Життя цієї людини часто робило химерні повороти. Син простого селянина із Тернопілля, він удосконалював свою майстерність в академії Жульєна у Парижі та в майстерні Огюста Родена. Скульптор, революціонер, шпигун та військовополонений, викладач і дипломат молодої української держави… І це далеко не повний перелік ролей, які випали на долю Михайла Паращука.
З 1894 аж по 1903 р. у селі Струсів поблизу Теребовлі будували костел. Його і сьогодні можна побачити їдучи у напрямку від обласного центру до Зарваниці чи Бучача. Точніше, його важко не побачити – храм вважається чи не найвищим на Тернопіллі. Саме на будівництві цієї споруди, помічником каменяра С. Вуйціка працював 13-річний Михайло Паращук (1878 – 1963) родом із сусіднього села Варваринці. Хто зна, можливо тут, взявши у руки інструмент, підліток уже мріяв аби камінь оживав у його руках.
На хлопця ще чекав виїзд до далекого міста Новий Сонч для оздоблення місцевої ратуші, навчання у видатного скульптора Антона Попеля (1865 – 1910). Цей польський митець, викладач малювання і скульптури у Львівській політехніці 1898 р. виграв конкурс на спорудження пам’ятника Адаму Міцкевичу у Львові. Сьогодні, саме Антона Попеля називають творцем цього монументу, який безперечно став візитівкою міста. Проте, цілком закономірно, що скульптор не міг самотужки впоратися із такою масштабною роботою.
Адам Попель звертається до Михайла Паращука, якого рахує своїм чи не найкращим учнем. Тим більше у митців вже був досвід співпраці – Михайло брав участь в оздобленні фасаду Львівського оперного театру, виготовляв елементи декору (капітелі колон) для вестибюля Музею художнього промислу.
Напевно все ж є якась історична закономірність у тому, що саме українець Михайло Паращук виготовив основу на якій тримається уся композиція, як сам польський будитель Адам Міцкевич так і його крилатий геній. Титанічність і складність цієї роботи важко переоцінити. Лише одна з частин колони над якою працював Паращук важила близько 16 тонн.
Величний пам’ятник польському поетові до сьогодні стоїть у центрі міста Лева, міста куди Михайло Паращук більше не повернеться…
Дорога митця пролягла у Наддніпрянщину, а при спробі повернутися в Галичину у 1913 р. його було ув’язнено в концтаборі Талергоф за підозрою у шпигунстві. Вийшовши з табору Михайло Іванович був активним членом Союзу визволення України, працював у німецькому Червоному Хресті, щоб хоч якось допомогти військовополоненим-українцям, які перебували в місті Раштат.Навіть у цей період митець творить. Один за одним з’являються скульптурні портрети видатних українських діячів: І. Франка, А. Шептицького, В. Стефаника, С. Людкевича, М. Лисенка і монументальний пам’ятник загиблим українцям-військовополоненим у Раштаті (Німеччина).
Лише 1918 рік дозволив скульпторові повернутися в Україну, де він з головою поринає в політичну і культурну діяльність. У 1920 р. Михайло Паращук стає головою дипломатичної місії УНР в Таллінні.
На початку 1920-х рр. митець виїжджає до Болгарії де проживе решту свого життя. Навіть у чужій країні він відіграє помітну роль в житті місцевого українства.
Лише з проголошенням незалежності України пам’ять про видатного скульптора, одного з авторів монумента А. Міцкевичу у Львові, полум’яного патріота своєї землі повертається до нас.
Сергій ГУМЕННИЙ
Джерела:
- Danuta B. Łomaczewska. LwowskipomnikAdamaMickiewicza. http://lwow.eu/pomniki/kolumna.html
- Ониськів М. Михайло Паращук: Історія його життя, або як він повертався в Україну. ‒ Тернопіль: Збруч, 1998. ‒ 107 с.
- Михайло Паращук: Бібліографічний та документальний покажчик. ‒ Тернопіль, 1999. ‒ 31 с.
- Якель Роман. Вигнанець великої долі. http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/vignanets_velikoyi_doli.html
