Цими днями минає 90 років відколи Іван Боберський, вперше за час свого перебування на еміграції з 1919 р. (у 1918–1919 рр. працював референтом пропаганди “Письменичого відділу” в Державному секретаріаті військових справ ЗУНР, у 1922–1924 рр. – секретарем Представництва ЗУНР у Канаді, з 1920 р. проживав у Канаді), відвідав Львів. Перебував він у місті Лева з 16 лютого по 3 березня 1928 р. Упродовж свого візиту до Львова, Іван Боберський мав багато зустрічей з діячами українських громадських організацій, передусім представниками очолюваного ним у минулому українського руханкового товариства «Сокіл-Батько», організації української молоді «Пласт», товариства «Українська Бесіда» та іншими; редакціями українських часописів «Діло», «Новий час», «Сокільські Вісти», «Молоде життя». Найбільше уваги (декілька зустрічей) Іван Боберський приділив організації «Сокіл-Батько» у Львові, яку він очолював у період з 1908 до 1918 року.
![Іван Боберський – голова українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько”. Львів, листопад 1912 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/03/002.jpg?resize=696%2C1109)
Уже на третій день перебування у Львові, 19 лютого, члени товариства «Сокіл-Батько» влаштували урочисту зустріч Іванові Боберському у сокільській домівці та руханковій залі (вул. Руська, 20) – «Привітний поранок в честь професора Івана Боберського б[увшого] голови Сокола-Батька, який приїхав з Канади». У записах і документах цієї зустрічі Івана Боберського величали «Дорогим Гостем», «Дорогим Учителем» та «Дорогим Товаришем». Спеціально для цієї зустрічі в домівці і рухівні «Сокола-Батька» зібралися львівські соколи – від доросту до старшини. Прибуло і чимало гостей. У спеціальному порядку, у руханкових строях вони розмістилися у залі, де на стіні з сокільським прапором висів портрет Івана Боберського, а на столі, застеленому червоною китайкою, стояла статуетка злітаючого сокола, лежала «книга жертводавців Українського Городу» та булава – символ сокільського проводу. Нагадаємо, що це була саме ця срібна булава, яку урочисто було вручено провіднику Іванові Боберському 11 вересня 1911 р., на І-му Краєвому здвизі старшиною «Сокола-Батька», як символ його визнання і особливих заслуг перед сокільською організацією (сьогодні булава зберігається у фондах Львівського історичного музею).
![Урочиста зустріч професора Івана Боберського зі старшиною у рухівні та домівці українського товариства “Сокіл-Батько”. Зліва направо – 1-й ряд: Любомир Огоновський, Олександр Любінецький, Іван Мриц, Михайло Галібей, Степан Гайдучок, Тимотей Білостоцький, Богдан Макарушка, Іван Панчак, Степан Коцюба, Омелян Верхола, Михайло Тріль; 2-й ряд: Ярослав Вінцковський (Ярославенко), Нестор Яців, Олександр Сопотницький, Станіслав Лаврів, професор Іван Боберський, Дарія Навроцька, Микола Левицький, Тарас Франко, Степан Лотоцький. Львів, 22 лютого 1928 р. Світлина опублікована у 8-му томі “Енциклопедії українознавства” (Париж–Нью-Йорк: Молоде Життя, 1976. – Т. 8. – С. 2941).](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/03/005-900x421.jpg?resize=696%2C326)
З привітальними промовами виступили містоголова (заступник) «Сокола-Батька» Стахій Стеблецький та професор Степан Гайдучок. Стахій Стеблецький зазначив: “Вельмиповажаний Пане Професоре а Дорогий нам Гостю! Як лиш перед кількома днями прилетіла до нас мила вістка, що Ви Пане Професор, вертаючи назад до Канади, відвідаєте також Львів, зродилася самочинно в рядах тутешного Сокільства думка, щоби Вас милий нам Гостю якнайкраще між своїми а заразом прихильними Вам давніми й теперішніми Другами достойно привитати. І сталося як загал Сокільства бажав собі. Я отже в імени Старшини й всіх членів «Сокола-Батька» витаю Вас щирим серцем, якраз в цій нашій домівці, шо була свідком довголітної, безупинної і плодовитої праці свого Голови. А витаємо Вас сокільською піснею «Соколи ставаймо в ряди», бо якраз клич цеї величної пісні якби підхоплений з Вашої між нами взірцевої Діяльности, в сокільських слухняних, завзятих рядах. Одну ділянку Вашої праці мушу окремо зазначити. Є це велика ідея придбати під «Український Город» (Український Парк) у Львові 11-морґовий майдан, бо без такого городу нема життя не тільки руханковим змаговим товариствам у Львові але й в краю. Ми, після Вашого виїзду за море, вже без Вас хоч після довшої перерви, відновили в цьому напрямі діяльність а заразом пригадали цілій українській Нації отсю преважну пекучу справу. А коли знаємо і те, що далеко за морем поміж американськими Українцями, де Ви тимчасово перебуваєте, живе така сама ідея-думка, то вже сьогодня можемо висказати цю певну надію, що ось небавом на великій і вже на вічні часи в цілости викупленій нашій площі (парку), то є на цьому «Українському Городі» повитаємо Вас, Дорогий Гостю, при найближчім Краєвім Сокільськім Здвизі, на чолі хочби кількох сотень наших заморських Братів. Кінчу сокільським кличем «Все вперед всі враз!»».
![Іван Боберський під час відвідин Львова. 21 лютого 1928 р. З приватного архіву Степана Гайдучка (Львів)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/03/006.jpg?resize=696%2C1041)
Степан Гайдучок віддав шану тому, «хто перший прорубував дорогу для руханки й спорту, тому 27 літ у цьому галицькому пралісі». Під час своєї вітальної промови Степан Гайдучок висловив й такі слова: «Колись, щойно пізніше оцінять належно Твою роботу, коли буде змога провірити її як слід». Далі він зазначав: «Приходиться мені, перед Тобою [Іваном Боберським. – А. С.] станути з нашим повоєнним дорібком і мушу піднести, що в найтяжчий час ми бралися до праці. Після невдач вертали ми до праці, одні з вязниць, другі з воєнного лихоліття. Завдяки уважливости Дирекції Дністра привели ми до ладу домівку, в якій не так давно іржали воєнні коні, а потім служила вона за магазин на муку для голодних. Тепер в ній наново звенить сміх і лунає пісня, а молодь кріпить сили, сталить волю, вчиться поборювати перешкоди. Пішла й праця над розбудженням руханки й змагу в краю і коли Сокіл-Батько дав почин, всі руханкові й змагові улади, взялися до праці. А отці видання, які Тобі тут вручаю, нехай будуть для Тебе доказом нашої праці. Видали ми в першу чергу «Впоряд», щоби навчити молодь наново ставати в ряди й слухати наказу. Ми видали наново Твій збірник забав й гор, а тут перед Тобою 10 вязанок вправ, підручник для дітвори укладу Твоїх учеників, підручник веж, що має навчити націю видержувати в низах тягар будови, яка підноситься в гору. І підручник пожарництва ми видали. Скромний наш дорібок а всеж ми не дармували. Старалися іти шляхом начеркненим Тобою. Провір, оціни, порадь і заохоти до дальшої праці, та вкажи дальшу дорогу!».
![Перша сторінка стенограми промови професора Івана Боберського під час зустрічі з членами “Сокола-Батька” у Львові. На стенографі зафіксовані власноручні правки Івана Боберського. Львів, 19 лютого 1928 р. Документ зберігається в Центральному державному історичному архіві України у Львові](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/03/010.jpg?resize=696%2C1025)
Після урочистої зустрічі та привітальних промов, слово отримав Іван Боберський. Прикметно, що він почав і завершив свій виступ темою Олімпійських ігор (1928 р., під час приїзду Івана Боберського до Львова, відбувалися II-гі зимові Олімпійські ігри в швейцарському містечку Санкт-Моріц). На прикладі провідних, «державних» народів Іван Боберський знову намагався показати галицьким українцям, окупованим Польщею, як руханка і спорт може загартувати і згуртувати народ, націю. Він порівняв суспільство з «дружиною грачів гаківки» (хокею), а політичне суперництво народів – з «великою гаківкою». Іван Боберський закликав до праці і дисциплінованості, до приготування до нових «змагань», які ще чекають попереду українців. У завершальних словах він сказав: «Дякую за слова признання, які були висказані, але всі ми знаємо, що признання звернене до мене належиться цій залізній пробоєвій четі, що мала відвагу від 1910 року йти в тім Товаристві до року 1914, а опісля на ріжних місцях в часі великого змагання народів, уміла на ріжних місцях виказати свій хист і свою силу. Бажаю, щоби пробоєва дружина йшла дальше – і вона йде, бачимо це з відомостей по часописах і з листів. Провід Т[оварист]ва «Сокіл» має добрі пляни і збирає громаду, щоби пізнала цю принаду життя. Для того будемо його слухати, іти за його вказівками, а дійдемо до успіхів, якими не тільки Т-во буде тішитися, але ціле наше громадянство, цілий нарід і знова прийде час провірити свої вишколені лученням сили. Хай цей час, який напевно настане, не захопить нас неприготованими, щоби ми не далися просити, – просити до життя! Великий час, який йде, і прийде, поставить нас всіх знов перед іспит і провірить наші сили, так як інжінєр провірює новозбудований міст, коли пускає через нього тяжку льокомотиву. Тому треба йти за проводом Товариства, розвивати й лучити свої сили. Бажаю Вам, щоб Ви розуміли бажання Старшини, і щоб Ви всі дорозумівалися власних обов’язків, як хоронити своє життя від погибели, як розвивати свою витривалість. Тоді вийдемо не лише рівними, але переможцями, а на альпійських вершинах залопотить у воздусі наш прапор і загомоніють сурми гимном нашої побіди!». Закінчивши промову, Іван Боберський підійшов до столу і підніс булаву вгору, наче закликаючи усіх до походу.
![Обкладинка львівського часопису “Сокільські Вісти” – друкованого органу українського сокільства. Львів, число 4, квітень 1928 р.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/03/015.jpg?resize=696%2C1017)
У ході зустрічі старшина представила своєрідний звіт про діяльність сокільської організації за період після Першої світової війни. Довголітній містоголова (заступник) «Сокола-Батька» д-р Михайло Волошин подав до відома присутніх, що Іван Боберський передає від себе пожертву 50 доларів на викуп 20 квадратних метрів землі під «Український город» і 78 доларів та 50 центів на 33 квадратних метрів зі збірки проведеної у Канаді. Після цього Іван Боберський мав можливість побачитися та поспілкуватися з багатьма побратимами, з якими пліч-о-пліч працював і розбудовував сокільський рух у Галичині упродовж 1901–1914 рр. За наполяганнями Степана Гайдучка, текст промови «Батька українського тіловиховання» було записано членом «Сокола-Батька», скорописцем Михайлом Трілем. Після відповідних правок Івана Боберського, промову й опис святкувань було опубліковано в сокільському часописі «Сокільські Вісти», який виходив друком у Львові, і призначався для сокільських товариств Галичини та українців на еміграції. У «Золотій книзі жертв на український майдан у Львові» він залишив запис: «З Вінніпеґу у Львові 19.ІІ.1928 [р.] /Іван Боберський/».
![Зміст львівського часопису “Сокільські Вісти” – друкованого органу українського сокільства. Львів, число 4, квітень 1928 р.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/03/016.jpg?resize=696%2C928)
У рамках зустрічей Івана Боберського зі старшиною та активом «Сокола-Батька» обговорювали проблеми і важливі питання діяльності організації. Серед них, найбільше уваги було присвячено справі викупу земельних ділянок у власність товариства, на яких розміщувалася руханково-спортова площа «Сокола-Батька» («Український Город»). Спеціальна зустріч з цього приводу – засідання «Збіркової Секції на Український Город» у Львові, за участі Івана Боберського, Стахія Стеблецького, Миколи Левицького, Степана Лотоцького та Нестора Яціва, відбулася 23 лютого. На думку Івана Боберського, справа збору коштів після Першої світової та польсько-української війни 1918–1919 рр. просувалася доволі мляво. З огляду на це ним було запропоновано низку відповідних заходів для активізації роботи в цьому напрямку. Іван Боберський і надалі брав на себе відповідальність збирача коштів у США та Канаді. Він запропонував відкрити під збір коштів банківські рахунки «Сокола-Батька» у США та Канаді. З цією метою заплановано: відкриття в Америці рахунків у банках, надіслання прохань до американських мільйонерів, зокрема до Генрі Форда; публікація звітів і відомостей про стан справ у американській та канадській пресі («Канадійський Українець», «Канадійський Фармер», «Український Голос», «Свобода» тощо); друк щорічних звітів про збір коштів та використання руханково-спортової площі “Сокола-Батька” тощо. Натомість, старшина “Сокола-Батька” повинна була вести щоденний облік осіб та товариств, які вправлялися (займалися) на площі; підготувати перелік львів’ян, розподілити Львів на дільниці, призначивши до кожної відповідального для збору коштів; надсилати в різні іноземні часописи світлини, звіти, відомості, статті, відозви, перелік меценатів «Українського города»; щороку публікувати детальний розлогий звіт з цього приводу в календарі “Просвіти” та в інших виданнях тощо.
![Світлина і автограф Івана Боберського поміщені на сторінках часопису “Сокільські Вісти”. Львів, число 4, квітень 1928 р.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/03/017.jpg?resize=696%2C954)
Про зустрічі Івана Боберського з членами «Сокола-Батька» свідчать численні світлини (фотографії). Наприклад, у четвертому квітневому числі друкованого органу українського сокільства «Сокільські Вісти» 1928 р. опубліковано дві світлини. Перша – портретна світлина Івана Боберського у зимовому одязі під час відвідин Львова, датована 21 лютого 1928 р. із автографом «Батька українського тіловиховання». Друга містила підпис: «Проф. Іван Боберський серед Старшини і членів в домівці «С[окола]-Б[атька]» дня 22.ІІ.1928». Залучивши різні документи та матеріали, вдалося з’ясувати, що на другій світлині зафіксовані: зліва направо у 1-му ряді: Любомир Огоновський, Олександр Любінецький, Іван Мриц, Михайло Галібей, Степан Гайдучок, Тимотей Білостоцький, Богдан Макарушка, Іван Панчак, Степан Коцюба, Омелян Верхола, Михайло Тріль; у 2-му ряді: Ярослав Вінцковський (Ярославенко), Нестор Яців, Олександр Сопотницький, Станіслав Лаврів, професор Іван Боберський, Дарія Навроцька, Микола Левицький, Тарас Франко, Степан Лотоцький.
![Михайло Тріль. Світлина опублікована в альманасі “Сокола-Батька” з нагоди 100-річчя від часу заснування (Львів, 1996. – С. 101)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/03/018.jpg?resize=696%2C1015)
3 березня 1928 р. Іван Боберський виїхав зі Львова на еміграцію, в Канаду. Про результати цієї поїздки можна дізнатися з листування Івана Боберського та Степана Гайдучка. Так, у листі, датованому 20 травня 1928 р. Степан Гайдучок до Івана Боберського писав: «Високоповажаний Пане Професор! […] – З Сокола-Б[атька] післано Вам 100 чисел “Сокільських Вістей” ч. 5 де є видруковані “Відвідини з Канади” і звіт С[окола]-Б[атька] за 1927 р. По одному числу вислано до всіх Канадийських наших часописів (навіть комуністичних) та й в Сполучені Держави [США. – А. С.]. Я вислав також число Високоповажаній Добродійці [дружині Івана Боберського Йосифині. – А. С.] до Тржича і також ілюстрований “Світ” де була поміщена Ваша знимка. З С[окола]-Б[атька] післав я Вам рівнож 50 відбиток звіту С[окола]-Б[атька] з Вашими сентенціями які Ви були післали Т[арасові] Франкови. До нині немаю від Вас справлених відчитів з пласту і про Канаду та й спорт в Америці. Пришліть бодай цей з пласту. Їх треба конечно видрукувати. […] Напишіть, яке вражіння на Вас [справила] Галилея [Галичина. – А. С.] і видрукуйте в часописях тай пришліть сюди. […] Для Всіх Канадийців доброго бізнесу і гарної пшениці. Щиро здоровлю /Степан Гайдучок/ Львів, Рея 5/ІІ. [тепер вул. Севастопольська. – А. С.]».
![Запис Івана Боберського (перший зверху) у “Золотій книзі жертв на український майдан у Львові”. Львів, 19 лютого 1928 р. Зберігається в Центральному державному історичному архіві України у Львові.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2018/03/020.jpg?resize=696%2C997)
Приїзд Івана Боберського на декілька днів до Львова 1928 р. показав що, попри події Першої світової війни, Української національної революції 1917–1923 рр. і 1920-х рр., справа руханки (фізичної культури) і змагу (спорту), яким він присвятив у Львові стільки часу і зусиль у 1901–1914 рр. – в кращі роки свого життя, розвивалася й надалі організаціями «Сокіл-Батько» та «Пласт». Це слугувало інтересам гуртування української спільноти Галичини. Епітети «Дорогий Гість», «Дорогий Учитель», «Заслужений в нас громадянин», «Невтомний каменяр українського відродження, культури й поступу», «Шанований Гість» стали виявом глибокої пошани і визнання сучасниками особистих заслуг Івана Боберського і його внеску як у царині започаткування і розвитку української тіловиховної і спортової традиції, так і в українській справі загалом. Для українських громадських організацій Львова цей візит «Батька українського тіловиховання» мав важливе значення. Зокрема було підведено певні підсумки у дотогочасній праці та визначено напрямки подальшого розвитку українських руханково-спортових товариств.
Андрій СОВА
історик
Особлива подяка за надані світлини Лесі Крип’якевич та Ользі Свідзинській. Стаття проілюстрована світлинами з приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів), наукової бібліотеки ЛНУ імені Івана Франка та Центрального державного історичного архіву України у Львові.