Василь Дядинюк, або солдат, митець та педагог

0
193
Василь Дядинюк, або солдат, митець та педагог

Він був ровесником буремного ХХ ст. Учасником визвольних змагань, талановитим митцем, учнем та земляком Олекси Новаківського, викладачем у художній школі… Особистістю різнобічною і складною. Попри коротке життя, встиг зробити чимало для українського мистецтва.

Василь Дядинюк (1 січня 1900(19000101), с. Лучинець, Могилівський повіт, Подільська губернія, Російська імперія, тепер Мурованокуриловецький район, Вінницька область, Україна – 21 січня 1944, Відень, Альпійські та дунайські райхсгау, Третій Райх, тепер Австрійська Республіка) – вкрай цікава постать в історії української культури першої третини минулого століття. Майстер своєї справи, про якого часом незаслужено забувають.

Василь Дядинюк. Автопортрет, 1929
Василь Дядинюк. Автопортрет, 1929

Походив з родини, що мала стосунок до мистецтва. Дід і батько майбутнього художника  будували храми, писали ікони, різьбили й оздоблювали іконостаси. Перші уроки малювання юний Василь брав у свого батька Андрія.

Loading...

Ґімназійне навчання припало на початок Української національної революції 1917 – 1921 рр. Тож старшокласник Дядинюк пішов добровольцем до Армії Української Народної Республіки. Брав участь у визвольних змаганнях, дослужившись до звання поручника і двох бойових нагород. Оскільки  вибороти  незалежність тоді не вдалося, молодий офіцер опинився в таборі для інтернованих вояків УНР у польському Каліші.

Олекса Новаківський (колоризоване фото)
Олекса Новаківський (колоризоване фото)

Звільнившись, Василь Дядинюк, як і чимало інших учасників боротьби за волю України, залишився на польській території. Оселився в окупованому поляками Львові, де заробляв малюванням портретів, натюрмортів, копій творів інших художників. Попри поразку визвольних змагань, повоєнну розруху та окупацію, українське культурно-мистецьке життя Львова й цілої Галичини отримало, так би мовити, друге дихання. Завдяки щедрому меценатові митрополитові Андрею Шептицькому і неординарному митцеві Олексі Новаківському, який прибув до галицької столиці на запрошення владики ще перед Першою світовою війною, постала перша на західноукраїнських теренах українська художня школа. Харизма й педагогічний талант Новаківського, протекція Митрополита і фаховий викладацький склад зробили свою справу: школа не лишень відчинила двері у світ мистецтва творчій молоді з різних куточків України, а й згуртувала довкола себе чисельне коло приятелів і шанувальників.

Василь Дядинюк. Натюрморт, 1925
Василь Дядинюк. Натюрморт, 1925

Василь Дядинюк був студентом Мистецької школи Олекси Новаківського протягом 1924 – 1927 рр. Як вільний слухач, періодично відвідував заняття, що проходили  в майстерні художника на другому поверсі його помешкання по вул. Земялковського (тепер – Новаківського, 2). Влітку їздив разом із іншими вихованцями на пленер до гуцульського села Космач. Твори Дядинюка експонувалися на першій звітній виставці учнів Мистецької школи у львівському Академічному домі восени 1926-го.

Василь Дядинюк (присів третій справа) з Олексою Новаківським та іншими учнями Мистецької школи. Присілок Дощаний, Космач, 1926 (колоризована світлина)
Василь Дядинюк (присів третій справа) з Олексою Новаківським та іншими учнями Мистецької школи. Присілок Дощаний, Космач, 1926 (колоризована світлина)

Приблизно тоді молодого митця запримітив владика Андрей. Виконуючи доручення Його Ексцеленції, Дядинюк вирушив у творче відрядження до василіянського монастиря у Вільні (нинішня литовська столиця перебувала тоді в складі Польщі) перемальовувати старі портрети церковних достойників XVII – XVIII ст. Упродовж двох місяців (кінець 1926 – початок 1927) художник виконав дванадцять копій портретів унійних єпископів.

Митрополит Андрей Шептицький. Фото М. Шалабавки, 1938 рік
Митрополит Андрей Шептицький. Фото М. Шалабавки, 1938 рік

Митрополит залишився задоволений результатом. Відтак  влітку 1927 р. Василь Дядинюк, як стипендіат владики, подався до Італії. Скориставшись нагодою, кілька місяців поспіль копіював роботи визначних майстрів минулого на кшталт Фра Беато Анджеліко, Леонардо да Вінчі, Сандро Ботічеллі, Пітера Пауля Рубенса і Рембрандта, що зберігалися у музеях Риму, Флоренції, Венеції.

Василь Дядинюк. Вид з Монте-Пінчо. Рим, 1927
Василь Дядинюк. Вид з Монте-Пінчо. Рим, 1927

Після повернення на початку 1928 р. зацікавився доробком Петра Холодного-старшого – митця-іммігранта з Наддніпрянщини, котрий мав власну майстерню у Львові. Взявся засвоювати основи монументального живопису, зокрема техніку темперного малярства. Детально простудіювавши східнохристиянський іконопис, став прибічником українсько-візантійського стилю.

Петро Холодний (старший) під час роботи над розписом каплиці св. Йосафата Семінарії УГКЦ у Львові.
Петро Холодний (старший) під час роботи над розписом каплиці св. Йосафата Семінарії УГКЦ у Львові.

Не припиняв їздити закордон. Упродовж 1928 – 1929 рр.  коштом Митрополита стажувався у Франції разом із двома іншими учнями Новаківського – Святославом Гординським та Михайлом Морозом. Відвідував заняття у паризькій Національній вищій школі мистецтв й Академії Жюліана. Твори українського митця Василя Дядинюка виставлялися разом із доробком представників Салону Незалежних (фр. Société des Artistes Indépendants) в одному з найбільших виставкових центрів країни Гран-Пале або Великому палаці (фр. Grand Palais).

У вересні 1929 р., на прохання митрополита Шептицького, Дядинюк почав викладати  живопис, рисунок і композицію у малярській школі, створеній при львівському монастирі отців-студитів. Пізніше, з 1930 по 1933 р. виконував обов’язки її директора. Під опікою Маестро тут сформувалося немало майбутніх митців: схимонах Вісаріон (Василь Баб’як), схимонах Філотей (Коць), Анатоль Яблонський, ієромонах Ювеналій (Йосип Мокрицький), брат Гелазій (Григорій Семенюк), брат Михайло Висоцький, брат Мар’ян (Михайло Пигель).

Яків Макогін
Яків Макогін

Протягом 1931 – 1932 рр. Василь Дядинюк спільно зі скульптором і різьбярем Андрієм Коверком докінчив розпочате ще Петром Холодним  панно із семи ікон «Гробу Господнього» для Успенської церкви у Львові. Опісля взявся за створення серії портретів історичних персоналій княжої та гетьманської  доби «Володарі України». Профінансувати амбітний проект, відповідно до угоди із Митрополитом, зобов’язався американський меценат українського походження Яків Макогін. На превеликий жаль, виконати роботу в повному обсязі у визначений термін митець не встиг, що призвело до розірвання контракту і невдоволення владики. Невдача завдала болісного удару по репутації Дядинюка, котрому довелося докласти чималих зусиль аби реабілітуватися в очах Кир Андрея.

Та попри все, художник продовжував активно й натхненно працювати протягом 1930-х рр. Окрім іконопису чи історичних сюжетів, спробував себе в книжковій графіці: приміром, створив обкладинки до поетичної збірки Євгена Маланюка «Земля й залізо», творів  Наталени Королевої та Юрія Смолича, книги Іллі Борщака і Рене Мартеля «Іван Мазепа», журналів «Дзвони» й «Жіноча доля».

Поруч із тим експонувався на першій виставці, влаштованій Українським товариством прихильників мистецтва (1931), виставці українського мистецтва у Варшаві (1934), ретроспективній виставці українського мистецтва першої третини ХХ ст. у Львові (1935). Здійснив художнє оформлення «Показу виробів українського промислу», відкритого в березні 1936 р. у приміщенні львівського Народного Дому. Відзначений премією Наукового товариства ім. Шевченка (1938).

Василь Дядинюк. Лялька. Париж, 1935
Василь Дядинюк. Лялька. Париж, 1935

Бувши без сумніву талановитим митцем, Василь Дядинюк мав доволі непростий характер. Говорячи про людські якості Маестро, мистецтвознавець Володимир Овсійчук зауважив, що той не вирізнявся «щирою відвертістю і багатством емоційних почуттів».

Василь Дядинюк. Три царі, 1940
Василь Дядинюк. Три царі, 1940

Після приходу в Галичину совєцьких «визволителів» Дядинюк, разом із дружиною-мисткинею Ольгою Козакевич, товаришкою по школі Новаківського, і сином Андрієм, переїхав до Коломиї. У роках німецької окупації належав до Спілки українських образотворчих мистців (СУОМ), брав участь у зорганізованих нею виставках (1941 – 1943). Разом з художником Михайлом Дмитренком планував розписувати храм Благовіщення у Городку на Львівщині. Проект підтримав сам митрополит Андрей Шептицький, проте наближення лінії фронту змусило родину Дядинюків залишити Коломию й податися на Захід наприкінці 1943 р.

Василь Дядинюк. Легінь з Криворівні, 1942
Василь Дядинюк. Легінь з Криворівні, 1942

В окупованому гітлерівцями Відні митець  програв бій із тяжкою хворобою наприкінці січня 1944-го. Одинадцять робіт Дядинюка, що зберігалися в Національному музеї у Львові, знищені комуністами 1952 р. На батьківщині ім’я художника на довгі десятиліття було піддане забуттю.

«Якось дуже символічно Василь Дядинюк (1900-1944) прожив рівно стільки, скільки перебував на митрополичому престолі Андрей Шептицький. – писала дослідниця Ірина Гах – Вони познайомились у школі Олекси Новаківського; багато років (усе творче життя художника) митрополит був для Василя Дядинюка (зрештою, як і для більшості тогочасних молодих митців) великим меценатом, що багато років давав моральну та матеріальну можливість навчатись, вдосконалюватись, розвивати талант; а ще – незважаючи на людські якості молодих людей, їхні часом невірні дії чи помилки, належно оцінювати працю й талант. І завжди – за будь-яких обставин – пробачати, підтримувати, допомагати».

Хоча сам Василь Дядинюк не зажив такої слави, як, наприклад, інші учні Олекси Новаківського (Михайло Мороз, Едвард Козак, Святослав Гординський, Григорій Смольський, Іванна Нижник-Винників, Мирон Левицький, Іван Кейван), все ж його доробок вартий того аби про нього знав якомога ширший загал.

Олександр ШЕЙКО
Молодший науковий працівник
Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського

Джерела:

  1. Волошин Л. Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові: Біографічний словник учнів. – Львів, 1998;
  2. Гах І. Усе життя поряд із Митрополитом//Збруч [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/61290;
  3. Дядинюк Василь//Бібліотека українського мистецтва [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/dyadinyuk-vasil/;
  4. Овсійчук В. Олекса Новаківський. – Львів, 1998;
  5. Пеленська О. М., Мельник Л. Дядинюк Василь//Енциклопедія сучасної України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=19726
Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.