Цікаві факти про львівський дитячий Народний танцювальний ансамбль «Юні роки»

2265
На сцені Будинку культури заводу "Львівприлад" учасники дитячого народного ансамблю танцю "Юні роки" на сцені цієї ж установи (вул. Франка, 133) виконують гумористичний танець "Гуцулята". Фотограф Святослав Вдовенко
На сцені Будинку культури заводу "Львівприлад" учасники дитячого народного ансамблю танцю "Юні роки" на сцені цієї ж установи (вул. Франка, 133) виконують гумористичний танець "Гуцулята". Фотограф Святослав Вдовенко

Дитячий ансамбль народного танцю «Юні роки» був створений у 1958 році. З самодіяльного гуртка, у якому брало участь 25 дітей, він виріс у великий колектив зі званням «Народного», з понад 180 учасниками у п’яти вікових групах: двох підготовчих (5-7 років), молодшій (7-10 років), середній (10-15 років) та старшій (від 16 років).

Гуцульський народний танець, творчий звіт у Львівському оперному театрі, 27 березня 1974 року. Фото Святослава Вдовенка
Гуцульський народний танець, творчий звіт у Львівському оперному театрі, 27 березня 1974 року. Фото Святослава Вдовенка

Уперше звання «Народного» колективу було присвоєно у 1972 році, у 1974 воно було успішно підтверджено.

Естонський народний танець у виконанні учасників молодшої вікової групи,Фестиваль самодіяльної творчості у Львові, 1970-ті роки. Фото Святослава Вдовенка
Естонський народний танець у виконанні учасників молодшої вікової групи,Фестиваль самодіяльної творчості у Львові, 1970-ті роки. Фото Святослава Вдовенка

Репетиції колективу відбувались у Будинку культури працівників торгівлі по вул. Тімірязєва (зараз – М.Вороного), згодом свої приміщення надав Будинок культури заводу «Львівприлад» по вулиці Івана Франка, 133 (колишній клуб «Енерго», зараз – міський відділ ДРАЦС реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, тепер будинок №157).

Український гопак у виконанні учасників середньої та старшої вікових груп, сцена бувшого Львівського військово-політичного училища, квітень, 1974 року. Фотограф Святослав Вдовенко
Український гопак у виконанні учасників середньої та старшої вікових груп, сцена бувшого Львівського військово-політичного училища, квітень, 1974 року. Фотограф Святослав Вдовенко

Незмінним художнім керівником, а також постановником всього репертуару колективу був Едуард Хоакимович Батршин. У роботі йому допомагали репетитори Наталія Діанова, Геннадій Луців, Олександр Шихер, музичним керівником був Олександр Чернявський, концертмейстером – Олександр Гуслер, костюмером – Клавдія Попова.

Білоруський народний танець «Трударі» у виконанні учасників молодшої вікової групи, 1974 рік. Фотограф Святослав Вдовенко
Білоруський народний танець «Трударі» у виконанні учасників молодшої вікової групи, 1974 рік. Фотограф Святослав Вдовенко

У 70-ті роки минулого століття репертуар колективу складався з понад 20 власних хореографічних композицій, з якими він неодноразово виїжджав у міста Львівської та сусідніх областей. Не існувало концертної зали у Львові, де б не виступав цей колектив, а влітку Зелений театр у парку ім.Хмельницького для його учасників ставав «рідним». Творчі звіти колективу відбувались на сцені Львівського державного академічного театру опери та балету ім. Івана Франка.

Хореографічна композиція «Рідні Карпати» у виконанні учасників середньої вікової групи, Львів, 23 березня 1975 року
Хореографічна композиція «Рідні Карпати» у виконанні учасників середньої вікової групи, Львів, 23 березня 1975 року

Ансамбль «Юні роки» був неодноразовим лауреатом обласних та республіканських фестивалів народного самодіяльного мистецтва, був частим гостем передач обласного, республіканського та тодішнього центрального телебачення. Ймовірно, досі в архівах Львівської телестудії зберігаються записи з виступами колективу.

Першим, хто вітав колектив та його незмінного керівника Едуарда Батршина з успішним захистом почесного звання «Народного» був представник установи сцени – бувшого Львівського військово-політичного училища. 13 квітня 1974 року. Фотограф Святослав Вдовенко.
Першим, хто вітав колектив та його незмінного керівника Едуарда Батршина з успішним захистом почесного звання «Народного» був представник установи сцени – бувшого Львівського військово-політичного училища. 13 квітня 1974 року. Фотограф Святослав Вдовенко.

У пік концертних навантажень колектив був здатен виступати з трьома-чотирма концертами на тиждень, причому один міг бути «сольним», тобто коли весь концерт був лише від одного колективу – ансамблю «Юні роки».

Молдавська сюїта у виконанні учасників старшої вікової групи, сцена Львівського Будинку культури заводу «Львівприлад», 3 березня 1977 року. Фотограф Святослав Вдовенко
Молдавська сюїта у виконанні учасників старшої вікової групи, сцена Львівського Будинку культури заводу «Львівприлад», 3 березня 1977 року. Фотограф Святослав Вдовенко

Виступи колективу супроводжував оркестр тодішнього Львівського вищого військово-політичного училища (ЛВВПУ, зараз – Академія сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного). Саме дитячих колективів зі званням «Народного» у 1970-і роки у Львові було лише два: «Юні роки» та «Дружба».

У вісімдесятих роках колектив «Юні роки» припинив своє існування.

Юрій ВДОВЕНКО

6 КОМЕНТАРІ

  1. Ансамбль проіснував як мінімум до 1995 року, але з кінця 80-х поступово занепадав, від 93/94 навч. року репетиції проходили у актовому залі СШ № 2

    • Брала участь в молодшій та середні групі Юні роки.
      Надзвичайні спогади!
      Маю багато фото на згадку з гастролей!

  2. І до речі, прізвище керівника не Хоакімович а Хакімович, він татарське коріння мав, якщо не помиляюсь. А ще, я його ПІБ добре знаю, бо по поведінці в нього на килимку раз в тиждень точно викликали :).
    Скорше за все вже помер, підозрюю що похований на янівському кладовищі, поряд з могилами батьків https://www.mitzvatemet.com/ru/burial50103

    Ще є що сказати щодо останнього фото в Києві, біля агітпункту. Нажаль не таке чітке як зараз, але практично впевнений. Серед учасників старшої групи є майбутні репетитори які потім мене вчили:
    Олександр Аркадійович (над дівчиною в центрі, в якої гудзики на пальто в 2 ряди, він скорше за все переїхав в Ізраїль, бачив колись на ОК).
    А також Світлана Сігізмундівна (крайня справа білявка з довгим волоссям, третій ряд – якщо рахувати знизу), про долю її нажаль не знаю.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.