Про фотографа-аматора та інженера нафтових копалень Станіслава Рахфала(1887-1971), фотоархів якого знайшли мало не на смітнику, в останні роки говорили багато. Знаковою стала виставка “Покинутий альбом Станіслава Рахфала” (Львів, 2011 Центр міської історії Центрально-Східної Європи[1]). Але колоритні бориславські види затінили бурхливе і насичене життя героя нашого нарису.
Частина цього архіву нині в збірках Олександра Садовського та Василя Піряника. Збережені фотографії особливо цікаві з військово-історичної точки зору, бо відображають проходження служби в часи Австро-Угорщини й Другої Речі Посполитої.
Станіслав народився 31 березня 1887 року у с. Янчин Перемишлянського повіту(нині Іва́нівка (до 1946 року Янчин) — село в Перемишлянському районі Львівської області). 19 квітня його охрестив кс. Кароль Матачинський в костьолі містечка Фірлеїв(нині Ли́півка (до 1570 р. — Матіїв, до 1948 р. — Фірлеїв) — село на Опіллі, в Рогатинському районі Івано-Франківської області). Батько Франциск Рахфал(1850-1918), син Яна Рахфала і Софії Матикевич, був цісарсько-королівським жандармом, дослужився до звання вахмістр. Мати Антоніна Саврацька(1860-1941) походила з Рогатина.
Як свідчить збережений метричний запис хресними батьками були: греко-католицький парох Янчина з 1885 року о. Микола Селезінка(1858-26.05.1933) батько Ярослава Селезінки(1887-1941) і Олександра Туркевич донька священика. Станіслав мав трьох сестер Лонгіну, Яніну і Маринцю.
Після народної школи навчався в Бережанській гімназії. Наприкінці другого півріччя 1900 року вписаний до 2а класу. У 1902 році в 3а класі. Наступного року в 4б.
По закінченні 4 класу, подолав конкурсний відбір і вступив до кадетської школи у Львові, що з 1899 року діяла на новій вулиці Кадетській (нинішня вул. Героїв Майдану, 32). Цісарська і королівська школа кадетів піхоти – K.u.k. Infanterie – Cadettenschule in Lemberg готувала офіцерів Австро-Угорської армії. Строк навчання у закладі складав чотири роки і, успішно склавши іспити, Рахфал отримав звання кадет-офіцірштельфертретер. Тепер він мав пройти дворічну службу у війську. Потрапив у цісарсько-королівський піхотний полк №57, який розташовувався у м. Тарнув і майже повністю складався з поляків. В числі інших, хто перебував на службі у 1908 році, фенріх Станіслав Рахфал був нагороджений Ювілейним хрестом.[2]
1 травня 1910 року після кваліфікаційного іспиту став лейтенантом. До кінця червня Рахфал екстерном склав екзамени у цісарсько-королівській І-й Вищій реальній школі в Кракові.
З часу служби збереглася фотографія датована 22 жовтня 1911 року.
Майже весь особовий склад полку отримав Балканський хрест (Пам’ятний хрест 1912-1913 років – Erinnerungskreuz 1912–1913). До початку світової війни залишалось не більше року. Наказом військового міністерства від серпня 1913 року Рахфал переведений у ландштурм село Єлихо́вичі (нині в Золочівському районі Львівської області). Звільнившись зі служби, Станіслав записується на хіміко-технологічний факультет Вищої політехнічної школи у Львові, де вчиться до війни. Влітку 1915 року, після визволення міста, продовжує навчання.
В 1917 році Рахфал повертається на військову службу. Його скеровано на будівництво фортифікаційних споруд до столиці імперії. Якийсь час проходив службу у технічних підрозділах на Західному фронті в Вогезах. З цього часу збереглася фотографія.
Відень, 9 квітня 1917 року. Ательє Генріха Гартмана. На фотографії з сестрою Яніною Рахфал одягнутий в кітель захисного кольору зі стояче-виложистим коміром. Нитка для кріплення нагород порожня. На лівій руці у нього траурна стрічка, яка за регламентом носилась 8 см. вище ліктя. Офіцерська піхотна шабля М.1861 з темляком. Взутий лейтенант у черевики з накладними шкіряними крагами.
Рахфал сфотографувався також сам, з накинутою на плечі регламентною шинеллю та кепі з суцільнотягненого фетру зразка 1916 року в правій руці.
У цьому ж салоні Рахфал зробив фотографію із сім’єю сестри Яніни в заміжжі Чуловської. Її чоловік Міхал Чуловський має кілька нагород: Золотий хрест заслуг с короною (Goldenes Verdienstkreuz), Бронзова медаль за хоробрість (Bronzene Tapferkeitsmedaille), Знак за службу для нижніх чинів (Militärdienstzeichen), Військовий Ювілейний хрест (Militär-Jubiläumskreuz), Пам’ятний хрест 1912-1913 років (Erinnerungskreuz 1912–1913). Він дослужився до найвищого унтер-офіцерського звання фельдфебель.
Ательє містилося у 5-му районі Відня Марґаретен, за тодішньою адресою Wiedner Hauptstraße, 97. Незабаром його власник Гартман перебрався до будинку №98, де 22 квітня 1919 року Станіслав Рахфал сфотографувався у формі Польського Вермахту (Polska Siła Zbrojna нім. Polnische Wehrmacht).
З Відня Рахфал поїхав на суконну фабрику в Ракшаві(нині підприємство спеціалізується на виробах з вовни, Ланьцутский повіт Підкарпатське воєводство). Вона розпочала діяльність з 1889 року. Ще перед війною, в 1909-1912 роках збудували нові приміщення. Станіслав отримав доручення здійснювати нагляд за виконанням військових замовлень.
Повернувшись до Львова поновлює навчання, виконуючи одночасно обов’язки асистента на кафедрі загальної хімії.[3] Цей момент зафіксувала фотокамера.
На кількох різночасових аматорських сімейних фотографіях з дружиною Матильдою і сином Станіславом підпоручик польського війська Рахфал на фоні чималої колекції зброї, що відображає ще одне захоплення.
В липні 1921 року вже дипломований інженер Рахфал приїхав в Дрогобич. Його чекали три місяці практики на підприємстві «Polmin» ( Państwowa Fabryka Olejów Minarealnych), де тоді директором був Єжи Козіцький (1890-1952). Далі обіймає посаду керівника Державної відбиральні ропи у с. Модрич (сьогодні Модричі Дрогобицького району) та Державних лопачок на р. Тисмениці. В серпні 1928 року отримує посаду інженера в нафтовому концерні «Malopolska», а згодом технічного керівника підрозділу концерну «Petrolea» в Бориславі, де пропрацював до війни.
Був членом товариства «Дослідницький хімічний інститут», Товариства польських нафтових інженерів. Публікував статті у фахових виданнях. Зокрема, виступав з доповідями на 4-му нафтовому з’їзді у травні 1930 року, на 8-му нафтовому з’їзді в Бориславі.
Під керівництвом Тадеуша Курчинського і Станіслава Пілата виконав дисертацію і 20 травня 1935 року отримав ступінь доктора технічних наук. Як капітан піхоти в резерві перебував на обліку у Дрогобицькій повітовій команді поповнення(PKU).
У 1938 році вдруге одружився з Марією Орсіні-Розенберг. В 1939 році був відряджений до Гамбургу, Роттердаму, Антверпену і Гавру. З початком Другої світової перебрався до Кракова. В листопаді 1940 року отримав почергово роботу на фірмі Beskiden Erdöl, а згодом Karpathen-Öl AG в Я́сло (пол. Jasło) — місто в південно-східній Польщі і Бориславі.[4]
У вересні 1944 року в черговий раз переїхав у м. Кросно,[5] де обіймає різноманітні посади і викладає в державному нафтовому технікумі. Там втретє одружився з Ядвігою Мровкою, вийшов на заслужений спочинок і помер. Похований на місцевому кладовищі.
Рахфал автор понад п’ятдесяти видань і статей у фахових часописах.
Машинопис спогадів Stanisław Rachfał «Moje wspomnienia» на 285-ти сторінках продавався на одному з польських аукціонів[6].
За винятковим збігом обставин одним із зацікавлень Станіслава Рахфала стала фотографія. На це звернув увагу ще Зенон Філіпов (1945-2012)[7].
Кілька публікацій побачили світ у виданнях Львівського та Краківського фотографічних товариств (Miesięcznik Fotograficzny : pismo ilustrowane poświęcone sztuce fotograficznej i gałęziom pokrewnym : organ Lwowskiego Towarzystwa Fotograficznego i Towarzystwa Fotografów Amatorów w Krakowie)[8].
Одна з професійних робіт Станіслава Рахфала потрапила до колекції Олександра Садовського.
Життя і діяльність Станіслава Рахфала ще чекає на дослідників.
Микола ЗАКУСОВ
директор Стрийського краєзнавчого музею «Верховина»
Джерела:
[1] https://www.lvivcenter.org/exhibition/boryslav-2/
[2] Schematismus für das kaiserliche und königliche Heer und für die kaiserliche und königliche Kriegsmarine für 1909. – Wien, 1908;
[3] Czastka J. Stanislaw Rachfal (1887-1971) // Kwartalnik Historii Nauki I Techniki. –1972. – R.17. – Nr.2. – S.321;
[4] Eichholtz D. Krieg um Öl: ein Erdölimperium als deutsches Kriegsziel (1938-1943). – Leipzig, 2006;
[5] Коро́сно (Кросно, пол. Krosno) — місто у південно-східній Польщі. Адміністративний центр Кросненського повіту Підкарпатського воєводства.
[6] https://archiwum.allegro.pl/oferta/stanislaw-rachfal-moje-wspomnienia-maszynopis-i12098586987.html
[7] Філіпов З. Мистецтво дрогобицької фотографії. – Дрогобич: Коло, 2011.
[8] Rachfal S. Pirokatechina // Miesięcznik Fotograficzny. – Lwow. – 1928. – R. 9. – Nr. 100. – S.56 – 58.
