Життя цієї людини часто робило химерні повороти. Син простого селянина із Тернопілля, він удосконалював свою майстерність в академії Жульєна у Парижі та в майстерні Огюста Родена. Скульптор, революціонер, шпигун та військовополонений, викладач і дипломат молодої української держави… І це далеко не повний перелік ролей, які випали на долю Михайла Паращука.
З 1894 аж по 1903 р. у селі Струсів поблизу Теребовлі будували костел. Його і сьогодні можна побачити їдучи у напрямку від обласного центру до Зарваниці чи Бучача. Точніше, його важко не побачити – храм вважається чи не найвищим на Тернопіллі. Саме на будівництві цієї споруди, помічником каменяра С. Вуйціка працював 13-річний Михайло Паращук (1878 – 1963) родом із сусіднього села Варваринці. Хто зна, можливо тут, взявши у руки інструмент, підліток уже мріяв аби камінь оживав у його руках.
![Пам'ятник Адамові Міцкевичу. Львів. Автор Станіслав Тондос.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/10/tondos13.jpg?resize=696%2C1076)
На хлопця ще чекав виїзд до далекого міста Новий Сонч для оздоблення місцевої ратуші, навчання у видатного скульптора Антона Попеля (1865 – 1910). Цей польський митець, викладач малювання і скульптури у Львівській політехніці 1898 р. виграв конкурс на спорудження пам’ятника Адаму Міцкевичу у Львові. Сьогодні, саме Антона Попеля називають творцем цього монументу, який безперечно став візитівкою міста. Проте, цілком закономірно, що скульптор не міг самотужки впоратися із такою масштабною роботою.
![Листівка із зображенням пам’ятника Адаму Міцкевичу надіслана 14 жовтня 1915 року(фонди NAC)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/01/2.jpg?resize=696%2C993)
Адам Попель звертається до Михайла Паращука, якого рахує своїм чи не найкращим учнем. Тим більше у митців вже був досвід співпраці – Михайло брав участь в оздобленні фасаду Львівського оперного театру, виготовляв елементи декору (капітелі колон) для вестибюля Музею художнього промислу.
![Фасад Львівської Опери у 1913 році. Фото невідомого автора](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/10/6.jpg?resize=696%2C478)
Напевно все ж є якась історична закономірність у тому, що саме українець Михайло Паращук виготовив основу на якій тримається уся композиція, як сам польський будитель Адам Міцкевич так і його крилатий геній. Титанічність і складність цієї роботи важко переоцінити. Лише одна з частин колони над якою працював Паращук важила близько 16 тонн.
![Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької сьогодні (фото Сергія Гуменного)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/01/4-3-2.jpg?resize=696%2C492)
Величний пам’ятник польському поетові до сьогодні стоїть у центрі міста Лева, міста куди Михайло Паращук більше не повернеться…
![Пам’ятник Адаму Міцкевичу (графіка Веслава Снядецького (Wiesław Śniadecki)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/01/5-2.jpg?resize=696%2C1018)
Дорога митця пролягла у Наддніпрянщину, а при спробі повернутися в Галичину у 1913 р. його було ув’язнено в концтаборі Талергоф за підозрою у шпигунстві. Вийшовши з табору Михайло Іванович був активним членом Союзу визволення України, працював у німецькому Червоному Хресті, щоб хоч якось допомогти військовополоненим-українцям, які перебували в місті Раштат.Навіть у цей період митець творить. Один за одним з’являються скульптурні портрети видатних українських діячів: І. Франка, А. Шептицького, В. Стефаника, С. Людкевича, М. Лисенка і монументальний пам’ятник загиблим українцям-військовополоненим у Раштаті (Німеччина).
![Величний пам’ятник польському поетові до сьогодні стоїть у центрі міста Лева, міста куди Михайло Паращук більше не повернеться…(фото Сергія Гуменного)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/01/6-2-2.jpg?resize=696%2C952)
Лише 1918 рік дозволив скульпторові повернутися в Україну, де він з головою поринає в політичну і культурну діяльність. У 1920 р. Михайло Паращук стає головою дипломатичної місії УНР в Таллінні.
![Фотопортрет Михайла Паращука (Джерело: https://twitter.com/pan_zugzwang/)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/01/7-2.jpg?resize=696%2C730)
На початку 1920-х рр. митець виїжджає до Болгарії де проживе решту свого життя. Навіть у чужій країні він відіграє помітну роль в житті місцевого українства.
![Пам’ятник Адаму Міцкевичу на фоні першого львівського хмарочоса – будинку Шпрехера (фото Сергія Гуменного)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/01/8-1-2.jpg?resize=696%2C522)
Лише з проголошенням незалежності України пам’ять про видатного скульптора, одного з авторів монумента А. Міцкевичу у Львові, полум’яного патріота своєї землі повертається до нас.
Сергій ГУМЕННИЙ
Джерела:
- Danuta B. Łomaczewska. LwowskipomnikAdamaMickiewicza. http://lwow.eu/pomniki/kolumna.html
- Ониськів М. Михайло Паращук: Історія його життя, або як він повертався в Україну. ‒ Тернопіль: Збруч, 1998. ‒ 107 с.
- Михайло Паращук: Бібліографічний та документальний покажчик. ‒ Тернопіль, 1999. ‒ 31 с.
- Якель Роман. Вигнанець великої долі. http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/vignanets_velikoyi_doli.html