Колись вони були місцями масового відпочинку містян і окрасою міста. Нині ж скоріше відлякують своїм занедбаним виглядом. Рівненські парки і сквери — повноправні й заслужені “мешканці” Рівного. На жаль, чимало з них залишилися тільки в спогадах та на сімейних фотографіях.
Рівненські сквери і парки цілком заслужено можна віднести до історичних пам’яток нашого міста. Щоправда, про деякі з них нині стерлася навіть пам’ять. А між тим у кінці XIX століття Рівне вважалося одним із найбільш благоустроєних міст Волинської губернії (щоправда, вистачало й антисанітарії, але тут не про це). І не в останню чергу завдяки великій кількості зелених насаджень. Парки, сквери і сади, передмістя-фільварки — Рівне потопало в зелені. Пересвідчитися в цьому можна завдяки тогочасним світлинам.
Про те, що втрачено назавжди
Про місця, де колись були впорядковані сквери і парки, нині згадують старожили Рівного. Зокрема, розповідають про тополевий сквер з гіпсовими фігурами неподалік залізничної колії. Вочевидь, ідеться про так званий відомчий Парк залізничників, який навіть мав своє літнє дерев’яне приміщення театру. Цей парк існував орієнтовно на місці теперішньої Привокзальної площі.
Підтвердження цьому знайшов, зокрема, рівненський дослідник старовини провідний інженер-програміст РОКМ Дмитро Маслов. Як він каже, на карті топогеодезичної зйомки Рівного 1926 року якраз на місці нинішнього скверу на Привокзальній площі позначено Парк Колейовий, тобто Залізничний.
Ошатний сквер з популярними в 1950-1960-і роки гіпсовими статуями оточував старий стадіон “Колгоспник” на Замковій. Рештки цієї паркової зони зникли на початку 1990-х у нетрях промтоварного ринку. Безслідно зник парк, який тягнувся уздовж Усті аж до Басового Кута. Як виглядала ця мальовнича місцина, можна побачити на світлинах 1950-1960-х років.
Давно немає скверів на вулиці Чорновола (на місці, де нині знаходиться ЦУМ-Екомаркет), біля Воскресенського собору.
На місці колись ошатного, затишного скверу поруч із автовокзалом польських часів (сучасна територія під мостом у бік вулиці Пересопницької до переїзду) нині захаращена й невпорядкована територія незрозумілого призначення.
З польських джерел дізнаємося, що цей сквер при вулиці Гарбарській (пізніше Понятовського) з’явився завдяки старанням Товариства благоустрою міста.
На світлинах, що зберігаються в Національному цифровому архіві Польщі, можна побачити дійсно благоустроєний, охайний зелений куточок міста, з квітниками і басейном, лавками і розміченими алеями.
Ліворуч видно фрагмент автовокзалу і навіть автобуси. А ще — цікавий будинок з балконом, де колись була аптека. Він зберігся до наших днів. Занедбали цю територію уже за радянської влади.
Розчищаючи місто від старих аварійних дерев, комунальники подекуди невиправдано “зачистили” його й від улюблених містянами зелених зон.
Від улюбленого місця побачень — до кам‘яних “джунглів”
Попри чимало зелених зон, Рівне здавна потерпало від нестачі загальнодоступних відпочинкових парків. Недовго частково цю потребу задовільняв сад-парк “Сєлянка”. Згодом загальнодоступним став парк на території фільварку князів Любомирських на Гірці (про нього буде окрема розповідь). Однак згодом і він уже не відповідав потребам міста. Право власності на територію колишнього палацово-паркового ансамблю Любомирських у районі сучасних Замкової-”Лебединки”, де можна було б створити міський парк, тоді ще місто не набуло. Та й на осушення тієї заболоченої місцини потрібні були великі кошти і час. Тоді влада згадала про заміський гай Грабник. Історія його виникнення (залишки цього гаю, а потім парку, ще зберігаються між Палацом дітей і молоді й музичною школою №2), відома рівнянам, які цікавляться історією міста.
У кінці ХVIII століття на північно-східній околиці Рівного на забаганку власника міста князя Станіслава Любомирського було висаджено величезний грабовий гай. Бо вельможа забажав мати місце для полювання неподалік своєї рівненської резиденції. Згодом цю місцину, як і район нової забудови Рівного, назвали Грабником. На початку ХІХ століття, коли місто дедалі більше розбудовувалося в східному напрямку, частину лісу власник міста віддав під кладовище, яке досі зберегло свою назву — Грабник. Частина ж насаджень аж до початку ХХ століття так і залишалася лісом. Оскільки якихось інших насаджень поблизу Рівного в той час не було, мешканці міста, особливо закохані пари, часто обирали гай для усамітнених прогулянок. Мальовнича улоговина поступово ставала неформальним місцем відпочинку, а в буремні революційні роки — так званих маївок та нелегальних зборів революціонерів. Там таборилися біженці під час Першої світової.
Згодом там почали влаштовувати й масові міські гуляння. Щоправда, з дозволу власника землі князя Любомирського. У архівних документах 1912-го року згадується, як рівненська міська Дума “испрашевала разрешения князя Любомирскаго на устройство всенароднаго гулянья в роще “Грабник” з нагоди сторічного ювілею війни Росії з Наполеоном.
Під час активної забудови Грабника в кінці 1920-х–на початку 1930-х років там селилися люди заможні, в основному польські осадники, військові. Донині подекуди збереглися в тому районі оригінальної архітектурі особняки.
Це був єдиний район міста, в якому ще на стадії проектування було передбачено систему водопостачання. З часом грабовий гай дедалі більше поступався приватним і громадським будівлям, а колишні лісові просіки – вулицям. Залишилася незайманою частина природної улоговини. Однак її перетворенню в міський парк передувала тривала бюрократична тяганина.
Як ішлося в одній з публікацій тогочасних “Волинських відомостей”, частина магістрату і міської ради з невідомих причин неприязно ставилася до Грабника, не бажаючи цю ділянку приєднати до міста, попри нагальну потребу в загальнодоступному парку. Як писала тогочасна преса, громадськість міста активно обстоювала ідею створення парку саме там. Коли ж нарешті в 1929 році було розроблено проект парку, на його втілення забракло коштів. Ентузіасти пропонували навіть облаштувати парк коштом громади міста. Лише в травні 1933-го, коли магістрат викупив землю в князя Любомирського, розпочалися роботи із закладення парку на Грабнику площею 4 гектари. Як писала тоді газета “Волинь”, було висаджено 1 700 дерев.
Перше деревце посадив ініціатор закладення парку голова міської ради Тадеуш Шемплінський в присутності правління міста. Стрічку при вході в парк під час церемонії відкриття перерізав Волинський воєвода Генрик Юзефський. Парку присвоїли ім’я польського президента Мостіцького.
Радянське минуле старого парку
У повоєнні роки старому парку присвоїли ім’я Сталіна, а після розвінчення культу його особи — перейменували на парк імені Хрущова. До початку 1960-х, доки до іще одного міського парку – імені Шевченка – не прирізали додаткові гектари, парк імені Хрущова був центральним рівненським парком.
Оформили його в стилі того часу — переважали гіпсові фігури на кшталт “дівчат із веслами” та інших предметів комуністичної монументальної пропаганди. Маленькі фігурні фонтани у вигляді дівчат, що тримають таці з квітами й фруктами, і кам’яних квіток прикрашали його алеї.
У парку влаштовували масові міські гуляння та святкування – Проводи Зими, Свято пісні, Свято урожаю. Був там літній кінотеатр “Комсомолець” — стіна з кіноекраном і рядами лав просто неба, щоправда, огороджений. Сеанс зазвичай розпочинався, коли темніло. Паркан навколо кінотеатру був невисоким, тож місцеві хлопчаки перелазили через нього в темряві й дивилися кіно безкоштовно. А декотрі влаштовували собі глядацькі місця на навколишніх деревах.
Була в парку й невеличка сцена у вигляді мушлі для виступів творчих колективів, а також — гойдалки-човники. А ще — танцювальний майданчик, де грав “живий” оркестр. Ці споруди протрималися в парку до кінця 1970-х років, поки зовсім не зруйнувалися. Поступово, з розширенням і реконструкцією парку імені Шевченка, старий парк на Грабнику, який тоді вже перейменували на Жовтневий, втрачав свою актуальність для міста і згодом прийшов до запустіння. Коли наприкінці 1970-х через густі зарослі парком стало небезпечно ходити темної пори, то влада, замість навести лад і забезпечити охорону громадського порядку, просто вирубала парк. Щоправда, у 1980-х, коли на території парку збудували Палац дітей і молоді, а ще пізніше — музичну школу, з’явилася надія на його відродження, проте… Замість того, щоб посадити нові дерева на місці вирубаних, парк забудували потворними бетонними конструкціями в стилі комустичної пропаганди як доповнення до комплексу Палацу дітей і молоді.
Проте і це не довели до ладу, в 1988 році через відсутність фінансування роботи припинили. Скупчення потворних напівзруйнованих бетонних конструкцій і нині відлякують своїм виглядом тих, хто наважується ступити на територію парку. Напівзруйновані й небезпечні кам’яні “джунглі” справляють гнітюче враження. Утім, як і сама бетонна глиба будівлі Палацу, яка швидше нагадує каземат, а не місце для дозвілля дітей. Це ж як треба не любити дітей, щоб таке для них побудувати!
Долю занедбаного парку із бетонними потворами намагалися вирішити міські депутати. Як відомо, обговорювалися пропозиції продажу земельної ділянки або оренди її під побудову аквапарку. Однак і досі через невпорядкованість документації на цю ділянку землі жоден із проектів не реалізовано.
Була в історії старого парку на Грабнику ще одна цікава сторінка — виставки досягнень промисловості і сільського господарства. Про це — у продовженні.
Джерела фото: фонди ДАРО, NAC, РОКМ, особистий архів автора
Світлана КАЛЬКО
Джерело: РівнеРетроРитм
