Йозеф Маєн. У диму каварень

958
Більярдний салон у каварні
Більярдний салон у каварні "Театральна", що до І світової війни містилась у партері театру Скарбека (тепер театр ім. Марії Заньковецької), поч. ХХ ст.

Сьогодні маємо передостанню неділю літа. Літо, яке пройшло майже непоміченим на фоні бойових дій та довгоочікуваної “кримської бавовни”. І тільки тропічна спека стікала краплинками поту у філіжанку гарячої кави. Вже традиційно нині кавуємо з нашим незмінним партнером Кавою Старого Львова і читаємо що писали львівські журналісти про каву майже вісімдесят років тому.

Один з них Йозеф Маєн, який влітку 1934 року написав цикл статей під загальною назвою “Розмови про львівські каварні”.  Теж розтягнемо задоволення на кілька тижнів. Бо такі тексти треба “смакувати”.

Йозеф Маєн. Розмови про львівські каварні

“У темних закутках каварень мешкають цілі групи людей, які творять при цьому характеристичне та особливе товариство, спрагле відчуття нерву та подиху Европи, що надходить до нього зі шпальт задрукованого до неможливості паперу. Це товариство характерне своєю жадібністю до пліток великого міста, до особливого блиску його життя на хвилях трепетного світла, в арабесках диму, посеред вигуків кельнерів”.

Саме так розпочинає відомий історик Львова, великий знавець душі міста Францішек Яворскі свою працю Львів старий і вчорашній, присвятивши перший її розділ львівським каварням і назвавши його “У диму каварень”.

Кав'ярня "Шкотська" на проспекті Шевченка. Фото першої пол. XX ст.
Кав’ярня “Шкотська” на проспекті Шевченка. Фото першої пол. XX ст.

З цього абстрактного опису, зробленого у 1910 році, з’являється на світ своєрідний образ якоїсь тогочасної, неіснуючої вже сьогодні каварні у стилі «Cafe Monopol», якій пан Яворскі присвятив окремий розділ. Очевидно, він сам неодноразово навідувався до цієї каварні. Однак, постійним клієнтом ніколи не був! Великий знавець історії львівських каварень не був ані теоретиком, ані переконаним практиком каварняного життя. Про це свідчить хоча б той подив, з яким він описує дивну подію: «Знаю одного журналіста, який з гордістю розповідав, що найліпші свої тексти написав у каварні». Боже мій! Я також знаю одного журналіста, який відкрито декларує, що ніколи в житті ще не написав жодного тексту поза каварнею. Однак, не розповідає про це усім людям, бо вважає це річчю природною і зрозумілою.

Цим журналістом є я сам.

Пишучи ці слова, сиджу, як зазвичай, за столиком у каварні, розглядаюсь на різні боки, гризу олівець і вже напевно тисячний раз даремно намагаюсь вигадати якийсь афоризм, що в кількох словах зміг би гідно виразити усю сутність каварні. Тішить лише той факт, що набагато знаменитіші від мене письменники, хоча можливо і не такі знамениті каварники, як Петер Альтербенг (Peter Altenberg) та Ілля Еренбург (Илья Эренбург), також не могли вимудрувати аналогічних слів. Тому найбільш вдалою видається мені фраза, виголошена понад двадцять років тому паном Фріцом, «Старим Фріцом», відомим відвідувачем віденської «Cafe Museum»: «Каварня – це зустріч, яку наперед не призначаємо, але на яку приходимо!», або «Зустріч не лише з иншими, але й чи не єдина можливість безпосередньої зустрічі з самим собою – єдина можливість невимушеного «приходу до себе».

Кав'ярня "Віденська" на проспекті Свободи. Фото першої пол. XX ст.
Кав’ярня “Віденська” на проспекті Свободи. Фото першої пол. XX ст.

Яким же поверхневим та неповним здається опис, який пропонує нам Яворскі, стверджуючи, що сьогодні у Львові «каварня стала місцем справді (!) громадським, місцем нейтральним (!) для зібрання людей».

Щоб зрозуміти, чим була і чим є для Львова каварня, слід передовсім усвідомити для себе високий рівень культури нашого міста. Без сумніву, це розумів і сам Яворскі, можливо найвідоміший знавець усього львівського традиціоналізму. Та все ж він дуже поверхово описує давнє каварняне життя Львова.

Приблизно сто років тому, у 1841 р. про Львів з подивом писав подорожуючий літератор І. Ґ. Коль (I. G. Kohl) у своїй книзі Reisen im Innerem von Russland und Polen, дивуючись незліченній кількості каварень та цукерень у місті, стверджуючи при цьому, що Львів має кращі та елегантніші каварні, ніж його родинне місто Дрезден або инші німецькі містечка подібної величини. «Найкращою каварнею – пише він – є каварня Вольфа (Wolff), що об’єднує кілька залів (!), переповнених відвідувачами у кожній порі дня чи ночі». Незважаючи на те, що власниками тогочасних каварень були переважно німці, вони залишалися глибоко львівським, зокрема і польським явищем. Про це свідчить опис згадуваного вже мандруючого літератора Коля, який зазначає, що хоча самі львів’яни одягаються згідно з французькою чи німецькою модою, саме на вивісках каварень він побачив найбільше зображень народного строю. Шляхтич у капелюсі з горнятком кави у правій руці – це образ для нашої уяви досить нетиповий. Однак не варто забувати, що засновником каварні був не хто инший, як шляхтич: прославлений під час оборони Відня львів’янин Кульчицький, який отримав на своє прохання від короля Собеського мішки з кавою, знайдені в турецьких наметах, і відкрив у Відні першу в Европі «Kaffeastube». Натхненні його вчинком та відвагою послідовники – відомі родини Вольфів, Сіберів, Гекслів, Шнайдерів (Wolff, Sieber, Hexl, Schneider), стали піонерами каварняного львівського життя, серед яких значиться також навіть одне польське прізвище пана Добровольского, власника славної колись каварні «Пекло» на вул. Краківській. Хоча пізніше ця каварня сильно занепала, все ж не останню роль відіграла вона у 1848 та 1863 роках, як місце зустрічей конспірантів – польських патріотів. Подібну роль відіграла у 1914 році каварня «Sans-Souci», у якій постійним клієнтом та душею був ніхто инший, як засновник легіонів Юзеф Пілсудскі.

Площа Галицька на початку XX ст.- на задньму плані ліворуч - новозведена будівля із кав'ярнею "Центральною"
Площа Галицька на початку XX ст.- на задньму плані ліворуч – новозведена будівля із кав’ярнею “Центральною”

Продовжуючи відсилати усіх зацікавлених тематикою історії львівських каварень до п. Яворского, а також до иншого співрозмовника п. Шнюр-Пепловского (Schnuer-Peplowski), хочу сьогодні якнайбільше уваги присвятити виключно сучасному життю львівських каварень. Не можу однак закінчити свого вступу, не присвятивши декілька слів вже не існуючим каварням, які «померли» за останні кілька десятиліть, та все ж продовжують жити у моїй пам’яті. На мою думку, для підкреслення їхнього значення та важливости для Львова, потрібно бодай згадати їх назви: «Cafe Monopol» на пл. Марійській, каварня Schneidera на Академічній, «Кришталева» в Пасажі Міколяша, «Европейська» по вул. Ягельонській, «Центральна» на пл. Бернардинів, «Американська» по вул. Травневій, «Sans-Souci» та «Splendid» по вул. Сікстинській, «Grand», «City», «Esplanade», «Abbazia», «Corso», «Royal» по вул. Гетьманській, та «Шотландська» на пл. Академічній.

П’ятнадцять каварень згасли на початку своєї молодости, більшість з них не проіснувала навіть 30-и років. Беручи загальну кількість каварень, які ще сьогодні існують – а число їх дуже велике, все ж дуже мало засновується каварень нових. Можна сказати, що смертність каварень, більша, аніж в будь якій иншій ділянці господарчого чи культурного життя і переважає над народжуваністю …!

Продовжимо наступного тижня. Запасіться терпінням і дочекайтеся.

Юзеф Маєн (1896-1978), народився у Львов, отримав атестат середньої школи у Відні, де вивчав філософію та історію мистецтва. Виступав як актор у львівських театрах, заснував театр “Семафор2. У 1927-1939 роках працював у газеті львівських євреїв «Chwila», яка виходила польською мовою. Цей нарис про львівські кав’ярні був опублікований у цьому журналі з 18 червня по 9 липня 1934 року.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.