В житті Соломії Крушельницької була людина, яку вона безмежно любила, поважала і якій завдячувала втіленням своєї мрії… Найближча, найрідніша душа – БАТЬКО о. Амвросій Крушельницький.
Нащадок давнього шляхетного роду, о. Амвросій був високоосвіченою людиною, беззаперечним авторитетом для своїх дітей, їхнім першим вчителем і просвітителем. В перші роки свого душпастирського служіння о. Амвросій часто переїздив з родиною з села в село: Білявинці, Петликівці, Тисів, Осівці, аж нарешті в 1878 р. отримав парафію в с Біла поблизу Тернополя. Тут організував читальню “Просвіти”, хор, очолював духовне і культурне життя села.
Якби не батько, Соломіїна доля склалася б зовсім по-іншому: вона не стала б оперною співачкою, не отримала б вищої музичної освіти. Соломія стала б дружиною священика, виховувала дітей і доживала свого віку на якійсь сільській парафії, час від часу згадуючи свої нездійснені мрії…
Про цей епізод з життя Соломії читаємо у спогадах Олени Охримович, записаних Михайлом Скориком: “Як дівчата підросли, почали приїжджати женихи, переважно питомці (студенти богословської семінарії). На черзі була Оленка. Скоро потім приїхав жених – питомець Зенон Гутковський. Але знехтував усталений порядок, поминув Оленку, почав свататись до Люні. Що ж … дочок багато … заручились за рік до висвячення. Нічого собі чоловік. Але йому щораз більше не подобається, що його будуча жінка багато співає, грає, говорить про музику. “Як вийдете заміж, то господині не буде часу все тільки співати”, – говорить. У Люні завмирає серце: кінець співам, музиці. Не подобається женихові, що все розмови про Баха, Бетховена, Шопена. Жартує: “Я не Шопена люблю, а шопу. І остання заява, що він волить цирк, а не музику чи оперу. Але виправу шиють. Сумують, а шиють. Окрема кравчиня в хаті. Є що шити. Усе готове. Розіслані письмові запрошення. “Маємо честь повідомити, що шлюб нашої дочки … з … відбудеться дня …, на який маємо честь запросити …” Буде весілля, а в хаті сумно. А потім лист від жениха: ”Купую шлюбні обручки.”… Люня заохочена братом (Антоном) рішається на розмову з батьками. По розмові лист до жениха: “… так, що можете вже обручок не купувати”. Люня свобідна, з радости танцює: вона буде вчитися співу!”
Люблячий батько поставив на перше місце мрії і бажання своєї доньки і, незважаючи на неминучий загальний осуд, скасував весілля за декілька днів до призначеної дати… Соломія була безмежно вдячна батькові, вона завжди відчувала його підтримку, віру. Перебуваючи на гастролях далеко від дому, надсилала короткі привітання: “Батькови мому – Їх Солоха. Петербург”. “ Цілую руці – Люня. Варшава”… Для тисяч шанувальників вона була Сальомеа, Меа, а для батька залишалася Солохою, Солюнею, Люнею…
Можна тільки уявити, яким ударом стала для Соломії смерть батька. В одному з її листів читаємо: “В його особі я втратила ідеальну людину, вірного друга і, нарешті, безмежно близьку й дорогу мені душу. Тепер Ви розумієте, скільки мені довелося вистраждати і як я страждаю зараз. Були потрібні уся моя сила волі й енергія, щоб швидко прибути туди, куди мене кличе обов’язок. Щоденною працею в нових для мене місцях намагаюся підбадьорити себе, подолати розпач і журбу”.
Отець Амвросій похований на сільському цвинтарі в Білій. Пам’ятник на його могилі Соломія замовила в Італії: антична колона, біля підніжжя якої схилена в скорботі жіноча постать з лірою в опущеній руці. На пам’ятнику викарбувані зворушливі слова вдячності: “Найлучшому мужови, найлучшому батькови. Честь єго розумови, єго серцю”.
P.S. Постать о. Амвросія, його роль в житті Соломії не залишає байдужим жодного відвідувача музею. І ці поетичні рядки є ще одним підтвердженням.
Надія Костянець
Поштівка
Поштівка давняя – привіт із Петербурга.
Собор Казанський, дорогі слова.
І серце «таткови» від радості мов пташка пурха,
І образ доньчин в пам’яті сплива.
І сум, й розрада, й ближніми турбота,
Біжать невпинно батькові літа.
За днями – дні, і все земна робота,
Й надія світла душу огорта.
Далекі далі, дивні небосхили,
Небачені прекраснії міста
Своїм Солюня голосом «зігріла»,
І слово рідне в світ несуть її уста.
Чарує всіх його ясне «створіння»,
Буяє цвітом молоде життя.
У сяйві слави, мов у сонячних проміннях.
Талант і труд – велике майбуття.
Стеливсь неблизько путь від милого подвір’я,
І де би доля Соломію не вела,
Та найдорожчим батьком був, його любов і мрія:
«Честь єго розумови», серцю і хвала!
Роксоляна ПАСІЧНИК
старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Джерела:
- Соломія Крушельницька. Шляхами тріумфів: статті та матеріали / упоряд.: П. Медведик. Р. Мисько-Пасічник. – Тернопіль, 2008. – 392 с., іл.
- Соломія Крушельницька. Міста і слава /автори-упорядники: Г. Тихобаєва, І. Криворучка. – Львів, 2009. – 167 с., іл.
- Надія Костянець. Поштівки: вірш. – Рукопис.
