Юліана Дороша справедливо називають одним із найяскравіших українських фотомитців міжвоєнного Львова. Світливством захопився ще у гімназії і з того часу вже не випускав фотокамеру із рук – юнацьке захоплення врешті стало справою життя. Сьогодні його ім’я вже більш відоме львів’янам – він знаний як режисер й оператор першого повнометражного українського фільму в Галичині та невтомний ентузіаст розвитку національного кінематографу на західноукраїнських землях.
![Юліан Дорош, друга половина 1920-х рр. (зі сайту http://esu.com.ua)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/1-5.jpg?resize=696%2C1308)
Народився у сім’ї митника Омеляна Дороша та Іванни Крушельницької, сестри письменника і журналіста Антона Крушельницького. Батько у період Австро-Угорщини працював при Корпусі скарбової сторожі, згодом його перевели на Тернопільщину, тому дитинство Ю. Дороша пройшло у с. Копичинцях. На початку 1920-х рр. родина Дорошів переїхала до с. Раковець-на-Дністрі під Городенкою (Івано-Франківщина). Жили дуже скромно, оскільки у той час батько безуспішно намагався влаштуватися на державну службу і йому було відмовлено у виплаті пенсії. Початкову освіту юний Юліан здобував у Станіславівській класичній гімназії, яку закінчив 1927 р.
![Юліан Дорош, 1927 р. (Галицька брама. – 2009. – № 6)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/2-4.jpg?resize=696%2C984)
Під час студій у гімназії зацікавився технікою, почав робити перші світлини. Став членом «Пласту», належав до 11-го куреня ім. І. Мазепи. Згодом був членом 15-го куреня УСП «Орден Залізної Остроги», великим канцлером куреня. Із 1926 р. фотографував різні урочистості, життя пластових таборів, фестини, тому Ю. Дороша запросили очолювати прес-квартиру «Пласту».
![Юліан Дорош – шеф прес-квартири «Пласту», 1920-ті рр. (Галицька брама. – 2009. – № 6)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/3-6.jpg?resize=696%2C720)
Упродовж 1927–1932 рр. навчався на правничому факультеті Львівського університету і мешкав у родині Крушельницьких, яка тоді перебралася до Львова. Чималий вплив на світогляд та творчість юнака мав його рідний дядько Антін Крушельницький, який у той час видавав часопис «Нові Шляхи». Ю. Дорош співпрацював із журналом, спілкувався з українськими журналістами, художниками-авангардистами, які гуртувалися довкола нього.
![Юліан Дорош. Студія міста, Львів, поч. 1930-х рр. (Світло й Тінь. – 1933. – Ч. 5/6)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/4-4.jpg?resize=696%2C525)
Паралельно зі студіями в університеті Ю. Дорош поринув в активне громадсько-мистецьке життя Львова. 1928 р. очолив пластову фотографічну секцію у Львові, був підреферентом світлини при Економічному рефераті Верховної пластової команди (1928–1930 рр.). Упродовж 1928–1929 рр. фотографії Ю. Дороша з пластового життя і його статті з проблем світливства друкувалися на сторінках львівського журналу «Молоде життя», вів рубрики фотолюбителя у пластовому часописі «Вогні».
![Юліан Дорош. Постій (пластуни на привалі), кін. 1920-х рр. (Dawna fotografia lwowska. 1839—1939. — Lwow, 2004)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/5-3.jpg?resize=696%2C544)
Перебуваючи у центрі пластового життя, Ю. Дорош також захопився мандрівництвом і туризмом, беручи в експедиції фотоапарат. Результатом цих мандрівок став його перший аматорський короткометражний фільм «Свято молоді» (1929 р.), знятий у пластовому таборі на Соколі, поблизу Підлютого, однак при першому перегляді стрічку було сконфісковано польською владою.
![Юліан Дорош. У дорогу, поч. 1930-х рр. (Світло й Тінь. – 1935. – Ч. 6)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/6-4.jpg?resize=696%2C519)
Коли 1930 р. у Львові був започаткований журнал «Кіно», Ю. Дорош став одним із редакторів видання, публікуючи на його шпальтах статті із проблем фотоаматорства. Відчуваючи гострий брак фахової літератури цієї тематики, 1931 р. у Львові видав перший на теренах Галичини «Підручник фотоаматора», який супроводив невеликим словничком фототермінології.
Ю. Дорош був серед ініціаторів створення у Львові Українського фотографічного товариства (УФОТО), установчі збори якого відбулися 9 листопада 1930 р. в залі готелю «Народна гостинниця». Вже за місяць спілка організовувала першу виставку української аматорської фотографії на теренах Галичини, на якій Ю. Дорош представив низку своїх найкращих робіт.
![Юліан Дорош. Натюрморт, поч. 1930-х рр. (Галицька брама. – 2009. – № 6)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/9-2.jpg?resize=696%2C500)
Водночас активно продовжував займатися журналістською творчістю, співпрацював із багатьма львівськими часописами – «Дні», «Життя і Знання», «Українські Вісти», «Назустріч», був співредактором «Неділі» (у 1929–1931 рр. вів рубрику «Із фотоапартом в руках» («Фотоґрафія»), замітки з якої лягли згодом в основу підручника.
![Колонка у тижневику «Неділя» за 1930 р., яку вів Юліан Дорош](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/10-1.jpg?resize=696%2C1704)
Під час другої виставки УФОТО він репрезентував свій короткометражний етнографічний фільм «Раковець», відзнятий на відпочинку в Раковці-на-Дністрі влітку 1931 р.
![Юліан Дорош. Весільний убір молодої, с. Раковець-на-Дністрі, поч. 1930-х рр. (Світло й Тінь. – 1935. – Ч. 10)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/11-1.jpg?resize=696%2C1084)
Після арешту А. Крушельницького і конфіскації «Нових Шляхів» у 1932 р. молодий Ю. Дорош перейняв редакторство журналу «Критика». У цьому ж році випустив у світ друге фахове видання – «Побільшення».
![Обкладинка книги Юліана Дороша «Побільшення» (Львів, 1932) (Крушельницька Л. Рубали ліс… (Спогади галичанки). – Львів, 2008)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/12-2.jpg?resize=696%2C930)
У лютому 1933 р. Ю. Дорош від етнографічного відділу Львівського університету їздив на Гуцульщину, де в околиці Космача, Косова, Жаб’є знімав гуцульські танки. Пізніше кадри з цієї експедиції увійшли до другого етнографічного фільму Ю. Дороша «Гуцульщина», який у фрагментах був знятий кольоровою плівкою. Упродовж наступних років знімав багато репортажів із різних важливих подій українського національно-культурного життя. Також 1933 р. Ю. Дорош разом з іншими членами УФОТО взяв участь у «Виставці Світового Поступу» в Чикаго (США), на якій представив роботу «Віяльниця», що в майбутньому стала найвідомішою з його робіт.
![Юліан Дорош. Віяльниця, поч. 1930-х рр. (зі сайту http://esu.com.ua)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/13-2.jpg?resize=696%2C905)
У травні 1933 р. УФОТО розпочало видавати фаховий часопис для фотолюбителів «Світло й Тінь» – Ю. Дорош став одним із редакторів новозаснованого видання, вміщуючи на його шпальтах чимало статей із проблем фото- і кіномистецтва (під крипт. Ю. Д.).
![Перша шпальта числа 7–8 журналу «Світло й Тінь» за 1933 р. зі статтею Юліана Дороша](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/14-2.jpg?resize=696%2C955)
Із переїздом родини Крушельницьких до Харкова 1934 р. (згодом заарештовані, вислані на Соловки і розстріляні) у молодого фотомитця виникли проблеми з житлом і працевлаштуванням. Приятелі запропонували йому роботу фотографа і перекладача в варшавському науковому Товаристві прихильників Гуцульщини, яке щороку проводило збір етнографічного матеріалу в Карпатах. Зібрані під час експедицій матеріали склали основу виставки «Наша Батьківщина у світлині» (1935 р.), підготовленої УФОТО та туристично-краєзнавчим товариством «Плай». Ю. Дорош здобув першу грамоту виставки та нагороду фірми «Перуца».
Окрім фотовиставок, важливе місце у житті Ю. Дороша посів кінематограф. 1936 р. йому вдалося привернути увагу української кооперації до проблем кіновиробництва, відтак за фінансової підтримки Ревізійного союзу українських кооператив створив підприємство «Фотофільм» і розпочав роботу над рекламним двогодинним художнім фільмом про кооперативний рух «До добра і краси» (за сценарієм Романа Купчинського та Василя Софроніва-Левицького). Зйомки проходили упродовж майже двох років у с. Раковець і Семенівка на Городенківщині, стрічка вийшла на екрани у листопаді 1938 р., була високо оцінена критиками і мала популярність серед галицького глядача.
![Василь Софронів-Левицький дає вказівки акторам (Андрієві Поліщуку і Марійці Сафіян), справа режисер Юліан Дорош, 1936–1938 рр. (Світло й Тінь. – 1939. – Ч. 1)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/17-1.jpg?resize=696%2C492)
Паралельно з роботою над фільмом «До добра і краси» Ю. Дорош багато працював над створенням «короткометражовиків». Фірма «Фотофільм» під його керівництвом зняла такі стрічки: «Весілля на Покутті», «День молоді Рідної школи», «Йордан у Львові», «Виставка АНУМ»та ін. Також у липні 1938 р. він зняв фільм про похорони командувача Української галицької армії генерала Мирона Тарнавського. Значна частина відзнятої плівки увійшла згодом до короткометражного фільму «Львів говорить», змонтованого у діаспорі.
![Юліан Дорош, Львів, 1930-ті рр. (Галицька брама. – 2009. – № 6)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/18-1.jpg?resize=696%2C901)
Того ж року Ю. Дороша запросили знімати археологічні розкопки у княжому Галичі (Крилосі) під керівництвом Ярослава Пастернака, а вже на початку 1939 р. режисер приступив до зйомок нової кольорової ігрової стрічки під робочою назвою «Крилос» з життя України-Руси ХІІ ст. (також за сценарієм В. Софроніва-Левицького). Цей фільм знімався на замовлення акціонерного товариства «Добро і краса», меценатом проекту також був Митрополит Андрей Шептицький. Однак далекосяжним планам режисера зашкодила війна – роботу над стрічкою було припинено.
![Юліан Дорош. Вид на розкопки й околицю Крилоса, 1936 р. (Наша Батьківщина. – 1937. – Ч. 1)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/19-1.jpg?resize=696%2C492)
1939 р. Ю. Дорош разом з Олександром Довженком і Василем Софронівим-Левицьким подорожував Карпатами (Косів, Кути, Криворівня), знімав гуцульські весілля. Тоді ж одружився зі Стефанією Хоркавою, з якою прожив усе подальше життя, у них народився син Андрій (1948–2009), який згодом став відомим мистецтвознавцем і колекціонером.
Воєнні роки були не надто продуктивними для Ю. Дороша, він заледве зробив декілька родинних фото. Після 1939 р. працював в обласному управлінні кінофікації, під час війни обіймав посаду директора кінотеатру в Городенці. Щойно після повернення до Львова 1946 р. почався новий період у житті майстра, він влаштувався фотографом у Львівському історичному музеї, згодом працював на кафедрі історії техніки Львівського політехнічного інституту (нині – Національний університет «Львівська політехніка»). Часто виїжджав в археологічні експедиції, багато знімав, одним із перших у Львові опанував техніку кольорової фотографії.
![Юліан Дорош. Вежа, Раковець, сер. 1950-х рр. (Галицька брама. – 2009. – № 6)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/23.jpg?resize=696%2C420)
1956 р. Ю. Дорош прийняв пропозицію Івана Крип’якевича й організував при відділі археології Інституту суспільних наук АН УРСР фотолабораторію. Відтоді розпочалася їхня тісна співпраця над проектами – збором нового фотоматеріалу для перевидання книги «Історичні проходи по Львову» та реалізацією програми І. Крип’якевича «Квіти Кайзервальду».
![Юліан Дорош. Волошка лугова, Кайзервальд, 1961 р. (Галицька брама. – 2009. – № 6)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/24.jpg?resize=696%2C492)
За підтримкою колег з Музею етнографії та художнього промислу Ю. Дорош відкрив 1957 р. першу персональну виставку етнографічного фото. Його залучили до роботи над серією художніх альбомів, що виходили з нагоди Декади українського мистецтва у Москві.
![Юліан Дорош. Маглівниці, Косів, 1961 р. (Галицька брама. – 2009. – № 6)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/25.jpg?resize=696%2C1331)
У 1960-х рр. Ю. Дорош знімав етнографічні сюжети для львівської студії телебачення. 1966 р. перейшов працювати в Центральний державний історичний архів у Львові. Там, маючи доступ до кінотехніки, відзняв ще один кінофільм «Народні майстри Гуцульщини».
1972 р. в Івано-Франківському краєзнавчому музеї відбулася третя персональна виставка творів Ю. Дороша, повторена через рік у Велеснівському меморіальному музеї В. Гнатюка на Тернопільщині.
![Юліан Дорош. Телефон нікуди, Косів, 1970-ті рр. (Галицька брама. – 2009. – № 6)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/26.jpg?resize=696%2C1025)
Водночас Ю. Дорош тривалий час співпрацював з науковими працівниками Львівського музею українського мистецтва. 1977 р. познайомився із о. Володимиром Яремою (згодом – патріархом Української автокефальної православної церкви Димитрієм), з яким провадив роботу з фотофіксації церков та народної меморіальної кам’яної скульптури Західної України. Останній виїзд на фотофіксацію печерних святилищ у Страдчі та Фійній Ю. Дорош здійснив у травні 1982 р., а вже за два місяці серце невтомного фотомитця зупинилося.
![Юліан Дорош біля пам’яткового хреста ХVІІІ століття на місці спаленого татарами села Демні, 1976 р. Фото Ірини Фільварків (Галицька брама. – 2009. – № 6)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/27.jpg?resize=696%2C528)
Загалом творчий доробок Ю. Дороша становить понад 12 тисяч унікальних кадрів, що відображають народне мистецтво Галичини, мають науково-пізнавальне і виховне значення, є загальнонаціональним надбанням. Його фотографії публікувалися в працях з археології, етнографії, народного мистецтва. У Львові іменем фотомитця названа вулиця.
![Портрет Юліана Дороша, виконаний Ярославом Ковалем у контражурі](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/09/28-1.jpg?resize=696%2C984)
Без сумніву, Юліан Дорош – непересічна постать українського мистецького процесу міжвоєнного Львова. Він є автором першого в Галичині україномовного підручника із фотосправи і його справедливо називають зачинателем професійного національного кіно на західноукраїнських землях. Як митець не боявся експериментувати зі світлом і ракурсами, однак найкраще почувався в етнографічній фотографії – любувався Гуцульщиною, вмів її відчути і схопити особливі моменти.
Дзвінка ВОРОБКАЛО
Джерела:
- Дорош А. Юліан Дорош – 100 років від дня народження // Галицька брама. – 2009. – № 6. – С. 3–5.
- Коба А. Ю. Дорош – піонер української кінематографії в Галичині // Наукові записки Львівського історичного музею. – Львів, 1995. – Вип. 4, ч. 2. – С. 82–96.
- Полотнюк Я. Юліан Дорош – фотограф, зачинатель професійного національного кіно в Галичині // Галицька брама. –1999. – № 9/10. –
С. 26. - Савельєв М. Кадри, що увіковічнили історію. Спогади про Юліана Дороша, фундатора галицької школи фотографій // Львівська газета. – 2002 –
№ 45. – 15 лист. - Середа О. Дорош Юліян-Юрій Омелянович // Українська журналістика в іменах. – Львів, 2009. – Вип. 16. – С. 103–108.