Юліан Буцманюк (1885, с. Сморжів, тепер Львівської обл. – 1967, м. Едмонтон, Канада) – живописець, графік, художник монументально-декораційного мистецтва.
Перші кроки становлення Юліана Буцманюка у мистецтві пов’язують з іменем Модеста Сосенка – відомого й дуже популярного в Галичині художника, який спричинився до реформування церковно-декораційного малярства в регіоні. Цей мистець залучав до розписів деяких церков ще юного Юліана.
Упродовж 1908–1914 років Буцманюк навчався у Краківській академії мистецтва. У роки студентства йому вдалося самостійно зреалізувати поважну творчу ідею – розписи каплиці Покрови в церкві Різдва Христового отців Василіян у місті Жовкві, а також взяти участь у реставраційних роботах в Мариїнському костелі міста Кракова. Навіть ці дві позиції у біографії початківця були доволі вагомими для його мистецького майбутнього.
Але продовжити цю ходу у високому мистецтві йому вдалося не одразу: Перша світова війна захопила його у вир подій, і невдовзі Юліан Буцманюк постає у доволі несподіваній іпостасі військовика, опинившись у самій гущі українських національно-визвольних змагань як січовий стрілець. У цьому статусі художник максимально реалізує свій фах, розробляючи художньо-агітаційні матеріали, ілюструючи військові видання, здійснюючи фотозйомки військових подій, роблячи портрети своїх колег-військовиків.
Про ці роки він залишив унікальні автобіографічні нотатки: «В УСС я був у сотні під проводом Дмитра Вітовського, з нею переїхав зі Львова до Стрия і далі на Закарпаття до Ґоронди, – згадував він. – Там я перестудився. Ми ж спали по стодолах без накривал і плащів. Я дістав тяжке запалення легенів, став кашляти кров’ю. Саме тоді перебував у Ґоронді проф. Іван Боберський, член Бойової Управи і приготовлявся від’їздити до Відня. Дмитро Вітовський порозумівся з проф. І. Боберським і з проф. Михайлом Галущинським, комендантом Леґіону УСС, виставили мені необхідні документи, і я з 39 ступнями гарячки від’їхав з проф. І. Боберським до Відня, а Вітовський відійшов зі своєю сотнею на фронт. Діялось це 7-8 жовтня 1914 року. У Будапешті, на залізничій станції, пограбував нас четар, мадяр, з станційної команди, забрав наші фотографічні апарати, кліші, світлини та заарештував нас, накинувшись з великим вереском, що ми шпигуни. Тоді проф. І. Боберський і я вияснили капітанові, який розмовляв німецькою мовою, хто ми такі і ми вилеґітимувались наказом з корпусної команди. Нас відпустили, але фотоапарати, кліші, світлини пропали. Я працював як маляр, світливець і репортер Бойової Управи. Вже в грудні 1914 р. появилися в часописах мої світлини з фронту в Бескиді, а в січні 1915 року вийшла серія моїх стрілецьких карточок. У команді бриґади отаман Коссак запропонував ген. Дрді, що я намалюю його портрет, що я й зробив. Ген. Дрда зрадів своїм портретом і післанцем післав його своїй дружині до Відня. Опісля я намалював ще один портрет ген. Дрди для Бойової Управи».
Такими щільними на події були всі роки, проведені мистцем у національно-визвольних змаганнях. Був він учасником Львівського повстання 1 листопада 1918 року, а далі українсько-польської війни, начальником Залізничної Військової Управи.
Після завершення цього періоду Юліан Буцманюк активно практикує у станковому живописі, а від 1927 року викладає малювання у товаристві «Рідна школа» у Львові. Тоді ж він повертається до монументально-декораційних робіт для уже згаданого храму у Жовкві. Створені ним допоміжні розписні роботи та вітраж стали класикою цих жанрів в історії вітчизняного мистецтва.
Ці праці виконані в дусі пізньомодерної естетики, в почерку письма, яке закріпилося за ним як високопрофесійним живописцем, представником краківської школи символізму. Разом з тим, розвиваючи традиції церковногомистества, Юліан Буцманюк збагатив діапазон образно-виражальних засобів, сформувавши свій авторський мистецький стиль. З таким відомим іменем у мистецтві Ю. Буцманюк після Другої світової війни емігрував до Канади, де взяв активну участь у створенні українських мистецьких структур та приватної малярської школи.
