Тримати вертикаль, або перші львівські ролі Богдана Ступки

254
Богдан Ступка, 1974 р. Фото з книги В.Мельниченко «Майстер»
Богдан Ступка, 1974 р. Фото з книги В.Мельниченко «Майстер»

В кожній національній культурі є митці, які формують її систему координат, задають напрямок руху і т.д. Без сумніву, Богдан Ступка якраз належав до такої когорти митців. Відтак, для дослідників, та й широкого кола поціновувачів культури загалом, важливо зафіксувати важливі моменти у професійній біографії таких діячів як Богдан Ступка.

Отож, справді про Богдана Ступку ще при житті митця вийшло чимало різноманітних видань, не лише в Україні, а й поза її межами. Тож , на перший погляд, потреби в ще одній статті просто нема. Однак, це так лише на перший погляд.  Крізь призму часу викристалізовується те, що ми досі маємо певні лакуни у професійній біографії одного з найвизначніших українських акторів 2-гої пол. ХХ ст., зокрема йдеться про медійну рецепцію виконання першої ролі Богдана Ступки як професійного актора. З*являються нові джерельні матеріали, які доповнюють вже відому інформацію, і це також важливо для розуміння Богдана Ступки – актора.

Варто нагадати, що Богдан Ступка був випускником акторської студії при театрі імені Марії Заньковецької. Дипломною виставою Богдана Ступки була постановка «Фауст і смерть» Олександра Левади, в режисурі Бориса Тягна. Ступка виконував роль Механтропа, (першого робота на театральній сцені). І та вистава одразу обросла легендами.

Тамара Перепеліцина
Тамара Перепеліцина

Про згадувану виставу, «Фауст і смерть» можна прочитати вичерпний ґрунтовний матеріал театрознавці Оксани Павлюк на львівському сайті Zaxid.net. Але ця вистава – це історія все-таки про Ступку-студента, випускника навчальної студії. А як щодо Ступки – професійного актора?! Адже, опісля Механтропа дослідники, та й медійники, зазвичай, якось одразу «перестрибують» до співпраці Богдана Ступки із знаменитим режисером Сергієм Данченком. Львівським періодом співпраці обох митців.

Доміан Козачковський
Доміан Козачковський

Однак, хронологія творчої біографії Богдана Ступки вносить свої уточнення. В особистому архіві літературознавця, колишнього завідувача літературною частиною театру імені Марії Заньковецької, Богдана Завадки вдалося знайти серію світлин акторів-виконавців у костюмах з вистави режисера Олекси Ріпка «Бондарівна» І. Карпенка-Карого. Серед цих фотографій акторів знаходилася світлина Богдана Ступки. Очевидно, завідувач літературної частини театру, Б. Завадка готуючи до друку нарис «Борис Романицький», яка згодом вийшов у київському видавництві «Мистецтво» в серії «Майстри сцени та екрану», послуговувався різними джерелами, які могли допомогти йому в написанні цієї праці. Адже головну роль польського Старости у виставі «Бондарівна» І. Карпенка-Карого в постановці О. Ріпка виконував не хто інший як сам Борис Романицький (прем’єра цього спектаклю відбулася 25 грудня 1961 р.).

Борис Романицький
Борис Романицький

Так чи інакше, але саме ця світлина Богдана Ступки на сьогодні є першою світлиною, яка фіксує нам Ступку як професійного актора. Певний час, я помилково вважала, що це світлина Богдана Ступки з вистави «Гайдамаки» Т. Шевченка. Однак, дослідження тогочасної періодики, зокрема численні інтерв’ю Богдана Ступки, та рецензії допомогли встановити точну назву цієї вистави.

Повертаючись до знайдених фотографій з вистави «Бондарівна» І. Карпенка-Карого, можемо простежити, що вже в першій виставі як професійного актора Богдана Ступку супроводжувала неймовірна професійна удача: адже він працював поруч з корифеями національної сцени, які на той час вже були легендами: Леся Кривицька, Борис Романицький, Доміан Козачковський, Василь Яременко! А режисура Олекси Ріпка?! В часі підготовки таких , здавалося б, звичайних постановок української класики провадився вишкіл, який відшліфував Ступку-актора.

Богдан Ступка
Богдан Ступка

Прикметно, що ця постановка національної класики, яка була однією із перших професійних майстерень Богдана Ступки отримала негативні відгуки у львівській пресі. Так, першу рецензію на виставу «Бондарівна» написав відомий літературознавець і фольклорист Роман Кирчів під назвою «Є і прорахунки» на сторінках львівського часопису «Вільна Україна» (20 січня 1962 р.). Очевидно, дослідника привабила фольклорна основа літературного матеріалу, що ліг в основу сюжету п’єси. Відтак, критик у своїй рецензії найбільше аналізував легенду про п. Каньовського, як основу твору: наскільки відійшов/ або ні режисер від фольклорної основи твору. При цьому, автор матеріалу зауважив, що акторам при втіленні цієї п’єси вдалося подолати складну ритміки мови твору. Це був своєрідний іспит на професійність , синтаксично складної мови твору, а тут ще й  наявні дуже довгі монологи та діалоги, але глядачі цього навіть не відчули – підсумував рецензент. Оця уважність до «дрібниць», легкість подолання складнощів у постановках, яку не помічав глядач – буде пізніше вирізняти Богдана Ступку як актора.

А от інший літературознавець А. Клоччя у статті «Орленятко Марії Заньковецької» у рубриці «Актори і ролі» на сторінках тогочасного видання «Радянська Донеччина» під час гастролей заньківчан у Донецьку, зауважив що артисти театру, у які зайняті у «Бондарівні» створили блискучий ансамбль. Та й загалом,  заньківчани дуже бережно ставляться до втілення української класики на театральній сцені. Це визначальна риса цього театру серед інших театральних колективів. Оскільки, ця стаття була присвячена ролям Б.Романицького, то аналізу акторських робіт інших виконавців тут не подано. Але із цієї публікації ми можемо простежити що акторський ансамбль у «Бондарівні» добирався ретельно.

Леся Кривицька
Леся Кривицька

Припускаємо, що після успішної ролі Механтропа у матеріалі сучасній драматургії для вишколу Богдана Ступку «кинули» в класику, де він мав можливість працювати поруч із усіма корифеями театру одночасно. Очевидно, саме так і відбувалася естафета передачі вміння «читати» національну драматургію. А також Ступка мав можливість бачити безпосередньо професійну кухню корифеїв «на повну силу» безпосередньо на сцені: філігранність засобів акторської виразності, вдумливість при створенні образу. Згодом, все це стало компонентами творчої майстерні Богдана Ступки.

Як зауважив сам Богдан Ступка у інформаційній замітці «Нести людям радість» на сторінках тогочасного часопису «Ленінська молодь» (пізніше відомий часопис під назвою «Молода Галичина»): «Кожна нова роль у театрі  – то для мене невідомий світ,який я повинен опанувати, у якому мені повинно бути тепло. От це тепло і щирість я повинен донести до глядачів.».

Справді, Богдан Ступка – як мало хто умів нести глядачам своє світло і тепло. І нам , його глядачам, важливо берегти творчий доробок, митця який умів високо тримати вертикаль.

Оксана ПАЛІЙ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.