Понад сто років тому в давньому галицькому містечку Стара Сіль (тепер — селище між Старим Самбором і Хировом на Львівщині) існував цікавий великодній звичай, пов’язаний зі зрадником Христа — Юдою. Цей звичай так і називали — “Юда”.
Як писала у квітні 1914 року газета Nowości Illustrowane, у той час він зберігся лише у двох-трьох містах Галичини. У тогочасному виданні докладно описали, як відбувалося дійство.
“Святкування цього “Юди” відбувається приблизно так: під час Страсного тижня парубки — тут їх називають “кавалєрами” — виготовляють манекен дорослого чоловіка в натуральну величину зі старого лахміття і дрантя. У Велику середу до дня або у вівторок ввечері вони вішають цей манекен за участю величезного натовпу дітей, а також людей похилого віку на дзвіниці костелу.
У Велику середу вранці зносять “Юдине багатство”, тобто старі розбиті горщики та черепки, і ставлять їх на підвіконня отворів дзвіниці. У цей же час хлопці також готують довгі палиці. Весь ранок під дзвіницею таборує група дітей.
Пополудні, як, зрештою, і скрізь, у костелі правиться “темна утреня”. Під час утрені хлопці стоять у церкві під хорами з палицями і чекають, поки закінчиться молитва священика. Коли священик завершує утреню ударом рукою по бревіарію, хлопці з десяток разів ударяють палицями об підлогу і вибігають із храму.
Тепер усі біжать до дзвіниці, де висить Юда. Кілька старших хлопців вилазять на дзвіницю, відв’язують Юду і кидають його вниз під крики та вереск дітей, що зібралися.
Давніше, перед тим, як скинути Юду, один із парубків виголошував йому “казання”, у якому він дорікав йому за його ганебний вчинок, а також робив різні комічні натяки або на певних людей, відомих у місті, або на події, які мали місце протягом року. Тепер вони вже не знають, як говорити таке “казання” і нічого не говорять.
Коли Юда вже лежить на землі, на нього кидають старі горщики та черепки, а хлопці під гучний галас б’ють його палицями. Розбивши всі горщики, вони прив’язують Юді мотузку до шиї, а двоє хлопців запрягають коней, і Юду починають волочити вулицями міста.
Ця хода зазвичай триває до пізнього вечора. Як тільки Юда побуває у всіх закутках, його витягають на місток через струмок і топлять у воді.
На цьому дійство закінчується.
Кажуть, у давні часи Юді, коли він висів на дзвіниці, співали пісню, яка описувала його історію та його сумний кінець. Нині цієї пісні ніхто не знає і навіть не чув, як співають, а серед старожилів містечка про неї ходять лише туманні відомості”.
Богдан СКАВРОН
