З історії львівських басейнів

4375
З історії львівських басейнів

Критий плавальний басейн у Львові

Критий басейн при вул. Стшалковської, 5 (зараз пл. Петрушевича) збудований у 1934–1935 роках – міським комітетом військової підготовки і фізичного виховання на орендованій у війська території, з дотації Фонду праці коштом 328000 зл.

Критий басейн на вул. Стшалковської ( нині част. пл. Петрушевича ), фото 1935 р.
Критий басейн на вул. Стшалковської ( нині част. пл. Петрушевича ), фото 1935 р.

Плавальний басейн місткістю 500 м3 виконаний із залізобетону. Його розміри – 10×25 м, тобто 250 м2 поверхні за найбільшої глибині 3,5 м і мінімальної – 1,3 м. Технічні засоби облаштування басейну включають:

  • котельню з трьома котлами низького тиску, з нагрівальною поверхнею 77 м2. Котли служать як для опалення приміщення басейну, так і для підігріву води у басейні та душах;
  • галькові фільтри, виконані у формі двох відкритих бетонних камер продуктивністю 48–50 м3/год, площа поверхні яких складає близько 10 м2. Профільтрована вода підігрівається приблизно до 22°С, після чого надходить у басейн. Таким чином, уся вода щоденно фільтрується. Повна зміна води відбувається кожних 2-4 тижні;
  • пристрій для дезінфекції води, принцип дії якого базується на дозуванні хлорату, що отримується в апараті системи Оренштайна;
  • вентиляційний пристрій, який постачає до залу басейну відфільтроване повітря, нагріте до 25°С з допомогою вентилятора потужністю 6000 м3/год.

Відпрацьоване повітря усувається чотирма автоматичними вентиляторами діаметром по 500 мм кожен та електричним вентилятором потужністю 3000 м3/год.

На території басейну розташована свердловина з дебетом близько 15 м3/год. Вода з неї після підігріву використовується для душа. Для басейну вона непридатна через зеленкуватий колір, тому тут використовується водопровідна вода.

Приміщення басейну на нин. пл. Петрушевича, фото сер. 1930 - х рр.
Приміщення басейну на нин. пл. Петрушевича, фото сер. 1930 – х рр.

Приймання душу перед входом до басейну є обов’язковим, причому кожен відвідувач отримує шматок мила. Після купання відвідувачі мають змогу обсохнути у кабінах з обладнанням, яке нагнітає тепле повітря.

Одна зі стін залу басейну має подвійні засклені вікна, котрі влітку піднімають догори. Тоді публіка має можливість відпочивати на пісковому пляжі.

Відкритий басейн “Залізна вода”

Басейн “Залізна вода” збудовано у 1933–1934 роках громадою Львова з дотації Фонду праці й частково – комунального фонду коштом 201000 зл. У 1932–1933 роках виконано підземний резервуар для збирання води потоку Софіївка на цілі станції перекачки на Залізній воді. Цей резервуар був першим етапом будови купальні на Залізній воді, тому що дозволяв відділити забруднену воду потоку від води джерел, які зараз використовує купальний басейн на Залізній воді.

Басейн "Залізна вода". Поштівка до 1939 року
Басейн “Залізна вода”. Поштівка до 1939 року

Бетонний плавальний басейн складається з неглибокої частини розмірами 33×60 м і глибшої – 18×50 м. В останній глибина біля трампліну становить 3,50 м. Сумарна поверхня обидвох басейнів складає 3000 м2, місткість – 3600 м3.

До басейну надходить свіжа вода із джерел – Яновського (Снопків) та Рьорінґа в кількості 15–18 м3/год, що становить 360–430 м3 свіжої води на добу. Таким чином, вода у басейні замінюється кожних 8–10 днів.

На пляжах "Залізної води". Фото до 1939 року
На пляжах “Залізної води”. Фото до 1939 року

Вода з цих джерел є залізистою, і басейн швидко забруднювався осадами та заростав водоростями. Щоб усунути цю проблему, у 1938 році збудували так званий “відбілювач” для видалення заліза з води.

 

Відбілювач складається з дерев’яної вежі та чотирикамерного коксового фільтру. Джерельна вода з вмістом заліза спадає згори і розпиляється на змонтованих у дерев’яній вежі лиштвах, насичуючись повітрям, необхідним для окислення заліза. Виділене залізо у формі окисів (іржі) осідає на коксі у фільтрі. Звільнена від вмісту заліза вода стікає до басейну.

Приток свіжої води у басейн становить 150–180 м3 за десять годин. Такого обсягу вистачає для 700–900 відвідувачів на день, тобто відповідає американським нормам, згідно з якими приток свіжої води у басейн має становити близько 200 л на особу.

Пляжна зона "Залізних вод". Фото до 1939 року
Пляжна зона “Залізних вод”. Фото до 1939 року

Хоча обсягів надходження свіжої води цілком достатньо, вона повністю поновлюється приблизно кожних 20 днів – залежно від кількості відвідувачів, не стільки з гігієнічних, скільки з естетичних міркувань, тому що з часом на дні басейнів наростають лишайники, які призводять до замутніння води. Поблизу басейну розташовані душові, де відвідувачі омиваються перед купанням у басейні.

В неглибокій частині басейну є огороджене залізним бар’єром підвищення, призначене для купання дітей.

Відкритий басейн “Замарстинів”

Відкритий басейн “Замарстинів” збудовано у 1934–1935 роках громадою Львова частково за власні кошти, але головним чином – з дотації Фонду праці коштом близько 370000 зл.

Плавальний басейн з дном, викладеним бетонними плитами, складається з неглибокої частини розміром 75×60 м та глибшої розміром 50×25 м з глибиною біля трампліна 5 м. Загальна поверхня обидвох частин – 5750 м2, місткість – 8000 м2. Біля басейну на пляжі розташовані чотири свердловини глибиною до 30 м кожна. Спільний дебет свердловин становить приблизно 43 м3/год. Спеціальні помпи подають воду з цих свердловин, і до басейну надходить близько 1000 м3/добу за умови, що помпи працюють постійно, а отже, вода у басейні поновлюється кожні вісім днів.

Басейн на Замарстинові, фото 1936 року
Басейн на Замарстинові, фото 1936 року

Оскільки приток свіжої води протягом десяти годин становить 430 м3, її вистачає для 2150 відвідувачів.

Біля басейну зведено дерев’яний будинок, в якому є приміщення для керівництва закладу, а також гардероб і ресторан. Дещо далі розташований будинок з помешканням сторожа на партері, помпами у підвалі та резервуаром води на поверсі для душових і санітарного обладнання басейну.

За матеріалами книг “Lwów na granicy dwóch epok” (1934), „Kąpieliska miejskie” (вересень 1938).

Павло ҐРАНКІН

Джерело: П. Ґранкін. Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010.

1 коментар

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.