В гостях в Олекси Новаківського

589
В гостях в Олекси Новаківського

У грудні 1913 р. трапилася подія, яка мала виняткове значення для мистецького життя Львова першої половини ХХ ст. та й цілого українського мистецтва. Тоді, скориставшись запрошенням духовного провідника українських греко-католиків митрополита Андрея графа Шептицького, до столиці Королівства Галичини і Лодомерії – коронного краю Габсбурзької монархії – прибув талановитий художник Олекса Новаківський (1872 – 1935).

Уродженець Слободо-Ободівки на Поділлі, абсольвент Краківської академії мистецтв, він тривалий час мешкав у селі Могила поблизу Кракова. Пропозиція владики відкрила перед Маестро можливість нарешті, по багатьох роках жити й працювати на українській землі, серед українців і для українців.

Упродовж наступних двох десятиліть Олекса Новаківський став чи не найвідомішим серед українських митців краю. Посприяла визнанню заслуг художника поява Мистецької школи Новаківського – першої на галицьких теренах української художньої школи – з благословення митрополита Шептицького навесні 1923 р. Внесок школи у пожвавлення культурно-мистецького життя міжвоєнної Західної України гідно оцінили сучасники. В числі приятелів та поціновувачів таланту Маестро та його вихованців виявилось чимало представників тогочасної галицької еліти. Помешкання «пана артиста» на вул. Земялковського (нині Новаківського), 22, магнітом притягувало велелюдні товариства, що збиралися на святкування іменин Новаківського (30 березня) або мецената школи владики Андрея (13 грудня).

У майстерні Мистецької школи Олекси Новаківського. Сидять зліва направо: С. Гебус, М. Карп'юк, О. Новаківський із синами, О. Плешкан, Г. Смольський. Стоять (зліва направо): С. Луцик, А. Малюца, В. Булик, П. Годис, С. Гординський, М. Мороз, В. Гриценко, Л. Пацуркевич, Л. Папара. Фото 1927 р.
У майстерні Мистецької школи Олекси Новаківського. Сидять зліва направо: С. Гебус, М. Карп’юк, О. Новаківський із синами, О. Плешкан, Г. Смольський. Стоять (зліва направо): С. Луцик, А. Малюца, В. Булик, П. Годис, С. Гординський, М. Мороз, В. Гриценко, Л. Пацуркевич, Л. Папара. Фото 1927 р.

Розташований поблизу катедри св. Юра будинок із червоної цегли, який побудувала за проєктом Юліяна Захаревича фірма Івана Левинського, Його Ексцеленція викупив у польського живописця Яна Стики 1907 р. Невдовзі митрополит подарував приміщення Єпархіальному церковному музеєві (згодом перейменованому в Національний музей), котрий аж до приходу радянської влади використовував його як прибутковий (чиншовий) дім. Саме у цих стінах протягом 1913 – 1935 рр. мешкав і працював художник Олекса Новаківський, саме у майстерні на другому поверсі відбувалися заняття знаної на цілу Західну Україну Мистецької школи. Саме сюди приходили поважні громадяни Львова – оглянути твори, привітати чи просто поспілкуватися із Маестро. «Приходили приятелі та звеличники, пані влаштовували прийняття, приїжджали здалека старші громадяни і давні учні» – описував атмосферу в господі Новаківського вихованець школи Антін Малюца. Упродовж двадцяти років митець контактував з відомими художниками, громадсько-політичними діячами, науковцями, підприємцями, журналістами, правниками, духовними особами, медиками, мистецтвознавцями, літераторами, музикантами. Погляньмо бодай на декілька із цих облич.

Андріївський вечір у помешканні Олекси Новаківського, 1929 р.
Андріївський вечір у помешканні Олекси Новаківського, 1929 р.

Особливе місце у професійному та особистому житті Олекси Новаківського належало Кир Андреєві Шептицькому (1865 – 1944), довголітньому предстоятелеві Греко-Католицької Церкви і щедрому меценату української культури. «Справжнє видовисько подробиць співжиття між тими двома мусіло бути гідне богів, – писав близький приятель Новаківського адвокат Іван Голубовський – тому, що був там визначний мистець з одного і справжній володар душ з другого боку». Попри відмінність походження, суспільного становища і вдачі, обох єднало бажання прислужитися українській нації та її культурі. «Обидва належали до грона тих освічених людей Галичини, котрі ще на початку нашого століття усвідомлювали величезну потребу заснування у Львові національної художньої школи, яка мала б стати кузнею молодих мистецьких кадрів та осередком спадкоємності художніх традицій від покоління до покоління» – зазначала дослідниця Любов Волошин. Головним наслідком партнерства митця і митрополита стала поява довгоочікуваної та конечно потрібної в тогочасних умовах мистецької школи, взорованої на традиціях української культури. Протягом перших років існування школи владика був покровителем навчального закладу (приміром, платив за найбідніших учнів), водночас читав студентам курс історії світового мистецтва. Лекції відбувалися двічі на місяць у митрополичих палатах на Святоюрській горі. «Митрополит викладав цікаво і живо, з любов’ю та розумінням мистецтва. Так що за кожним разом здавалося, що ось саме тут корінь мистецтва та ключ до розуміння сучасного і майбутнього» – ділився спогадами Антін Малюца.

Протягом понад двох десятиліть митрополит Андрей Шептицький у різний спосіб підтримував талановитого художника – грошима, доброю пастирською порадою та увагою співрозмовника. Як правдивий християнин, Його Ексцеленція не раз був для Новаківського добрим самарянином – приміром, сплачував ренту за помешкання митця, коли той зіткнувся із фінансовими труднощами. Після дочасної смерті дружини Маестро Анни-Марії навесні 1925-го владика допоміг відшукати виховательок для двох малих діточок подружжя Ярослава й Ждана-Олекси. Коли ж наприкінці серпня 1935 р. не стало самого митця митрополит заопікувався осиротілими хлопцями. Зокрема, молодший син Олекси та Анни-Марії Новаківських Ждан до настання повноліття жив і виховувався при резиденції глави Церкви на Святоюрській горі.

Після лекції вихованцям Мистецької школи О. Новаківського. На передньому плані – митрополит Андрей Шептицький. Перший ряд праворуч від нього (зліва направо): Василь Дядинюк, Володимир Іванюх, ігумен о. Климентій Шептицький. Другий ряд (зліва направо): Ольга Козакевич, Марія Карп'юк, Григорій Смольський, Ольга Плешкан, Петро Гарах, Стефанія Гебус, Михайло Мороз, Святослав Гординський. Третій ряд (зліва направо): невідома, Дмитро Дунаєвський, Володимир Гриценко, Богдан Бобинський. Фото 1927 р.
Після лекції вихованцям Мистецької школи О. Новаківського. На передньому плані – митрополит Андрей Шептицький. Перший ряд праворуч від нього (зліва направо): Василь Дядинюк, Володимир Іванюх, ігумен о. Климентій Шептицький. Другий ряд (зліва направо): Ольга Козакевич, Марія Карп’юк, Григорій Смольський, Ольга Плешкан, Петро Гарах, Стефанія Гебус, Михайло Мороз, Святослав Гординський. Третій ряд (зліва направо): невідома, Дмитро Дунаєвський, Володимир Гриценко, Богдан Бобинський. Фото 1927 р.

«Святоюрського мага» Олексу Новаківського вважали одним з кращих портретистів владики-мецената. Серія творів, присвячених українському Мойсеєві, налічувала 18 малярських робіт та близько 200 рисункових начерків. Значну частину творів по-варварському знищили радянські чиновники від культури у 1952 р., місцезнаходження багатьох інших невідоме. В числі найвідоміших картин «митрополичої серії» назвімо «Князя Церкви» (1915), «Мойсея» (1915 – 1919), «Тяжкий сон (Переживання світової війни)» (1920), «У митрополичому кріслі» (1924), «Владику (Проведіння)» (1929 – 1930), «Митрополита у чернечій ризі (Владику ІІ)» (1930 – 1931) тощо.

Олекса Новаківський. Портрет митрополита Андрея Шептицького, 1913
Олекса Новаківський. Портрет митрополита Андрея Шептицького, 1913

Хоча Мистецька школа Олекси Новаківського нізащо не змогла б функціонувати без усебічної підтримки митрополита Андрея, можливість повноцінно виховувати нову генерацію творчих особистостей забезпечувала ціла плеяда фахових педагогів. Другою після Маестро особою в ієрархії  школи і, відповідно, частим гостем робітні на Земялковського виявився інший випускник Краківської академії мистецтв Осип Курилас (1870 – 1951).  Досвідчений художник, в минулому очільник мистецького відділу Пресової кватири Легіону УСС, він був правою рукою Новаківського, викладав студентам рисунок і малярство. Коли на світанку своєї діяльності школа короткий час (1923 – 1925) працювала як мистецький відділ Таємного українського університету у Львові, котрий створили українські інтелектуали внаслідок гонінь польської окупаційної влади, Олекса Новаківський обіймав посаду декана згаданого факультету, а Осип Курилас – його заступника.

Протягом свого двадцятилітнього побуту у Львові Новаківський мав нагоду контактувати з іншими українськими митцями. З деким із них випало навіть  мешкати під одним дахом. Навдивовижу талановитий художник-монументаліст Модест Сосенко (1875 – 1920), стипендіат митрополита Андрея Шептицького, член кураторії Національного музею, жив в одній з кімнат у партері колишньої вілли Стики в 1908 – 1918 рр. Факт проживання двох визначних постатей українського мистецтва початку минулого століття, обом з яких у різний спосіб допомагав владика Андрей, за однією адресою додає особливого шарму не лишень колишній віллі Яна Стики, але й цілому львівському Монмартру.

Прибувши до Львова, Олекса Новаківський заприятелював із багатьма знаковими представниками української громади краю, серед яких була також і родина Барвінських. У доробку Маестро залишилося три варіанти портрету Олександра Барвінського (1847 – 1926) – освітянина, історика, громадсько-політичного й державного діяча, міністра освіти і віровизнання у Державному секретаріаті ЗУНР. Два із них художник намалював уже після кончини одного з патріархів галицької української політики. У постаті Барвінського, писав Володимир Овсійчук, «був знайдений величавий пафос, замкнений вираз та епічний, мов в іконі, вигляд. Це був по-справжньому історичний портрет, бо вбирав у себе сутність цілої епохи». «Як ні в жодному іншому творі, Новаківський у портреті Олександра Барвінського рішуче і безкомпромісно виразив свою для тих років художню концепцію і політично-громадянську позицію. – продовжує мистецтвознавець – Остання була чи не найважливішою для нього. Однак, завданням Новаківського в цьому портреті було розкрити суспільне життя людини таким, яким воно насправді було і як воно проходило».

Частим гостем у Новаківського був син Олександра Василь Барвінський (1888 – 1963) – піаніст, композитор, диригент, музичний критик, педагог, людина, якій належить особливе місце в історії української музичної культури першої половини ХХ ст. Оскільки Маестро вирізнявся любов’ю до музики, Барвінський-син мав нагоду задемонструвати власний талант перед учнями й численними шанувальниками Новаківського та його Мистецької школи під час святкувань іменин художника або благодійницьких «чайних вечорів», де відбувалися збори пожертв на потреби першої в Галичині української мистецької школи. В числі зірок галицької музичної сцени, котрі також переступали поріг кам’яниці на Земялковського – всесвітньо відома піаністка Любка Колесса (1902 – 1997), двоюрідна сестра композитора й диригента Миколи Колесси (1903 – 2006), який також був знайомим Маестро, піаніст Борис Кудрик (1897 – 1952), скрипаль Осип Москвичів (1888 – 1974) тощо. Портрети окремих виконавців знаходимо серед мистецької спадщини Новаківського.

Нерідко відвідував імпрези, пов’язані з Мистецькою школою Олекси Новаківського, популярний у середовищі галицької богеми молодий поет Богдан Ігор Антонич (1909 – 1937). Оскільки чимало вихованців Маестро була його однолітками, Антонич заприятелював з окремими із них – наприклад відомим згодом художником Володимиром Ласовським (1907 – 1975). На початку 1930-х рр. частина учнів Новаківського згуртувалася у молодіжну творчу «РУБ», яка взялася видавати власний часопис «Карби». Вийшов лишень один випуск, присвячений десятилітньому ювілею Мистецької школи (1933). До складу редколегії названого друкованого органу разом з групою учнів Новаківського увійшов також один з найбільш талановитих українських поетів ХХ ст.

Богдан-Ігор Антонич, 1928
Богдан-Ігор Антонич, 1928

У переліку людей, з якими спілкувався Олекса Новаківський, назвімо також шанованого серед українців-галичан доктора Мар’яна Панчишина (1882 – 1943) – довголітнього голову Українського лікарського товариства, провідного ординатора відділу внутрішніх хворіб Українського шпиталю «Народна лічниця» ім. митрополита Андрея Шептицького. Графічний шкіц до портрету «народного лікаря», разом із ще півсотнею творів художника, подарував Національному музеєві відомий науковець зі Словаччини професор Микола Мушинка у квітні 2016 р. Навідувався до помешкання Новаківського інший знаний медик Вацлав Дам’ян Морачевський (1867 – 1950) – професор Львівської академії ветеринарної медицини. Син Вацлава та першої в Австро-Угорщині жінки-лікарки Софії Морачевської-Окуневської (1865 – 1926) Юрій Морачевський (1896 – 1935), правник за фахом і поет за покликом душі, одружився з ученицею Мистецької школи Олекси Новаківського Марією Кромпець (1897 – 1960).

Олекса Новаківський. Начерк до портрета Мар'яна Панчишина, 1920-ті рр.
Олекса Новаківський. Начерк до портрета Мар’яна Панчишина, 1920-ті рр.

Серед великої кількості приятелів та шанувальників таланту Новаківського були також архітектор, мистецтвознавець і педагог Володимир Січинський (1894 – 1962) – один із рецензентів монографії Володимира Залозецького (1896 – 1959) «Олекса Новаківський» (1934), мистецький критик і публіцист Ліна Федорович-Малицька (1893 – 1945), журналіст Василь Софронів-Левицький (1899 – 1975), мистецтвознавець Вадим Щербаківський (1876 – 1957) та інші.  Втім, особливу роль в житті митця відіграло подружжя Левицьких. Дмитро Левицький (1877 – 1942) – правник, громадсько-політичний та державний діяч, посол до сейму Польської республіки, в часі Української революції амбасадор УНР у Данії. У міжвоєнні роки був очільником Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО) – провідної української політичної партії Галичини. Дружина політика Іванна (Ася) Левицька (дівоче прізвище Шехович, 1886 – після 1976) належала до великих поціновувачів творчості Олекси Новаківського і вихованців його школи. Сутерени (підвальне приміщення) «Качого долу» – вілли подружжя Левицьких на вул. Набєляка (тепер Котляревського), 39, у львівській місцевості Новий Світ – господиня віддала під гуртожиток для учнів Маестро. Також з ініціативи тієї ж пані Левицької Новаківському подарували хату у гірському селі Дора.

Зберігся портрет Дмитра Левицького пензля Олекси Новаківського. Мистецтвознавець Володимир Овсійчук характеризував картину наступним чином: «Портрет Дмитра Левицького намальований наче одним подихом, справляючи за задумом, колористично-композиційним вирішенням цільне враження. Поколінна постать чоловіка на тлі неспокійного моря, що розбиває хвилі об скелі високого кам’янистого берега, – романтичний пафос визначає основний піднесений тон твору. Новаківський вносить у портрет романтичні елементи, які гармонують або ж драматизовано виражають характер зображеного, ускладнюючи чи пророкуючи людську долю. А доля цієї людини була справді трагічною. Доктор Левицький був заарештований за радянського урядування і безслідно загинув десь у Казахстані» [місцем смерті Дмитра Левицького називають Бухару в тодішній Узбецькій РСР – О. Ш.].

Олекса Новаківський. Портрет Дмитра Левицького, 1933
Олекса Новаківський. Портрет Дмитра Левицького, 1933

Олекса Новаківський – неординарна людина, якій випало жити в особливий час. Попри несприятливі політичні і соціально-економічні обставини, відсутність власної держави та іноземну окупацію, українське культурно-мистецьке життя міжвоєнної Галичини вирувало і «пан артист» був активним його учасником. Довкола харизматичної постаті художника гуртувалися представники культурної еліти краю, його помешкання й робітня стали правдивою Меккою для поціновувачів новочасного українського мистецтва – львів’ян і гостей міста.

Учні та приятелі Мистецької школи О. Новаківського на іменинах художника. Спереду сидять сини Маестро Ждан і Ярослав. Сидять зліва направо: Антін Рак, невідома, Дмитро Левицький, Ядвіга Голубовська, Олекса Новаківський, Іванна (Ася) Левицька, Вацлав Морачевський, Марія Кромпець-Морачевська, Юрій Морачевський. Стоять зліва направо: Анатоль Курдидик, Володимир Ковальчук, Стефанія Рудакевич, Дмитро Николишин, Ковальчуківна, Степан Луцик, Макухівна, Іван Голубовський, Турчаківна, Михайло Мороз, Юліян Дорош, Пелехівна, Роман Чорній. 1933 р.
Учні та приятелі Мистецької школи О. Новаківського на іменинах художника. Спереду сидять сини Маестро Ждан і Ярослав. Сидять зліва направо: Антін Рак, невідома, Дмитро Левицький, Ядвіга Голубовська, Олекса Новаківський, Іванна (Ася) Левицька, Вацлав Морачевський, Марія Кромпець-Морачевська, Юрій Морачевський. Стоять зліва направо: Анатоль Курдидик, Володимир Ковальчук, Стефанія Рудакевич, Дмитро Николишин, Ковальчуківна, Степан Луцик, Макухівна, Іван Голубовський, Турчаківна, Михайло Мороз, Юліян Дорош, Пелехівна, Роман Чорній. 1933 р.

Тож, щоразу, коли переступаємо поріг Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського, пам’ятаймо, зокрема, про знакових постатей, які приходили сюди раніше.

Олександр ШЕЙКО
молодший науковий працівник
Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського

Джерела:

  1. Аркуша О. Барвінський Олександр Григорович//Енциклопедія історії України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Barvinskyj_O_H ;
  2. Барвінський Василь Олександрович//Інтернет-сайт Національної спілки композиторів України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://composersukraine.org/index.php?id=2395;
  3. Волошин Л. Княжий дарунок великого мецената: митрополит Андрей Шептицький у житті і творчості Олекси Новаківського. – Львів, 2001;
  4. Волошин Л. Образ жінки у творчості Олекси Новаківського – Львів-Харків, 2018;
  5. Волошин Л., Ольга Плешкан. – Львів, 2010;
  6. Голубовський І. Розмахом могутніх крил: повість-есе. – Львів, 2002;
  7. Гуцал П. Левицький Дмитро Павлович//Енциклопедія історії України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Levitsky_D_P ;
  8. Львівський Монмартр//Живи подорожуючи [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.castle-way.com.ua/2014/05/blog-post_29.html;
  9. Овсійчук В. Олекса Новаківський. – Львів, 1998;
  10. Семчишин-Гузнер О. Модест Сосенко (1875 – 1920): монографія. – Львів, 2020;
  11. Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського: путівник/авт. тексту Л. Волошин. – Львів, б. д.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.