Життя і смерть українського полководця генерала Мирона Тарнавського

0
808
Цікава історія життя українського полководця генерала Мирона Тарнавського

Сьогодні, 29 серпня виповнюється 150 років від дня народження Мирона Тарнавського – українського полководця, генерала-четаря УГА. Сьогоднішню нашу публікацію присвячуємо його постаті.

Народився Мирон Тарнавський 29 серпня 1869 року в селі Барилові Радехівського повіту (тепер це Радехівський район) в сім’ї греко-католицького священика отця Омеляна. Спочатку навчався у Барилівській сільській школі, після закінчення якої батько готував його до вступу в німецьку гімназію у Бродах.

Мирон Тарнавський, 1916
Мирон Тарнавський, 1916 (фото https://io.ua/29703996)

Про роки навчання у вищезгаданій гімназії майбутній генерал так  згадував  у спогадах : ‘‘Місто, станція, німецька мова, чужі люди. Життя нецікаве, безбарвне. З’явилась у мене нехіть до всього, а головно до науки в трудних, чужих мовах – німецькій та польській’’. Математика та фізика були єдиними предметами, які подобалися хлопцеві. У зв’язку з неуспішністю сина, батько перевів його до гімназії у Львові. Про навчання у Львівській гімназії Мирон Тарнавський згадує так: ‘‘Велике місто, чуже окруження дорешти притупили охоту вчитися. А професори, як то водиться, зовсім не хотіли потурати моїм недостачам. З – під граду двійок по році науки я чкурнув геть зі Львова та опинився в рідному Барилові’’. Вдома вчитель підготував Мирона та він склав іспити до шостого класу Бродівської гімназії. ‘‘Тепер на диво наука йшла мені зовсім легко, і я не оглянувся, як застукала мене матура, а там і п’янлива свобода після восьми літ то сумних, то веселих днів гімназиста’’.

Після навчання хлопець проходив однорічну військову службу ( півроку у старшинській школі кадетів у Львові, а наступних 6 місяців у 30 – му батальйоні у Бродах), наприкінці якої йому присвоїли звання лейтенанта (четаря) запасу. Закінчивши службу, Тарнавський повернувся додому, працював дрібним урядником, але через 7 місяців повернувся до війська. Мирон Тарнавський все своє життя присвятив військовій справі. У 1898 році отримав чин поручника, у 1907 – сотника, у 1916 – отамана, 1918 – сотника, а у 1919- полковника і генерала-четаря УГА.

Генерал Мирон Тарнавський. Фото з ресурсу http://na-skryzhalyah.blogpost.com/2016/05/blog-post 14html
Генерал Мирон Тарнавський. Фото з ресурсу http://na-skryzhalyah.blogpost.com/2016/05/blog-post 14html

У 1896 р. Тарнавський склав військовий іспит у Відні та остаточно вирішив присвятити себе військовій справі. Цього ж року його було переведено до Самбора. У віці 33 – х років одружився, мав четверо дітей – двоє синів та двоє доньок.

Після служби у Самборі проходив службу у Золочеві. Тут став капітаном і тут застала його Перша світова війна. У перші дні війни разом із сотнею в Бродах розвідував кількість зосереджених ворожих військ у напрямі на Радивилів. Завдання було виконано добре, супротивник залишив місто. Наступну перемогу сотня М.Тарнавського отримала приблизно у той самий час під Ярославичами, поблизу Олієва. Згодом були бої під Буськом, Львовом, Гороховом, Яновом, Перемишлянами.

26 жовтня 1914 р. у бою під Строновичами капітана важко поранено. Повернувся на фронт весною 1915 року, тоді його призначили командантом вишколу одного з куренів 35 – го полку стрільців у Стрию. 9 травня 1915 р. цей курінь брав участь у бою під Славськом. Над Золотою Липою познайомився з Дмитром Вітовським. Наприкінці січня 1916 р. Тарнавського призначили до команди і вишколу УСС, які перебували у с. Свістільниках Рогатинського повіту. Згідно з наказом, Мирон перебрав над ними командування. Через декілька місяців вишкіл перенесли до Розвадова, де Тарнавський перебував до середини 1917 р. Тут він і отримав чин отамана (майора).

Мирон Тарнавський та Старосольський
Мирон Тарнавський та Старосольський

У Розвадові було освячено стрілецький прапор главою УГКЦ Митрополитом Андреєм Шептицьким. Також тут засновано Орден Залізної Остроги. Згодом майбутній генерал опинився на фронті. За перемогу у бою під Куропатниками нагороджений орденом австрійської Залізної Корони і німецьким Залізним Хрестом.

Наприкінці червня 1917 року Командант УСС Франц Кікаль разом з великою групою стрільців та старшин потрапив у полон, а командування над Легіоном, в якому залишилось 450 осіб, прийняв Мирон Тарнавський. Націоналістичні настрої стрільців викликали невдоволення у австрійського командування. Це посприяло переведенню Тарнавського на попереднє місце. А послужив цьому наступний випадок.

Мирон Тарнавський
Мирон Тарнавський

Як згадує Мирон Тарнавський : ‘‘Перенесення приготовила подія, що розсварила мене зі шефом бригади. Було це так : здохла в якомусь відділі бідолашна конина. Мабуть, на носатину. До команди УСС звернулися з канцелярії бригади з домаганням післати одного чоловіка з гострим ножем до помочі ветеринарові при секції. Таке домагання мене дійняло до живого. Я метнувся до телефону, получився з канцелярією бригади, викликав шефа кап. Йона і заявив йому, що доручення вислати з ножем стрільця не виконаю.

– Чому? – здивовано запитав той.
– Мої стрільці не гицлі, і поки я їх комендантом, не дозволю, щоби хтось робив з них козолупів, – відповів я схвильовано і повісив слухавку.

Наслідки цієї короткої розмови не дали на себе довго ждати. На моє місце прийшов сот. Микитка, а я дістав приділ знову до 35-го п. піхоти. Ця маловажна подія стала безпосередньою причиною до мого перенесення. На ділі причини були куда глибші’’.

27 березня 1918 року Мирон Тарнавський став командантом табору австрійських солдатів, що повернулися з полону. Табір розташувався у Дарниці під Києвом; у ньому перебувало близько 14 тисяч осіб. Командант формує окремі загони українців та відправляє їх до січових стрільців. Згодом з них сформувався корпус полковника Євгена Коновальця.

У жовтні цього ж року вже підполковник Тарнавський командує австрійський полком, що стояв на Поділлі та здебільшого складався із поляків. Мирон відправив полк до Кракова, а сам вирушив до Львова, де на той час вже була Західно-Українська Народна Республіка. Коли Тарнавський прибув до Львова, то тут вже тривала українсько-польська війна. Його заарештували і через львівську тюрму Бригідки направили до табору полонених у Домб’ю. Там у нього загострилася давня хвороба шлунка і завдяки висновкам лікарів його відпустили, вручивши  ‘‘переїздову карту’’ до Бадена біля Відня.

Роман Купчинський (1894-1976) -четар січових стрільців, сотня якого відбила будинок №8 на вулиці Бема у 1918 році
Роман Купчинський (1894-1976) -четар січових стрільців, сотня якого відбила будинок №8 на вулиці Бема у 1918 році

Прибувши до Відня, він вирушив через Будапешт до Станіславова (Івано-Франківська), де на той час знаходився уряд ЗУНРу.  Це було у січні 1919 року, а 13 лютого Тарнавський прибув до Бібрки, де обійняв командування над групою ‘‘Схід’’, яка була перейменована в 2 – й корпус Української Галицької Армії. Перед ним стояло завдання відбити у поляків Львів. Цьому так і не судилося відбутись. Українському війську бракувало людей, спорядження, а в цей час поляки отримали підсилення – 80 – тисячну армію Галлера, сформовану у Франції та переправлену до Польщі. Завдяки цьому польська армія влітку 1919 року перейшла у наступ по всьому фронту і Галицька Армія відступила аж до Чорткова. Під час Чортківської офензиви Мирону Тарнавському було присуджено звання генерала. Тоді українська армія отримала ряд перемог. Станом на 27 червня 1919 року УГА відтіснила ворога до лінії Броди-Олесько-Белзець-Гологори-Струтин-Княгиничі-Бокачівці. Це досить великий  здобуток, адже армія, яка не мала достатньої набоїв, перейшла в наступ. Залишилось 60 км. до  Львова. Наприкінці червня польські війська отримали допомогу від Антанти і розпочали контрнаступ на лінії Броди – Калуш. Ворог зумів захопити фактично всю територію, яку вдалось відвоювати УГА.

Мирон Тарнавський. Фото 1916 року
Мирон Тарнавський. Фото 1916 року

На початку липня Євген Петрушевич призначив Мирона Тарнавського командуючим УГА. Про своє призначення Тарнавський згадує : ‘‘Передаю у ваші руки, пане генерале, Українську Галицьку Армію. Що ви з нею зробите, куди поведете її, це вповні від вас залежне’’.

Тоді була укладена угода щодо спільних дій з Наддніпрянською Армією та Головним Отаманом Петлюрою. 29 серпня обидві армії опинились під стінами Києва, але сюди підходила армія Денікіна. І вже 31 серпня Галицька Армія разом з петлюрівцями під натиском денікінців  змушена була відступати. Галицька Армія потрапила у своєрідний чотирикутник смерті : поляки, Червона Армія, денікінці, плямистий тиф. Від тифу померло чимало стрільців, в тому числі і лікарів, адже ліків практично не було.

28 жовтня 1919 р. під час параду у Вінниці, Мирон Тарнавський доповів Є. Петрушевичу про те, що армія знаходиться у катастрофічному стані. Керівники сподівалися на допомогу Антанти. М.Тарнавський вступив у переговори з Денікіним і 6 листопада 1919 року підписав договір, згідно з яким УГА приєднувалась до армії генерала Денікіна. Генерала Тарнавського зняли з посади та віддали під суд у Жмеринці. Суд, проаналізувавши становище УГА, лише понизив Мирона Тарнавського у посаді: його було знято з посади команданта армії та призначено командиром штабу корпусу.

Старшини штабу ІІІ-го корпусу УГА в таборі військовополонених у місті Тухоля, Польща. 1920 рік. В центрі сидять: 13 — отаман Вільгельм Лобковець, 14 — генерал Мирон Тарнавський, 15 — сотник Петро Біґус
Старшини штабу ІІІ-го корпусу УГА в таборі військовополонених у місті Тухоля, Польща. 1920 рік. В центрі сидять: 13 — отаман Вільгельм Лобковець, 14 — генерал Мирон Тарнавський, 15 — сотник Петро Біґус

Пізніше, під час хвороби нового коменданта УГА Осипа Микитки, Тарнавський знов став головнокомандувачем УГА. Вилікувавшись, Осип Микитка повернувся на свою посаду. Мирон Тарнавський випадково уникнув вивезення до Москви, переховувався у Києві до липня 1920 року. Тоді, таємно, під ім’ям Миколи Терещенка перейшов Збруч та тимчасово зупинився у с.Васючин на Рогатинщині в братового зятя, місцевого священика Василя Сайкевича.  Наступного дня будинок оточила польська жандармерія, генерала арештували, відвезли до Рогатина, потім до Варшави,  а пізніше до табору полонених у Тухлі. Всі вояки у таборі вітали свого генерала.

Повідомлення про чин похорону Мирона Тарнавського в газеті "Діло" за 30 червня 1938 року
Повідомлення про чин похорону Мирона Тарнавського в газеті “Діло” за 30 червня 1938 року

Про цю подію стрілецький поет – пісняр поручник Роман Купчинський, який весь час був із генералом, згадує так : ‘‘Спочатку гарячий потиск руки, веселий, а заразом і сумний усміх та твердий погляд очей.

– Он де ми зустрілись….
А потім сотник Мирон Луцький :
– Пане генерал! Голошу слухняно : табір установлений для перегляду!
Ми вийшли з канцелярії і попростували за дроти. Ледве генерал переступив браму табору, роздалася команда :
– Позір! Відділ вправо глянь!
На табірному подвір’ю стояла сотня старшин, а далі сотні вояків.
Він мовчки йшов. Вкінці обернувся.
– Здорові були!
– Слава! Слава! Слава!
Швидко відвернувся : не випадало перед фронтом витирати генералові сльози… ’’

Церемонія прощання з генералом Мироном Тарнавським на подвір’ї собору Святого Юра у Львові, 2 липня 1938 року. На передньому плані сидить обличчям до домовини митрополит Андрей Шептицький
Церемонія прощання з генералом Мироном Тарнавським на подвір’ї собору Святого Юра у Львові, 2 липня 1938 року. На передньому плані сидить обличчям до домовини митрополит Андрей Шептицький

Після повернення з полону, який тривав 5 місяців, виїхав до Золочева, де проживала його сім’я. Невдовзі переселився у с.Черницю (тепер Бродівський район). Інколи приїжджав до Львова, допомагав громадським організаціям, що займалися упорядкуванням пам’ятників на могилах січових стрільців. Зробив чималий внесок для заснування при музеї НТШ відділу історико-воєнних пам’яток. Кожного разу, коли генерал бував у Львові, відвідував могили січових стрільців.

Могила Мирона Тарнавського на Янівському цвинтарі. Фото Ігор Мончук
Могила Мирона Тарнавського на Янівському цвинтарі. Фото Ігор Мончук

Помер Мирон Тарнавський 29 червня 1938 р. Панахиду відправляв глава УГКЦ Митрополит  Андрей Шептицький у соборі св. Юра у Львові 2 липня. Похований на 38 полі Янівського кладовища у Львові. Неподалік  його могили – могила дружини Марії Тарнавської та старшої доньки.

Мар’яна ІВАНИШИН

Джерела:

  1. Генерал Мирон Тарнавський. Спогади. – ‘‘Вечірня година’’. – Число 4. – 1992. – 127 с.;
  2. Куртяк Є. Сльози генерала Тарнавського // Літопис Червоної Калини. Число 5 . – 1991. – С. 53-55;
  3. Панькевич О. Генерал Мирон Тарнавський — Львів: Галицька Видавнича Спілка. – 2005. – 32с.; іл.;
  4. 4. kray.org.ua;
  5. http://na-skryzhalyah.blogpost.com/2016/05/blog-post_ 14html
Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.