Цьогорічна зима, з плюсовою температурою і невеселими дощовими пейзажами за вікном, повністю позбавляє новорічно-різдвяні свята казкового шарму. Дуже хочеться побачити лапатий сніг на деревах, на будинках, на дорогах і на автівках. А ще почути морозяний скрип під чоботями та відчути ковзанку під ногами.
На жаль, ковзанку в цьому році можна відвідати хіба в торгово-розважальних центрах, а ноги замочити тільки в болоті і в калабанях. Але не завжди так було, і, маємо надію, не буде. Рівно шістдесят років тому Юліан Дорош світлив розкішну зиму у Львові. Тож хоча б на його світлинах ми зможемо побачити сніг у Львові і цьогоріч.
Ялинка вже не одне століття була головним атрибутом зимових свят. Хоча й досі науковці сперечаються коли ж у Львові з’явилася перша лісова красуня, але прикрашають нею свої оселі практично всі.
В місті 1960 року ялинка теж була головним елементом зустрічі Нового року. Традиційно на сучасному проспекті Свободи прикрашали найбільше зелене деревце. Хоча зверніть увагу де її ставили.
Ще одним незмінним атрибутом зимових свят у Львові завжди був сніг. Його переважно випадало багато і традиційно несподівано для комунальних служб міста.
Але сніг прибирали. Так, не всюди, не завжди швидко і не завжди ідеально чисто, але прибирали.
І не було це жодним подвигом. Кожен розумів, що це потрібно зробити. Львів’яни ковзалися, обходили великі снігові кучугури і перестрибували між посипаними темною господарською сіллю острівцями вулиці.
На той час теж чи не найкращою снігоприбиральною одиницею була жінка з фанерною лопатою. Як часом дивишся на тих жіночок, що прибирають сніг у Львові, складається враження, що вони його прибирають з 1960 року.
Як видно зі світлини, прибирання міста відповідною технікою не винахід останніх 10-15 років. Снігоприбиральна машина достатньо сучасна навіть за сьогоднішніми мірками.
Але найбільшою розвагою сніг був для дітей. В час, коли ще не було ні смартфонів, ні планшетів, ні, навіть інтернету, найяскравішою зимовою розвагою юних львів’ян були санки, лижі і ковзани.
Каталися всюди, в парках, скверах, на вузьких вуличках, на всіх можливих нерівностях міського пейзажу міста. Часом, після активного катання, вулиця ставала практично непрохідною. Можна було спуститися хіба на “п’ятій точці”.
Вже наступного тижня продовжимо розповідати про зимовий Львів 1960-1961 року. Світлини просто розкішні. Та це й не дивно – адже світлив маестро Юліан Дорош.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
