Цегельня. Сиротинець. Підкова. Про вулицю мого дитинства в Рівному

0
106
Маленька старовинна вуличка піднімається вгору, повертає праворуч, і знову виходить на вулицю Старицького
Маленька старовинна вуличка піднімається вгору, повертає праворуч, і знову виходить на вулицю Старицького

На цій вулиці немає пам’ятників архітектури і старожитних об’єктів. Вона — коротенька міська артерія, вигнута у формі підкови, за що й отримала свою назву ще тоді, коли цей район був передмістям Рівного. Нині вулиця невпізнанно змінилася. Поменшало старих будинків. На місці одних виникли нові, сучасні, інші просто зникли разом із мешканцями. Серед будинків-старожилів — один для мене особливий. У ньому я народилася.

План Рівного 1938 року, де позначено вулицю Підкова (ліворуч угорі)
План Рівного 1938 року, де позначено вулицю Підкова (ліворуч угорі)

Власне, народилася я, звісно, в пологовому, а на вулиці Підкова минуло моє дошкільне дитинство. Тоді, на початку 1960-х, вона називалася Піонерською. Повертаючи вулиці історичну назву, “декомунізатори”, вочевидь, не поцікавилися власне історією. Вулиці “повернули” ім’я. яке вона ніколи не носила — Івана Підкови (при всій повазі до цього героя). Ще з польських часів вона була вулиця Підкова. Підтвердження тому — старі карти і плани Рівного, домові книги власників, документи тамтешніх жителів, серед яких і мої родичі.

Вулиці Підкова і Подольська на плані 1938 року
Вулиці Підкова і Подольська на плані 1938 року

Сучасним рівнянам вулиця Підкова, загублена в хащах старих кварталів і новобудов, мало відома. Хіба що відвідувачі готельного комплексу “Підкова”, що поруч із нею, можуть її знати. До речі, виріс він на місці колишньої кінцевої зупинки автобуса №10, що колись курсував у той район. Однак, історія міста — це не лише великі центральні магістралі, а й такі маленькі тихі вулички і провулки. які й досі зберігають дух далекої минувшини. На тих вуличках, здавалось би зовсім нецікавих у сенсі Великої Історії, дивним чином переплітається особисте і власне історичне.

Цегельня

Вулиця Підкова знаходиться в історичній частині міста, яка колись називалась Цегельня. У кінці ХІХ на початку ХХ століть це було передмістя, де селилися робітники, що приїздили із навколишніх сіл працювати на цегельних заводах, яких у тому районі налічувалося кілька. У кінці 1920-х років Цегельню було включено до складу міста.

Район Цегельня, поч. ХХ ст. Фото з history.rv.ua/
Район Цегельня, поч. ХХ ст. Фото з history.rv.ua/

Поступово район з бідного передмістя перетворювався на місцину, де селилися люди з середніми статками, ті, хто мав кошти, щоб придбати ділянку землі під забудову. Так зробила і моя двоюрідна бабуся Дарія Писарчук (сестра маминого батька, уродженка Тучина), узявши шлюб з Карпом Дудкою.

Дарія і Карпо Дудки
Дарія і Карпо Дудки

Моя мама Ганна від народження виховувалася в тітки, бо подружжя було бездітним. А мамині батьки, хоча й були заможними селянами, вважали, що дівчинці буде ліпше в місті.

Моя мама Ганна з тіткою Дарією і її чоловіком Карпом, 1934 рік
Моя мама Ганна з тіткою Дарією і її чоловіком Карпом, 1934 рік

Один з найперших законодавчих актів Другої Польської Республіки на Волині стосувався освіти. Запроваджувалося обов’язкове безкоштовне 7-річне навчання в державних школах. На Цегельні з’явилася окрема 7-річна загальноосвітня державна школа імені Адама Міцкевича з польською мовою навчання. У тій школі навчалася моя мама.

Табель учениці 2-го класу “а” школи ім. Адама Міцкевича Ганни Писарчук
Табель учениці 2-го класу “а” школи ім. Адама Міцкевича Ганни Писарчук

До речі, будівля школи збереглася досі на вулиці Соборній №269. За часів СРСР це спочатку була школа №8. а з 1975-го — міжшкільний навчально-виробничий комбінат, де рівненські школярі й зараз опановують ази робітничих професій.

Колишня семирічка ім. Адама Міцкевича, а тепер міжшкільний комбінат
Колишня семирічка ім. Адама Міцкевича, а тепер міжшкільний комбінат

А ще на Цегельні були Народний Дім (місце його знаходження мені невідоме) і сиротинець. На повороті з Соборної на теперішню Старицького (за польських часів — Подольська, за СРСР — Бегми), там, де нині АЗС і автомийка, у 1920-1930-і роки була парова цегельня Милятина. На початку 1960-х від заводу залишився тільки якийсь цех, але він ще був діючим. Там же був магазин, до якого часто навідувалися тамтешні мешканці. Казали (чомусь на російський манер) “іду на “кірпічний”.

Вулиця Підкова

Старовинна вулиця Підкова брала початок від Подольської (тепер Старицького), простягалася перпендикулярно до неї на невисокий пагорб, роблячи там плавне заокруглення, і знову спускалася до Подольської. Таку конфігурацію у вигляді підкови вона зберегла й донині.

Будинки на Цегельні навпроти повороту на теперішню Старицького, фото 1964 року. Обидва збереглися. П’ятиповерхівка – колишній гуртожиток автобусного парку, згодом до нього добудували ще приміщення
Будинки на Цегельні навпроти повороту на теперішню Старицького, фото 1964 року. Обидва збереглися. П’ятиповерхівка – колишній гуртожиток автобусного парку, згодом до нього добудували ще приміщення

У колишньому моєму будинку давно мешкають інші люди. Але і вулиця, і будинок назавжди залишилися у пам’яті — там, де ще живі були мої батьки, рідна сестричка, бабуся. Будинок мого дитинства я впізнала одразу, хоча відколи навідувала в ньому ще живу бабусю минуло, аж лячно подумати, 50 років. Нові господарі лише трошки перебудували його фасад. Столітній будинок зустрів мене знайомими вікнами — вони залишилися тими ж, що й були за часів мого дитинства.

Згадалося, як взимку крізь подвійні шибки цих вікон визирала на засніжену морозну вулицю. Всередині вікон було покладено вату, на ній — ялинкові іграшки і блискітки. Такий невибагливий зимовий дизайн-утеплення тоді можна було побачити в багатьох рівненських вікнах. На стінах будинку дивом збереглися дерев’яні фігурні наличники. Здавалося, що навіть фарба на них та ж.

Вікна і наличники з мого дитинства
Вікна і наличники з мого дитинства

Пам’ятаю височенну стару акацію, яка росла біля ганку. Щовесни вона квітла білим цвітом. І тоді навколо стояли неймовірні пахощі, здається в уяві я їх чую й досі. Ми, діти, полюбляли зривати гілочки з білим пахучим суцвіттям і їсти маленькі листочки — вони були на смак солодкуватими. Тоді й цукерок у нас не бракувало, але діти завжди щось вигадають…

На вулиці мого дитинства в кожному дворі були квітники, а через паркани звисало густе гілля бузку. Бузок і різнокольорові тюльпани робили вулицю веселково-яскравою.

Мої друзі з Підкови: Олег (ліворуч), Сергій (праворуч) і я
Мої друзі з Підкови: Олег (ліворуч), Сергій (праворуч) і я

У пам’яті залишилися мої тодішні друзі — сусіди по вулиці Олег, Сергій, Ірина, Яна.

Не пам’ятаю їхніх прізвищ, але пам’ятаю, як щодня ми бавилися у наші дитячі ігри, бешкетували, сварилися і мирилися, вирішували свої дитячі клопоти.

З другом Олегом на ганку нашого будинку
З другом Олегом на ганку нашого будинку
Я (ліворуч) з подружкою Іриною (праворуч), посередині моя сестричка Алла
Я (ліворуч) з подружкою Іриною (праворуч), посередині моя сестричка Алла

У моєму будинку був чималий двір, а в мене — багато іграшок. Можливо тому зазвичай ми й збиралися погратися на нашому подвір’ї. А ще — багато фотографувалися. У батька був фотоапарат і збільшувач (“проявитель”), і фото можна було робити вдома. Загалом фотографій тієї пори є багато. Мої друзі з вулиці Підкова, можливо ви читаєте ці рядки і вам також щось пригадалося з нашого дитинства?..

З подружкою Янкою (ліворуч)
З подружкою Янкою (ліворуч)
У нашому дворі з Янкою
У нашому дворі з Янкою

А ще пам’ятаю “особливий” обід одного з моїх приятелів. Його батьки, йдучи на роботу, залишали малому обід у дворі, закутавши каструльку в папір і рушник, і ще в щось, щоб зберегти тепло. Бо будинок зачиняли. Коли Сергій ходив обідати, ми всі неймовірно йому заздрили, і так хотіли спробувати й собі того “особливого” обіду, який видавався неймовірним смаколиком. Доходило до того, що я просила бабусю зробити й мені такий в закутаній каструльці обід.

На ганку мого будинку. Фото не дуже якісне, але на ньому видно будинок мого друга Олега. Будинок зберігся. але трохи перебудований
На ганку мого будинку. Фото не дуже якісне, але на ньому видно будинок мого друга Олега. Будинок зберігся. але трохи перебудований
Я на ганку свого будинку. Дитяча “мода” 1960-х
Я на ганку свого будинку. Дитяча “мода” 1960-х

У 1930-і роки на вулиці Підкова мешкали здебільшого польські родини. Про це пам’ятаю з розповідей мами і бабусі. Про це ж свідчать і книги списків власників нерухомості, що зберігаються в архіві. Наприклад, за списком власників нерухомості 1931 року там мешкали: Фелікс Урбан, Йозеф Гавел, Юзек Загроба, Ян Вадовєцкі, Пьотр Цєхонь, Адам Пшисяда, Францішек Руделєвскі, Едвард Малішевскі, Лукаш Андрейчук, Людвіг Сікора, Юзеф Собчук інші. Долі деяких склалися трагічно. Одні згинули у вирі війни, інші потерпіли від політичних переслідувань і авантюрних планів тодішніх владців.

Книга списків власників нерухомості в Рівному в 1931 році. Перелік власників на вулиці Підкова (з фондів ДАРО)
Книга списків власників нерухомості в Рівному в 1931 році. Перелік власників на вулиці Підкова (з фондів ДАРО)
Карп Дудка в списку власників нерухомості, будинок №11
Карп Дудка в списку власників нерухомості, будинок №11

На початок 1960-х на Підкови жили й українці, і нащадки польських родин, і переселенці з Польщі. Моя подружка Янка була з родини переселенців. Саме тоді я вивчила перші слова польською мовою, набридаючи і мамі, і бабусі з проханнями називати предмети польською мовою. Пам’ятаю, як до сусідів приїздили поляки, з дітьми яких ми бавилися. Спілкувалися такою собі російсько-польською “мішанкою”. Я тоді не могла зрозуміти, чому дорослі настирливо попереджали, щоб, боронь Боже, з поляками українською не розмовляли, ліпше російською.

З подружкою Янкою (праворуч) біля нашого будинку
З подружкою Янкою (праворуч) біля нашого будинку

Теперішній мешканець вулиці Підкова Олександр розповів, що до них і нині часто приїжджають молоді поляки — нащадки тих, хто колись жив на вулиці. Цікавляться будинками, які колись належали їхнім дідусям-бабусям. Олександр каже, що колись, коли будувався, знайшов у себе на подвір’ї підкову, бо під час війни там було щось на кшталт стайні, коні стояли. Чоловік подарував ту підкову полякам як символ вулиці. Гості були зворушені. Виходить, вулицю Підкова знають не лише в Рівному.

Сиротинець на Цегельні

І знову історія мого дитинства переплітається з історією міста. На Підкови, у “тупичку”, де вулиця робила заокруглення, за парканом був один дуже цікавий і відомий в історії Рівного будинок. Через заклад, що в ньому розташовувався, нам, неслухняним дітям, часто перепадало від дорослих. У тому будинку була туберкульозна лікарня, оточена фруктовим садом, а під парканом — рясні кущі малини. Дорослі забороняли нам, дітям, навіть наближатися до того “тупичка”, аби ми не підчепили інфекції.

Вулиця мого дитинства змінилася
Вулиця мого дитинства змінилася

А щоб віднадити остаточно, розповідали всілякі некоректні, як нині сказали б, страшилки про те місце, мовляв, там божевільня і хворі викрадають дітей і таке всяке. Але, звісно, якщо не можна, то хочеться ще дужче. І ми вряди-годи таки прокрадалися до таємничого паркану, скубали малину і навіть інколи збирали яблука і груші (хоча в кожному дворі були свої), й намагалися зазирнути всередину, щоб побачити тих “страшних” людей. Бувало, вгледівши в саду людську постать в чудернацькому для нас одязі — лікарняній фланелевій піжамі — ми наввипередки і з галасом мчали геть з того місця.

Радянська влада не знайшла нічого кращого як розмістити туберкульозну лікарню фактично серед приватної забудови. Можливо через брак місця в повоєнні роки, бо лікарня саме тоді там з’явилася. А будинок цей у міжвоєнному Рівному за часів Польщі добре знали мешканці не лише Цегельні, а й усього міста. Бо це був відомий сиротинець опіки римо-католицького Товариства Доброчинності, який в народі також називали “Цегельня”.

На місці колишнього тупика новий паркан і будинок. А далі добре видно будівлю колишньої туберкульозної лікарні
На місці колишнього тупика новий паркан і будинок. А далі добре видно будівлю колишньої туберкульозної лікарні

Там знаходили притулок діти-сироти і діти з малозабезпечених родин робітників рівненських цегелень. При сиротинцю був також дитячий садочок, який упродовж року відвідувала і моя мама. У сиротинці влаштовували свята для місцевої дітвори. Мама розповідала, як бабуся її водила на свято “божого древка” (ялинки) на католицьке Різдво. При сиротинцю діяли гуртки, де навчали старших дівчаток гарних манер і шиття. Моя мама саме там опановувала ази цього ремесла, яке, хоча й не стало професією, але в житті дуже навіть знадобилося.

Відкрили сиротинець на Цегельні в 1934 році, про що зокрема писала газета “Echo Wolynskie”: “Рівне, 30 жовтня… Завдяки римо-католицькому Товариству Доброчинності, яке охопило увагою на лише наше місто, але й околиці, дякуючи невтомній енергії голови Товариства, деканові Рівненької парафії, ксьондзу, Людвіку Сиревичу, виросло у передмісті Цегельня двоповерхове приміщення сиротиця. Три актові зали, кільканадцять кімнат відпочинку, навчальні класи та кімнати трудового навчання. Розміщуватимуться в тому притулку кілька десятків діток. Опікуватимуться ними Сестри-Урсулянки церкви Серця Ісуса Христа, які прибудуть на службу до Рівного… Цегельня – одне з найзанедбаніших передмість Рівного, в якому проживає робочий люд. Зусиллями та волею добрих людей виросло приміщення сиротинцю… Багато там ще треба зробити… Не забуваймо про сирітські долі. Нехай далі йдуть пожертви грошима, продуктами та будівельними матеріалами! Нехай хороша справа триває та розвивається якнайпотужніше. Нехай з тих мурів, які пригорнуть до себе діток з нещасливою долею вийдуть справжні люди, пристосовані до праці та життя…” – писав невідомий журналіст волинського часопису. (Олена Гумінська “Благодійність як спосіб життя або як рівняни за Польщі добро чинили” )

Сиротинець на Цегельні, 1935 рік. Фото з фондів ДАРО
Сиротинець на Цегельні, 1935 рік. Фото з фондів ДАРО

Нині будівля колишнього сиротинця в занедбаному і напівзруйнованому стані. Її добре видно з вулиці Підкова, бо вже давно немає там саду, в гущавині якого вона ховалася.

Так виглядає тепер колишній сиротинець з боку вулиці Підкова, де був головний вхід
Так виглядає тепер колишній сиротинець з боку вулиці Підкова, де був головний вхід
Колишній сиротинець, вид з двору одного з мешканців вул. Підкова
Колишній сиротинець, вид з двору одного з мешканців вул. Підкова

Нині її оточує сучасна забудова. Як розповідали мешканці вулиці, будівлю викупив приватний підприємець і буцімто хоче відновити її в первісному стані. Для яких потреб, поки невідомо.

Колишній сиротинець з протилежного боку. зі сторони промислової забудови
Колишній сиротинець з протилежного боку. зі сторони промислової забудови

У нашій родині зберігаються цікаві документи моєї бабусі Дарії Дудки. Виявляється, її чоловік Карпо Дудка в 1937 році викупив частину земельної ділянки (0,35 гектара), яка раніше належала сиротинцю, а згодом сусіду по вулиці Лукашу Андрейчуку. Збереглося нотаріальне посвідчення цієї купівлі і схема розпаювання. За цією схемою, придбана Карпом Дудкою ділянка межувала на півночі з сиротинцем, з південного сходу — з вулицею Подольською, з півдня — з ділянкою Войцеха Запали і Едварда Малішевського, із заходу — з ділянкою Яна Гембориса. Це все були мешканці вулиці Підкова.

Нотаріальне посвідчення акту купівлі-продажу землі
Нотаріальне посвідчення акту купівлі-продажу землі
Схема розпаювання – додаток до нотаріального акту
Схема розпаювання – додаток до нотаріального акту

Однак, доки тривала бюрократична тяганина з оформленням документів, почалися вересневі події 1939-го, під час яких Карпо Дудка загинув, а в Рівне прийшли “совєти”. Відтак скористатися придбаною ділянкою бабуся з чоловіком так і не встигли.

Карпо Дудка
Карпо Дудка

За розповідями моєї мами, “совєти” переселили дітей із сиротинця в інші заклади, а будівля стояла пусткою. Під час окупації в ній розмістився німецький шпиталь. Кілька лікарів і фельдшерів навіть винаймали кімнати в будинках на Підкови. У нашому будинку (він складався з двох ізольованих частин і мав два окремих входи) також мешкав німецький медик. Після визволення в колишньому сиротинці облаштували туберкульозну лікарню.

Вулиця Підкова
Вулиця Підкова

Старовинна рівненська вуличка у формі підкови нині живе новим життям, не претендуючи на гучні історичні відкриття. Але за старими парканами столітніх будинків ще причаїлося чимало цікавинок з нашого минулого. Бо з історій таких вуличок і складається велика історія нашого міста.

Світлана КАЛЬКО

Джерело: РівнеРетроРитм

Leave a Reply

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.