На ІV зимових Олімпійських іграх у Ґарміш-Партенкірхені, які пройшли упродовж 6–16 лютого 1936 р., у складі національної олімпійської збірної команди Румунії був українець, вихованець українського спортового клубу «Довбуш» у Чернівцях, ковзаняр Роман Турушанко.
Іван Боберський, який перебував на Олімпіаді в якості журналіста, окремим завданням для себе постановив відстежувати його спортивні виступи та організувати, по можливості, з українським спортовцем зустріч.
У листі Степана Гайдучка до Івана Боберського від 8 лютого 1936 р. знаходимо: «Пішлю Вам і Ваш текст є там [Роман] Турушанко в Ґарміш. Це совгун-буковинець [ковзаняр. – А. С.] з Черновець. Так повідало «Діло». Для «Сок[ільських] Вістей» пішліть яку знимку. Гаразд! [Степан Гайдучок]». А в наступному листі Степана Гайдучка, датованому 12 лютим 1936 р., зазначено: «Ваші програмки одержав і щиро дякую за память з цього місця куди мене тягнуло та виїхати не міг. До Ga-Pa я післав Вам картку повинні б Ви єї в час дістати та й знайти [Романа] Турушанка (в програмці Turusanke) з Черновець, що репрезентував Румунію в штучній їзді на леді.
У львівському часописі «Діло» (виходив друком з 1880–1939 рр., у 1922–1939 рр. – щоденно) 8 лютого 1936 р. вийшла публікація під заголовком «Українці в Ґарміш-Партенкірхен», в якій поміщено інформацію про Романа Турушанка: «Крім проф[есора] Івана Боберського, який приїхав до Ґарміш-Партенкірхен з Югославії (де тепер живе постійно) і якого цікавий репортаж читачі «Діла» мали нагоду прочитати в ч. 28 з 6. [лютого] ц[ього] м[ісяця], прибув на Зимову Олімпіяду також український мистець-лижвар з Черновець Роман Турушанко. З Ґарміш прислав він одному свому товаришеві картку такого змісту: «Я добре сюди приїхав, усе в найліпшім порядку. Тут чудово. Шкода, що за мало снігу і що тепло, бо все булоб краще. Я сьогодні вже бігав на леді. Дістав я також карту вільного вступу на всі урядження. Порядок у Німеччині подивугідний»».
16 лютого Іванові Боберському вдалося зустрітися з Романом Турушанком, а наступного дня записати з ним інтерв’ю та зробити світлину українського спортовця. Аналіз опублікованого інтерв’ю в часописі «Діло» дав можливість точно датувати світлину Романа Турушанка (а саме 17 лютого 1936 р.), виконану “Батьком українського тіловиховання”. Відомо, що Іван Боберський передав цю фотографію Миколу Масюкевичу для архіву Союзу українського сокільства за кордоном у Празі. Ті в свою чергу, опублікували її в березні 1936 р. у сокільському часописі «Український Сокіл», який виходив у Празі. Під світлиною містився підпис наступного змісту: «Буковинський українець Роман Турушанко, мистець-совгар учасник ІV. Олімпійських Міжнародніх Зимових Ігор (6–16.ІІ.1936) в Ґарміш-Партенкірхені (Баварія). Світлив І. Боберський». До речі, за успішний виступ на ІV зимових Олімпійських іграх, міністерство освіти Румунії відзначило Романа Турушанка “Медалею культури спорту”.
Інтерв’ю Івана Боберського з українським совгарем Романом Турушанком було опубліковане 3 березня 1936 року у львівському часописі «Діло». Воно є важливим джерелом до історії українського спортивного руху. Публікую цей текст із збереженням мови та правопису оригіналу.
Іван Боберський
ЗМАГИ В GA–PA. РОЗМОВА З УКРАЇНСЬКИМ СОВГАРЕМ РОМАНОМ ТУРУШАНКОМ
«Вибачте, що заходжу у Вашу спальню, одначе я заповівся вже вчора телефонічно на 8-му годину», – кажу до п. Турушанка Романа, коли я вже представився.
«Вчора повідомлено мене, що питає за мною хтось з Канади і я був цікавий, хто це міг би бути», – відповів мій новий знайомий.
«Не хотів я з Вами розминутись, а тяжко було Вас віднайти. Управа помешкань при залізничім двірці пояснила мені, що румунська дружина розмішена у двох готелях, при Рісерськім Озері і при вулиці Бургакер ч. 1. Телєфоную, ніхто не відзивається. Готелі вечором замкнули телефон, щоб дати знак, що всі кімнати заняті. Яких 120 готелів і пансіонів повні людей. Приватні доми всі заняті. Пішов я до готелю над Рісерським Озером. Це було чотири кільометри ходу. Готель повний, каварня й їдальня повні. Румунські санкарі, які там розмістились, відповіли, що не знають, де мешкають лещетарі і совгарі. Пішов я в містечко Партенкірхен на вулицю Бурґакер. Ще три кільометри. Румунські змаговики не знали, де мешкаєте, аж старенька власниця пансіону пояснила, що Ви перенеслись до готелю «Синє грозно». Аж тут я найшов Вас».
«Так», – відповів п. Турушанко – «всюди багато часу тратимо на хід. Оба містечка довгі на яких сім кільометрів. На однім кінці стадіон для лещетарів, на другім кінці шлях для санкарів, посередині стадіон для совгання. А всеж замало місця. Здається, що пів світа приїхало в ці гори. Нині останній день змагань. Люди схвильовані великою програмою: Лещетний скок, рішальна гаківка між Канадою й Америкою і святочне закінчення олімпійських змагань. Мінхенською вулицею, де мешкаю, їдуть постійно авта в місто. Нині буде тут найбільше людей; усі пхаються вперед. Прийду до Вас завтра вранці в 9-ій…»
Олімпійські змагання закінчились роздачею медалів при світлі смолоскипів і штучних огнів. Від ходанини повних 16 днів боліли мене ноги, та я перейшов на другий, 17-го лютого ще чотири кільометри, щоб дістатись на вулицю Бурґакер 1.
Авта відїздили в напрямі Мінхена й Інсбрука. Перед готелями стояли вантажні авта, на які служба кидала валізи, куфри, коробки, лещети, палиці. Люди не йшли повагом, але спішились, не розглядались, але йшли навпростець до двірця. Продавці програм вже не кричали: «Програма, програма!» Продавці відзнак зникли, як сніг, що розтанув. Впорядчики руху на перехрестях десь пропали. Це був відплив моря людей. Місцевість Ґа-Па виросла від Олімпійських Зимових Змагань на велику столицю. Тепер маліла. При вулиці на дворець розбивали робітники два павільони, поставлені лише на час змагань і складали дошки на вантажні авта. Свято скінчилось. Королева балю складала свій серпанковий одяг, щоб узятись до буденної праці.
Опинився я в їдальні «Синього Грозна» і замовив снідання. Небавом прийшов п. Турушанко із своєї кімнати: в сірім светрі, середнього зросту, стрункої постави, волосся чорняве, гладко причесане, лице повздовжнє, очі живі, темниві, рухи і розмова спокійні.
«Коли відїжджаєте?» – запитав я. – «Чи нині?»
«Так, нині вечором відїжджає ціла дружина і я їду разом, як її член».
«Коли так, то маємо дещо часу поговорити. Я видів Ваш виступ у стадіоні перед двома днями, це було 14-го лютого. Совгарі пописувались своїми самостійно дібраними вправами. Я сидів зараз при леді, в першім ряді і міг добре бачити кожного совгара. Виступало 25 людей, оден по другім. Кожний мав право пописуватись 5 мінут. Судило аж 7 суддів рівночасно, крім цього один посередині ставив таблиці, які подавали час, а другий давав знак прапорцем, коли зачинати і коли кінчити. Голос у голоснику заповідав кожного совгара, імя і державу.
«Приписи для суддів пояснені в програмі», – зауважив п. Турушанко.
«Це дуже складні правила. Ясно лише, що судді оцінюють вправи на підставі їх змісту та способу виконання. Добре, що кожний суддя видає свій осуд зараз на таблиці, яку підносять перед публикою з числом оцінки вгору. Кожний глядач може перевірити оцінку, чи справедлива. Виджу з моїх записок, що виступало 25 совгарів, хоча зголосилось 37. Ви виступали як гром[адянин] Румунії. На грудях з лівого боку куртки вишитий був у Вас герб Румунії і герб Буковини. Виступали 4 японці, 4 бритійці, 4 австрійці, 3 американці, 2 німці, 2 мадяри, 1 швайцарець, 1 фінець, 1 лотиш, 1 чехословак, 1 канадієць, це були заступники 12 народів з Европи, Америки й Азії. Ви були 7-мий з черги. Глядачі приняли вас дуже прихильно і оплескували живо. А цеж міжнародня публика, яка багато виділа і вміє виробити собі погляд на вправи. Належите рішуче до кляси світових совгарів. Дозвольте на запит: Де мали Ви нагоду придбати такий великий добір рухів й елєґантну форму виступу?» – запитав я.
«У роках 1934 і 1935 їздив я до Відня і вправляв там на леді клюбу «Вінер-Айслявф-Ферайн». Мої вправи провадив учитель Вайс, якому я платив сам, але вступ на совганку мав я даром. Я виступав вже двічі в Празі. Колиб я міг виїхати до Льондону, бо там є найліпша школа для совгарів», – пояснив мій співбесідник.
«Це мене дивує, Анґлія має зиму дуже лагідну, дещо снігу і дещо морозу, але це велике місто одно з найбільший на світі і може удержувати штучну совганку цілий рік».
«Та воно так. Там є совгарська школа, яка вишколює совгарів. Навіть норвежка Соня Гені, яка здобула вже третій раз золоту олімпійську медалю жінок, їде що року на якийсь час до Льондону, щоб там поправляли деякі її недостачі. Хто совгається в Чернівцях, як я, де ходжу на другий рік прав, цей має дуже рідко добрий лід і добрі зразки, з яких міг би навчитись щось нового і щось гарного», – говорив п. Турушанко. – «Брак також гроша, щоби попри студії на університеті покрити видатки на студії совгання. Кошти моєї теперішньої участи в Зимовій Олімпіяді покрила держава Румунія, яка зголосила 28 учасників як державну репрезентацію. Інакше не булоб для мене можливо взяти участь в Олімпійських Змаганнях».
«Як учасник у змаганнях маєте свобідний вступ на всі точки змагань?» – запитав я.
«Лише 35 % учасників може йти на точки програми, при яких є великий попит на карти вступу», – почув я у відповідь, – на менше важні точки програми маємо вступ вільний».
«Три дні перед кінцем змагань всі карти вступу були розпродані. На попис у совгах жіноцтва розпродано карти вже місяць наперед. Я міг придивитись совгаркам лише перед головним виступом на так званім «тренінгу», по-українськи кажемо на «заправі».
П. Турушанко пояснив: «Золоту медалю здобула знову норвежка Соня Гені. Англійка Сесилія Калледж вишколена знаменито, має гарні рухи і гарну поставу, але рішили тут обовязкові вправи, які є приписані вже наперед суддями совганки. Англійка лишилась небезпечною суперницею норвежки на будуче. При оцінці мужчин грають обовязкові вправи також дуже важну ролю. Молоденький англієць Дені виконав дібрані самостійно вправи з великою елєґанцією, одначе австрієць Шефер пописався не лише самостійними вправами, але також бездоганним виконанням обовязково приписаних вправ. Відень мав завсіди найкращі успіхи в совганні. Золоту медалю дістав тепер віденець Карло Шефер, бронзову медалю віденець Фелікс Каспар. Цей є знаменитий у скоках з оборотами. Срібну медалю дістав німець Ернст Баєр. Цей має великий досвід, як лучити і не округлювати поодинокі рухи, але віденець Карло Шефер лучить рухи ще з більшою легкістю і зручністю. Його не так скоро хто-небудь зможе перевищити».
«Коли дивитись на совгання Шефера», – зауважив я, – «то вичуваємо, що свій зміст до краси висказує він совгарськими рухами, які вміє лучити, як музичний композитор лучить звуки в симфонію, сонату або ораторію. Віденець Шефер дав симфонію на совгах. Але що думаєте про японців? Їх виступало 4, таке саме число як австрійців або бритійців. Я був захоплений деякими рухами, відмінними від європейського стилю. Коли судді оцінили на низько японця Гасегаву, то глядачі висказали своє невдоволення голосним шумом».
«Японці» – відповів п. Турушанко, – «зачудували всіх, як багато вони вспіли навчитись. Опанувавши цілу школу мистецької їзди, а за якийсь час вони зрівнаються з європейцями. Японці і бритійці зближаються вже до того вершка, де стоять віденці. Мадяри совгаються також знаменито. Американці не домагають ся в стилю».
«Поясніть мені ласкаво», – запитав я, – на які рухи кладе совгар вагу, коли укладає самостійно збірку вправ?».
«Кожний совгар», – відповів п. Турушанко, – «має перед собою майже нескінчене число рухів, обдуманих, а навіть уже описаних. Одначе підручник н[а]пр[иклад] Раеля в німецькій мові чи якого іншого автора, має для совгаря лише вартість записника. Вчитись можна очима на леді від інших, а пробувати треба кожний рух самому. Опісля можна винаходити нові рухи і лучити їх у свій питомий спосіб, щоби прийти до власної композиції. Істнує велике число ефектовних совгарських кроків н[а]пр[иклад] «місяцевий крок», «американські танечні кроки», «скок Айлєра», «скок Аксель Павльзена», «скок Рітберґера», «скок Сальхова», «скок Люца», «кадетський скок», велике число «піруетів» (оборотів). Залежить це від особистого смаку, а навіть настрою, які рухи при виступі вибираємо і як їх лучимо. Рухи мусять бути ріжнородні, але плавно злучені. Треба оминати зривів, перерв і неприродних переходів. Треба думати і мати смак».
Ми вийшли оба на вулицю. Я зняв п. Турушанка на тлі олімпійської оповістки. Наша розмова перейшла на Чернівці і Львів. Ми йшли вулицею Гінденбурґа, де доми ще не відчули, що олімпійські змагання скінчились. Вони пишались чатинними вінцями, червоними прапорцями із ломаним чорним хрестом у білім кружку з білими прапорами із олімпійським знаком.
На головнім перехресті близько памятника світової війни ми пристанули. На наших очах місто порожніло. Люди відпливали на всі сторони домів. Сніг танув від теплого сонця, видержав на морозі саме олімпійські дні. Від блакитного небозводу відкроювались верхи високих гір із сніговими лещетарськими схилами. Олімпійські прапори стояли спокійно в блиску сонця на святочних воротах з зеленого чатиння. Під прапорами виднів напис «Прийдіть знову».
«Прощаю Вас!» – сказав я, стискаючи руку п. Турушанка. – «Передайте від мене поклін Вашим родичам у Чернівцях, хоча не знаю їх особисто. Але знаю Вас. Щасливої дороги. Не беріть мені за зле, коли нашу стрічу опишу».
17-го лютого 1936. Іван Боберський.
Джерело: Боберський І. Змаги в Ga-Pa. Розмова з українським совгарем Романом Турушанком // Діло. – Львів, 1936. – 3 березня. – Чис. 48(14296). – С. 2.
Андрій СОВА
історик
Джерела і література:
- Сова А. Олімпійська тематика в творчій спадщині Івана Боберського (на прикладі ІV зимових Олімпійських ігор у Ґарміш-Партенкірхені 1936 року) // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич: Посвіт, 2017. – Спецвипуск ІІІ. – С. 203–214.
- Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
- Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512 с.
- Сова А. Олімпійська тематика на сторінках сокільських видань початку ХХ століття. URL: https://photo-lviv.in.ua/olimpiyska-tematyka-na-storinkakh-sokilskykh-vydan-pochatku-khkh-stolittia/ (дата звернення: 28.08.2020).
- Сова А. Іван Боберський про ІV зимові Олімпійські ігри у Ґарміш-Партенкірхені 1936 року // https://photo-lviv.in.ua/ivan-boberskyy-pro-iv-zymovi-olimpiyski-ihry-u-garmish-partenkirkheni-1936-roku/ (дата звернення: 26.02.2021).
Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com
