Олександр Пежанський був різносторонньою особистістю – знаним архітектором, талановитим фотографом, скрипалем, художником, мандрівником. Любив ходити на прогулянку відразу із двома фотоапаратами. Його світлини різножанрові – родинні та краєзнавчі фото, фоторепортажі із мандрівок Західною Європою. Мав добре відчуття перспективи і т. зв. «фотографічне око». Був одним із перших у Галичині, хто зайнявся кольоровою світлиною.
Народився 1892 р. у Львові у родині відомого архітектора Григорія Пежанського. Після закінчення реальної гімназії у Львові продовжив студії на відділі архітектури Львівської політехніки. Там влився в бурхливе громадське життя – став членом студентського товариства техніків «Основа», в якому провадив літні курси нарисної геометрії для абітурієнтів Політехніки (здебільшого випускників класичної гімназії).
У той час багато уваги приділяв музиці – разом із старшим братом Влодком входив до напіваматорського оркестру учнів академічної гімназії та консерваторії. Навчався гри на скрипці в Музичному інституті ім. М. Лисенка, виступав як скрипаль на студентських імпрезах. У 1912–1913 рр. був солістом у концертових літніх поїздках українського академічного хору «Бандурист» містечками Східної Галичини (мав прізвисько Пезьо). Окрім музики, також захоплювався фотосправою та живописом.
Із початком Першої світової війни О. Пежанський пішов у військо – служив у залізничному полку австрійської армії на східному і південному фронтах. 1917 р. юнакові вдалося частково поновити навчання на архітектурному відділенні у Відні, а диплом отримав через рік вже у Львові. Згодом записався до лав Української галицької армії, влітку 1919 р. отримав доручення від керівництва УГА закупити у Відні велику радіостанцію і перевести її в Україну. Однак це потребувало додаткових спеціальних дозволів, які отримати так і не вдалося. Після завершення війни О. Пежанський спершу перебував у Відні, далі в Катовіце і врешті знову повернувся до рідного Львова.
Спершу працював як архітектор. 1927 р. розгорнув власне будівельне підприємство, проектуючи та будуючи житлові, громадські та культові споруди у стилях модерну та функціоналізму у Львові і поза його межами, відновлював інтер’єр Успенської церкви. За його проектами зведено церкви в Ільнику, Потеличу, Германові (тепер Тарасівка), Мразниці (тепер у складі Борислава), Озерянах, Станіславі (тепер Івано-Франківськ), народні доми в Романові, Ворохті і Залукві, шпиталь «Народна лічниця», Бібліотеку «Студіон» (опікуном і меценатом яких був Митрополит Андрей Шептицький) у Львові. Входив до складу мистецької комісії при Митрополичій Консисторії.
1933 р. одружився з Іриною Макарушкою. У домі Пежанських часто відбувалися приватні камерні концерти, записувалися платівки.
У 1930-х рр. О. Пежанський був членом туристично-краєзнавчого товариства «Плай». Багато мандрував Карпатами і бував у Микуличині, Яремчі, Ворохті, його захоплювали гірські краєвиди, річки, старовинні церкви, каплички, придорожні хрести і самі гуцули. Більшість краєзнавчих фотографій були в оригіналі кольоровими, однак після переїзду до США вони втратили свій колір.
Водночас багато подорожував містами Західної Європи, фіксуючи цікаві образи і постаті, з цього періоду залишилося чимало оригінальних світлин.
Коли у Львові постало Українське фотографічне товариство, став активним його членом і учасником виставок. 1934 р. зняв аматорський фільм «З мандрівки по Рівієрі», який було показано на одній із вечірок Українського фотографічного товариства. Кіноаматорство стало ще одним захопленням О. Пежанського – його здебільшого цікавили теми спорту, мандрівництва, кінорепортажі.
Із початком Другої світової війни родина змушена була залишити Львів і замешкала у Польщі, в Катовіце, де О. Пежанський працював архітектором і продовжував займатися фотомистецтвом. 1966 р. подружжя Пежанських емігрувало до США.
У 1970–1972 рр. роботи Олександра Пежанського не раз експонувалися у США на різних фотовиставках. На фотовиставці Українського фотографічного товариства, що відбулася у Нью-Йорку 1970 р., він отримав першу нагороду за чорно-білу світлину «Спрацьовані руки», на якій зображена мати відомого у міжвоєнному Львові лікаря Леонтія Максимонька. Фотограф мав ще багато нереалізованих планів, однак серцева недуга не дала змоги їх втілити – помер 1972 р. у с. Даунерс Ґроув поблизу Чикаґо.
За словами друзів Олександра Пежанського, він був чудовою людиною, випромінював доброзичливість і щирість. Був віртуозним скрипалем і не менш майстерним фотографом. Його краєзнавчі світлини – справжні перлини української фотодокументалістики. Незабутньою згадкою про талановитого українського архітектора залишаються споруди, зведені за його проектами у Львові та селах Галичини.
Дзвінка ВОРОБКАЛО
Джерела:
- Ностальгія … : фотоальбом. – Львів, 1992. – 120 с.
- О. З. У безмежній черзі… // Свобода. – 1972. – 4 жовт.
- Придаткевич Р. Спогади про бд. П. Олександра Пежанського (1892–1972) // Свобода. – 1973. – 1 берез.; 2 берез.; 3 берез.
- Флис С. Зупинений час: Гуцулія на світлинах [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://gk-press.if.ua/x7509.
- https://uk.wikipedia.org/wiki
