Волинські емдебісти проти повстанського художника Ніла Хасевича

0
153
Волинські емдебісти проти повстанського художника Ніла Хасевича

На початку 50-их років ХХ-го століття радянські карально-репресивні органи на Волині проводили активні заходи спрямовані на знищення ще діючого підпілля ОУН. Особливо цікавили емдебістів керівники українського визвольного руху, яких на той час у волинському підпіллі залишалось не так багато.

Серед них очільник підпілля В. Галаса-«Орлан», його заступник І. Литвинчук-«Дубовий» та ще кілька осіб. Оригінальною постаттю серед керівництва антирадянського резистансу на Волині був повстанський художник-графік Ніл Антонович Хасевич. На той час він був керівником технічної ланки Проводу ОУН на Північно-західних українських землях (ПЗУЗ) та членом Української Головної Визвольної Ради (УГВР).

Співробітники МДБ вважали, що Ніл Хасевич, відомий серед керівництва українського визвольного руху під псевдонімами «Левко», «Бей» та «Зот» є «найкращим з художників і граверів у підпіллі ОУН… за що і цінується Проводом ОУН».

Loading...

18 січня 1951 року на хут. Синяки поблизу села Золочівка Демидівського району оперативна група МДБ виявила криївку, де переховувався командир УПА-Північ Іван Литвинчук-«Дубовий» та керівник Демидівського районного проводу ОУН «Мефодій». Повстанці не бажали здаватись і пострілялись з наявної зброї. У «Дубового» було вилучено деякі записи та оригінальні листи підпільників до нього. Серед захоплених документів був лист, написаний у лютому 1950 року невідомим підпільним художником з різних організаційних питань. Лист був підписаний цифровим псевдонімом «8510», але співробітники МДБ швидко встановили, що «грипс виконано почерком Зота». Тобто Ніла Хасевича. Частина листа була присвячена характеристиці особи невідомого, який у тексті згадувався під псевдонімом «Скорупський».

Керівник підпілля ОУН на Волині Василь Галаса-«Орлан» вітається з підпільницею. Фото ГДА СБУ
Керівник підпілля ОУН на Волині Василь Галаса-«Орлан» вітається з підпільницею. Фото ГДА СБУ

Про цього чоловіка Н. Хасевич писав, що надіслав йому на архівування комплект своїх останніх робіт через те, що «він зберігає всі мої твори, включно з тими, які я робив у часи Польщі». Повстанський художник згадував, що просив «Скорупського» опрацювати художньо окремі теми про радянське життя, життя селян, робітників та інтелігенції на Волині, закупити необхідні підпіллю технічні матеріали. Отже, мова йшла про якогось художника добре знаного Нілу Хасевичу. Очевидно, І. Литвинчук-«Дубовий» допомагав підтримувати зв’язок між головним художником підпілля та художником, що крився під псевдонімом «Скорупський». Ніл у листі нарікав, що забув діючий пароль, але цей пароль мав бути відомий І. Ливинчуку- «Дубовому», який допомагав підтримувати зв’язок з Луцьком. «Перед виїздом з того терену я знищив все, що могло у випадку чогось непередбачуваного скомпрометувати організаційних та легальних людей».

Іван Литивнчук-«Дубовий». Фото ГДА СБУ
Іван Литивнчук-«Дубовий». Фото ГДА СБУ

Н. Хасевич вирішив знову поновити контакт з «Скорупським» і згадував у листі до «Дубового», що підписувався у листах до нього як «КВ-37», а його знайомий-художник мав би підписувати свої листи «З-14». Якщо він сам не зможе написати «Скорупському», то пропонував у листі згадати його ім’я і використати вже відому «Скорупському» зв’язкову. Також Н. Хасевич подав коротку характеристику людини, яка переховувалась під цим псевдонімом. Зазначив, що ця особа підпіллю не підходить, оскільки людина слабохарактерна, звикла до комфортного життя. Має дружину та дітей, яких дуже любить. Найкраще використати його легальне становище і робити це цілком конспіративно. «Зараз Ск.[орупський] ще не розконспірований (у всілякому разі я так думаю), але якщо він піде у підпілля, то увесь час буде тужити за сім’єю… зовсім інакше було б тоді, коли б він, боячись арешту, пішов у підпілля. Тоді б він знав, що не повинен жалкувати про зроблений крок… Його я знаю добре. Також рахую, що зв’язкового він не повинен видати: по-перше, тому що він не є настільки підлим, а по-друге, це не виплатиться йому, так як це скомпрометує його перед МВД і в результаті він потрапить у в’язницю».

Фрагмент оригінального листа Ніла Хасевича. Фото ГДА СБУ
Фрагмент оригінального листа Ніла Хасевича. Фото ГДА СБУ

Співробітники Волинського УМДБ зі змісту написаного зрозуміли, що мова йде про професійного художника, який офіційно десь працює і добре знає Н. Хасевича по спільному навчанню у Варшавській академії мистецтв. Для встановлення особи «Скорупського» почали цікавитись усіма художниками, що на той час проживали  у місті Луцьк. Таких виявилось майже сорок. Але тільки один з них працював в установі, про яку писала преса і мав ще одно спільну з Хасевичем біографічну деталь – навчався у Варшавській академії мистецтв.

У доповідній записці від 20 лютого 1951-го року на ім’я начальника управління 2-Н МДБ УРСР полковника Сараєва зазначено наступне: «УМДБ Волинської області виявлений художник, який явно співпадає з характеристикою «Скорупського». У місті Луцьк працює в обласному театрі  Миць Георгій-Юрій Никифорович, 1908 року народження. Він з 1934 по 1938 рік навчався у Варшаві. Крім того, співробітники радянських карально-репресивних органів повідомляли, що Ю. Миць у минулому був агентом МДБ під псевдонімом «Запорожець», але виключений з агентурної мережі через небажання працювати та «дворушництво». «У вересні 1940  р. Миць залучений до секретного співробітництва з нашими органами під кличкою «Запорожець». У 1944 році зв’язок з ним відновлений, але «Запорожець» категорично відмовився від співпраці з органами МДБ, сказавши, що це його сильно гнітить . У зв’язку з цим виключений з агентурної мережі».

Юрій Миць на прогулянці з дітьми. Луцьк, 1937 рік. Фото з сайту «Галерея мистецтв»
Юрій Миць на прогулянці з дітьми. Луцьк, 1937 рік. Фото з сайту «Галерея мистецтв»

Чекісти звернулись до своїх інформаторів з театру і ті повідомили, що останніх два роки Ю. Миць мало з ким спілкується та уникає нових знайомств. «Враховуючи, що «Запорожець» ймовірно і є тим самим «Скорупським», якого відвідують зв’язкові «Зота»… плануємо організувати «Запорожцю» відрядження у Київ, таємно його затримати та ретельно допитати з метою встановлення місця зберігання оунівського архіву «Зота». Емдебісти планували у подальшому спробувати за допомогою «Запорожця» захопити зв’язкового «Зота» чи викликати на зустріч самого художника і захопити або знищити його. Якщо «Запорожець» не розповість про своє знайомство та контакти з Хасевичем, то влаштувати йому захоплення фальшивою боївкою під виглядом діючих повстанців, допитати і потім вирішувати питання що з ним робити далі. Згідно з планом роботи Волинського УМДБ першочергові заходи по Ю. Мицю вирішено розпочати вже у кінці лютого 1952 року, адже Київ вимагав швидких результатів.

Ескіз Ю. Миця декорацій для п’єси В. Лаціса «Син рибалки». Фото з сайту «Галерея мистецтв»
Ескіз Ю. Миця декорацій для п’єси В. Лаціса «Син рибалки». Фото з сайту «Галерея мистецтв»

Поряд з цим застосовано й інші оперативні заходи по розшуку Н. Хасевича-«Зота» на території Волинської і Рівненської областей. Про особу художника детально допитано захопленого повстанця під зашифрованим номером «43». Це був колишній керівник підпільного зв’язку І. Власюк-«Назар». Його захопили живим на одному з волинських хуторів, влаштувавши пастку. «Назар» розповів про лінії зв’язку підпілля, але про Хасевича мовчав. Коли на нього натиснули, то сказав тільки, що «Зот» може переховуватись у селах Клеванського, Деражненського районів Рівненської області та Олицького і Теремнівського районів Волинської області. Пізніше стане зрозуміло, чому «Назар» мовчав і нічого не розповідав про Хасевича-«Зота». Одного дня він зумів втекти з під нагляду агентів-бойовиків МДБ та прийшов у криївку до Ніла Хасевича, адже дуже його поважав і цінував.

17 лютого майор Зубко з управління 2-Н МДБ УРСР спільно з заступником начальника УМДБ Рівненської області підполковником Журавльовим приїхали у містечко Клевань, де розмовляли з агентом «Надіним». Той розповів про Н. Хасевича-«Зота» деяку інформацію, оскільки був з ним знайомий. Зважаючи на важливості захоплення чи знищення «Зота» перед керівництвом Рівненського УМДБ поставлено завдання створити по його розшуку спеціальну оперативну групу у складі 3-5 офіцерів МДБ. Ця група у своїй діяльності має підпорядковуватись чекістській групі Рівненського УМДБ, що веде розшук керівника Проводу ОУН на ПЗУЗ В. Галаси-«Орлана». Аналогічне завдання отримали співробітники Волинського управління МДБ, які теж займалися оперативними заходами з розшуку керівництва Проводу ОУН на ПЗУЗ.

Згідно з планом від 8-ого лютого 1951 року Управління 2-Н МДБ УРСР по розшуку керівника ОУН «Орлана» встановлено, що у селах Клечани, Вигданка, Крупа, Ворсунь, Крука Гранична, Яловичі, Городниця та Яловицький ліс що на межі Теремнівського району Волинської області та Острожецького району Рівненської області базується разом з друкарнею керівник технічної ланки крайового проводу ОУН на ПЗУЗ Н. Хасевич-«Зот» він же «Левко». Пропонувалося УМДБ Волинської області створити чекістсько-військову групу, яка має розшукати та ліквідувати «Зота» і друкарню. Відповідальність за планування та проведення цієї операції покладено на капітана Рєзніка.

Співробітники Волинського УМДБ. У другому ряду сидить 5-ий від лівого боку капітан Рєзнік. Фото архів ЦДВР
Співробітники Волинського УМДБ. У другому ряду сидить 5-ий від лівого боку капітан Рєзнік. Фото архів ЦДВР

На початку березня 1951 року співробітниками УМДБ Волинської області були сплановані окремі кроки по активізації розпрацювання Ю. Миця-«Скорупського». Був підібраний спеціальний агент-бойовик «Жук», який після детального інструктажу 15 березня пішов до Миця з двома записками на роботу у театр. Перша записка, написана емдебістами була коротка, і містила сфальсифікований підпис керівника Луцького окружного проводу ОУН О. Савири-«Лавріна», друга – більш детальна. Перша була покладена у синій конверт, а друга запечатана та засургучена і схована під підкладкою верхнього одягу. У цих листах повідомлялось що їх автор прагне відновити зв’язок без пароля, оскільки є певні труднощі, пов’язані з «Зотом», який не має можливості писати особисто.

Олександр Савира-«Лаврін», Луцький окружний провідник, крайній ліворуч. Фото ГДА СБУ
Олександр Савира-«Лаврін», Луцький окружний провідник, крайній ліворуч. Фото ГДА СБУ

Ось зміст першого короткого листа:

«З-14

Шановний Ю.Н! Виникла конче потреба поділитись з Вами деякими думками. Свідомий того, що Ви можете знехтувати це бажання, я змушений покликатись на виразне доручення Ніла Х.

Якщо цього Вам досить і жодних заперечень не трапиться то суть справи довідаєтесь з іншого листа.

8/ІІІ 51.  Л.»

Юрій Миць зустрівся з агентом та отримав від нього листи-фальшивки. Співробітники МДБ у звіті писали «спочатку Миць зустрів нашого агента з недовірою, задавав йому контрольні питання та після прочитання грипсів, особливо другого, який був схований в одежі агента, заспокоївся та домовився про зустріч у місті і згодом прийшов на призначене місце…досить вміло, пригощаючи цигаркою агента, вручив свою записку і попередив щоб той приходив до нього на роботу десь після 12 год… радив у випадку спроби затримання його співробітниками МДБ грипс проковтнути».

У своїй відповіді «Лавріну» Ю. Миць написав, що листа отримав і чекає підтвердження від «НХ» тобто Ніла Хасевича, що цим людям можна довіряти. «Лист одержав, чекаю підтвердження Н.Х. – К[В]-37. По одержанні напишу докладно про все». Дата 15 березня 1951 року.

Така відповідь і поведінка Ю. Миця остаточно переконали офіцерів Волинського УМДБ, які спланували дії агента, що Миць і «Скорупський» – це одна й та ж особа. Для них важливо було отримати від нього більш детальні дані про характер співпраці з підпіллям, з’ясувати як і через кого він підтримує зв’язок з Н. Хасевичем-«Зотом».

Отже чекістам потрібно було придумати текст нового листа, який мав би підтвердження від Н. Хасевича, щоб далі втягнути Миця у свою гру, спробувати спіймати його на компроматі, тобто якійсь допомозі українському націоналістичному підпіллю. З цією метою опрацьовувався текст листа Н. Хасевича до І. Литвинчука-«Дубового», щоб з’ясувати яку допомогу «Скорупський» міг надати підпільникам. Повторно планувалося відправити агента на зустріч орієнтовно 25-30 березня.

З документу того часу: «3 квітня ц.р. агент «Жук» другий раз відвідав Миця, який знову ж добре його зустрів, але під час розмови підкреслив, що він не отримав від «Зота» потрібного підтвердження і з детальною відповіддю на раніше поставлені «Лавріном» питання не поспішає через те, що «Лаврін» намагається сконтактувати з ним без обумовленого паролю». Художник передав через агента записку наступного змісту: «Друже. Отримав. Дуже Вам вдячний за щирість. Прошу вибачити, якщо я Вас образив, але повірте, на моєму місці ви робили б те саме. Хіба ж погана риса бути обережним? А я, між іншим, й зараз не отримав паролю, який мав від КВ-37, без нього я не маю права тримати зв’язок з Вами. Думаю, що я отримаю пароль і тоді розмова буде інша.

Відносно згаданих Вами питань.

1. Олівцем буду опрацьовувати поставлену Вами тему. Хотів би тільки знати про призначення моїх робіт, а це необхідно мені для кінцевого виконання у визначенй техніці. 3 роботи 20.IV. (олівець).

2. Відносно другого, звичайно можу описати. Порадьте тільки в якій формі повинен бути цей опис чи може бути репортаж. Прошу швидкої відповіді

3. Брошуру прочитав.

З привітом С.У.

З-14»

У приватній розмові Ю. Миць розповів агенту, що давно не бачив «Зота» і не знає про його долю, але має певні домовленості та пароль для переписки з ним та зберігає деякі його особисті матеріали. Зрозуміло, що Ю. Миць був викритий, але бажаного зв’язку чи конкретної інформації про місце перебування Ніла Хасевича не було. Співробітники МДБ підозрювали, що Н. Хасевич-«Зот» за кілька місяців міг вже дізнатись про загибель І. Литвинчука-«Дубового» та встановити зв’язок з Ю. Мицем самостійно, тому вирішили луцького художника таємно затримати та перевербувати для отримання інформації про Хасевича та його зв’язкових під час допиту.

27 травня 1951 року у Київ був скерований у відрядження художник Волинського обласного музично-драматичного театру Юрій Миць. Відрядження було вигадане співробітниками радянських карально-репресивних органів. На київській вулиці художника з Луцька затримали і відвезли в одне з приміщень МДБ УРСР. Там заступником начальника управління 2-Н МДБ УРСР майором Зубко і заступником начальника відділу 2-Н УМДБ Волинської області капітаном Рєзнік він був ґрунтовно допитаний щодо зв’язків з членом проводу ОУН на ПЗУЗ Нілом Хасевичем-«Зотом». Юрій спочатку ухилявся від конкретних відповідей, але під тиском розповів, що навчаючись у Варшавській академії мистецтв 1934-го року став членом гуртка «Спокій». Одного дня до нього на квартиру у Варшаві зайшов невідомий, що мав рекомендаційного листа від Зінаїди Певної – рідної сестри, дружини посла до польського сейму П. Певного. Це й був Н. Хасевич, який три місяці мешкав на його квартирі. Зустрічались вони у Варшаві до 1939 року регулярно. Але потім контакти урвались і про повстанського художника Юрій нічого конкретно не знав та не зустрічався з ним до завершення Другої світової війни.

Ніл Хасевич та члени гуртка «Спокій» на виставці. Фото Рівненський обласний краєзнавчий музей
Ніл Хасевич та члени гуртка «Спокій» на виставці. Фото Рівненський обласний краєзнавчий музей

Влітку 1946 року невідома дівчина принесла записку у Волинський театр, де вже працював Ю. Миць у повоєнний час. «Вона була середнього зросту, доволі акуратна. Світло русяве волосся, худенька. Одягнута була у темну сукню, та загалом було видно, що вона з села… вона подала заадресованого мені листа. Розірвавши конверт, я побачив підпис Ніла Хасевича». На питання, де перебуває зараз Н. Хасевич і чому немає зворотної адреси, дівчина відповіла, що не має права про це говорити. Ю. Миць написав коротку записку у відповідь і передав дівчині. Для нього залишалось таємницею як художник з підпілля дізнався, де Юрій працює.

Через три неділі він отримав нового листа, у якому Н. Хасевич писав, що місяцями не бачить денного світла і веде боротьбу у підпіллі за Українську Самостійну Соборну Державу. Вони домовились між собою про листування та псевдоніми і паролі, які будуть використовувати. Зв’язковий мав сказати кодову фразу «Я турецький святий», у відповідь Ю. Миць мав відповісти фразою «Я мусульманський султан». Цифрова адреса Н. Хасевича на листах «КВ-37», а його «З-14». Ю. Миць отримав псевдонім «Скорупський», який, ймовірно, пов’язаний з періодом навчання у Варшаві, адже Юрій мешкав на квартирі по вулиці Скорупки у польській столиці. Ніл Хасевич для нього мав бути «Іваном-2».

Ніл Хасевич. 1945 рік. Автопортрет. Волинський краєзнавчий музей
Ніл Хасевич. 1945 рік. Автопортрет. Волинський краєзнавчий музей

Сім місяців від «Івана-2» нічого не надходило, а весною 1947 року та ж зв’язкова принесла «Скорупському» великого листа, де писалось що Ніл кудись переміщається і пересилає свої графічні твори для зберігання. Також Н. Хасевич просив за завданням підпілля інформувати про політичні настрої населення Луцька, дати характеристику поглядів та настроїв працівників Волинського обласного театру. Ю. Миць отримав невеликий архів Хасевича у скляній банці і зберігав його закопаним у садку, зліва від альтанки, між двома кущами смородини. Далі луцький художник стверджував, що зв’язок з Нілом припинився, до того часу, коли ранньою весною 1951 року прийшов до нього якийсь молодий чоловік. Тут він мав на увазі агента МДБ «Жука», який вміло грав роль зв’язкового підпілля.

Ніл Хасевич. Колгосп «Загибель». 1947 рік. Фото ГДА СБУ

Офіцери МДБ почали погрожувати Ю. Мицю відкриттям кримінальної справи через зв’язки та листування з оунівським підпіллям. Тому він просив, щоб емдебісти надали йому можливість виправити свою помилку. Подальших документів про спроби Ю. Миця зустрітися з повстанським художником чи надіслати йому листа не виявлено. Певно, він такої можливості вже не мав. А Ніл Хасевич до дня своєї загибелі 4 березня 1952 року у селі Сухівці Рівненського району так і не зміг знайти зв’язкового, який би сконтактував його з луцьким приятелем.

Свого часу волинський журналіст В. Данилюк писав у своїй публікації, що 25 травня 1951 року у помешканні художника-декоратора Волинського облмуздрамтеатру Миця Юрія Никифоровича, що проживав у Луцьку за адресою вул. Кумівська, будинок № 3 був проведений обшук співробітниками МДБ. Але ця дата помилкова, адже Ю. Миця допитали у Києві щойно 27 травня 1951 року. Отже, цей обшук відбувся десь після 27-го числа. Тоді заступник начальника відділу 2-Н місцевого УМДБ капітан Рєзнік та заступник начальника відділення цього ж відділу капітан Чурін вилучили у Ю. Миця 37 антирадянських націоналістичних графічних робіт, малюнків, бофонів та дві книги – «Дереворити» з ілюстраціями Хасевича та «Exlibris Ніла Хасевича». Та зважаючи на те, що Ю. Миць погодився на співпрацю з радянськими карально-репресивними органами, класичного обшуку певно не було. Більш ймовірно, що архів Н. Хасевича він відкопав і віддав сам добровільно. На жаль, не маємо переліку вилученого і не знаємо з чого складався цей архів. Зрозуміло тільки, що там мали бути твори до початку 1947 року. Саме ці роботи чи частина робіт у липні 1992 року були передані Волинському обласному краєзнавчому музею з Волинського обласного управління СБУ. Й донині вони є окрасою колекції цього музею і періодично експонуються у Луцьку, Рівному, Костополі.

Ігор МАРЧУК

Джерело: Хроніки Любарта

Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.