Цими днями минає 90 років відколи Іван Боберський, вперше за час свого перебування на еміграції з 1919 р. (у 1918–1919 рр. працював референтом пропаганди “Письменичого відділу” в Державному секретаріаті військових справ ЗУНР, у 1922–1924 рр. – секретарем Представництва ЗУНР у Канаді, з 1920 р. проживав у Канаді), відвідав Львів. Перебував він у місті Лева з 16 лютого по 3 березня 1928 р. Упродовж свого візиту до Львова, Іван Боберський мав багато зустрічей з діячами українських громадських організацій, передусім представниками очолюваного ним у минулому українського руханкового товариства «Сокіл-Батько», організації української молоді «Пласт», товариства «Українська Бесіда» та іншими; редакціями українських часописів «Діло», «Новий час», «Сокільські Вісти», «Молоде життя». Найбільше уваги (декілька зустрічей) Іван Боберський приділив організації «Сокіл-Батько» у Львові, яку він очолював у період з 1908 до 1918 року.
Уже на третій день перебування у Львові, 19 лютого, члени товариства «Сокіл-Батько» влаштували урочисту зустріч Іванові Боберському у сокільській домівці та руханковій залі (вул. Руська, 20) – «Привітний поранок в честь професора Івана Боберського б[увшого] голови Сокола-Батька, який приїхав з Канади». У записах і документах цієї зустрічі Івана Боберського величали «Дорогим Гостем», «Дорогим Учителем» та «Дорогим Товаришем». Спеціально для цієї зустрічі в домівці і рухівні «Сокола-Батька» зібралися львівські соколи – від доросту до старшини. Прибуло і чимало гостей. У спеціальному порядку, у руханкових строях вони розмістилися у залі, де на стіні з сокільським прапором висів портрет Івана Боберського, а на столі, застеленому червоною китайкою, стояла статуетка злітаючого сокола, лежала «книга жертводавців Українського Городу» та булава – символ сокільського проводу. Нагадаємо, що це була саме ця срібна булава, яку урочисто було вручено провіднику Іванові Боберському 11 вересня 1911 р., на І-му Краєвому здвизі старшиною «Сокола-Батька», як символ його визнання і особливих заслуг перед сокільською організацією (сьогодні булава зберігається у фондах Львівського історичного музею).
З привітальними промовами виступили містоголова (заступник) «Сокола-Батька» Стахій Стеблецький та професор Степан Гайдучок. Стахій Стеблецький зазначив: “Вельмиповажаний Пане Професоре а Дорогий нам Гостю! Як лиш перед кількома днями прилетіла до нас мила вістка, що Ви Пане Професор, вертаючи назад до Канади, відвідаєте також Львів, зродилася самочинно в рядах тутешного Сокільства думка, щоби Вас милий нам Гостю якнайкраще між своїми а заразом прихильними Вам давніми й теперішніми Другами достойно привитати. І сталося як загал Сокільства бажав собі. Я отже в імени Старшини й всіх членів «Сокола-Батька» витаю Вас щирим серцем, якраз в цій нашій домівці, шо була свідком довголітної, безупинної і плодовитої праці свого Голови. А витаємо Вас сокільською піснею «Соколи ставаймо в ряди», бо якраз клич цеї величної пісні якби підхоплений з Вашої між нами взірцевої Діяльности, в сокільських слухняних, завзятих рядах. Одну ділянку Вашої праці мушу окремо зазначити. Є це велика ідея придбати під «Український Город» (Український Парк) у Львові 11-морґовий майдан, бо без такого городу нема життя не тільки руханковим змаговим товариствам у Львові але й в краю. Ми, після Вашого виїзду за море, вже без Вас хоч після довшої перерви, відновили в цьому напрямі діяльність а заразом пригадали цілій українській Нації отсю преважну пекучу справу. А коли знаємо і те, що далеко за морем поміж американськими Українцями, де Ви тимчасово перебуваєте, живе така сама ідея-думка, то вже сьогодня можемо висказати цю певну надію, що ось небавом на великій і вже на вічні часи в цілости викупленій нашій площі (парку), то є на цьому «Українському Городі» повитаємо Вас, Дорогий Гостю, при найближчім Краєвім Сокільськім Здвизі, на чолі хочби кількох сотень наших заморських Братів. Кінчу сокільським кличем «Все вперед всі враз!»».
Степан Гайдучок віддав шану тому, «хто перший прорубував дорогу для руханки й спорту, тому 27 літ у цьому галицькому пралісі». Під час своєї вітальної промови Степан Гайдучок висловив й такі слова: «Колись, щойно пізніше оцінять належно Твою роботу, коли буде змога провірити її як слід». Далі він зазначав: «Приходиться мені, перед Тобою [Іваном Боберським. – А. С.] станути з нашим повоєнним дорібком і мушу піднести, що в найтяжчий час ми бралися до праці. Після невдач вертали ми до праці, одні з вязниць, другі з воєнного лихоліття. Завдяки уважливости Дирекції Дністра привели ми до ладу домівку, в якій не так давно іржали воєнні коні, а потім служила вона за магазин на муку для голодних. Тепер в ній наново звенить сміх і лунає пісня, а молодь кріпить сили, сталить волю, вчиться поборювати перешкоди. Пішла й праця над розбудженням руханки й змагу в краю і коли Сокіл-Батько дав почин, всі руханкові й змагові улади, взялися до праці. А отці видання, які Тобі тут вручаю, нехай будуть для Тебе доказом нашої праці. Видали ми в першу чергу «Впоряд», щоби навчити молодь наново ставати в ряди й слухати наказу. Ми видали наново Твій збірник забав й гор, а тут перед Тобою 10 вязанок вправ, підручник для дітвори укладу Твоїх учеників, підручник веж, що має навчити націю видержувати в низах тягар будови, яка підноситься в гору. І підручник пожарництва ми видали. Скромний наш дорібок а всеж ми не дармували. Старалися іти шляхом начеркненим Тобою. Провір, оціни, порадь і заохоти до дальшої праці, та вкажи дальшу дорогу!».
Після урочистої зустрічі та привітальних промов, слово отримав Іван Боберський. Прикметно, що він почав і завершив свій виступ темою Олімпійських ігор (1928 р., під час приїзду Івана Боберського до Львова, відбувалися II-гі зимові Олімпійські ігри в швейцарському містечку Санкт-Моріц). На прикладі провідних, «державних» народів Іван Боберський знову намагався показати галицьким українцям, окупованим Польщею, як руханка і спорт може загартувати і згуртувати народ, націю. Він порівняв суспільство з «дружиною грачів гаківки» (хокею), а політичне суперництво народів – з «великою гаківкою». Іван Боберський закликав до праці і дисциплінованості, до приготування до нових «змагань», які ще чекають попереду українців. У завершальних словах він сказав: «Дякую за слова признання, які були висказані, але всі ми знаємо, що признання звернене до мене належиться цій залізній пробоєвій четі, що мала відвагу від 1910 року йти в тім Товаристві до року 1914, а опісля на ріжних місцях в часі великого змагання народів, уміла на ріжних місцях виказати свій хист і свою силу. Бажаю, щоби пробоєва дружина йшла дальше – і вона йде, бачимо це з відомостей по часописах і з листів. Провід Т[оварист]ва «Сокіл» має добрі пляни і збирає громаду, щоби пізнала цю принаду життя. Для того будемо його слухати, іти за його вказівками, а дійдемо до успіхів, якими не тільки Т-во буде тішитися, але ціле наше громадянство, цілий нарід і знова прийде час провірити свої вишколені лученням сили. Хай цей час, який напевно настане, не захопить нас неприготованими, щоби ми не далися просити, – просити до життя! Великий час, який йде, і прийде, поставить нас всіх знов перед іспит і провірить наші сили, так як інжінєр провірює новозбудований міст, коли пускає через нього тяжку льокомотиву. Тому треба йти за проводом Товариства, розвивати й лучити свої сили. Бажаю Вам, щоб Ви розуміли бажання Старшини, і щоб Ви всі дорозумівалися власних обов’язків, як хоронити своє життя від погибели, як розвивати свою витривалість. Тоді вийдемо не лише рівними, але переможцями, а на альпійських вершинах залопотить у воздусі наш прапор і загомоніють сурми гимном нашої побіди!». Закінчивши промову, Іван Боберський підійшов до столу і підніс булаву вгору, наче закликаючи усіх до походу.
У ході зустрічі старшина представила своєрідний звіт про діяльність сокільської організації за період після Першої світової війни. Довголітній містоголова (заступник) «Сокола-Батька» д-р Михайло Волошин подав до відома присутніх, що Іван Боберський передає від себе пожертву 50 доларів на викуп 20 квадратних метрів землі під «Український город» і 78 доларів та 50 центів на 33 квадратних метрів зі збірки проведеної у Канаді. Після цього Іван Боберський мав можливість побачитися та поспілкуватися з багатьма побратимами, з якими пліч-о-пліч працював і розбудовував сокільський рух у Галичині упродовж 1901–1914 рр. За наполяганнями Степана Гайдучка, текст промови «Батька українського тіловиховання» було записано членом «Сокола-Батька», скорописцем Михайлом Трілем. Після відповідних правок Івана Боберського, промову й опис святкувань було опубліковано в сокільському часописі «Сокільські Вісти», який виходив друком у Львові, і призначався для сокільських товариств Галичини та українців на еміграції. У «Золотій книзі жертв на український майдан у Львові» він залишив запис: «З Вінніпеґу у Львові 19.ІІ.1928 [р.] /Іван Боберський/».
У рамках зустрічей Івана Боберського зі старшиною та активом «Сокола-Батька» обговорювали проблеми і важливі питання діяльності організації. Серед них, найбільше уваги було присвячено справі викупу земельних ділянок у власність товариства, на яких розміщувалася руханково-спортова площа «Сокола-Батька» («Український Город»). Спеціальна зустріч з цього приводу – засідання «Збіркової Секції на Український Город» у Львові, за участі Івана Боберського, Стахія Стеблецького, Миколи Левицького, Степана Лотоцького та Нестора Яціва, відбулася 23 лютого. На думку Івана Боберського, справа збору коштів після Першої світової та польсько-української війни 1918–1919 рр. просувалася доволі мляво. З огляду на це ним було запропоновано низку відповідних заходів для активізації роботи в цьому напрямку. Іван Боберський і надалі брав на себе відповідальність збирача коштів у США та Канаді. Він запропонував відкрити під збір коштів банківські рахунки «Сокола-Батька» у США та Канаді. З цією метою заплановано: відкриття в Америці рахунків у банках, надіслання прохань до американських мільйонерів, зокрема до Генрі Форда; публікація звітів і відомостей про стан справ у американській та канадській пресі («Канадійський Українець», «Канадійський Фармер», «Український Голос», «Свобода» тощо); друк щорічних звітів про збір коштів та використання руханково-спортової площі “Сокола-Батька” тощо. Натомість, старшина “Сокола-Батька” повинна була вести щоденний облік осіб та товариств, які вправлялися (займалися) на площі; підготувати перелік львів’ян, розподілити Львів на дільниці, призначивши до кожної відповідального для збору коштів; надсилати в різні іноземні часописи світлини, звіти, відомості, статті, відозви, перелік меценатів «Українського города»; щороку публікувати детальний розлогий звіт з цього приводу в календарі “Просвіти” та в інших виданнях тощо.
Про зустрічі Івана Боберського з членами «Сокола-Батька» свідчать численні світлини (фотографії). Наприклад, у четвертому квітневому числі друкованого органу українського сокільства «Сокільські Вісти» 1928 р. опубліковано дві світлини. Перша – портретна світлина Івана Боберського у зимовому одязі під час відвідин Львова, датована 21 лютого 1928 р. із автографом «Батька українського тіловиховання». Друга містила підпис: «Проф. Іван Боберський серед Старшини і членів в домівці «С[окола]-Б[атька]» дня 22.ІІ.1928». Залучивши різні документи та матеріали, вдалося з’ясувати, що на другій світлині зафіксовані: зліва направо у 1-му ряді: Любомир Огоновський, Олександр Любінецький, Іван Мриц, Михайло Галібей, Степан Гайдучок, Тимотей Білостоцький, Богдан Макарушка, Іван Панчак, Степан Коцюба, Омелян Верхола, Михайло Тріль; у 2-му ряді: Ярослав Вінцковський (Ярославенко), Нестор Яців, Олександр Сопотницький, Станіслав Лаврів, професор Іван Боберський, Дарія Навроцька, Микола Левицький, Тарас Франко, Степан Лотоцький.
3 березня 1928 р. Іван Боберський виїхав зі Львова на еміграцію, в Канаду. Про результати цієї поїздки можна дізнатися з листування Івана Боберського та Степана Гайдучка. Так, у листі, датованому 20 травня 1928 р. Степан Гайдучок до Івана Боберського писав: «Високоповажаний Пане Професор! […] – З Сокола-Б[атька] післано Вам 100 чисел “Сокільських Вістей” ч. 5 де є видруковані “Відвідини з Канади” і звіт С[окола]-Б[атька] за 1927 р. По одному числу вислано до всіх Канадийських наших часописів (навіть комуністичних) та й в Сполучені Держави [США. – А. С.]. Я вислав також число Високоповажаній Добродійці [дружині Івана Боберського Йосифині. – А. С.] до Тржича і також ілюстрований “Світ” де була поміщена Ваша знимка. З С[окола]-Б[атька] післав я Вам рівнож 50 відбиток звіту С[окола]-Б[атька] з Вашими сентенціями які Ви були післали Т[арасові] Франкови. До нині немаю від Вас справлених відчитів з пласту і про Канаду та й спорт в Америці. Пришліть бодай цей з пласту. Їх треба конечно видрукувати. […] Напишіть, яке вражіння на Вас [справила] Галилея [Галичина. – А. С.] і видрукуйте в часописях тай пришліть сюди. […] Для Всіх Канадийців доброго бізнесу і гарної пшениці. Щиро здоровлю /Степан Гайдучок/ Львів, Рея 5/ІІ. [тепер вул. Севастопольська. – А. С.]».
Приїзд Івана Боберського на декілька днів до Львова 1928 р. показав що, попри події Першої світової війни, Української національної революції 1917–1923 рр. і 1920-х рр., справа руханки (фізичної культури) і змагу (спорту), яким він присвятив у Львові стільки часу і зусиль у 1901–1914 рр. – в кращі роки свого життя, розвивалася й надалі організаціями «Сокіл-Батько» та «Пласт». Це слугувало інтересам гуртування української спільноти Галичини. Епітети «Дорогий Гість», «Дорогий Учитель», «Заслужений в нас громадянин», «Невтомний каменяр українського відродження, культури й поступу», «Шанований Гість» стали виявом глибокої пошани і визнання сучасниками особистих заслуг Івана Боберського і його внеску як у царині започаткування і розвитку української тіловиховної і спортової традиції, так і в українській справі загалом. Для українських громадських організацій Львова цей візит «Батька українського тіловиховання» мав важливе значення. Зокрема було підведено певні підсумки у дотогочасній праці та визначено напрямки подальшого розвитку українських руханково-спортових товариств.
Андрій СОВА
історик
Особлива подяка за надані світлини Лесі Крип’якевич та Ользі Свідзинській. Стаття проілюстрована світлинами з приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів), наукової бібліотеки ЛНУ імені Івана Франка та Центрального державного історичного архіву України у Львові.
