Від укусів комарів буває не тільки боляче, але й смішно. Принаймні, про це мабуть могли би розказати жителі Львова міжвоєнного періоду, які регулярно читали сатирично-гумористичний журнал “Комар”. Дописувачі та творці видання “кусали” своїх читачів кожного тижня, але ці взагалі не скаржились. Сьогодні “трупики” таких “Комарів” можна знайти у фондах Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка. І хто знає, можливо їхні “укуси” чимось можуть сподобатися навіть сучасним читачам. Давайте перевіримо.
“Комар кусає кожного тижня, під неділю” – таким записом розпочинається кожне видання гумористичного журналу “Комар”. Цей проект існував впродовж 1933 – 1939 років у Львові. Видавав його концерн “Українська преса”, який очолював Іван Тиктор. Над номерами працювали Лев Чубатий, Едвард Козак, Іван Гірний, Іван Керницький і ін.
Пропонуємо зараз відкрити номер за 8 січня 1939 року і оцінити, що писали для читачів, які люблять гумор та карикатури.
Еспанська анекдота. Дон Жуан полюбив лиху й зарозумілу дівчину. Вона сказала до нього: – Якщо хочеш, щоб я вийшла за тебе замуж, віддай мені своє серце назавжди. Дон Жуан відповів: – Моє серце є твоєю власністю. – Віддай мені свій розум. – У мене вже нема розуму від тієї пори, коли я стрінувся з тобою. Я нерозумний. – Віддай мені свою честь. Дон Жуан поблід. – Хай буде по твоєму. Візьми собі мою честь. Дівчина сказала: Тепер я дотримаю обітниці і вийду за тебе замуж. Тоді Дон Жуан відповів: – це неможливе. Ти забрала все, що було мною. Мене вже нема. Я – ніщо, а ніщо не може бути твоїм мужем. І відійшов.
Думки. 1. Причина, чому позичених книжок часто не віддається, лежить у тому, що легше є задержати самі книжки, ніж їх зміст. 2. Коли б люди мали менші шлунки, тоді мали би більше серця. 3. Журналісти подібні до дітей: люблять кричати. 4. Легше є зробити майно, ніж його видати, – твердив один, що фальшував гроші. 5. – Я чув, що ви знову змінили свою політичну орієнтацію… – О, ні! Я тільки перейшов до іншої партії… – Чи ви вдоволені з вислідів своєї політичної діяльности?.. – Очевидно. Майже всі мої свояки вже на посадах…
Татова перфума. Щоб забезпечитися перед грипою, випила мамуся дві чарочки горівки. Зараз потім поцілувала синка “на добраніч”. Хлопчик потягнув носом і сказав: – О, мама взяла таткові перфуми. Не для нього. Кирило Чіп читає в калєндарі пораду: «Коли черевик натисне ногу, то на болюче місце треба прикладати цибулю з медом». – Е, то не для мене, – каже Кирило, – бо мене натис чобіт.
У часописі бачимо кілька цікавих зразків рекламування продукції: “М.С. з конюшинкою / Вас звеселить з родинкою, / Їх молоко, масло, сир / Принесуть Вам в хату мир. “Маслосоюз ” – Львів”;
Коляду автори часопису запопонували своїм читачам святкувати в компанії відомих політичних діячів того часу.
Хитрий. У крамниці є напис: “Сталі ціни”. Прийшов гість і не зважає на напис, а торгується завзято. Вкінці купець дав йому опуст. – А таки ви мені опустили! – каже гість. – Чому ж пишете: “сталі ціни”? – Бо в мене є сталі ціни, лише я їх відразу не виявляю. Малий математик. – Ну, добре, мій хлопче, орієнтуєшся трохи: два в десять міститься 5 разів, але скажи мені, скільки разів міститься 10 в 2? Чи взагалі 10 в 2 може зміститися! – Може, прошу пана професора! – Яким чином? – Адже 10 пальців містяться в двох рукавичках.
Остання шпальта часопису “Комар”. Трохи реклами, ще більше карикатур та пародій.
Ще зовсім недавно було літо, але не за горами вже й зима та зимові свята. Як можна бачити, не всі комарі зимою зникають. Окремі з них “кусають” (чи “кусали”) своїх читачів весь рік, наповнюючи атмосферою свята кожен день.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Комар. – Львів, 8 січня 1939. – С. 1 – 8:
