1 січня 2012 р. всі львів’яни відчули на собі правдивість вислову, який приписують китайцям: «Не дай Боже жити в часи змін». У перший день 2012 р. всі міські автобусні маршрути Львова змінили свої схеми та номери – це була т.зв. «Транспортна реформа – 2012», яка створила містянам і гостям міста неабиякі незручності. Фотографії Старого Львова сьогодні розповідають про те, як позначали маршрути громадського транспорту Львова в кінці ХІХ – у першій половині ХХ століття.
Перший регулярний міський маршрутний громадський транспорт у Львові з’явився 143 роки тому – це був перший в Україні кінний трамвай. Інфраструктура кінного трамвая була збудована у 1879 – 1881 рр. і складалася із трамвайного депо зі стайнями на вул. Бема (Ярослава Мудрого), двох пасажирських ліній: головної – від залізничного вокзалу Галицької залізниці ім. Карла Людвіга та відгалуження, яке починалося від пл. Голуховських (Торгової) і йшло вулицею Жовківською (Богдана Хмельницького) до Жовківської рогачки (ріг сучасних вул. Богдана Хмельницького і Волинської) та службової лінії для виїзду вагонів із депо на вул. Городоцьку.
Власником підприємства кінного трамвая Львова в 1879 – 1906 рр. була компанія «Трієстинське трамвайне товариство» (німецькою «Triester Tramway Gesellschaft», італійською – «Sosieta Triestsina Tramway») із міста Трієста, який тоді належав Австро-Угорщині. Кінний трамвай в Трієсті працював із 1876 р. «Трієстинське трамвайне товариство» в конкурсі на концесію, що був оголошений львівським магістратом у 1878 р., перемогло компанію бельгійця Едуарда Отле, якого називали «королем трамваїв». У 1906 р., після викупу в муніципальну власність, підприємство кінного трамвая мало назву «Міський кінний трамвай». Остаточно воно було ліквідовано на початку 1909 р.
Перша пробна поїздка кінного трамвая у Львові відбулася 25 листопада 1879 року за участі представників місцевої влади та журналістів. На той час трамвайні колії були прокладені на ділянці від депо на вул. Бема (нині Ярослава Мудрого) до площі Цлови (Митної). Під час пробної поїздки від вул. Бема до площі Цлови проїхало три вагони: один із них був літній, відкритого типу; другий – закритого типу із одним салоном, а третій – поділений на два класи. У пробній поїздці взяв участь президент міста пан Ясінський.
Регулярний рух кінного трамвая у Львові розпочався 1 травня 1880 року – початково вагони курсували від казарм Фердинанда на вул. Городоцькій до площі Цлови, а із 1 липня 1880 р. кінний трамвай курсував вже до вокзалу Галицької залізниці ім. Карла Людвіга. 16 березня 1881 р. кінний трамвай почав перевозити пасажирів по другій лінії – до станції Підзамче та Жовківської рогачки. Хоча на початку 1880-х рр. були плани розширення мережі кінного трамвая у Львові, та вони так і не були зреалізовані. На заваді став складний львівський рельєф.
У «Путівнику по Львову із планом і видами Львова» Ф. Баранського, який побачив світ у 1904 р. йдеться, що діяли два маршрути кінного трамвая: головний від вокзалу Австрійських державних цісарсько-королівських залізниць до площі Цлови (Митної) через вул. Городоцьку, вул. Карла Людвіга (пр. Свободи) та площі Марійську (Міцкевича) та Галицьку та відгалуження (віднога) від пл. Голуховських (Торгової) вул. Жовківською (Б. Хмельницького) до Жовківської рогачки. На головній лінії було встановлено зупинки біля залізничних складів, на вул. Городоцькій, вул. Леона Сапіги (Степана Бандери), біля Казарм Фердинанда (район цирку), біля церкви Св. Анни і в’язниці Бригідки (навпроти вул. Коллотая), на пл. Голуховських (Торговій), вул. Карла Людвіга (пр. Свободи), пл. Марійській (Міцкевича), пл. Галицькій, пл. Бернардинській (Соборній), вул. Чарнецького (Винниченка) та пл. Цлови (Митній). На лінії на Жовківське передмістя зупинки були передбачені на пл. Голуховських (Торговій), пл. Краківській (Ярослава Осмомисла), біля костелу Св. Миколая, біля ст. Підзамче, при вул. Зборівській та на Жовківській рогачці. При такій схемі курсування маршрутів кінного трамвая, не було жодної ділянки, де обидва маршрути курсували б одночасно, отож не було потреби у позначенні маршрутів. На світлинах вагонів кінного трамвая як відкритого (літнього) типу, так і закритого зимового, видно, що вони мали інвентарні номери, а також напис «Tramway lwowski». На передньому майданчику разом із кучером стояв кондуктор.
Автори детальної праці про історію львівського трамвая «Трамваї львівські 1880 – 1944» Ян Шайнер та Мартін Рехлович стверджують, що у 1880-ті рр. кінний трамвай був не єдиним видом громадського транспорту у Львові. Поряд із кінними трамваями також курсували омнібуси, які перебували у приватній власності. Дослідники не виключають, що перші омнібусні маршрути у Львові з’явилися іще до появи кінного трамвая, але це були епізодичні проєкти.
У 1892 р. у Львові з’явився «Генеральний омнібус Львівський» («Jeneralny Omnibus Lwowski») – підприємство, яке належало підприємцеві Тадеушу Уманському. Перший омнібусний маршрут цієї компанії почав працювати 1 липня 1892 р.: він сполучив площу Галицьку (зупинка була перед будинком Іпотечного банку) та парк Кілінського (Стрийський парк). 26 липня 1892 р. запущено другий маршрут: від площі Ринок через Галицьку площу до церкви Св. Петра і Павла на Личакові. У серпні, після того, як було отримано додаткові омнібуси, маршрут Ринок – Личаків було продовжено в двох напрямках: із Ринку до головного залізничного вокзалу і від церкви Св. Петра і Павла до Личаківської рогачки. Крім того було анонсовано запуск омнібусного маршруту в напрямку Нового Світу. На початку інтервал руху омнібусів на маршрутах становив біля півгодини, але із часом він скоротився до 10 – 20 хвилин. Також було запроваджено приміський маршрут від Галицької площі до курортної Маєрівки (район Винниківського озера). На цьому маршруті виконувалося чотири оборотних рейси щодня.
Рухомий склад «Генерального омнібусу Львівського» було виготовлено на одному із підприємств Відня. Омнібуси були запряжені двома конями і могли перевозити одночасно до 18 пасажирів (14 пасажирів їхали сидячи, а іще 4 стоячи), крім того були передбачені місця для кучера та кондуктора.
На жаль, в загальному доступі є лише одна світлина львівського омнібуса, який належав підприємству Тадеуша Уманського. На ній видно, що салон омнібуса був розділений на два класи (як і вагон кінного трамвая), в омнібус було запряжено два коні. Колеса омнібусу не мали гумових шин, отож поїздка в омнібусі, що котився по львівським бруками, була значно менш комфортною, а ніж в кінному трамваї, який котився по рейкам. Маршрут курсування позначався табличками із назвами кінцевих, розміщених з боків на верхній частині омнібусів.
«Генеральний омнібус Львівський» у 1892 – 1893 рр. ледь витримував конкуренцію із кінним трамваєм Трієстинського трамвайного товариства. Підприємець Уманський змушений був економити на утриманні коней, відповідно навесні 1894 року цим питанням зацікавилися в Галицькому товаристві охорони тварин. Як писала тогочасна преса, «тяглова худоба була скелетами коней». Після того, як із 31 травня 1894 р. у Львові почав курсувати електричний трамвай, «Генеральний омнібус Львівський» збанкрутував. Підприємство було зліквідоване в січні 1895 року, рухомий склад (12 омнібусів) був проданий Трієстинському трамвайному товариству.
Інфраструктуру електричного трамвая (колії, депо та електростанцію постійного струму) збудувала всесвітньовідома компанія «Siemens & Halske», а трамвайні вагони були збудовані вагонобудівною фірмою із міста Граца, а їхнє електрообладнання виготовила фірма «Siemens & Halske». Електричні трамваї у Львові почали курсувати із пасажирами 31 травня 1894 року. Перший маршрут пролягав від залізничного вокзалу цісарсько-королівських австрійських залізниць до пл. Св. Софії, а із 5 червня 1894 р. – до воріт Галицької Виставки крайової, яка відбувалася у верхній частині сучасного Стрийського парку. До воріт Виставки (на сучасній вул. Уласа Самчка) електричні трамваї курсували до листопада 1894 р., тобто поки тривала Галицька Виставка крайова.
Влітку-восени 1894 р. було споруджено трамвайну лінію від Віденської Кав’ярні (ріг сучасного проспекту Свободи і вул. Памво Беринди) до церкви Св. Петра і Павла на Верхньому Личакові. Регулярний рух електричних трамваїв від залізничного вокзалу до Верхнього Личакова розпочався 30 жовтня 1894 р., а 12 грудня 1894 р. цю лінію було продовжено вулицею Личаківською до школи ім. Бартоломія Зиморовича (нині – Львівська загальноосвітня школа № 63). У той же день також було введено в експлуатацію відгалуження по вул. Св. Петра (нині – Мечникова) до Личаківського цвинтаря – на цій лінії курсував один вагон.
У згаданому вже путівнику по Львову Ф. Баранського, що був виданий у 1904 р., знаходимо інформацію, що із 1895 р. у Львові працювало три трамвайних маршрути: головний, який поєднував залізничний вокзал із Личаківською рогачкою (через вул. Коперника, пл. Ринок та пл. Цлови) та два відгалуження (дві відноги): перше – від Віденської кав’ярні на вул. Гетьманській до парку Кілінського (Стрийського парку) по вул. Баторія (Князя Романа) та Панській (Івана Франка) (від 30 жовтня 1894 р.) та друге: від церви Св. Петра і Павла до Личаківського цвинтаря (від 12 грудня 1894 р.). На маршруті Вокзал – Личаків зупинки були передбачені біля вокзалу, на вул. Городоцькій, біля школи Конарського, біля закладу Св. Терези, при Львівській політехніці, біля казарм жандармерії (ріг сучасних вул. Бандери та Коперника), при вул. Вроновських (Колеси), при будинку головпошти, вул. Костюшка, біля Віденської кав’ярні, біля Ратуші, на вул. Підвальній, пл. Цлови (Митній), при вул. Францисканській (Т. Бобанича), біля військового шпиталю, біля костелу Св. Антонія, на розі вул. Гауснера (Сковороди), біля церкви Св. Петра і Павла та школи ім. Б. Зиморовича. Маршрут Віденська кав’ярня – парк Кілінського мав зупинки на Гетьманських валах, Марійській площі (пл. Міцкевича), пл. Галицькій, вул. Панській (І. Франка), на розі вул. Зеленої, на розі вул. Пелчинської (вул. Д. Вітовського) та біля школи Св. Софії (ріг вул. І. Франка та І. Свєнціцького).
Як свідчать світлини 1894 – 1907 рр., трамвайні маршрути позначалися табличками із назвами кінцевих і проміжних зупинок, які розміщувалися з правого і лівого бортів вагону. Як свідчать світлини, трамвайний маршрут, який у червні – листопаді 1894 р. поєднував площу Галицької Виставки крайової із залізничним вокзалом, позначався табличками із написами «Wystawa», «Ul. Karola Ludwika» та «Glowny dworzec». Трамваї, що курсували із вокзалу на Верхній Личаків, мали таблички із написами «Glowny dworzec», «Ul. Karola Ludwika» та «Łyczakow».
Перші плани розширення мережі ліній електричного трамвая з’явилися іще в кінці ХІХ століття, але їх реалізації всіляко заважало приватне «Трієстинське трамвайне товариство» у власності якого перебувала мережа кінного трамвая. У 1895 р. «Трієстинське трамвайне товариство» через пресу анонсувало початок експлуатації на своїй мережі вагонів із бензомоторною тягою, проте ці плани не були втілені в життя. У середині 1900-х рр., коли збігло 25 років від початку експлуатації кінного трамвая, місто отримало можливість викупити підприємство у «Трієстинського трамвайного товариства», як було передбачено концесійним договором. Процедури викупу підприємства кінного трамвая і його переходу в комунальну власність тривали протягом 1906 року, одночасно із цим керівник «Міських закладів електричних» інженер Йозеф Томицький розробив перспективний план розвитку мережі електричного трамвая, який був поданий на розгляд керівництва міста у квітні 1906 року. Цей план передбачав перебудову і електрифікацію ліній кінного трамвая, будівництво нових трамвайних ліній та спорудження нової міської електростанції змінного струму (до електростанції теж мали прокласти трамвайну лінію). Розбудову мережі електричного трамвая планувалося реалізувати в три етапи.
Перший етап розбудови мав початися іще до викупу підприємства кінного трамвая (продовження трамвайних колій від школи Св. Софії до парку Залізна Вода, будівництво ліній по вул. Зеленій та вул. Кохановського (Костя Левицького) до Личаківського цвинтаря; на Кастелівку по вул. Крижовій (Генерала Чупринки) та 29 Листопада (Коновальця); на Високий Замок.
Другий етап передбачав перебудову і електрифікацію ліній кінного трамвая, а також будівництво нових трамвайних ліній в напрямку Нової Різні (вул. Промислова) на Жовківському перехресті (із відгалуженням до вокзалу Підзамче), до Замарстинова та вгору по вул. Янівській (Шевченка).
Третій етап розбудови мережі електричного трамвая мав розпочатися після завершення двох попередніх. Він передбачав будівництво кільцевої лінії в обхід центру міста від Галицької площі, через Бернардинську площу (Соборна площа) по вул. Панській (Івана Франка), Стежковій (Саксаганського), Академічній (пр. Т. Шевченка), Хорунщизни (Мирослава Скорика), Оссолінських (Стефаника), Словацького, вздовж будинку Крайового Сейму (нині – головний корпус ЛНУ ім. І. Франка, вул. Університетська) та по вул. Красицьких (Огієнка) із виходом на вул. Городоцьку і далі через Краківську і Стрілецьку площі (площі Ярослава Осмомисла та Данила Галицького) та вул. Підвальну до рогу вул. Руської; а також будівництво трамвайних ліній до Городоцької, Клепарівської та Сихівської рогачок; із Високого Замку до вул. Жовківської та 9-кілометрової одноколійної трамвайної лінії до Брюхович.
Після реалізації першого етапу розбудови довжина колій електричного трамвая у Львові мала збільшитися 12,9 кілометрів, другого – іще на 22,3 км., а третього – зрости іще на 15,6 км., тобто загалом мало бути збудовано 50,8 кілометрів трамвайних колій, загальна довжина мережі мала сягнути 66,8 кілометрів. Кошторис першого етапу складав 2,293 млн. крон, другого – 3,259 млн. крон, а третього – 1,588 млн. крон. Нову міську електростанцію змінного струму Йозеф Томицький запланував в районі Левандівки-Білогорщі між залізничними лініями в напрямку Мостиськ та Стрия.
План розбудови мережі електричного трамвая у Львові магістрат розглянув наприкінці квітня 1906 року. План було затверджено в «урізаному» варіанті, тобто до будівництва були прийняті тільки лінії першого та другого етапу із низкою змін. Загальна довжина мережі ліній електричного трамвая після реалізації затвердженого плану мала скласти 35,1 км. У листопаді 1906 р. було прийнято рішення про будівництво нової електростанції змінного струму на Персенківці, поряд із залізницею Львів – Чернівці (для постачання електростанції мала використовуватися «виставкова» залізниця, тобто залізниця споруджена до Галицької Виставки крайової у 1894 р.).
Розбудову мережі електричного трамвая розпочали в 1906 році із будівництва лінії в напрямку місцевостей На Байках, Кастелівка та Францівка. Її траса починалася біля школи Св. Магдалини (нині – Ліцей № 10 ім. Св. Марії Магдалини на розі вул. Степана Бандери та Генерала Чупринки) і йшла по вул. Крижовій (Генерала Чупринки), вул. Шимоновичів (А. Мельника) та 29 Листопада (Коновальця) до вілли «Гражина». Трамвайний рух на Кастелівку та Францівку розпочався 18 січня 1907 року. Вагони курсували від Віденської кав’ярні на вул. Гетьманській (пр. Свободи) до вул. 29 Листопада. Влітку 1907 року було відбудовано т.зв. «виставкову» гілку по сучасним вул. Івана Франка та Уласа Самчука. У 1908 році було проведено більшість робіт із перебудови і електрифікації ліній кінного трамвая (вони тривали і у 1909 р.) та будівництва нових трамвайних ліній до нової міської різні на Гаврилівці, на Замарстинів, до Янівської рогачки, по вул. Зеленій, Шевченка (Дніпровській) та Кохановського (Костя Левицького) та ін. 31 жовтня 1908 року в експлуатацію було введені трамвайні лінії по вул. Янівській (Шевченка) до Янівської рогачки, а також до Личаківського цвинтаря по вул. Зеленій та Кохановського (Костя Левицького). Кінцева нових трамвайних маршрутів в центрі міста розмістилася біля Віденської кав’ярні. 10 листопада 1908 р. було введено в експлуатацію другу колію на вул. Личаківській від церкви Св. Петра і Павла до школи ім. Б. Зиморовича. 15 грудня 1908 р. електричні трамваї рушили по перебудованій лінії кінного трамвая в напрямку Жовківського передмістя і Нової Різні. 30 грудня 1908 р. завершено електрифікацію лінії кінного трамвая від вокзалу по вул. Городоцькій до церкви Св. Анни, а також введено в експлуатацію трамвайну лінію на Замарстинів.
Розширення мережі трамвайних маршрутів потребувало нової системи їх позначення. На той час у містах Європи достатньо часто використовувалося «географічне» позначення трамвайних ліній (за назвою місцевості, куди прямувала лінія), а також літерне та цифрове позначення маршрутів. У Львові вигадали унікальну систему позначення трамвайних маршрутів двома літерами латинської абетки, які позначали обидві кінцеві зупинки трамвайного маршруту. Отож, літера D на маршрутній табличці означала «Dworzec glowny», тобто Головний вокзал; літера G – «Gabryelowka», Гаврилівка (район сучасної вул. Промислової); H – «Hetmanska», вул. Гетьманська, Гетьманські Вали (Центр міста); J – «Janowska», вул. Янівська (Шевченка), Янівський цвинтар, Янівська рогачка; K – «park Kilinskogo», парк Кілінського (Стрийський парк), ця літера також використовувалася для позначення кінцевої «Технічна школа» (нині – кільце «Академія мистецтв»; L – «29 Listopada», вул. 29 Листопада, нині – вул. Коновальця; Ł – «Łyczakow», Личаків, Личаківська рогачка, Личаківський цвинтар; P – «Podzamcze», Підзамче, літерою Р також позначали і вул. Підвальну; R – «Reznia Nowa», «Rogatka Żółkiewska», Нова Різня, Рогачка Жовківська; U – «Unii Lubelskiej», вул. Унії Любельської, Високий Замок; Z – «Zamarstynow», Замарстинів; Ż – «Żółkiewska», Рогачка Жовківська, вул. Жовківська та W – «Wystawowa», виставкова лінія.
Дволітерне позначення трамвайних маршрутів було запроваджене в листопаді 1908 р. Відповідно, трамвайний маршрут, який поєднував Личаків і залізничний вокзал отримав позначення «ŁD», у львівській говірці його часто називали «лайдак»; трамвайний маршрут від Гетьманських валів до парку Кілінського (школи Св. Софії) отримав позначення «HK». Трамвайний маршрут із центру міста до Кастелівки і Францівки, який працював від 18 січня 1907 р. отримав позначення «НL». Трамвайний маршрут від Віденської кав’ярні до Личаківського цвинтаря (через вул. Зелену), який почав курсувати 31 жовтня 1908 р. отримав позначення «HŁ». У той же день було запроваджено трамвайний маршрут «HJ», він поєднував Гетьманські вали із Янівською рогачкою. 15 грудня 1908 р. було запроваджено трамвайний маршрут «HG» із центру міста до Нової Різні, який із липня 1909 р. було продовжено до Гаврилівки. В останні дні 1908 р. почали курсувати трамвайні маршрути «HD» та «HZ», тобто Гетьманська – вокзал (по вул. Городоцькій), та Гетьманська – Замарстинів. У липні 1909 року запроваджено трамвайні маршрути «HP» та «НR» із центру міста до станції Підзамче та Жовківської рогачки.
Із 17 липня 1909 року було запроваджено курсування маршрутів «ŁJ» та «KD». Маршрут «ŁJ» курсував від Личаківського цвинтаря через вул. Зелену та центральний проспект до вул. Янівської (Шевченка) – це було об’єднання маршрутів «HŁ» та «HJ», а маршрут «KD», який львів’яни називали «кадетом» поєднував залізничний вокзал із парком Кілінського через вул. Городоцьку – це було об’єднання маршрутів «HK» та «HD».
У 1910 р. було збудовано трамвайну лінію на Високий Замок (до Копця Унії Любельської). Рух трамвайних вагонів на Високий Замок розпочався 7 серпня 1910 року – сюди було продовжено трамвайний маршрут «НL», який після цього отримав позначення «UL» (львів’яни називали його «Уль»). Треба зазначити, що в одному із путівників по Львову, виданому на початку 1910-х рр. зазначено також трамвайний маршрут «UP», який сполучав Високий Замок та вул. Підвальну.
У травні 1913 р. влада міста Львова затвердила проєкт трамвайної лінії від школи ім. Б. Зиморовича до станції Личаків на локальній залізниці Львів – Підгайці, яку було введено в експлуатацію у 1909 р. Ця трамвайна лінія мала довжину біля 700 метрів і проходила по сучасних вул. Долішній та Станція Личаків. Вартість будівництва була оцінена у 98 тис. крон. Трамвайна лінія до Личаківського вокзалу була введена в експлуатацію 21 лютого 1914 р. Від Віденської кав’ярні до станції Личаків курсували вагони, позначені літерою Н. Вагон Н вирушав із центру міста за півгодини до відправлення кожного поїзда із станції Личаків. Пасажири трамвайного маршруту ŁD могли здійснити пересадку в трамвайний вагон Н на кінцевій біля школи ім. Б. Зиморовича і доїхати до Личаківського двірця. Після прибуття на Личаківський вокзал кожного поїзда, звідси до центру міста вирушав той самий вагон Н. Через те, що протягом доби станція Личаків приймала і відправляла 8 поїздів, вагон Н теж виконував тільки 8 рейсів. Зазначимо, що в польськомовному «Путівнику по Львову та околицям (із Жовквою та Підгірцями)» Франтішека Яворського зазначено, що літерою «Н» позначали трамвайні вагони, які «не мають сталих доріг і курсують стосовно до потреби в напрямках, зазначених на бічних таблицях».
Під час окупації Львова російськими військами (із 3 вересня 1914 р. до 22 червня 1915 р.) електричні трамваї у Львові продовжували курсувати, зберігалася і дволітерна система позначення маршрутів. В час російської окупації Львова працювало шість трамвайних маршрутів ŁD, ŁJ, КD, HG, HZ та UL. Ці трамвайні маршрути працювали і після того, як австрійські та німецькі війська витіснили російських окупантів зі Львова (у липні 1915 – жовтні 1918 рр.).
16 жовтня 1918 р. останній імператор Австро-Угорщини Карло І зрікся престолу, це стало початком розпаду імперії. 1 листопада 1918 р. у Львові відбувся т.зв. «Листопадовий Зрив», коли владу в місті взяли в свої руки Українські січові стрільці, місто стало столицею Західно-Української народної республіки (ЗУНР). Однак не тільки українці, але й поляки вважали Львів своїм містом. Отож, розпочалося польсько-українське збройне протистояння за володіння Львовом. В листопаді 1918 р. у місті тривали вуличні бої, отож рух міського транспорту припинився. Вже 21 листопада 1918 р. Львів був повністю зайнятий польськими військами, українським військовим, щоправда, вдавалося іще певний час контролювати околиці Львова. На початку 1919 р. польський літак випадково скинув бомби на електростанцію на Персенківці.
Трамвайний рух у Львові відновився у травні 1919 року, тоді вагони почали курсувати п’ятьма маршрутами: KD, ŁD, UL, ŁJ та НG. Не було відновлено рух трамваїв на Замарстинів, до Личаківського вокзалу та по «виставковій» лінії. До 1921 р. на лінії виходила обмежена кількість вагонів, адже іще тривали відновлювальні роботи на міській електростанції.
Із 1 жовтня 1922 р. у Львові, як і по всій Галичині, дорожній рух було переведено із лівостороннього на правосторонній. У вересні 1922 року було проведено роботи із перевлаштування трамвайних стрілок, самі трамвайні вагони не потребували жодної переробки, оскільки і моторні, і причіпні вагони мали двері із обох сторін кузова, а моторні вагони мали по два пости керування – в «голові» та «хвості» вагона. Більшість кінцевих зупинок трамвая в ті часи не мали розворотних кілець, а були влаштовані у вигляді тупиків.
Восени 1923 року було прийнято рішення про поступове запровадження у Львові цифрового позначення трамвайних маршрутів замість дволітерного. У той час було впроваджено новий трамвайний маршрут DŻ, який поєднав головний вокзал і Жовківську рогачку (через вул. Городоцьку). Із 4 жовтня 1923 р. були запроваджені на додачу до семи маршрутів із дволітерним позначенням (ŁD, KD, UL, ŁJ, HG, HZ, DŻ) були впроваджені маршрути №№ 6, 7, 8, 9 та 11. Трамвайний маршрут № 6 курсував за кільцевою схемою Головний вокзал – вул. Коперника – пл. Ринок – вул. Личаківська – вул. Св. Петра (Мечникова) – вул. Зелена – пл. Бернардинська (Соборна) – пл. Марійська (Міцкевича) – вул. Коперника – Головний вокзал (за годинниковою стрілкою). Трамвайний маршрут № 7 поєднував Головний вокзал і Погулянку, але курсував на зустріч «шістірці» (проти годинникової стрілки). Маршрути №№ 8 і 9 курсували до парку Кілінського від Головного вокзалу і Нової Різні відповідно. Вагони маршруту № 11 курсували від вул. 29 Листопада до технічної школи (Академія Мистецтв).
Остаточний перехід на цифрове позначення трамвайних маршрутів міста Львова відбувся в листопаді 1925 року. Українська газета «Діло» в числі № 249 від 6 листопада 1925 р. повідомляла: «Мешканцям Львова. Дирекція міських трамваїв подає до відома, що незабаром замість букв на трамваях будуть поміщені цифри. Ніхто, хто мав приємність користуватися цим засобом комунікації, не заперечить, що оця нова ідея причиниться тільки до дезорієнтації пасажирів, які до того часу могли легше запам’ятати собі напрямок возів по двох буквах: «ЛД», «КД» або «УЛЬ». Тепер «ЛД» (ŁD) матиме ч. 1, «КД» (KD) – ч. 2, «ЛИ» (ŁJ) – ч. 3, «УЛЬ» (UL) – ч. 4, «ЖД» (DŻ, головний двірець – Габрієлівка) – ч. 5. Ч. 6, 7, 8, 9 і 11 лишаються без зміни, а вози із ч. 10 будуть змінені: їхатимуть між Замарстинівською рогачкою та Гетьманськими валами, вулицями Замарстинівською, Соняшною та Шпитальною. Зміни букв на цифри переводитимуть постепенно». Зазначимо – трамвайний маршрут № 10 замість маршруту HZ було запроваджено влітку 1925 року. Таким чином, на початку 1926 р. мережа електричного трамвая міста Львова складалася із 11 постійних маршрутів із №№ 1 – 11. Крім того у літній період працював додатковий «виставковий» маршрут до воріт парку Кілінського (Стрийського парку) на сучасній вул. Уласа Самчука. У 1926 – 1939 рр. було запроваджено низку змін в маршрутній мережі електричного трамвая, найбільша кількість трамвайних маршрутів (14, №№ 1 – 15 без № 13) діяла на початку 1930-х рр. У зв’язку із економічною кризою початку 1930-х рр., частину маршрутів було закрито. Як свідчить путівник по м. Львову, виданий у 1934 р., на той час працювало 9 трамвайних маршрутів із №№ 1, 2, 3, 4, 5, 8, 9, 10 і 11. Як свідчить путівник по Львову, виданий у 1939 р., тоді в місті курсувало 8 постійних трамвайних маршрутів №№ 1 – 4 та 7 – 10. Трамвайний маршрут № 11а курсував тільки під час роботи виставки Торги Східні та під час спортивних змагань. Крім того діяли додаткові трамвайні маршрути із літерним позначенням «Р», тобто «трамваї посилкові», які курсували по всім лініям в міру потреби, напрямок руху був вказаний на бічних таблицях, а також із літерним позначенням «Т» від Валів Гетьманських до Торгів Східних.
Під час Другої Світової війни цифрове позначення трамвайних маршрутів у Львові зберігалося. Під час німецької окупації міста на трамвайних вагонах також використовувалися таблички із назвами кінцевих зупинок. У 1939 – 1944 рр. відбулися лише незначні зміни в трамвайній мережі міста. Станом на 1943 р. в місті діяло 10 трамвайних маршрутів (№№ 1 – 10).
У 1944 році під час боїв за Львів міська електростанція зазнала пошкоджень, відповідно іще тривалий час після того, як радянські війська витіснили зі Львова німців, запустити рух трамваїв у Львові не було можливостей. Трамвайний рух було відновлено тільки 1 березня 1945 р., коли на три маршрути вийшло 24 трамвайних вагонів. Відновлення трамвайного господарства Львова тривало до травня 1949 року, коли було відновлено рух трамваїв на Високий Замок. Маршрутна мережа трамвайних маршрутів у 1945 – 1949 рр. зазнала трансформації: якщо до початку Другої світової війни більшість трамвайних маршрутів були «діаметральними», тобто перетинали місто із кінця в кінець, то в другій половині 1940-х рр. практичні всі трамвайні маршрути мали кінцеву в центрі міста, тобто стали «радіальними». Станом на серпень 1948 р. у Львові діяло 11 трамвайних маршрутів, 10 із яких мали кінцеву на вул. Першого Травня (пр. Свободи, розворотне кільце біля колишньої Віденської кав’ярні). Із 1 травня 1949 р. додався трамвайний маршрут № 12 на Високий Замок.
Іще у 1947 р. було проведено попередні проєктні роботи, щодо запуску у Львові тролейбусного руху. Відповідно, було заплановано розібрати трамвайні колії на центральному проспекті. У 1950 р. схема трамвайних маршрутів Львова зазнала змін – замість «радіальних» знову було запроваджено «діаметральні» маршрути, попарно було об’єднано трамвайні маршрути №№ 2 і 7 (в маршрут № 2); 3 і 8; 4 і 11 (у маршрут № 4), 5 і 6 (у № 6). У 1951 р. трамвайні колії на вул. 1 Травня (пр. Свободи) та пл. Міцкевича було розібрано, а натомість збудовано трамвайну лінію по вул. Підвальній і Гонти від рогу вул. Руської до пл. Краківської (Ярослава Осмомисла). В середині 1950-х рр. у Львові працювало 9 трамвайних маршрутів №№ 1 Вокзал – Центр по вул. Коперника, 2 вул. Леніна (Личаківська) – вул. Енгельса (Коновальця) , 3 пл. Галицька – вул. Мечникова, 4 вул. Калініна (Замарстинівська) – вул. Інститутська (Мушака), 6 Вокзал – вул. Промислова, 7 вул. Шевченка – Погулянка, 9 Вокзал – Центр по вул. Дзержинського (Д. Вітовського), 10 пл. Галицька – вул. Івана Франка (Персенківка) і 12 вул. Суворова (Сахарова) – Високий Замок.
У 1964 р. у зв’язку із запуском руху тролейбусів по вул. Зеленій було закрито трамвайний маршрут № 3; в березні 1970 р. припинився трамвайний рух на Високий Замок, було закрито трамвайний маршрут № 12; 27 травня 1972 р. було закрито рух трамвайного маршруту № 10 на Персенківку. Отож, у 1972 – 1987 рр. у Львові працювало тільки 6 трамвайних маршрутів №№ 1, 2, 4, 6, 7 та 9. Їх схеми фактично були незмінними аж до 2019 р. (трамвайний маршрут № 7 у 1988 р. було дещо продовжено до вул. Вахнянина і парку Погулянка). У 1987 р. у зв’язку із відкриттям нової трамвайної лінії по вул. Суворова (Сахарова) та Боженка (Княгині Ольги) було запроваджено трамвайний маршрут № 3, а згодом сюди також почали курсувати вагони трамвайного маршруту № 5. У другій половині 2000-х рр. у Львові працював трамвайний маршрут № 8 вул. Княгині Ольги – вул. Вахнянина. У 2012 – 2013 рр. було запроваджено трамвайні маршрути № 10 Залізничний вокзал – вул. Личаківська та № 11 Трамвайне депо – вул. Мушака – пл. Соборна. 17 листопада 2016 р. відкрито першу чергу трамвайної лінії на Сихів і було запущено трамвайний маршрут № 8 пл. Соборна – кінотеатр ім. О. Довженка, який у квітні 2017 р. було продовжено до вул. Вернадського. Таким чином, у кінці 2017 р. у Львові працювало 11 трамвайних маршрутів №№ 1 – 11.
У травні 2019 р. було впроваджено зміни маршрутної мережі електротранспорту: трамвайні маршрути Львова отримали №№ 1 – 19, а тролейбусні №№ 20 – 39. Було змінено траси трамвайних маршрутів №№ 1 і 9: замість кільцевої схеми, за якою вони курсували майже 70 років, «одиничка» почала курсувати за маршрутом Залізничний вокзал – вул. Вахнянина (Погулянка), «дев’ятка» – із залізничного вокзалу до вул. Замарстинівської (через вул. Вітовського). «Четвірка» повністю змінила свою трасу: замість поєднання вул. Замарстинівської та Академії мистецтв, вона тепер курсували із залізничного вокзалу на Сихів до вул. Вернадського. «Сімка» почала курсувати до вул. Пасічної замість вул. Вахнянина. Трамвайний маршрут № 5 вул. Замарстинівська – Аквапарк було закрито. Маршрути № 10 і 11 припинили роботу раніше. Решта маршрутів трамвая змін не зазнали. В грудні 2019 р. відбулися зміни трамвайних маршрутів №№ 1 і 7 – «одиничка» почала курсувати до вул. Пасічної, а «сімка» на Погулянку.
Датою початку автобусного руху у Львові слід вважати 7 червня 1914 р., у той день пан Домічек запустив курсування автобусів до Брюхович. 6 червня 1914 р. в газеті «Kurjer Lwowski południowy» з’явилося таке оголошення «Автомобільні омнібуси запроваджує від завтра п. Домічек. Вони курсуватимуть від Львова до Брюхович щодня від 6 год. ранку до 8 год. вечора що 2 години. Проїзд від Львова до Брюхович коштуватиме 1 крон 50 ґр. Місячні квитки коштують по 60 крон. У разі потреби курсуватимуть дві машини. Зазначимо, що пан Домічек був також власником 6 автомобільних фіакрів (тобто автомобілів таксі)». Проте у серпні 1914 р. розпочалася Перша світова війна, відповідно регулярний рух автобусів у Львові припинився.
Автобусний рух в м. Львові відновився 2 квітня 1921 р. У той день приватна польсько-англійська компанія «Леополія» запустила курсування автобусного маршруту Залізничний вокзал – пл. Бернардинська (Соборна) по вул. Шептицьких, Міцкевича (Листопадового Чину), Коллатая (Менцинського), вул. Казимирівській (Городоцька) та вул. Легіонів (пр. Свободи). У наступні роки приватні компанії також запустили низку приміських автобусних маршрутів, які курсували за такими трасами, які забезпечували максимальний прибуток.
У середині 1920-х рр. були озвучені пропозиції, щодо запуску комунального автобусного транспорту, який був би доповненням до існуючої мережі трамвайних маршрутів. Ідея створити автобусне підприємство на базі оператора трамвайної мережі «Міських закладів електричних» (МЗЕ) належить інженерові Костянтину Бернацькому, її підтримав радник міської адміністрації Ян Рукер.
Перший муніципальний автобусний маршрут у Львові було відкрито 12 квітня 1928 р. Він поєднав Копиткову площу (перехрестя сучасних вул. Городоцької та Чернівецької) із цивільним аеропортом на Скнилові. На маршруті було чотири проміжні зупинки: Рогачка Городоцька (район трамвайного депо № 1); фабрика «Меркурій» (хлібзавод на вул. Городоцькій); Сигнівка (біля колишніх казарм Стражі скарбової) та тартак Естейна. Посадка і висадка пасажирів поза встановленими зупинками була заборонена. Перший муніципальний автобусний маршрут курсував від 06:00 до 22:00, його обслуговував італійський автобус марки «Lancia», який мав 19 місць для сидіння і міг також перевозити 15 пасажирів, що стояли. Перший автобусний маршрут отримав літерне позначення «А», що відповідало прийнятій на той час в Польщі системі позначення автобусних маршрутів.
Із 2 вересня 1928 р. було запроваджено два кільцеві автобусні маршрути В і С, які поєднували пл. Марійську (Міцкевича) із Персенківкою та Новим Львовом. Траса автобусного маршруту В пролягала вулицями Академічною (пр. Шевченка), Св. Миколая (Грушевського), Зиблікевича (Івана Франка), Стрийською (біля спортивного комплексу), Козельницькою (нині ділянка від вул. Стрийської до вул. Панаса Мирного не проїзна), вул. Понінського, Св. Софії та Зиблікевича (всі – вул. Івана Франка), вул. Романовича (Саксаганського) і знову вул. Академічною. Траса маршруту С проходила вул. Академічною, вул. Зиблікевича, Св. Софії та Понінського (усі – вул. Івана Франка), вул. Козельницькою, вул. Стрийською, вул. Зиблікевича, вул. Романовича та вул. Академічною до Марійської площі. Автобуси на маршрутах В і С курсували із 06:00 до 22:30.
У серпні 1930 р. кінцеву автобусного маршруту «А» було перенесено до Городоцької рогачки (до кінцевої зупинки трамвайного маршруту № 8), але потім її знову перенесено ближче до центру міста – на алею маршала Фоша (вул. Чернівецька).
30 серпня 1930 року відкрито четвертий автобусний маршрут, який обслуговувала компанія «МЗЕ», він був позначений літерою D і курсував від кінцевої зупинки трамвайного маршруту № 10 на Замарстинові до Брюхович. Вартість проїзду від Замарстинівської рогачки до Брюхович становила 80 грошів, крім того в автобусах маршруту D та трамваях маршруту № 10 можна було придбати квиток із правом пересадки. Комунальний автобусний маршрут D був не першим, який курсував до Брюхович. Ми вже згадували про автобусний маршрут Львів – Брюховичі, відкритий влітку 1914 р. В розкладі руху автобусів на 1928-1929 рр. знаходимо інформацію про автобусний маршрут пл. Марійська (Міцкевича) – Брюховичі (станція), який у будні дні виконував по шість рейсів, а у вихідні і свята – дев’ять рейсів; перший рейс зі Львова на Брюховичі відправлявся о 7:30, в зворотному напрямку – о 8:00. Останній рейс по будням зі Львова відправлявся о 19:00, у вихідні та святкові дні – о 21:00, в зворотному напрямку о 19:30 і 21:30 відповідно. Автобуси маршруту пл. Марійська – Брюховичі мали чотири проміжні зупинки: на пл. Краківській (Ярослава Осьмомисла), Замарстинівській рогачці, у Голоску та на в’їзді в Брюховичі. Тривалість рейсу в одну сторону складала 30 хвилин. Вартість квитка до Брюхович становила 1 злотий.
Із пл. Марійської у 1928 – 1929 рр. також курсував приміський маршрут до м. Винники. У будні дні на цьому маршруті було шість, а у вихідні та святкові – десять оборотних рейсів. Перший рейс з пл. Марійської на Винники відправлявся о 07:30, а у зворотному напрямку – о 8:30. Останній рейс по будням із пл. Марійської – о 18:30, із Винник – о 19:00, у вихідні дні – 20:30 і 21:00 відповідно. Тривалість поїздки із пл. Марійської до Винник становила 25 хв., на маршруті було 4 проміжні зупинки – біля костелу Св. Антонія, на Личаківській рогачці, в Кривчицях, Маєрівці. Вартість квитка на проїзд від пл. Марійської до Винник у 1928 – 1929 рр. становила 1 злотий.
Окрім муніципального автобусного маршруту D до Брюхович, 30 серпня 1930 р. було також запущено курсування автобусного маршруту Е, який курсував від церкви Св. Анни вулицею Клепарівською до Клепарова.
У серпні 1930 р. на усіх автобусних маршрутах, які обслуговували «Міські заклади електричні», працювало по одному автобусу. Восени 1931 року МЗЕ придбало іще чотири нових автобуси – це були автобуси «Saurer» польського виробництва. Надходження нових автобусів дозволило скоротити інтервал руху на автобусних маршрутах Львова, а із 15 жовтня 1931 р. автобуси маршруту D почали курсувати до пл. Марійської. У грудні 1931 р. автобуси на маршруті А курсували із інтервалом в півгодини, на маршрутах В і С – 20 хвилин; на маршруті D – 1 година; на маршруті Е – 20 хвилин.
У 1932 – 1933 рр. у Львові, як і по всій Польщі, давалися взнаки наслідки світової економічної кризи (Великої Депресії). Через падіння доходів населення, зростання безробіття та ін. чинники, спостерігалося падіння пасажиропотоку громадського транспорту Львова, зокрема і автобусів. Із вересня 1933 р., після продовження трамвайного маршруту № 10 до Персенківки (вгору по сучасній вул. Івана Франка) було припинено курсування кільцевих автобусних маршрутів В і С. Крім того в кінці 1933 – на початку 1934 рр. трамвайне підприємство «Міські колії електричні» перестало експлуатувати приміський автобусний маршрут до Брюхович. Отож, у 1934 р. у Львові працювало лише два муніціпальні автобусні маршрути А алея Фоша – Скнилів (інтервал 30 хв.) і Е церква Св. Анни – Клепарів (інтервал 20 хвилин). У червні 1935 року «Міські колії електричні» припинили обслуговувати автобусні маршрути А і Е. До експлуатації міських автобусних маршрутів «Міські колії електричні» повернулися у 1938 р., коли було отримано нові автобуси. Було запроваджено міські автобусні маршрути в напрямку Клепарова, Скнилова, Левандівки та Нового Львова. У путівнику по м. Львову, виданому в 1939 р. йдеться про те, що автобусний маршрут А курсував від пл. Ринок до Клепарова вул. Трибунальською, пл. Св. Духа (Івана Підкови), Валами Гетьманськими (пр. Свободи), вул. Ягеллонською (Гнатюка), вул. Міцкевича (Листопадового Чину), вул. Красицьких (Огієнка), вул. Казимира Великого (Городоцька), та вул. Клепарівською та Варшавською; автобусний маршрут В поєднував Скнилів і Левандівку із вул. Легіонів (пр. Свободи) по вул. Городоцькій, вул. Міській (Сяйво), вул. Ідзіковського (Левандівській), вул. Янівській (Шевченка), вул. Пєрацького (Залізничній), вул. Бема (Ярослава Мудрого), вул. Генерала Токаржевського (Городоцькій), вул. Зигмунтівській (Гоголя), вул. Міцкевича (Листопадового Чину) та Яггелонській (Гнатюка). Маршрут Ринок – вул. Легіонів – Новий Львів літерного позначення на мав. Він курсував вул. Сикстутською (Дорошенка), вул. Оборони Львова, вул. Леона Сапіги (Степана Бандери), вул. Хшановської (Вербицького), вул. Томицького (Коперника), вул. Кадетською (Героїв Майдану), вул. Стрийською, вул. Хрістельбауера (Чмоли), вул. Власна Стріха (Панаса Мирного).
Муніципальні автобуси м. Львова у польські часи мали маршрутні таблиці на кабіні автобусів. На маршрутних таблицях було літерне позначення маршруту, а також його кінцеві зупинки.
Після того, як у вересні 1939 р. радянські війська окупували Львів, на базі підприємства «Міські колії електричні» було створено Львівський трамвайний трест. На його балансі було 16 автобусів польського виробництва. У травні 1940 р. до Львова прибуло іще 6 автобусів ЗіС-16 радянського виробництва, які поряд із польськими автобусами обслуговували міські автобусні маршрути. Відомостей про роботу міських автобусних маршрутів в часі німецької окупації м. Львова немає. За даними С.А. Тархова, після завершення Другої світової війни курсування автобусів на міських автобусних маршрутах міста Львова відновилося в травні 1948 р. Тоді було запущено два автобусні маршрути: від Оперного театру до межі м. Львова вулицею Городоцькою і від вул. Горького (Гнатюка) до Львівського цивільного аеропорту. Ці маршрути обслуговували автобуси ЗіС-16.
Антон ЛЯГУШКІН та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ
Перелік джерел інформації
- Історія Львова. Короткий нарис. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1956. – 296 с.;
- Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів та матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1986. – 424 с.;
- Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. – Львів: УПІ ім. І. Федорова, Фенікс ЛТД, 1994 – 128 с.;
- Jan Szajner, Marcin Rechlowich. Tramwaje Lwowskie 1880 – 1944. – Lodz: Ksiezy Mlyn, 2020. – 509 st.;
- F. Baranski. Przewodnik po Lwowie. Z planem I widokamy Lwowa. – Lwow: Nakladem ksiegarni H. Altenberga, 1904;
- Ilustrowany przewodnik po Lwowie z wykazem ulic i planem orjentacyjnem miasta. – Lwow: Nakladem Gazety mieszkanowej, 1934;
- Najnowshy ksiazkowy plan-informator miasta Lwowa iz spisem ulic oraz 14 planami miasta. – Lwow: Nakladem Edwarda Zimnego, 1939;
- Przewodnik po Lwowie. Koleja elektryczna. – Lwow: Drukarnia J. Checinskiego, 1914;
- Rozklad jazd autobusow. Lwow 1928/9. – Lwow: Nowa reklama, 1928.
