покликанні.
Майже два десятки років отець Дам´ян проживав у знайомих в Межиріччі, працюючи садівником, мотористом на водоочисних спорудах, заготівником лікарських рослин. Водночас займався активною душпастирською працею. Часи були непрості, але священик не тільки не падав духом сам, але й подавав приклад іншим. Як згадував отець Мар´ян Чорнега (1919 – 2004): «Поряд з важкими переживаннями в отця Дам´яна був наявний душевний спокій. Джерело цього – постійний зв’язок з Богом через молитву. Малий ієрейський часослов він знав напам’ять і відмовляв його навіть під час праці. Це я зауважив, працюючи разом з ним на очисних спорудах. Найактивніша душпастирська праця була розвинена отцем Дам’яном у місті Кристинополі, в селах Волсвин, Бендюга, Межиріччя, Городище, а частково і в інших населених пунктах. Були покарання, автоматична виписка з місця проживання».
Вийшовши на пенсію у 1970 р. отець Богун переїхав до Львова та оселився в домі сестер-йосафаток на Старому Знесінні. В листопаді 1973 р. відійшов отець Пахомій Борис, тодішній протоігумен Галицької Провінції ЧСВВ. Його наступником обрали отця Дам´яна, одного з найдостойніших, котрий ніс цей хрест упродовж чотирнадцяти років. За час перебування на чолі василіанського згромадження отець Богун зробив чимало для зміцнення Чину і Церкви в надважких умовах підпілля:правив Святі Літургії по приватних помешканнях (найчастіше – на квартирі п. Варвари Іленко по вул. Вірменській, 17), дбав про нові покликання до богопосвяченого життя, провадив реколекції, опікувався жіночими монашими згромадженнями (сестер-василіанок, мироносиць, служебниць та Пресвятої Родини), мирянськими християнськими спільнотами на кшталтАпостольства молитви, Третього Чину, Марійських дружин інавіть греко-католицькими громадами на Одещині та в Криму. Завдяки подвижництву таких священиків, як отці Дам’ян Богун, Антоній Масюк (1917 – 2011), Володимир Палчинський, Анастасій Ключик (1914 – 1976), ЄронімТимчук (1906 – 1994), Василь Мендрунь, Юрій Янтух (1910 – 1993), Йосиф Ридель (1909 – 1984), Тарас Бобкович (1918 – 1989), МакарійҐрень (1908 – 2001) та інші, згромадження василіан практично ніколи не переривало свого служіння вірним.
Трудитися доводилося в умовах тоталітарної держави, чий репресивний апарат практично до останнього чинив шалений опір поширенню Правди. «Однією з найприкріших хвилин у 80-х роках було затримання отця Дам’яна співробітниками КДБ на дорозі, що веде з села Крехова на хутір Козулька. – описував один з таких випадків отець Мар’ян Чорнега, ЧСВВ. – Ішов туди, аби уділити першу Сповідь і Святе Причастя місцевим дітям. Взагалі, околиці Крехова пильно обстежували органи КДБ і попи від впливу католицизму […] Скликавши зграю безбожників в Крехівській сільській раді, отця Дам’яна зневажали і знущалися.»
Під кінець жертовного протоігуменського служінняотця Дам’яна Богунав лавахввіреного йому Чину св. Василія Великого перебували 2 єпископи, 51 священик, 1 диякон, 17 братів, 5 новиків і 15 кандидатів. За підсумками Провінційної Капітули, що відбулася у Львові 29 грудня 1987 р., таємно в одному з приватних помешкань, новим протоігуменом Галицької Провінції Найсвятішого Спасителя обрано отця Василя Мендруня. На77-річного отцяДам´яна натомість покладено обов´язки провінційного консультора (дорадника). «На той час аж до виходу з підпілля мене по-батьківськи оберігав отецьДам’ян, мій попередник. Його поради, допомога і надзвичайна терпеливість були всім добре відомі. В цей час я відчув їх з особливою силою. Простими, але влучними словами він стримував мене: «Ще встигнете посидіти в тюрмі» – ділився спогадами отець Василь.
На момент виходу Церкви з підпілля отцеві Дам´янові Богуну, ЧСВВ, йшов 80-й рік. Втім, у його випадку годі було думати про якийсь спочинок. Попереду – непочатий край роботи з поновлення повноцінної душпастирської праці Василіанського Чину після десятиліть атеїстичної руїни, виховання нових покликань, повернення й доведення до ладу монастирів, збереження і опрацювання історичних матеріалів, відновлення періодичних видань. І отець Богун не збирався стояти осторонь. «Мені особисто врізалася у пам’ять постать похилого ченця, який на початку 90-х років усіма силами намагався спричинитися до відродження монашого життя у львівській обителі св. Онуфрія» – пригадував ті часи дослідник ІгорСкленар. З направду молодечою енергією отець поринув у світ архівів та бібліотек, долучився до віднови часопису «Місіонар», бажаючи аби і завдяки його та його співбратів праці «зростала Божа слава, розливалась на людей ласка Святого Духа, щоб Христос був поміж нами і жив у наших серцях і наших домах, а Боже Око мило дивилося на нас, як на добрих дітей Небесного Отця».
Доки було сил, правив Служби Божі й до останнього подиху залишався прикладом правдивого монаха для тих, хто прагнув йти цією дорогою. «Напевно, усі, хто мав нагоду спілкуватися із похилим віком ієромонахом, завжди щось почерпнули для себе нового. – продовжує Ігор Скленар. – Запозичили іскру незламності духа, який жеврів у немічному тілі. Адже він уособлював покоління священиків-інтелігентів, які сформувалися зовсім в інших умовах, навіть значним чином відмінних, ніж їх маємо сьогодні в незалежній державі». Восени 1997 р. Папа Римський св. Іван Павло ІІ за численні заслуги перед Вселенською Церквою нагородив отця Дам´яна Богуна, вислуженого протоігумена згромадження василіан, медаллю «ProEcclesiaetPontifice» («За Церкву і Папу»).
В останні роки свого довгого й насиченого життя отець Богун перебував у львівському Онуфріївському монастирі, звідкіля й пішов по вічну нагороду 17 грудня 2008 р. Б. о сьомій годині ранку, на 99-му році життя. Поховали ісповідника віри в Крехові, звідки вісімдесят літ тому розпочинався його тернистий шлях у Василіанському Чині…
Минають роки й у шаленому вирі драматичних процесів, що їхніми свідками ми є сьогодні, чимало подій і постатей навіть порівняно нещодавнього минулого потроху забуваються. Проте, попри всі складнощі, які переживаємо нині, мусимо не допустити аби пам´ять про правдивих велетів Духа згасла.Не маємо права піддавати забуттю трагічні епізоди минувшини навіть якщо на вічний спочинок відійде останній свідок тих вікопомних подій…
Олександр ШЕЙКО
- Богун, о. Дам’ян. Гість до вас – «Місіонар»//Місіонар Пресвятого Ісусового Серця. – квітень 1992. – ч. № 1. – С.3 – 4 [Електронний ресурс] – Режим доступу:https://issuu.com/mykolaslotvinskyy/docs/_________________04_1992_hurtom.com;
- Богун, о. Дам’ян. Спомини про Грубешів 1943 – 1944//FundacjaLosyNiezapomniane[Електронний ресурс] – Режим доступу:http://www.los.org.pl/index.php?glowna=publicystykaszczegoly&idealny=76;
- Відійшов по вічну нагороду о. Дам’ян Богун, ЧСВВ, вислужений протоігумен//Портал MilitesChristiImperatoris [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://christusimperat.org/uk/node/5198 ;
- Гуркіна С. Галицька Провінція ЧСВВ та її роль у збереженні католицької ідентичності греко-католиків після Другої світової війни (1946 – 1989)//Офіційна сторінка Провінції Покрову Пресвятої Богородиці в Польщі [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://old.bazylianie.pl/index/uk_index.php?plik=news.php&news=332;
- Заведюк, о. Діонісій. Отець Дам’ян Григорій Богун, ЧСВВ – протоігумен Провінції отців василіан в Україні (1973 – 1987)//Місіонар: Український християнський часопис. – січень 2009. – С.25-28 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://issuu.com/mykolaslotvinskyy/docs/_________________01_2009;
- Крак О. Господь – моя скеля і моя твердиня//Місіонар: Український католицький часопис. – січень 1998. – № 1 (63). – С.26 – 29 [Електронний ресурс] – Режим доступу:https://issuu.com/mykolaslotvinskyy/docs/_________________01_1998;
- Лехман Т. Ревний Слуга Божий – отець Дам’ян Богун (1910 – 2008 рр.) //Новий український портал [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://probi.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1523:——-1910–2008-&catid=210:2012-05-22-17-13-33&Itemid=289;
- Лозинський М. Часопис «Місіонар» у незалежній Україні (1992 – 1997) //Вісник Львівського університету. Серія журналістика. – 2007. – Вип. 30. – С.262 – 265 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/natural/vlnu/Jur/2007_30/Visnyk%2030_P3_09_Lozynsky.pdf;
- Мендрунь, о. Василь. Другий «лист з неба»//Місіонар: Український католицький часопис. – квітень 1997 – № 4 (54) – С.18 – 21 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://issuu.com/mykolaslotvinskyy/docs/_________________04_1997;
- Скленар І. Отець Дам’ян Богун відображав трагедію ХХ століття)//Місіонар: Український християнський часопис. – січень 2009. – С.29 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://issuu.com/mykolaslotvinskyy/docs/_________________01_2009;
- Скленар І. Сторінки історії та сучасності львівського монастиря св. Онуфрія //Офіційна сторінка Василіанського Чину святого Йосафата [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://osbm.info/?p=3911;
- Чорнега о. Мар’ян. 90-ліття о. Дам’яна Богуна, ЧСВВ//Місіонар: Український християнський часопис. – квітень 2000. – № 4 (90). – С.120 – 123 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://issuu.com/mykolaslotvinskyy/docs/_________________04_2000.
