Як і для чого колекціонують українську культуру

Розмовою про колекціонерство пам’яток народного мистецтва, культури та побуту гуцулів 1 лютого 2017 року завершилася колоритна виставка „Гуцульське Різдво“, яку півтора місяці експонували в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького. Цю експозицію супроводжував не лише особливий святковий настрій, а ще й цілий цикл лекцій та зустрічей із знавцями гуцульської культури, які розкривали різні сторони карпатського народного мистецтва: мальовану кераміку Косова та Пістиня, художні вироби з металу, одяг, ікони на склі тощо.

Лекція-діалог відомого колекціонера, художника, дослідника творів гуцульського мистецтва, упорядника мистецьких альбомів, заступника директора Інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ у Львові Тараса Лозинського також мала особливий колорит. Митець поділився пережитими історіями пошуку, купівлі чи обмінів давніх пістинських мисок, колекціонуванням яких захоплюється вже багато років.

А сама ідея збирання гуцульської кераміки виросла з мрії — мати мальовану глиняну миску з вершником. Те, що починалося із захоплення переросло в справу життя і врешті в місію — віднаходити, зберігати давні пам’ятки української культури та популяризувати їх через мистецькі видання.

— Мати миску з вершником — була моя мрія. І перші свої шість мисок 30-х років ХХ століття — одна з них із вершником — ми з дружиною купили в однієї бабці під час нашої дебютної поїздки на Гуцульщину в селі Микитинцях. Та коли я їх показав відомому колекціонерові Ярославу Лемику, він сказав, що я ще мисок не бачив. Для нього пам’ятками вартими уваги була лише кераміка ХІХ ст. Коли я побачив їх, то й собі захотів мати хоча б одну таку керамічну миску, як у Лемика, — розпочав свою лекцію Тарас Лозинський.

Поміж цікавими і цінними ідеями та своєрідними рецептами про колекціонерство лектор розповідав чимало пережитих і досить кумедних історій пошуку, купівлі чи вимінювання давніх мисок, кахлів, ікон на склі, свічників та багато іншого. Та цінність саме плісненських керамічних мисок ХІХ століття в тому, як наголосив мистецтвознавець, що їх у світі є лише приблизно лише 210 штук.

Не менш цікавою була розповідь про створення та діяльність Інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ у Львові, який вже понад десять років займається популяризацією українського мистецтва через видання альбомів, присвячених унікальним пам’яткам української культури. За цей час, як акцентував Тарас Лозинський, без жодної державної підтримки, вдалося видати сорок мистецьких альбомів. Серед них, зокрема, у народній серії вийшли друком — „Народна ікона на склі“ (2008), „Гуцульські та покутські свічники-трійці“ (2008), „Гуцульські художні вироби з металу кінця XVIII – поч. ХХ ст.“ (2011), „Мальована кераміка Косова і Пістиня“ (2012), „Царські Врата Українських іконостасів»“ (2013) та інші.

Тарас Лозинський наголосив, що мріє, аби цю справу продовжило молоде покоління. Каже, що найскладніше в цьому — знайти зацікавлених людей, які готові будуть фінансувати такі видання. Та маючи вже чималий досвід пошуку спонсорів, дійшов висновку, що найкраще — малими групами робити великі справи.

Окрему увагу колекціонер приділив тематичному розширенню видань. Зараз, на його думку, варто говорити про щонайменше тисячолітню мистецьку спадщину, зокрема прикраси Київської Русі. Бо досі відомі лише декілька експонатів, які представлені в київських музеях. Абсолютно не висвітлена тема прикрас XIV-XV ст.

— Вважаю, що нація має взятися також за проект великі малярі України. Мусить бути представлений Синкович, Руткович, Кондзелевич, Боровиковський. У нас досі є лише невеликі видання Васильківського, Мурашка, Пимоненка — їх теж варто перевидати повними зібраннями. Окремо варто звернути увагу на зібрання абсолютно всіх робіт Новаківського (матеріалів є на п’ятитомник). Взагалі вважаю, що мали би бути створені цілі інститути для вивчення цих українських митців, — проаналізував Тарас Лозинський. — Окрім цього треба довидати серію „Народне мистецтво“ (невдовзі друком вийде 11 том), щоб було 20 томів. Мусить бути представлене українське золотарство, оправи українських Євангелій, церковного начиння, престольних хрестів. І цьому має сприяти державна влада. Щоб музейні фонди давали дозвіл фотографувати та описувати ті всі експонати, які є в загальнонародній власності. Ми мусимо знати наші мистецькі надбання і популяризувати через них українську культуру світові.

Наталія ПАВЛИШИН