Враження Івана Труша з подорожі на могилу Шевченка

1548
Могила Тараса Шевченка
Могила Тараса Шевченка

У ці шевченківські дні хочемо поділитися із читачами Фотографій Старого Львова публікацією про враження Івана Труша з подорожі до Канева на могилу Тараса Шевченка, що була надрукована у ілюстрованому часописі “Ми і світ” (ч. 70 за 1960 р.), що в той час видавався у Торонто. Редакція ж журналу, у свою чергу, передрукувала враження з журналу “Молода Україна”.

“Великий український маляр, Іван Труш, відвідав вперше 1900 р. Київ і Канів. Згодом у “Молодій Україні” появився його нарис, який оце передруковуємо. Враження з тієї подорожі надихнули мистця до багатьох картин, що їх він залишив у своїй багатій творчій спадщині. Та й сама ця розповідь є вже низкою образів України, кинених на папір рукою талановитого майстра”, – зазначила в публікації редакція часопису “Ми і світ”.

Текст публікації подаємо оригінальним

Іван Труш в роки навчання в Краківській академії.
Іван Труш

НА МОГИЛІ ШЕВЧЕНКА

В травні, погідного ранку, вибрались ми товариство кільканадцятьох людей, пароходом від берега Подолу і пустилися в дорогу з бігом Дніпра. За нами на синьому небі зарисовувалися в гострих контурах київські горби, а з них світили мов сходячі сонця, золоті верхи церков. На самім кінці Києва мерехтіли білим сяйвом сріблисті бляхи Андріївської церкви, але швидко закотилися за горб і щезли. Зате відкрився новий вид на Печерську лавру, що пишалася в ранішньому сонці. Чим дальше віддалювалися ми, тим ширші горизонти накруги города охоплювало око, а дерева, церкви і доми спливали в одну гористу масу сірого кольору, що кінчалася синім поясом, оперізуючим землю.Над тим видніли ще високі вежі Печерської лаври і Софійського собору, що, мов дві білі свічки, стерчали над Києвом і горіли золотим блиском; та незадовго розтопилися і вони в самій воздушній далі, а київські горби щораз меншали і меншали. Чимраз глибше западали в береги і воду, аж зовсім нирнули в Дніпро, а над ним розтяглася довга синя лінія. Перед нами і за нами гралися в сонячному теплі хвилі Дніпра.

Києво-Печерська лавра (ІІ половина ХІХ ст.)
Києво-Печерська лавра (ІІ половина ХІХ ст.)

На пароході людей сила. Пани порозлягалися внизу або проходяться на верхньому помості парохода; мужики мучаться, стиснені в третій клясі на середньому помості. Одні сидять при столиках і п’ють чай; другі порозсідалися по лавках під стінами а найбільша частина порозлягалася на долівці, та так густо, що не то перейти не можна, а навіть зміркувати – котра голова до котрого корпусу належить; деякі сидять гуртами по кутках, зайняті читанням книжок, – то про хвороби і як проти них боротися, то про гроші, як їх заробляти і придержувати при собі.

Спека зачинає на добре дошкулювати. Стається нудно, і важко, і трудно на пароході дібрати вигідного холодного місця, а навкруги рівнина і рівнина, переривана тільки великанськими вербами, що ростуть на берегах Дніпра або славними дніпровими кручами. Минаємо пристані в Трипіллі, Переяславі і наближаємося до Канева.

Микола Лисенко (1842-1912) – класик української музичної культури, композитор, чиї солоспіви були в репертуарі Соломії Крушельницької впродовж усієї концертної діяльності.
Микола Лисенко

Під час їзди оповідає нам Микола Лисенко про історію могили Шевченка, як то її сипала громада, а потім багато молодих і старших із української громади через кілька діб днювали і ночували на могилі, а потім забули не лише Шевченкові ідеали, але й затратили пам’ять прожитих хвилин великих поривів; вкінці як могила прийшла до теперішнього вигляду. А тимчасом росте у нас цікавість до нетерпеливості, щоб чим скорше побачити гріб Тараса, і в пам’ять повторюємо слова “Заповіту”:

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого
На Вкраїні милій.

Як той степ виглядає? Яка могила?

Очі всіх звернені в сторону Канева. Необзнайомлені з місцем, – вже кожний блискучий предмет, що вистрілює вгору, видається хрестом на могилі. Але її ще не видно. Висідаємо під Каневом з парохода і їдемо дальше лодкою.

Дві верстви від канівської пристані стоїть гора між двома холмами, а на ній видніє хрест, що підніс рамена високо і, здається, панує над цілою околицею, – це хрест з могили Шевченка.

Могила Шевченка. Кінець XIХ ст.
Могила Тараса Шевченка. Кінець XIХ ст.

Під могилою поставила українська громада хату для вигоди туристів. Одна кімната призначена на помешкання, друга прибрана в українські плахти і вишивки, на стіні видніє портрет Шевченка з дерев’яним виразом лиця і пуста картина українського бандуриста в куті; на одвірках, стінах і картках «Кобзаря», що лежить на столі, читаєш дикі та банальні фрази, написані багатьма українськими путниками; вписову книжку, призначену для відвідувачів, а переповнену такими ж фразами, на щастя, сконфіскувала канівська поліція; з почуттям несмаку опускаємо хату та спішимо на могилу віддати поклін порохові Тараса. Сходами входимо наверх – і зупиняємося при залізній огороді високого, в українську орнаментику різьбленого хреста. Тут він похований.

Іван Труш "Дніпро біля Києва", 1910 р. Джерело: uahistory
Іван Труш “Дніпро біля Києва”, 1910 р. Джерело: uahistory

Сонце хилиться до заходу.

По правому боці Дніпра тягнуться горби, покриті білими хатами, по лівому – степи пісків, що стеляться ген десятками верстів далеко. Нахилене до горизонту сонце покрило цілий той простір помаранчевим кольором, свіжо-зелені дерева і трави, кручі, піски жаряться, неначе обкидані яскіром, тільки Дніпро в’ється широким синім руслом вздовж кручі, вибігає на вільний простір, пливе спокійно дальше – аж губиться зливаючись з небом в синій долині. Під вечір прибрав він свою найгарнішу, святочну шату, на хвилину прощання з сонцем. То ж гарячі лучі обнімають його своїм багряним сяйвом, обнімають кожну травку, кожний камінчик, кожну квітку, бо прощаються з дніпровими берегами і оставляють їх холодним обіймам ночі.

Попри кручі вздовж Дніпра вже в тіні в’ється стежка. Сюди-то Шевченко любив проходжуватися, то наслухувати як Дніпро реве, то поглядати з горбів на чудово гарну, поневолену Україну. «Кобзар» розійшов ся добре, і за придбані гроші поет задумував купити в тому місці землю, устроїти тихе, може сімейне життя, бо він дуже любив той шматок України… то ж громада похоронила його тіло тут, як не на вибраному грунті, то бодай близенько нього.

Іван Труш "Могила Тараса Шевченка" (з серії "Подорожі Наддніпрянською Україною"), 1900-1901 рр.
Іван Труш “Могила Тараса Шевченка” (з серії “Подорожі Наддніпрянською Україною”), 1900-1901 рр.

Час прощатися з могилою; вже пізно. Вже чарівник-вечір розтопив красу порфіру й ізмарагду, опалю і лязуру, розвіяв її по небосклоні, перелив в Дніпро й обняв тією чудовою симфонією вечірніх красок високий холм, що чорніється від сторони Канева. В широкій далі розтягнувся лагідний, синій півсумерк, а поміж того вечірнього туману  біліли рідко розсіяні мужицькі хатки. Скали або гори в гострих контурах викликають рефлексійне чуття енерґії. Глядячи на цей вид, губиться та сила по широких просторах степів, а спокійний синій вечір нашіптує тобі рій гадок про щастя і волю, будить любов до братів, що живуть по хатах, розсіяних перед тобою, роздумуєш про їх неволю темноту і поиниження… а в серці постає бажання бачити їх щасливими і відроджену, щасливу Україну. Треба тільки інших вражень, щоби зродили енерґію до діла.

Іван ТРУШ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.