“Як багато на цьому не лише для міста, але і для Корони всієї зав’язано”, або віск-убивця у давньому Львові

384
“Як багато на цьому не лише для міста, але і для Корони всієї зав’язано”, або віск-убивця у давньому Львові

Безжальні жорна соціальної системи здатні перемолоти навіть найміцніше каміння спротиву. Така думка часто приходить в голову сьогодні, але не полишала вона й мешканців попередніх епох. Якщо хтось наважується йти проти системи, проти усталених порядків, йому завжди несолодко доводиться. При цьому, не має жодного значення – правда на твоєму боці чи ні. Сьогоднішня історія стосується давнього Львова й життя, точніше закінчення життя, одного торговця. Останній пробував хитрувати у пошуках додаткового профіту, намагався обдурити систему чи просто обійти її. У підсумку, його не врятувало навіть заступництво іменитого патрона – добромильського магната Яна Щасного Гербурта. Купець завершив свій земний шлях у петлі, а існування усталених торгівельних процедур продовжувалося надалі. Ця історія є маленьким штрихом до загальної картини економічних відносин на наших теренах у XVI XVII ст. Водночас, вона зовсім не є повторенням слів із знаного вірша волинського шляхтича Данила Братковського: Фортелем шафар виходить з фрасунку / Купець з фортелю не зна прорахунку. Якою була ця історія, читаємо нижче.

Герб родини Братковських. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Герб родини Братковських. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Віск і львівський лев у Іспанії та Англії

Давній Львів був дуже важливим гравцем для економіки не тільки регіону, але й країни, у даному випадку Речі Посполитої. Львівські купці регулярно світилися у різних і найвіддаленіших куточках, а багато іноземних купців приїжджали і до міста Лева; Львів, обдарований правителями магдебурзьким правом, правом складу тощо, мав статус важливого торгівельного вузла, оминати який було непристойно, тобто навіть неможливо. Відтак купців сюди прибувало не менше, ніж товарів, а іноземним мандрівникам, що напідпитку, що на тверезу голову, постійно було чутно різні голоси – голоси багатьма мовами і такі, що кожен міг почути свій рідний. Поза тим, товари зі Львова ще й виїжджали, прямуючи, як виявляється, до найвіддаленіших закутків, куди тільки могла сягнути уява тогочасної людини. Це, наприклад, риба, мед, навіть віск. Останній також вважався типовою львівською “коронкою” і відомий був по цілій Європі (хоч Європа тоді навіть не здогадувалась, що вона єдина і цілісна), потрапляв до Англії й Іспанії. Принаймні, у цьому нас переконував знаний дослідник історії Львова Владислав Лозинський. За ним це повторив і “батько” української історії Михайло Грушевський. Якщо би хтось не повірив цим двом вченим, то на початку XVII століття наступного характеру запис зробив львівський міщанин Ян Альнпех: “У Львові також є воскобійні, які зайвий віск постачають німцям, італійцям та Іспанії”.

Михайло Грушевський
Михайло Грушевський

За описаною вище картинкою, яка гарна, радісна і може викликати гордість, стоїть суха і сувора, сувора і суха буква закону. А мова зараз про те, що процес виготовлення, а ще більше розповсюдження воску тогочасна львівська влада тримала під жорсткою монополією. Якщо хочете, то навіть під вісьмома замками! Воно й не дивно – коли йдеться про такий рівень, марку варто тримати, а за розповсюдженням якісної та сертифікованої продукції, як ми сказали би сьогодні, стежити. Відтак товар, тобто віск, дійсно уважно оглядали, ділили його на категорії (найбільш якісний, середньої якості і не надто або цілком неякісний). Надалі продукцію вищих категорій маркували левом, тобто символом міста. Товар же останньої категорії, зазвичай, привселюдно спалювали на Ринку. За його розповсюдження хтось навіть міг отримати палицею по спині. Що ж до виготовлення воску, це також окрема історія – у Львові був цех свічкарів, які цим займалися. Базувалися вони у вежі, що біля костелу Марії Сніжної. Воскобійня знаходилась на сучасній вулиці Памво Беринди.

Вежа свічкарів на реконструкції Януша Вітвіцького. Фото з https://photo-lviv.in.ua/serednovichna-romantyka-abo-svichky-ta-svichkari-davnogo-lvova/
Вежа свічкарів. Фото з https://photo-lviv.in.ua/serednovichna-romantyka-abo-svichky-ta-svichkari-davnogo-lvova/

Коли навіть палиця не стримувала

Очевидно, що суворий контроль за чистотою процесу і технологією виробництва зупиняв далеко не усіх зловмисників. При цьому, історії траплялися найрізноманітніші. Й така, до прикладу, мала місце біля 1600 року, коли на махінаціях впіймали одного єврея. Згаданий порушник попався на гарячому, коли хотів контрабандою переправити віск зі Львова до інших європейських територій. Про цю історію одразу ж повідомили впливового магната Яна Щасного Гербурта, із яким цей єврей був пов’язаний іншими операціями. Львівський райця Бартоломей Уберович, при цьому, ще й додав, що від постачання львівського воску до іноземних країн “багато не тільки місту але і короні цілій залежить”.

Ян Щасний Гербурт. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Ян Щасний Гербурт. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Проти озвучених аргументів не встояв навіть Ян Щасний Гербурт, який славився стійкістю і здатністю плисти проти течії. Таким чином, було прийнято рішення повісити зловмисника.

Знову історія з воском, тепер у цифрах

Чому ситуацію із торгівлею воском у давньому Львові можна було б називати питанням життя і смерті, висновки варто робити на основі попереднього підрозділу. У цьому спробуємо розібратися із не менш важливою проблемою – а якою ж була ціна питання. Задля відстеження останнього також є певні відомості.

Владислав Лозинський на фоні своїх колекцій, 1910р (фото власність Котлобулатова І.)
Владислав Лозинський на фоні своїх колекцій, 1910р (фото власність Котлобулатова І.)

До прикладу, уже згадуваний дослідник Владислав Лозинський пише про те, що тоді великими складами воску розпоряджався у Львові патрицій як Ярош Запала. У 1637 році вигідні контракти було укладено між Бернатом Бернатовичем та італійцем Джуліо Аттаванті. У відповідності до документів планувалося транспортувати понад 3500 блоків воску, за що мало бути заплачено 68 тис. злотих. До останнього можна додати хіба те, що рід Бернатовичів, який вірменського походження, можна вважати справжніми восковими магнатами давнього Львова, адже вони не тільки займалися поширенням воску, але й володіли значною кількістю пасік.

Кам'яниця Бернатовичів. Фото з https://photo-lviv.in.ua/
Кам’яниця Бернатовичів. Фото з https://photo-lviv.in.ua/

Сьогодні важко уявити, що в історії Львова були сторінки, зав’язані на продукуванні та поширенні воску і меду. З іншого боку, важко також повірити і в те, що колись люди обходились без електричного струму, а свічки були незамінним атрибутом. Врешті, про такі моменти нагадують назви населених пунктів біля Львова й окремі райони у самому місті. А те, що львівські свічки “доїжджали” аж до монастиря Сант-Галлен доводить, що ці сторінки не можна просто забувати.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Гершуненко Л. Середньовічна романтика, або свічки та свічкарі давнього Львова // Фотографії старого Львова, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/serednovichna-romantyka-abo-svichky-ta-svichkari-davnogo-lvova/
  2. Гулюк Є. За справедливість, але проти короля. Історія боротьби гуманіста з-під Львова // Фотографії старого Львова, 2020 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/za-spravedlyvist-ale-proty-korolia-istoriia-borot-by-humanista-z-pid-l-vova/
  3. Гулюк Є. “Слов’янський геркулес”. Або яким був голос “українців” у Речі Посполитій // Zaxid.net, 2020 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/slovyanskiy_gerkules_n1496898
  4. Братковський Д. Фортель // Ізборник [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/old17/old17_23.htm
  5. Łoźiński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku. — Lwów : Gubrynowicz i Schmidt, 1892. – S. 48. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://polona.pl/item/patrycyat-i-mieszczanstwo-lwowskie-w-xvi-i-xvii-wieku,MzE2Njg5NDQ/65/#info:metadata

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.