Напевне, не усі львів’яни знають, що дві лікарні нашого міста безперервно працюють із кінці XVIII століття. Це Львівська обласна клінічна лікарня (початково – Загальний шпиталь у Львові) та Військово-медичний клінічний центр Західного регіону (початково – Гарнізонний шпиталь). В цьому матеріалі «Фотографії Старого Львова» розкажуть про історію найстаріших і найбільших діючих лікарень Львова.
Найстарішою безперервно діючою лікарнею міста Львова та і всієї Галичини є Львівська обласна клінічна лікарня (ЛОКЛ), корпуси якої розташовані при вулицях Чернігівській та Юрія Руфа – її засновано рескриптом австрійського імператора Йосифа ІІ від 30 червня 1783 року. ЛОКЛ також є однією із найбільших лікарень Західного регіону України – ліжковий фонд цієї лікарні становить 1110 ліжок, щороку тут лікується біля 32 тисяч пацієнтів, виконується біля 18 тис. операцій. У штаті ЛОКЛ – біля півтисячі лікарів і тисяча медсестер та медбратів.
У 1783 р. в Австрійській імперії було засновано чотири Загальні шпиталі (Аllgemeinen Krankenhaus) – у Відні, Будапешті, Празі та Львові. Ці лікувальні установи створювалися за зразком французького шпиталю «Hôtel-Dieu de Paris». Із 1785 року Загальний шпиталь розмістився у будівлі колишньої колегії отців-піярів (вул. Чернігівська, 7, фасад якого виходить на вул. Юрія Руфа), яка тоді була найбільшим будинком у Львові. За проєктом колегія піярів мала нагадувати у плані літеру «Н», проте його ліве крило у XVIII столітті так і не добудували. Це крило (нині тут реанімація та хірургічне відділення № 1) добудували лише у 1850 – 1885 рр. із збереженням автентичного стилю.
У 1784 році у Львові поновлено роботу університету із чотирма факультетами, в т.ч. і медичним. Загальний шпиталь став клінічною базою для підготовки студентів-медиків. До Загального шпиталю перевели монахів-боніфратрів – монастир зі шпиталем та костелом Св. Лаврентія при вул. Личаківський у 1785 році перетворили у військовий Гарнізонний шпиталь. Монахи-боніфратри традиційно займалися медициною, їх монастир зі шпиталем при костелі Св. Лавренція існував із кінця XVIII століття.
19 січня 1854 року Вище міністерство у Відні видало наказ № 15.236 про реформування Загального шпиталю у Крайовий загальний шпиталь у Львові. Ця лікарня не підпорядковувалася львівському магістрату, в наказі зазначалося: що це заклад, «на який адміністрація львівського магістрату не може чинити жодного впливу, так як він є призначений не тільки для місцевих, але також для інших хворих».
У 1790 – 1875 рр. в Крайовому загальному шпиталі при вул. Піярів (Ю. Руфа) працювало психіатричне відділення, тому у львівському «балаку» слово «піярі» асоціювалося із божевільними. У 1870-х рр. вирішили перенести психіатричну клініку в окреме приміщення на землях приміської громади Кульпарків, клініка почала працювати із 1875 року, в 1877 році психіатричне відділення в Крайовому загальному шпиталі закрили. Відтоді із божевільними у Львові асоціюється топонім «Кульпарків».
У 1890-х – 1930-х рр. Крайовий загальний шпиталь значно розширили і збудували нові корпуси обіч парного боку вулиці Піярів (Ю. Руфа) за проєктами відомих львівських архітекторів Йозефа Браунзайса, Юзефа Каетана Яновського та Тадеуша Обомінського. У 1893 р. у Леопольди Шімзер було придбано недобудований двоповерховий будинок із садом (0,65 га) при вул. Пекарській – тут розмістили інфекційне відділення на 40 ліжок, яке почало роботу в 1894 році. У 1894 – 1895 рр. побудовано гарний будинок пологового відділення, який у 2018 – 2022 рр. пройшов реконструкцію і почав знову приймати пацієнтів в лютому 2022 р. У 1898 рр. побудовано корпуси для терапевтичної та хірургічної клініки та адміністративний корпус. У 1930 році за проєктом Т. Обомінського у функціональному стилі збудовано неврологічний корпус (вул. Ю. Руфа, 6).
У 1910 р. до Крайового загального шпиталю було приєднано дитячий шпиталь ім. Св. Софії при вул. Гловінського (Чернігівській). На його базі було створено три дитячі відділення: терапевтичне, хірургічне та інфекційне. Дитячий шпиталь ім. Св. Софії заснований у 1845 році і був одним із перших спеціалізованих дитячих лікувальних закладів у Східній Європі. На початках він містився при вул. Новий Світ (Степана Бандери). В другій половині 1870-х рр. шпиталь вирішили перенести на Личаків. Перший корпус дитячого шпиталю, де нині розміщено ЛОР-відділення ЛОКЛ, було збудовано у 1878 – 1880 рр. за проєктом Юзефа Каетана Яновського. Тут розмістили 70 лікарняних ліжок. У 1885 році за проєктом Івана Левинського зводять інфекційний стаціонар на 20 ліжок, а у 1889 року до першого лікарняного корпусу за проєктом Ю.К. Яновського зводять прибудову – приймальний покій та господарський павільйон. Іще один корпус для шпиталю ім. Св. Софії на розі вул. Гловінського і Піярів (Чернігівської та Ю. Руфа) у 1907 р. спорудили за проєктом Міхала Уляма. Тут до середини 1990-х рр. діяло педіатричне відділення ЛОКЛ.
16 листопада 1910 року Галицький крайовий сейм вирішив створити у Львові окремий Крайовий інфекційний шпиталь на 120 ліжок при вул. Пекарській та Св. Петра (Мечникова). Цей шпиталь було відкрито в кінці 1912 року, а інфекційний стаціонар Крайового загального шпиталю було приєднано до інфекційного шпиталю.
У часи Другої Речі Посполитої (1919 – 1939) Крайовий загальний шпиталь було реорганізовано у Львівський державний загальний шпиталь. Розвиток лікарні в цей час продовжився. Станом на 2016 р. ЛОКЛ містилася у 25 корпусах, у 21 із них знаходилися лікувальні та діагностичні відділення. 16 корпусів ЛОКЛ були збудовані понад 100 років тому і більшість із них – пам’ятки архітектури.
У 1939 р., після захоплення Галичини і Волині більшовицьким військами, на базі медичного факультету Львівського університету було створено Львівський державний медичний інститут, а у 1940 році Львівський державний загальний шпиталь було перетворено в Клініку Львівського державного медичного інституту. Відповідно і зараз багато львів’ян називають ЛОКЛ «Лікарня Медінституту».
Львівська обласна клінічна лікарня створена у 1959 році на основі наказів Міністерства охорони здоров’я № 26 від 15 січня 1959 р., Львівського облздороввідділу № 73 від 21 лютого 1959 року та по Львівському медичному інституту № 60/1 від 5 березня 1959 року. Відповідно до цих наказів, клінічну базу відділено від навчального закладу, але ЛОКЛ і сьогодні є клінічною базою Львівського національного медичного університету (ЛМНУ) ім. Данила Галицького та низки інших навчальних закладів; у низці лікарняних будівель розміщуються кафедри ЛМНУ. Щороку на базі ЛОКЛ проводиться навчання біля 3000 майбутніх медиків, біля 100 лікарів тут проходить інтернатуру за чотирма спеціальностями: хірургія, терапія, анестезіологія та гінекологія. Із 2018 р. ЛОКЛ є комунальним некомерційним підприємством Львівської обласної ради. Із 1 липня 2019 р. до 9 червня 2021 р. юридичною адресою КНП «Львівська обласна клінічна лікарня» була: смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 64 – за місцем розташування філії лікарні. Із 9 червня 2021 р. поновлено юридичну адресу м. Львів, вул. Чернігівська, 7.
Наприкінці 2010-х рр. у складі ЛОКЛ функціонувало 27 стаціонарних відділень, окрім того в структуру лікарні входило 17 лікувально-діагностичних та 14 господарських відділень та Львівська обласна консультативна поліклініка. У 1982 р. на базі урологічного відділення № 2 ЛОКЛ створено відділення гемодіалізу – перше не тільки на Львівщині, але і в Західному регіоні України. Перші сеанси гемодіалізу тут були проведені 7 вересня 1983 р. Відкриття відділення гемодіалізу було підготовчим етапом до створення центру трансплантації нирки на базі ЛОКЛ. 26 травня 1986 р. у ЛОКЛ професор урології Цезар Кайтанович Борджієвський провів першу успішну операцію із трансплантації нирки в Західному регіоні України. Від 1985 р. відділення гемодіалізу діяло як відділення трансплантації нирки і хронічного гемодіалізу, його очолював к.м.н. Петро Степанович Кондрат. Зараз на базі ЛОКЛ діє Центр трансплантації органів, тканин та інших анатомічних матеріалів (на базі відділень судинної хірургії та нефрології та діалізу). Судинні хірурги ЛОКЛ вважаються одними із найкращих в Україні.
У 2020 – 2021 рр. у ЛОКЛ на базі терапевтичного і ревматологічного відділень було створено стаціонар для лікування пацієнтів, хворих на COVID-19. Тут лікували пацієнтів із важкими супутніми патологіями.
Другою найдавнішою постійно діючою лікарнею є Військово-медичний клінічний центр Західного регіону України, який знаходиться при вул. Личаківській та Патріарха Димитрія Яреми. Його створено як військовий Гарнізонний шпиталь у 1784 – 1785 рр. на базі монастиря та шпиталя отців-боніфратрів, які діяли із XVII століття. У 1695 році лікарем шпиталю при монастирі отців-боніфратрів було призначено Людвіка Валер’яна Алембека – особистого лікаря короля Яна ІІІ Собєського.
Військовий Гарнізонний шпиталь при вул. Личаківській став першим спеціалізованим військовим шпиталем у Львові. Зараз більшість відділень розміщено у сучасних багатоповерхових корпусах, які побудовані у 1970-хх рр. на місці давніших споруд зі сторони вул. Патріарха Димитрія Яреми та М. Кравчука. Від давніх споруд зберіглися будівля колишнього монастирського костелу Св. Лаврентія та інфекційний корпус, споруджений у 1890-1891 рр. – гарна еклектична будівля із бароковим декором. До 2007 року лікувальний заклад носив назву «Центральний військовий клінічний госпіталь Західного оперативного командування».
В складі Військово-медичного клінічного центру Західного регіону діє Клініка амбулаторно-поліклінічної допомоги на вул. Ярослава Пстрака, 6. Будівля цієї клініки була спроєктована як поліклініка на 600 відвідувань на день архітектором М. Обідняком. Це семиповерхова споруда на складному рельєфі із вертикальним членуванням фасадів і розвиненим цокольним поверхом.
Серед найдавніших діючих лікарень Львова і Третя міська клінічна лікарня м. Львова (3-тя МКЛ), яка зараз входить до складу Третього львівського територіального медичного об’єднання. Відділення цієї лікарні містяться у будівлях по вул. Рапопорта 6 і 8, які належали єврейському шпиталю, що діяв тут від 1804 року та по вул. Озаркевича, 2, де працювала українська «Народна лічниця ім. Митрополита Андрея Шептицького», заснована у 1903 р.
Перша згадка про гекдейш (єврейський шпиталь) у Львові датується 1628 роком. Тоді Мордко Ісакович купив для лікарні будинок на території гетто і переобладнав його в шпиталь. В єврейському кварталі Середмістя гекдейш перебував до кінця XVIII століття, у 1804 році його перенесли в район сучасного Краківського ринку за ініціативи Ісака Варінгера. Протягом ХІХ століття єврейський шпиталь постійно розвивався і на кінець століття був комплексом невеликих будівель, найбільшою із них був зведений у 1880 році за проєктом Якуба Строха «Дім гебрейський старців ім. Цісаревої Єлисавети» на вул. Рапопорта, 4. Існував єврейський шпиталь за кошти національного самоврядування. Завдяки цьому шпиталю отримала свою назву вул. Шпитальна, адже вона вела до єврейського медзакладу і у 1864 році називалася «Вулиця жидівського шпиталю».
Наприкінці ХІХ століття голова правління єврейського шпиталю, колишній директор Іпотечного Банку Мауріцій Лазарус (1832 – 1907) вирішив ґрунтовно перебудувати шпиталь, збудувавши новий корпус на 100 ліжок. Із 1898 року за проєктом Казимира Мокловського фірмою Івана Левинського почалося зведення монументальної двоповерхової лікарняної будівлі із триповерховими ризалітами. Будівля була спроєктована у східному (мавританському) стилі і рясно прикрашена єврейськими та східними символами. До правого ризаліту згодом за проєктом І. Левинського було прибудовано одноповерхову шпитальну кухню. Найсучасніше на той час обладнання лікарні було закуплено коштом дружини фундатора. Новий єврейський шпиталь було урочисто відкрито 7 червня 1903 року, його робота фінансувалася коштом єврейської гміни м. Львова, у власності якої цей шпиталь перебував. Бідних євреїв лікували тут безкоштовно, заможні ж оплачували своє лікування.
У 1912 році поряд із лівим ризалітом за проєктом Романа Фелінського із архітектурного бюро Міхаїла Уляма за кошти подружжя Софії та Якуба Вайнбергів спорудили амбулаторію, сполучену із головним корпусом критим переходом. Це невелика будівля із червоної нетинькованої цегли продовжує мавританські мотиви головного корпусу.
За радянських часів у колишньому єврейському шпиталі за адресою вул. Джамбула, 8 (нині Рапопорта, 8) розмістили Третій міський пологовий будинок. У 1993 році пологовий будинок приєднали до 3-ої МКЛ м. Львова в якості пологового відділення, яке знаходиться тут і понині.
Поліклінічне відділення 3-ої МКЛ на вул. Озаркевича, 2 розташоване у будинку, який у кінці 1930-х рр. належав до української «Народної лічниці ім. Митрополита Андрея Шептицького», яка була заснована у 1903 р. за ініціативи доктора медицини Євгена Озаркевича. На початку для лікувального закладу А. Шептицький передав будинок на вул. П. Скарги (Озаркевича), 4. А у 1930-х рр. за проєктом Євгена Нагірного було споруджено новий лікарняний корпус стаціонару, який прийняв пацієнтів у 1938 р. Вартість будівництва і облаштування лікарні склала понад 700 тис. злотих – астрономічну на той час суму. До складу «Народної лічниці» тоді було передано і будинки по вул. П. Скарги 2а і 2б, нині – вул. Озаркевича, 2.
Третя МКЛ м. Львова працює від 1 серпня 1944 р., їй було передано лікарняні корпуси «Народної лічниці ім. Митрополита Андрея Шептицького» на вул. Пирогова (Озаркевича), 2 і 4. У 3-й МКЛ тоді функціонували такі стаціонарні відділення: терапевтичне, гінекологічне, хірургічне та пологове; поліклініка для дорослого населення, а також фельдшерські пункти на підприємствах. Крім того лікарня була базою Львівського медінституту – тут працювали кафедри гінекології, отоларингології та хірургії.
Із 1960 р. до складу 3-ої МКЛ було передано будівлю на вул. Щорса (Русових), 4, у якій до того містилася 9-та міська клінічна лікарня. Після ремонту тут відкрили пологовий будинок 3-ої МКЛ. У 1991 році до складу 3-ої МКЛ було приєднано дитячу поліклініку на вул. Галана (нині – Б. Лепкого), 8 разом із філіалом на вул. Шевченка в житловому масиві «Рясне». У будівлі на вул. Б. Лепкого, 8 за часів Польщі знаходилася міська Каса хворих та її аптека.
На початку 1990-х рр. Народна лічниця ім. Митрополита Андрея Шептицького на вул. Озаркевича, 4 відновила свою роботу – це був перший недержавний лікувальний заклад України. У 1995 році будинок по вул. Озаркевича, 4 повернуто УГКЦ, відповідно пройшла реорганізація 3-ої МКЛ. Пологове відділення і пологовий будинок 3-ої МКЛ були об’єднані і розмістилися на вул. Рапопорта, 8. Відділення, що перебували в будинку на вул. Озаркевича, 4 були перенесені в інші лікарняні будинки: гінекологічні відділення №№ 1 і 2 розмістилися на вул. Русових, 4, а терапевтичне відділення – на вул. Рапопорта, 6.
Із 1998 р. медзаклад носив назву «Комунальна 3-тя міська клінічна лікарня м. Львова», у 2018 р. отримав статус комунального некомерційного підприємства (КНП), а у 2021 р., відповідно до Ухвали Львівської міськради № 907 від 17 червня 2021 р. «Про концепцію розвитку галузі охорони здоров’я на території Львівської міської територіальної громади», 3-тя МКЛ разом Пологовим клінічним будинком № 1 м. Львова (на вул. Мечникова, 8) увійшла до складу КНП «Львівське клінічне територіальне медичне об’єднання акушерства та гінекології» (Третє Львівське територіальне медичне об’єднання).
В складі відокремленого підрозділу «3-тя МКЛ м. Львова» є такі стаціонарні відділення: пологове (на вул. Рапопорта, 8), терапевтичне (на вул. Рапопорта, 6) та гінекологічні №№ 1 і 2 (на вул. Русових, 4). Також до складу лікарні входять поліклініка на вул. Озаркевича, 2 із п’ятьма амбулаторіями сімейної медицини (на вул. Величковського, 30а, вул. Рапопорта, 6, вул. Олени Степанівни, 35а, вул. Шевченка, 358б та Шевченка, 366) та Міський центр планування сім’ї та репродукції людини на вул. Русових, 4.
Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня (ЛОКПЛ) при вул. Кульпарківській діє із 1875 року. Її історія починається із 1790 року, коли в складі Загального шпиталю у Львові при вул. Піярів було створено відділення для божевільних. Спорудження лікарняних корпусів на землях приміської громади почали у 1870 р. за рішенням Галицького крайового сейму.
15 травня 1875 року психіатричне відділення Крайового загального шпиталю було перенесено у нові корпуси на Кульпаркові. 25 травня 1875 року затверджено статут Кульпарківського лікувального закладу для психічнохворих, за яким із 1 січня 1876 року він відокремлювався від Крайового загального шпиталю і ставав окремим Крайовим закладом для божевільних на Кульпаркові. Таку назву лікарня носила до 1918 р., за польських часів (1919 – 1939 рр) це був Державний заклад для психічнохворих на Кульпаркові; у 1940 – 1959 рр. – Львівська республіканська психо-неврологічна лікарня; у 1960 – 1991 рр. – Львівська обласна психіатрична лікарня. Сучасна назва – із 2006 року. Також використовується назва «Центр психічного здоров’я «Кульпарків». Із серпня 2019 р. лікарня має статус комунального некомерційного підприємства (КНП).
Аж до початку другої половини ХХ ст. при психлікарні на Кульпаркові було допоміжне господарство із тваринницькими фермами, а також власний лікарняний цвинтар при вул. Пустій (нині Володимира Великого). Лікарня також мала власні пекарню, бійню, ковбасний цех, холодильні камери, основний і запасний харчоблоки із паровими казанами та механізовану пральню. Територією лікарні була прокладена вузькоколійка і їжа до лікарняних корпусів доставлялася вагонетками. В головному лікувальному корпусі для підйому страв на верхні поверхи було передбачено два механічні ліфти, які демонтували під час Другої Світової війни. До лікарні від пристанку Кульпарків тягнулася власна під’їзна колія, яка була підведена до приймального відділення.
В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. лікарню розбудовано: у 1891 – 1894 рр. збудовано два додаткові лікарняні корпуси, в них нині туберкульозне та інфекційне відділення; у 1905 – 1907 рр. по колу зведено шість лікувальних павільйонів, будинок приймального відділення, інфекційного відділення (нині тут аптека, будівлі прозекторської і стаціонарної дизінфекційної камери та три житлові будинки при в’їзді на територію лікарні. У 1914 р. у низці лікувальних корпусів влаштовано підлогу із керамічної плитки, а у 1924 р. всі корпуси електрифіковано за проєктом Т. Сокольницького – завідувача кафедри електричних пристроїв Львівської політехніки. У 1926 року психлікарню під’єднано до телефонної мережі; у 1930 році збудовано власний водогін із забором води в с. Малечковичі та водонапірну вежу. Також на території психіатричної лікарні було споруджено комплекс унікальних очисних споруд із біофільтрами, які було демонтовано у 1964 р. Станом на 1940 р. психлікарня на Кульпаркові могла прийняти до 1800 пацієнтів.
Історія Львівської обласної інфекційної клінічної лікарні (ЛОІКЛ, до 2008 р. – Комунальна інфекційна клінічна лікарня м. Львова), яка розташована на вул. Пекарські, 54 починається із 16 грудня 1910 року, коли Галицький крайовий сейм ухвали побудувати у Львові Крайову інфекційну лікарню на 100 ліжок. 12 липня 1911 року це будівництво санкціонував імператор Франц Йосиф І.
Для Крайового інфекційного шпиталю було виділено велику ділянку при вул. Пекарській та Св. Петра (Мечникова), в т.ч. і територію інфекційного відділення Крайового загального шпиталю. Будівлі Крайового інфекційного шпиталю були споруджені у стилі раціональної постсецесії за індивідуальними проєктами Тадеуша Врубеля та Казимира Норберта Каменобродського. У зведенні лікарнях будівель брали участь митці і будівельники школи видатного українського архітектора, професора Львівської політехніки Івана Левинського (1851–1919). Архітектурне обличчя всього комплексу має виразний вплив української архітектурної традиції.
Інфекційний шпиталь урочисто відкрили 29 грудня 1912 року, а у 1913 р. вже працювали чотири корпуси інфекційної лікарні, яка стала новою клінічною базою медичного факультету Львівського університету.
Пацієнтами інфекційної лікарні до 1939 року окрім лікарів опікувалися монахині із католицького згромадження Пресвятого Серця Ісусового. У 1920 році перед корпусом, де жили черниці, було встановлено статую Матері Божої на пам’ять про сестер, які помирали, інфікувавшись від важких хворих на скарлатину, дифтерію, тиф… За часів радянської окупації статую знищили, але її було відновлено у 1992 році.
При будівництві Крайової інфекційної лікарні все було ретельно продумано і до деталей передбачено, зокрема ціла система санітарно-технічних пристроїв, резервна система водопостачання, тощо. Цікавою була система калориферного опалення – підігріте повітря від котлів по спеціальних каналах подавалося прямо в палати. Були враховані всі протиепідемічні та санітарно-гігієнічні вимоги, які існували в той час. Оригінально і дуже вдало було вирішено проект споруди для знезараження каналізаційних вод, так званого «Хлоратора», який на той час він був одним із найкращих в Європі. На європейському конкурсі 1913 року на краще вирішення питання знезараження стічних вод, де брали участь найкращі інфекційні клініки з Парижу, Кракова, Відня та інших міст Європи, львівський хлоратор зайняв перше місце.
Територія лікарні складає біля 5,3 гектари, яка озеленена – тут знаходиться унікальний дендропарк, який налічує понад 150 видів деревних рослин. Дендропарк носить ім’я А. Гураєвського, одного із керівників лікарні, який власне і ініціював його створення. Насадження створюють не лише певний санітарний пояс між лікарнею і містом, а й милують око і радують кожного, хто завітає сюди. Ростуть тут секвої і метасеквої, а також драконове, коркове, оцтове, тюльпанове дерева.
У радянські роки окрім будівель на вул. Пекарській 54 – 56 до складу інфекційної лікарні були передані лікарняні корпуси на вул. Лисенка 41 – 45 та на вул. Кирила і Мефодія 22 – 24.
Зараз ЛОІКЛ розрахована на 410 ліжок, в т.ч. 140 ліжок для дітей. Тут надається кваліфікована спеціалізована медична допомога недужим на інфекційні захворювання із м. Львова та області, працює 72 лікаря. Лікарня має три територіально розділені стаціонари: базовий стаціонар на вул. Пекарській, 54 – 56; 3-тє відділення на вул. Кирила і Мефодія, 22 – 24 та 7-ме відділення по вул. Лисенка, 41 – 45. В лікарні працює вісім профільних лікувальних відділень, відділення інтенсивної терапії, кабінет гіпербаричної оксигенації, відділення променевої діагностики, кабінет функціональної діагностики, клінічна, біохімічна, бактеріологічна та вірусологічна лабораторії, стоматологічний кабінет, ЛОР-кабінет.
Відділення інтенсивної терапії на базі Комунальної інфекційної клінічної лікарні (таку назву лікарня мала до 2008 р.) було створене за ініціативою Юрія Андрійовича Дашо, який у 1992 – 2008 рр. обіймав посаду головлікаря. Першим керівником цього відділення став Юрій Собко. У відділенні було встановлено барокамеру, наркозні апарати, впроваджувалися нові технології: гемодіаліз, перфузія крові через кетоноселезінку, ультрафіолетове опромінення крові, ознотерапія, гемосорбція та плазмафарез.
10 липня 2008 р. Львівська міська рада прийняла ухвалу № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров’я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу», відповідно до якої низка лікувальних установ, в т.ч. Комунальна інфекційна клінічна лікарня була передана у спільну власність Львівської обласної ради. Із жовтня 2008 р. інфекційна лікарня отримала статус обласного лікувального закладу, її очолив Заслужений лікар України Сергій Федоренко. У 2018 році ЛОІКЛ отримала статус комунального некомерційного підприємства (КНП).
У 2020 – 2021 рр. ЛОІКЛ була першим лікувальним закладом Львівщини, який приймав пацієнтів, хворих на COVID-19. У розпал епідемії сюди доставляли найважчих пацієнтів із COVID-19.
До найбільших лікарень м. Львова та Львівської області належить Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Юрія Липи, який знаходиться у місті-супутнику Львова – Винниках на вул. В. Івасюка, 31. В цій лікарні є 700 ліжок (за іншими даними – 810), персонал закладу – майже 1000 працівників, в т.ч. 337 лікарів.
Історія цього медзакладу починається в березні 1946 р., коли у м. Львові в будинку на вул. Студенток, 2 (нині – вул. Студентська, 2) було створено Госпіталь інвалідів Великої Вітчизняної війни, підпорядкований обласному відділу охорони здоров’я. Лікувальний заклад початкового був розміщений в будинку колишнього жіночого гуртожитку для студентів Львівського університету, який було споруджено за проєктом Рудольфа Індруха у співпраці із Олександром Каплонським у 1927 – 1930 рр. Зараз в цьому будинку – кафедра ЛМНУ ім. Данила Галицького та студентський гуртожиток.
У 1949 році Госпіталь інвалідів ВВВ був переміщений у будинки на вул. Лисенка 41 – 45 – це були колишні культові споруди – костел Найсвятішого Серця Ісусового та монастир францисканок, які остаточно покинули Львів у 1946 році, а також каплиця Матері Божої Неустанної помочі та монастир кармеліток босих. Госпіталь знаходився тут до 1960 року, коли ці приміщення були передані інфекційній лікарні.
Відповідно до розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 13 лютого 1960 року № 173-р та на підставі наказу Міністра охорони здоров’я Української РСР від 5 березня 1960 року № 100 Львівський обласний госпіталь інвалідів війни був об’єднаний з Львівським республіканським госпіталем інвалідів війни і розміщений у приміщеннях по вул. 700-річчя Львова (нині – пр. Чорновола), 45. Комплекс із 12 житлових будинків на 32 помешкання із санітарно-гігієнічними приміщеннями був зведений у 1920-х рр. на місці колишнього ринку худоби. В цих будинках поселяли безробітних та бездомних. Після 1944 р. тут була пересильна в’язниця № 25, яка існувала до 1954 р., а потім – республіканський госпіталь інвалідів війни.
Із 1988 року госпіталь інвалідів та ветеранів війни зазнав реорганізації і перебазувався до м. Винники у новозбудовані приміщення (відповідно до наказу обласного управління охорони здоров’я № 57 від 21 січня 1988 р.). Відповідно до наказу Управління охорони здоров’я Львівської області від 31 грудня 1991 року Львівський обласний госпіталь інвалідів Вітчизняної війни був прейменований на Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих. Відповідно до розпорядження голови Львівської обласної ради № 95 від 19 вересня 1994 року медзакладу присвоєно ім’я Юрія Липи – українського лікаря, письменника та громадського діяча. Із березня 2009 року медичний заклад носив назву «Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи» і підпорядковувався Головному управлінню охорони здоров’я Львівської облдержадміністрації та утримувався за рахунок коштів обласного бюджету. Зараз госпіталь має статус комунального некомерційного підприємства (КНП).
Медичний заклад знаходиться в лісопарковій зоні м. Винники. У госпітальний комплекс, збудований за типовими проєктами, входить дев’ятиповерхова будівля стаціонару та чотирьохповерховий корпус поліклінічного відділення. На території лікарні також знаходяться паталого-анатомічне відділення; дезінфекційні камери; харчоблок; пральня та гаражні приміщення. Приміщення госпіталю пристосовані для перебування та лікування найбільш важких хворих, у т.ч. осіб із інвалідністю. Вхід в госпіталь обладнаний пандусом, а у ліфтовому холі працює 8 ліфтів. З 2014 р. госпіталь є центром медичної, психологічної та фізичної реабілітації учасників Антитерорестичної операції (Операції об’єднаних сил) на Сході України.
У складі госпіталю ім. Ю. Липи зараз працює чотири терапевтичні відділення (№№ 1 – 4 на відповідно 55, 60, 65 і 70 ліжок); два неврологічні відділення по 60 ліжок кожне; хірургічне відділення на 60 ліжок; урологічне відділення на 40 ліжок; ЛОР-відділення на 40 ліжок; два ортопедичних відділення на 65 і 60 ліжок; відділення кістково-гнійної хірургії на 55 ліжок; нейрореабілітаційне відділення на 40 ліжок; відділення анестезіології та інтенсивної терапії на 15 ліжок та відділення гіпербаричної оксигенації та рентгендіагностичне. У складі поліклініки офтальмологічний, урологічний, гінекологічний, дерматологічний, хірургічний, неврологічний, травматологічний, терапевтичні, ендоскопічний, проктологічний, інфекційний кабінети та кабінет психіатра. У 2020 – 2022 рр. під час епідемії COVID-19 у госпіталі ім. Юрія Липи проводилося лікування «ковідних» пацієнтів.
Історія Львівської обласної дитячої клінічної лікарні (ЛОДКЛ) «Охмадит» (охорона матері та дитини) починається у 1928 році, коли президент Польщі дав дозвіл на початок спорудження у Львові спеціалізованої лікарні для хворих на сухоти (туберкульоз). Будівництво санаторію для туберкульозних хворих взяла на себе «Каса хворих», воно тривало чотири роки (1926 – 1930). У 1931 році лікувальний заклад прийняв перших пацієнтів. Після Другої світової війни у приміщенні колишнього санаторію Каси хворих при вул. Курковій (нині – Лисенка) розмістився стаціонар Львівського НДІ охорони материнства і дитинства (нині НДІ педіатрії, акушерства та гінекології). Тут поруч із дитячими відділеннями були і дорослі: терапевтичне, акушерське, пологове та ін. Із 1 березня 1950 року на базі цього стаціонару було створено дитячу лікарню «Охмадит», яка із 1959 року отримала статус Львівської обласної дитячої клінічної лікарні, на яку було покладено завдання по наданню цілодобової висококваліфікованої спеціалізованої медичної допомоги дітям Львівської та сусідніх областей за 20 спеціальностями, а також організаційно-методична та консультативна робота в районах області з надання медичної допомоги дітям. Зараз в складі ЛОДКЛ працює 11 клінічних відділень на 420 ліжок, колектив лікарні налічує біля 900 працівників, в т.ч. 172 лікарі. На початку 1980-х рр. ЛОДКЛ могла одночасно приймати до 525 пацієнтів, адже на той час у Львові не було інших потужних дитячих лікарень.
Офіційна адреса ЛОДКЛ – вулиця Лисенка, 31. До комплексу лікарні входять також два будинки, які замикають провулок, який прилягає до вулиці Лисенка. До головного корпусу лікарні від вулиці Лисенка веде тісна звивиста дорога та пішохідні сходи. У 1970-х роках було прокладено нову дорогу від вулиці Верховинської (нині – вул. Барвінських). Окрім власне ЛОДКЛ тут розміщені Львівська обласна дитяча консультативна поліклініка, а також НДІ спадкової патології та НДІ педіатрії, акушерства та гінекології. У 2020 – 2021 рр. ЛОДКЛ була опорним лікувальним закладом Львівщини, який приймав дітей, хворих на COVID-19.
Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова (із лютого 2022 року – Лікарня Св. Пантелеймона) є найбільшою лікарнею Західного регіону України – тут одночасно можуть лікуватися понад 1400 пацієнтів. Основна місія цієї лікарні – цілодобове надання екстреної стаціонарної медичної допомоги населенню при гострих захворюваннях, травмах, нещасних випадках і отруєннях. Зараз на базі Лікарні Св. Пантелеймона працює 8 центрів та 35 відділень, лікарня надає не тільки ургентну (екстренну), але й планову медичну допомогу (в т.ч. трансплантацію органів). У будинку лікарні по вул. Миколайчука, 9 також міститься Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.
Будівництво Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова розпочалося у другій половині 1970-х рр. на території колишньої приміської громади Збоїща при вул. Промисловій (нині – Миколайчука). На ділянці, відведеній під будівництво лікарні раніше розміщувалися цегельні та глиняні кар’єри. Проєкт лікарняних будівель, поліклініки на 1600 відвідувань на добу (вона стала складовою 1-ої МКЛ) та гуртожитку було розроблено архітекторами Р. Федотовською, І. Томилком, В. Кузубовим та В. Муриним із використанням типових проєктних рішень, які було адаптовано до місцевого рельєфу та доопрацьовано в плані архітектурно-декоративного вирішення фасадів. Завершення будівництва Клінічної лікарні швидкої медичиної допомоги м. Львова на вул. Промисловій було заплановано на початок ХІ п’ятирічки, це мала бути найбільша така лікарня в Україні (на 1000 ліжок).
Вже на початок 1981 р. Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги була укомплектована 46 цілодобовими бригадами і стаціонаром на 360 ліжок. У серпні 1982 року нова Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги була введена в експлуатацію. Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова стала клінічною базою для низки кафедр Львівського державного медичного інституту (нині – ЛНМУ ім. Данила Галицького), зокрема загальної хірургії; хірургії та трансплантології; неврології і нейрохірургії; променевої діагностики та ін.
Зараз у складі Лікарні Св. Пантелеймона працює 8 центрів: хірургії; нейрохірургії та неврології (у складі нейрохірургічного відділення й відділення судинної і малоінвазивної нейрохірургії та неврології); терапії; центр серця та судин (у складі таких відділеннь: кардіології та реперфузійної терапії; кардіохірургії та трансплантації серця; судинної хірургії; інтервенційної радіології); обласний офтальмологічний травматологічний; трансплантології; міський паталогоанатомічний із гістологічною лабораторією та центральне стерилізаційне відділення. У Клінічній лікарні швидкої медичної допомоги м Львова працюють наступні відділення: невідкладної медичної допомоги; анестезіології із палатою інтенсивної терапії; операційне; ендоскопічне; гінекології та патології вагітності; травматології та ортопедії; щелепно-лицевої хірургії (із стоматологічним кабінетом); нефрології та діалізу; урологічне; рентгенологічне із кабінетом мамографії; трансфузіології; фізичної реабілітації; інтенсивної терапії гіпербаричної оксигенації; комп’ютерної томографії; діагностично-лабораторне; кабінет загальної практики сімейної медицини; спеціалізований шпиталь; психіатричне та отоларингологічне відділення, а також цілодобовий травмпункт. Частина цих відділень працює від початку роботи лікарні, а частина створені в останні роки.
Новим перспективним напрямком роботи Лікарні Св. Пантелеймона є трансплантація органів. Протягом 2020 року в Клінічній лікарні швидкої медичної допомоги провели перші трансплантації органів: у лютому – родинну трансплантацію нирки; 4 липня – трансплантацію серця (першу на Львівщині); у грудні – трансплантацію печінки від померлого донора.
Паралельно із започаткуванням операцій із трансплантації органів в лікарні створено відділення нефрології та діалізу, яке розпочало роботу в жовтні 2020 року із 14 апаратами «штучна нирка» компанії «Bellco» та 12 стаціонарними ліжками для пацієнтів із хворобами нирок. 28 лютого 2020 р. в лікарні було введено в експлуатацію перший апарат для гемодіалізу для корекції гострих уражень нирок.
На базі Лікарні Св. Пантелеймона працює 6 міських медичних центрів: спеціалізованої допомоги хворим на гострий панкреатит; ранньої реабілітаційної допомоги хворим з перенесеними розладами мозкового кровообігу; спеціалізований центр лікування і профілактики шлунково-кишкових кровотеч; обласний офтальмологічний травматологічний; спеціалізованої допомоги потерпілим з поєднаною торако-абдомінальною травмою та з лікування судинно-мозкових захворювань.
У 2020 – 2021 рр. на базі Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова під час епідемії гострої респіраторної хвороби COVID-19 проводилося стаціонарне лікування пацієнтів із цим захворюванням. У вересні 2021 р. було озвучено плани будівництва хірургічного блоку площею 25 тис. кв. м. в рамках проєкту «Велике будівництво».
Із 2021 року Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова входить до складу КНП «Львівське територіальне медичне об’єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги» (Першого львівського територіального медичного об’єднання) в якості відокремленого підрозділу «Лікарня Св. Пантелеймона».
Львівська міська дитяча клінічна лікарня (ЛМДКЛ), нині – Лікарня Св. Миколая, на вул. Пилипа Орлика, 4 належить до найбільших лікарень м. Львова, адже тут одночасно може лікуватися 420 маленьких пацієнтів, при лікарні діє консультативна поліклініка, де ведуть прийом лікарі 21 спеціальності, розрахована на прийом 240 пацієнтів протягом дня. У лікарні Св. Миколая працює майже 180 лікарів та понад 370 медичних сестер, діє 16 клінічних та 7 параклінічних відділень та 8 міських медичних центрів (алергологічний для дітей; статевого виховання дітей і підлітків; дитячий колопроктологічний; протиконвульсивних станів у дітей; дитячий антиарабічної допомоги; мініінвазивних хірургічних втручань у дітей з урологічною патологією; дитячої нефрології та артеріальної гіпертензії; катамнестичного спостереження та психічного здоров’я). Також у будівлі дитячої лікарні по вул. П. Орлика, 4 знаходиться підстанція № 2 екстреної медичної допомоги.
Вулицю Пилипа Орлика (на той час – 60-річчя СРСР) проклали 40 років тому, в 1982 році. Наприкінці 1980-х р. тут розпочали зводити комплекс Львівської міської дитячої клінічної лікарні за проєктом архітекторів М. Сметани, Р. Федотієвської та В. Гончара. Лікарню введено в експлуатацію в лютому 1993 року, першого пацієнта ЛМДКЛ прийняла 9 березня 1993 року, першу операцію тут провели 20 квітня 1993 року. На роботу в ЛМДКЛ перейшло чимало фахівців із ЛОДКЛ «Охмадит». Зараз у ЛМДКЛ щороку проходить лікування біля 17 тисяч дітей, 100 тисяч маленьких пацієнтів отримують консультації у поліклініці при лікарні. ЛМДКЛ готує дітей із усієї України до трансплантації печінки (в т.ч. і за кордоном), також тут проводять посттрансплантаційне лікування та спостереження. Із липня 2022 року в Лікарні Св. Миколая працює відділення гемодіалізу для дітей – раніше гемодіаліз дітям проводили лише у Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі (із 2012 р.). Планується, що у Лікарні Св. Миколая проводитимуть операції із трансплантації органів пацієнтам дитячого віку.
Антон ЛЯГУШКІН
Перелік джерел інформації
- Історія Львова. – Київ: Наукова думка, 1984. – 416 с.;
- Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1986. – 420 с.;
- Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів: Апріорі, 2009. – 528 с.;
- Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.;
- Трегубова Т.О., Мих Р.М. Львів. Архітектурно-історичний нарис. – Київ: Будівельник, 1989. – 272 с.
Також використано матеріали із офіційних сайтів Львівської обласної клінічної лікарні; 3-ої міської клінічної лікарні; Львівської обласної дитячої клінічної лікарні «Охмадит» та кафедри інфекційних хвороб ЛНМУ ім. Данила Галицького.
