Диригент, офіцер, педагог, композитор, воротар. По війні в чужих світах (відео)

Сьогодні продовжуємо розповідь про Степана Гумініловича, розпочату минулого тижня. До 1947 талановитий музикант та спортсмен Степан Гумінілович очолював у італійському таборі військовополонених створений ним хор та брав участь у спортивному вишколі співвітчизників-таборовиків, а згодом за допомогою єпископа І. Бучка був достроково звільнений з полону та переїхав до австрійського Зальцбургу.

Лише в цьому місті було п’ять таборів для біженців, в яких перебувало близько п’яти тисяч українців, найбільший з них був у передмісті Лєксенфельд. Українська громада живучи в дощаних бараках і маючи в розпорядженні кілька опалюваних кімнат в єдиному мурованому будинку на території монастиря оо. Ієзуїтів, працюючи на чорних роботах в місцевого населення, налагодила діяльність лікарні, лялькового, драматичного і оперного театрів, трьох хорів, симфонічного оркестру, естрадного ревю-ансамблю, здійснювала вишкіл пластового осередку, добилася дозволу на відкриття низки навчальних закладів, проводила Літургії греко-католицького і православного обрядів.

В зальцбургському таборі С. Гумінілович влаштувався на роботу вчителем фізкультури (інструктором шведської руханки) у місцевій реальній гімназії і невдовзі одружився. (Цікаво, що у 1944 році до Австрії виїхала сім’я майбутнього владики Любомира Гузара, і в 1944-1949 роки він навчався саме у цьому закладі). У вільний від роботи час грав у футбол за клуб спортивного товариства «Україна», а після від’їзду керівника колективу – Миколи Штиня, також диригував хором «Трембіта» цього товариства.

Там, у таборі, по-справжньому захопився створенням музики легкого жанру, створив музику до кількох успішних естрадних ревю.

Подальший шлях подружжя Гумініловичів пролягав до Канади через тривалі періоди перебування у Чилі та Аргентині. «Життя в Чілє не було легке, не знаючи еспанської мови треба було промишляти різно, щоб вдержати родину. Різьбив гуцульські касетки (різьблені дерев’яні шкатулки – Р. Г.), працював фізично, опісля грав на скрипці у радіо і в нічному кабаре циганську музику… Коли українці в Аргентині довідались, що Степан з родиною перебуває в сусідці, дуже просили, щоб переїхав до Буенос-Айрес та провадив хором і займався музичною працею», – згадували друзі. Частково – потягом, а далі – кіньми, вони подолали Анди й опинилися в Буенос-Айресі, де українська громада була досить організованою. Тут Степан і Лідія брали активну участь в культурному житті української діаспори, стали членами «Просвіти», співали у хорі «Трембіта» при цьому товаристві. В Буенос-Айресі Степан Гумінілович випускає дві платівки своїх творів легкого жанру спільно з оркестром старого доброго друга Л. Яблонського, якому вдалося організувати колектив вокалістів і оркестрантів, якого й у Львові не було.

А 1957 року на заклики дивізійників-емігрантів сім’я Гумініловичів переїздить до Канади (Ошаву). Сорокарічний маестро успішно опановує ще одну (вже котру !) іноземну мову, цього разу – англійську. Для утримання родини працює на державних підприємствах, а у вільний час пише музику, проводить репетиції хорів.

Диригував співацькими колективами церков св. Юрія в Ошаві та св. Покрови в Торонто, хорами «Боян», «Бурлака-1» (з числа колишніх дивізійників), з якими записано платівки «Дивізіє, гей, рідна мати» та Архиєрейську службу Божу. Будучи визнаним хормейстером, сам співав у хорі «Прометей», керованому Левом Туркевичем, а після несподіваної смерті Лева перебрав на себе управління ним та жіночим хором «Чайка».

Анонс концерту в Канаді

Cолісти і квартети, з якими співпрацював С. Гумінілович

Спільно з Л. Яблонським, що теж переїхав він у Торонто, організовував чудові музичні дійства, налагодив контакти з Богданом Весоловським, котрий проживав у Монреалі. До його творчих проектів долучилися гарні співаки-солісти, які любили і вміли виконувати пісні легкого жанру. Серед них – Василь Тисяк, Антін Дербіш, Стефанія Федчук, Марія Дольницька, сюди ж приїздив для запису пісень Б. Весоловського відомий оперний співак Андрій Добрянський, а з Монреаля – Марія Вербицька й Анна Чорнодольська. До них приєднались чоловічі квартети «Верховина» і «Розвага» з Клівленда, місцеве жіноче тріо «Троянда» за участю доньки А. Дербіша – Люби. Спільними зусиллями композитора та керівника оркестру за спонсорства власників книгарні «Арка-Квін» вони розпочали випуск серії платівок. Загалом їх було випущено понад сто.

Степан Гумінілович в старшому віці

Платівки «Арка-Квін»

З роками музикант поступово відійшов від диригентської і концертної діяльності, зате це найбільш результативний період його композиторської творчості. Композиторську спадщину Степана Гумініловича  складає велика кількість хорових та інструментальних творів, аранжувань композицій світської та релігійної тематики,  ліричних та розважальних пісень, музика до вистав, які успішно збирали повні зали в Нью-Йорку, Чікаґо, Філадельфії, Клівленді й Торонто.

https://youtu.be/vX6KCPVxA-c

Навесні 1984 року Степан Гумінілович не зміг керувати хором, а 27 січня 1985 року відійшов у засвіти. З часом його ім’я на батьківщині і в Канаді стали забувати, і лише диски, записані у розквіті таланту, берегли для нащадків його чудову музику.

Від 37.00 Орест Цимбала виконує «Сон»

Важливими кроками до повернення його імені і доробку Україні є акції до його 100-річчя в рамках ІІ Міжнародного фестивалю української ретро-музики ім. Богдана Веселовського. Першою стала концертна програма з його естрадних солоспівів «Мрійлива ніч», проведена 6 червня у Львівській обласній філармонії. Цю подію вшанували своєю присутністю віце-президент світового конгресу українців Петро Штик та син композитора – Юрій Гумінілович, який ніколи раніше не був в Україні і був безмежно зворушений і вдячний за пам’ять про його батька.

Наступною масштабною мистецькою подією буде конкурс молодих виконавців з гала-концертом переможців, який відбудеться в Полтаві 26-27 серпня. Так, повернення з забуття імен тих, хто все своє життя присвятив служінню Україні, не лише збагатить наші знання про національну мистецьку традицію, але й перекине іще один міст єднання двох берегів Дніпра.

Роксоляна ГАВАЛЮК
музикознавець, викладач КЗ ЛОР ЛМК ім. С. Людкевича

1. Андрусяк Михайло Ув’язнена скрипка : Док. нарис / [Ред. І.Горошко]. – Коломия : Б-ка «Агро», 1992. –  63 с.
2. Дивізія «Галичина» – в запитаннях і відповідях ветеранів. – [Електронний ресурс] : http://maidan.org.ua/arch/pressk/1233566160.html
3. Житкевич Анатолій Серце, наповнене піснями. – [Електронний ресурс] : https://parafia.org.ua/person/huminilovych-stepan/
4. Колісник Р. «Машерують добровольці…» : Спомини. – Тернопіль : Арій, 2003. – 120 с.
5. Краєві Легкоатлетичні змагання у Львові // Голос Підкарпаття. – 1942. – №3. – 13.09. – С. 7.
6. Курищук Василь Щоб не втопитись у чужих океанах // Галичина. – 2010. – 29 травня.
7. Лукіянович Ф. Український табір в Лєксенфельді у Зальцбурзі / Філарет Лукіянович // Almanac of the Ukrainian National Association for the year – Jersey City-New York=Джерзі Ситі-Ню-Йорк : Svoboda press, 1986. – С. 65-111.
8. Луців В. Ювілейний концерт хорів «Бурлака» та «Гомін» у Лондоні / В. Луців // Українська // Думка. – 1997. – 18 грудня.
9. Мохорук Д. І. Муза в погонах. До 90-ліття від дня народження нашого краянина з Топорівців композитора Степана Гумініловича // Край. – 2007. – №1 (871). – 01.01.
10. Мохорук Д. Село моє Топорівці : Історико-краєзнавчий та етнографічний збірник : Септималогія. Том 7, ч. 3. – [Електронний ресурс] : http://evrika.if.ua/141/
11. Спортові вісті // Львівські вісті. – 1942. – № 214. – 22.09. – С. 4
12. Спортові вісті // Львівські вісті. – 1942. – № 220. – 29.09. – С. 4
13. Спортові вісті // Львівські вісті. – 1942. – № 235. – 16.10. – С. 4
14. Стеткевич Л. Як з Бережан до Кадри [Текст] : Спогади з дивізії / Л. Стеткевич. – Т. : Джура, 1998. –172 с.