З ускладненням військово-політичної ситуації в Європі на початку ХХ ст. в навчальних закладах Австро-Угорщини запроваджено військово-прикладну підготовку.
В Академічній гімназії у Львові, де викладав Іван Боберський, «наука стріляння» інтенсивно провадилася упродовж 1912–1914 рр. Як правило, раз на тиждень, гімназисти навчалися стрільби під керівництвом професійних військових і професора гімназії. У програму навчання входили теоретична і практична підготовка, зокрема ознайомлення зі зброєю, порохом і набоями, правилами поводження зі зброєю, стрільби (в гімназії або на малому стрільбищі полку піхоти). Зокрема, 21 березня 1914 р. в таких стрільбах узяли участь 37 гімназистів Академічної гімназії. Збереглася фотографія з цих змагань, на якій як глядач та один з організаторів заходу зафіксований Іван Боберський.
Ідея стрілецького руху швидко поширилася в українському середовищі Галичини. 16 грудня 1912 р. у Львові зібрався міжпартійний комітет за участі Льонґина Цегельського, Степана Томашівського, Івана Боберського, Константини Малицької, Івана Чмоли, Миколи Балицького, Степана Гайдучка, Степана Індишевського, Романа Дашкевича та ін., на якому було обговорено питання створення організації під назвою «Українське стрілецьке товариство», розробку її статуту, налагодження фахового військового вишколу української молоді та ін. Однак через тактичні розбіжності створити єдиний керівний орган для вирішення цих питань не вдалося. Як наслідок стрілецький рух розвивався паралельно в «Українському січовому союзі» (під керівництвом Кирила Трильовського), «Соколі-Батьку» (Івана Боберського) та ще в деяких самостійних осередках, непідконтрольних ні «Українському січовому союзу», ні «Соколу-Батьку».
Поширенню стрілецького руху в українському гімнастичному товаристві «Сокіл» у Галичині, сприяв голова «Сокола-Батька» Іван Боберський за підтримки таких сокільських діячів, як Сень Горук, Роман та Зенон Носковські, Євген Перфецький, Олександр Довбенко, Людомир Огоновський, Клим Гутковський, Лев Лепкий, Степан Гайдучок та ін. Так, у Бориславі в листопаді 1912 р. Лев Лепкий і Клим Гутковський активно провадили «стрілецьку науку і вправи», заохочуючи до неї українських робітників. Невдовзі стрілецький гурток набув «3 верндлї, 1 манліхер, 2 кропачки».
Із розвитком стрілецького руху в сокільських організаціях й поширенням «вправ в стріляню» постала проблема закупівлі крісів та виготовлення «поцілок». У лютому 1913 р. з ініціативи Івана Боберського та за його кошти було видано «влучу для стрільців», або «поцілку» (мішень), для стрільби з крісів накладом 1 тис. примірників. На «поцілці», що мала розмір 28,5х22 см, після завершення стрільби записували дату і місце проведення змагань, результати стрільця і засвідчували їх підписами членів суддівської колегії. Іван Боберський також закупив для соколів за власні гроші дві бельгійські гвинтівки системи Комблена, щоб ті могли вправлятися у стрільбі. Планувалося також спорудити «стрільницю» (тир) для занять. Старшина «Сокола-Батька» закликала сокільські осередки провадити польові вправи та вправи зі стрільби, для цього були закуплені «фльоберти» з патронами калібру 6 мм (карабін Флобера), гвинтівки типу Манліхер М1895 і Верндль, облаштовували стрільниці тощо.
Роз’яснювальну роботу щодо організації тренувань зі стрільби для сокільських осередків Іван Боберський і старшина «Сокола-Батька» провадили і на сторінках часопису «Вісти з Запорожа». Так, у числі 77–78 за 28 лютого 1913 р. читаємо: «Устав стрілецьких товариств відкинуло Мінїстерство для поправки деяких точок. Він буде пізнїйше затверджений. Покищо можуть філії «С[окола]-Б[атька]» вправляти ся в стріляню на підставі § 5. свого уставу. Нехай куплять собі фльоберти калїбру 6 мілїметрів (15–50 к[орон]) і стріляють до влучі в комнатї. Сто патронів коштує 1 корона. Коли Т[оварист]во уладить малу стрільницю, добре обезпечену, то можна стріляти з такого фльоберту на свобіднім воздусї. Хто хоче на стрільницї товариства стріляти з більшої ручницї або карабіна, то мусить мати на стрілянє дозвіл староства і оружну карту (ваффенпас). Стрільницю треба уладити так як військову а дозвіл на ню дає староство. Військові кріси (карабіни) дістануть наші товариства «С[окола]-Б[атька]» тодї, наколи головна команда полагодить прихильно поданє «С[окола]-Б[атька]», яке відносить ся до всіх філїй. Хто хоче собі купити кріс взору Манлїхера, той дістане єго за 104 корон разом з баґнетом і ременем. Коли команда полагодить поданє «С[окола]-Б[атька]», тодї дістануть товариства якесь число військових крісів і будуть могли вчити ся стріляня на військових стрільницях. Патрони платить ся».
У 1913 р. Іван Боберський написав навчально-методичний посібник «Стрілянє до влучі», у якому подав коротку інформацію про зброю, методику стрільби, описав правила змагань зі стрільби, техніку безпеки тощо. Серед іншого там було зазначено: «В уставі філїй «Сокола-Батька» наведене є між руханковими вправами також стрілянє. Є се вправа, яка виробляє бистрість ока і підготованє до оборони. […] Кожда вправа в стріляню мусить відбувати ся під доглядом начальника чи там отамана або їх заступників. Стрілянє з 6-мілїметрового фльоберту не вимагає окремого дозволу державних властий. Наколи би товариство хотїло стріляти з більших ручниць, в такїм разї мусить уладити собі стрільницю після війскового взору і постарати ся о право стріляня з ручниць».
Іван Боберський розробив та уніфікував термінологію зі стрільби. Завдяки йому у словнику української молоді з’явилися терміни «стрілянє до влучі», «поцілка», «влуча», «стрілець», «стрілиця», «стрільниця», «степінь», «постава» тощо. Наступного 1914 р. він планував видати ґрунтовнішу працю зі стрільби, однак його ініціативам завадила Перша світова війна.
27 грудня 1913 р. відбулися загальні збори стрілецького куреня, який діяв при товаристві «Сокіл-Батько». Сокільський часопис «Вісти з Запорожа» на початку 1914 р. змінив назву з «Вісти з Запорожа. Часопись руханкових, змагових, мандрівних і пожарних товариств» на «Вісти з Запорожа. Руханка, Змаг, Пожарництво, Мандрівництво, Пласт, Стрілецтво».
Популяризації стрільби серед членів «Сокола», руханкових, спортових, парамілітарних товариств і широкої громадськості сприяли спортивні змагання зі «стріляня до влучі»: перше відбулося 10 лютого 1913 р., друге – 19 квітня 1913 р., третє – 8 листопада 1913 р., четверте – 7 березня 1914 р. (п’яте заплановане на 29 червня 1914 р. не відбулося). Змагання проводилися в рухівні «Сокола-Батька». Незмінним організатором і головою суддівської колегії на них був Іван Боберський. Найкращими стрільцями «Сокола-Батька» на першому «стрілянні до влучі» були Володимир Неділка (перше місце), Юрій Вінцковський (друге), Семен Магаляс (третє).
На надзвичайних загальних зборах «Сокола-Батька», 25 квітня 1914 р. в сокільській рухівні, за поданням Івана Боберського було схвалено зміну назви товариства з гімнастичного на «руханково-стрілецьке товариство «Cокіл»». Це було зроблено з огляду на те, що в організації упродовж 1912–1914 рр. активно провадився парамілітарний вишкіл членів. У травня 1914 р., після тривалих дискусій та обговорень, з’явився правильник однострою для стрілецьких куренів під керівництвом «Сокола-Батька», а також постанови для стрілецьких старшин.
З поширенням парамілітарного вишколу серед членів сокільських товариств у Галичині постало чимало питань стосовно організації стрілецтва. З цього приводу у липні 1914 р. на сторінках часопису «Вісти з Запорожа» опубліковано роз’яснення: «Не потрібно закладати осібні стрілецькі товариства, бо через се роздїлюєм наші сили, наші гроші і наш час. Коли маємо товариство «Сїч» або «Сокіл», то се товариство має заняти ся руханкою, пожарництвом, пластом а також стрілецтвом. Котра «Сїч» або котрий «Сокіл» хотять поширити стрілецтво, то пригадуємо, що в уставі товариств «С[окола]-Б[атька]» стоїть від 20 лїт параграф, що товариство занимає ся вправами в стріляню до цїли. Після закону можуть війскові власти позволити до науки війскову стрільницю лише товариствам, що мають назву «Schützenverein». Длятого треба на загальні збори товариства поставити «зміну уставу» і додати в назві товариства слово «стрілецький». Тодї буде назва звучала: Стрілецьке і руханкове товариство «Сїч» («Сокіл») або Стрілецьке пожарне і руханкове товариство «Сїч» («Сокіл»). В точцї про вправи товариства треба додати «полеві вправи», а в точцї про салю товариства додати «стрільницю». Є се зміни, потрібні лише в відносинах до війскових властий. Товариство з таким уставом носить виразно назву «Стрілецьке товариство» «Schützenverein» а війскові круги після закона можуть на відповідну письменну просьбу позичити до науки кілька крісів і позволити на стрілянє до влучі в війсковій стрільниці».
Своєрідним підсумком діяльності стрілецьких куренів при «Соколі-Батьку» під керівництвом Івана Боберського став Шевченківський здвиг у Львові, на якому були представлені: від «Сокола» – 78 осіб в одностроях, від «Січі» – 146 осіб. «Українські січові стрільці» виконали вправи вільноруч, зі списами та крісами. Про поширення парамілітарних товариств січовий стрілець Андрій Баб’юк писав: «І по цілій Галичині почали наші люде засновувати товариства «Січові Стрільці» – в яких учили молодих хлопців військових вправ. До товариства вписувався кождий, хто хотів. Впротягу одного року таких товариств було вже 86 по цілій Галичині і то не тільки в містах, але й по селах. Молоді хлопці радо вписувалися до «Січових Стрільців» і кождий навіть гордився тим, що належить до них».
Андрій СОВА
історик
Джерела та література:
- Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268с.
- Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
- Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512с.
