Минулого тижня ми розпочали мандрівку районом вулиці Замарстинівськї 1960 року в товаристві Юліана Дороша. Це викликало бурхливу реакцію, обговорення, підказки та коментарі читачів. Сьогодні буде ще трохи гарних світлин. Маю надію, що вони теж сподобаються.
Але, вже традиційно, прошу вашої допомоги. Світлини цього району для мене дуже складні в ідентифікації. Тим більше місцина дуже змінилася.
Еклектичне поєднання глиняних хатинок з одно- та двоповерховими кам’яницями викликає захоплення і творить неповторну атмосферу повоєнного Львова.
І далі ми продовжуємо нашу традицію і публікуємо світлини в тому порядку, в якому Юліан Дорош зафіксував кадри на свою фотоплівку. Це таки допомагає в локалізації будиночків.
Тотальна відсутність будь-яких будівельних матеріалів в післявоєнний період стала причиною того, що і через 15 років після війни будинки виглядають як після обстрілу.
Юна модниця з великим бантом відверто позує для фотографа вперши руки в боки біля хвіртки своєї хати. Не впевнений, що хтось зможе впізнати свою маму чи бабусю, але це було б гарно.
Ця, багата колись хата, вже має досить відчутні дірки в даху і вимагає термінового ремонту. Можливо її якраз ремонтують, бо в правій частині кадру дах трохи відрізняється кольором.
Швидше за все це пам’ятний хрест, який з часом опинився на чиємусь подвір’ї. Або хрест-капличка, бо не думаю, що це могло бути поховання.
На жаль, роздивитися назву вулиці і номер будинку я не зміг. Але увагу привертає незвична огорожа. З одного боку це дощатий паркан, а з другого – якесь непорозуміння.
Колись красива двоповерхова вілла, зараз розділена на кілька квартир і власників, потроху приходить в запустіння. Комин уже почав валитися, назву вулиці і номер будинку прочитати не реально.
Так виглядає, що сьогоднішня прогулянка вийшла трохи сумною. Але вже наступного тижня, я вам обіцяю, буде багато гарних і невідомих світлин Юліана Дороша, де ви знайдете наш улюблений, коханий і єдиний Львів.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
