“Тому-то й годі нам дивуватися, що в Новаківського нема нічого спільного з великоруським малярством навіть в його початках…Причин цього.. треба шукати не тільки в іншім психічно-мистецькім наставленню артиста, але також в атмосфері, серед якої виріс Новаківський” (Володимир Сас-Залозецький).
Олекса Новаківський (1872–1935) — самобутній український художник і педагог. У своїй творчості митець гармонійно синтезував традиції українського й західноєвропейського мистецтва. Художник не лише еволюціонував разом із розвитком європейських течій у малярстві, а виробив власний мистецький стиль. Його динамічні полотна вражають експресією кольору, темпераментністю мазка й багатством образів. У творчих пошуках митець пройшов складний шлях від імпресіонізму до символічного і експресивного стилю.
Олекса Новаківський народився 14 березня 1872 року селі Слободо-Ободівка що на Вінниччині у родині Євдокії Дагдій-Білецької і Харлампія Новаківського. Батько майбутнього художника працював підлісним у графа Фелікса Собанського, а згодом –– лісничим у панів Бжозовських у Попелюхах.
Олекса Новаківський. Мати художника з онукою. 1890-ті рр. Фанера, олія. Зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея ШептицькогоНа формування творчої особистості О. Новаківського вплинуло культурно-мистецьке середовище Східного Поділля, де він зростав. Насамперед це звичаї, обряди, фольклор і народний побут того регіону України. Знайомство художника з релігійним мистецтвом, зокрема з пам’ятками українського бароко, відбулось у храмі Успіння Пресвятої Богородиці в рідній Ободівці, а також у Попелюхах. На Поділлі в маєтках місцевих панів О. Новаківський мав змогу оглядати збірки європейського мистецтва. Саме в цих резиденціях, «наче в опозиції до північної російської школи, плекали західньоевропейські малярські традиції, які все живущим і скоршим темпом туди безпосередньо доходили… Ці перші вражіння врізуються глибоко, особливо тоді, коли падуть на творчий, сильно вражливий ґрунт» (Володимир Сас-Залозецький).
За сприяння інженера-лісівника Генрика Павляса шістнадцятирічний Олекса поїхав на навчання до Одеси. Впродовж чотирьох років О.Новаківський вчився у майстерні художника Пилипа Клименка і разом із ним працював над іконостасом у селі Кубанці біля Одеси. Повернувшись із Одеси у Попелюхи митець виконав композицію «Гарбузи» (1892). Це перший, відомий нині, живописний твір О.Новаківського, який був створений ще до студіювання в Кракові.
“Коли переглядаємо праці Новаківського з перших академічних літ, то впадає в око, що він зі самого початку йде своїм шляхом. Це в першій мірі проблєми кольористичні, які маляр розв’язує у скромній жанровій картині “Гарбузи” (1892). Тут ще нема світла. Кольорит трохи приглушений. Але яка сита зелень, яка свіжа жовтава краска гарбузів! Артиста займає не так об’єктивне віддання дійсности, як інтенсивність кольористики” (Володимир Сас-Залозецький).
О. Новаківський отримав од Бжозовських стипендію для подальшого навчання у Школі образотворчих мистецтв у Кракові (з 1900 — Краківська академія образотворчих мистецтв) і студіював там впродовж 1892–1900 рр. До 1895 вчився під керівництвом Яна Матейка, а з 1895 — Юліана Фалата. Художник здобував мистецьку освіту 1895–1898 у класі Юзефа Унєжиського, а 1898- 1900 — Леона Вичулковського і стажувався в його майстерні після завершення навчання (1900-1904).
На митця вплинуло не лише академічне навчання, а й культурно мистецьке середовище Кракова. Художник відвідував музеї і храми в яких пізнав розвиток європейського мистецтва від середньовіччя до початку XX ст. Часто експонував твори на студентських виставках та експозиціях різноманітних мистецьких товариств. У Кракові художник cпілкувався з багатьма представниками української творчої інтелігенції із Східної Галичини.
1904 митець переїхав до с. Могила (до 1951 року окреме село, а тепер один із районів Кракова; входить до складу дільниці Нова Гута). Тут познайомився із майбутньою дружиною Анною-Марією Пальмовською (Marianna Rozalia Palmowska). Крізь усю творчість О. Новаківського наскрізною лінією проходить чарівний образ коханої дружини. Їй він присвятив низку психологічних портретів і символічних полотен, а також сотні рисункових начерків. Анна-Марія Пальмовська народилася 1 червня 1888 року в селі Могилі в родині Станіслава та Розалії Пальмовських. У 1904 році Олекса Новаківський винайняв кімнату у вдови Розалії Пальмовської, яка мешкала з донькою Анною-Марією, а після смерті господині заопікувався осиротілою дівчиною. Поступово їхнє спілкування переросло у дружбу, а відтак у ніжне кохання. Переїхавши до Львова, 10 серпня 1914 року Олекса й Анна-Марія побралися. Їх вінчав у Соборі св. Юра митрополит Андрей Шептицький. У подружжя Новаківських народилося двоє синів – Ярослав (1920–1982) і Ждан-Олекса (1922–1993). Анна-Марія, наділена делікатною вродою та лагідним характером, була вірною супутницею художника.
Особливий вплив на формування образного мислення Олекси Новаківського мали корифеї польського символізму Станіслав Виспянський, Яцек Мальчевський, Юзеф Мегоффер, із чиєю творчістю він познайомився, навчаючись у Краківській академії. Відтак, О. Новаківський створив низку символіко-алегоричних полотен, образну тканину яких наповнено метафорами, алегоріями та натяками. Зокрема, це картини «Втрачені надії. Визволення», «Коляда» та цикл «Пробудження». Моделлю до зазначених вище творів була Анна-Марія Пальмовська.
Полотно «Втрачені надії. Визволення» (1903–1908), попри нібито автобіографічний сюжет, має глибокий філософський зміст і символічний підтекст. Митець зобразив себе та свою наречену Анну-Марію у хвилину розпачу – над домовиною дитини. Він звернувся до уявної ситуації, в якій найповніше виявляються велич і трагізм призначення людини. Зламана горем, похилена Анна-Марія та вольова постать художника створюють смислову антитезу. Жінку показано в барвистому народному строї, характерному для краківського регіону; натомість митець із рішучим поглядом і жестом стиснутої у відчаї руки постає в темному одязі. Особливим акцентом над зображеннями чоловіка та жінки є лики Богородиці й Ісуса Христа, які нагадують нам про жертву Спасителя заради всього людства.
На перший погляд, сюжет картини «Коляда» (1907–1910) простий: три жіночі постаті в народних строях колядують у кімнаті на тлі вікна, за яким видно зимовий пейзаж. Утім задум художника був складніший. За допомогою композиції та символічних знаків автор надав твору полісемантичного звучання. Передусім це стосується схилених над книгою жінок із однаковими обличчями, які композиційно утворюють піраміду. Представлене зображення різдвяного обрядового дійства виразно перегукується з іконою Старозавітної Трійці.
Над темою «Пробудження», що символізує національне відродження України, художник працював упродовж 1910–1920-х років. За цей час він створив цілу серію підготовчих графічних ескізів та олійних творів, об’єднаних цим сюжетом. Усі варіанти композиції представляють жіночу постать, яка стоїть на певному символічному тлі (ікони, вівтар, розп’яття), щойно прокинувшись зі сну. На полотні «Пробудження» (1914) О. Новаківський зобразив оголену дівчинку-підлітка, що потягується спросоння. За спиною в неї – крила, а над головою, обв’язаною декоративною стрічкою, – блакитний німб, що контрастує з багряним промінням навколо розп’яття – головного християнського символу, який асоціюється з драматичними подіями, стражданням, смертю та неминучим воскресінням. Центральна жіноча постать цього циклу поступово трансформується з образу маленької дівчинки в підлітка, а відтак у молоду жінку, яка дозріває і фізично, і духовно.
О. Новаківський часто хворів через матеріальні нестатки і наполегливу, виснажливу творчу працю. У 1900-х рр. йому допомагав краківський лікар Йосип Гогульський. Щоб віддячити, митець намалював портрет його дружини Леонтини та членів їхньої родини. Відтак, став близьким приятелем брата Леонтини – Івана Голубовського, який тоді навчався на юридичному факультеті Ягеллонського університету. У 1909 році О. Новаківський, скориставшись зі запрошення І.Голубовського, декілька місяців провів у родинному маєтку Голубовських у селі Брошневі на бойківському Прикарпатті, де намалював серію портретів і гірських пейзажів.
У ранніх пленерних етюдах, виконаних на Поділлі та Бойківщині, а також у селі Могилі, помітний вплив уроків пейзажного малярства, які художник засвоїв у Краківській академії від визначних митців-педагогів Леона Вичулковського та Яна Станіславського. На цих імпресіоністичних пейзажах О. Новаківський поєднав чітке просторово-пластичне моделювання форм із чистотою барв і світловими атмосферними ефектами.
Важлива сторінка мистецького доробку О. Новаківського – автопортрети. До цього різновиду портретного жанру художник звертався протягом цілого життя. Він створив понад півтора десятка олійних автопортретів і більш ніж сто начерків пером, олівцем та вуглем, фіксуючи свій образ і психологічний стан у той чи той життєвий період, передаючи почуття й емоції, декларуючи життєву позицію та переконання.
Від першого академічного автопортрета образ митця трансфігурувався в експресивне містифіковане зображення на «Автопортреті з букетом квітів» (1933). Цей твір належить до останніх, передсмертних автопортретів і сповнений яскравої експресії та пронизливого драматизму.
Отже, автора цікавило не стільки фотографічне відтворення власного образу на полотні, скільки намагання виразити в автопортретах свій внутрішній світ. Ці «преображення» О. Новаківський передав за допомогою низки змін: від монохромного до яскравого й контрастного колориту, від реалістичної пластики до оптичного зображення, від чітких ліній до хвилястих імпульсивних мазків. Символічною є і постава митця, який дивиться на світ із піднесеною головою або через плече.
Ірина РІЗУН
завідувачка Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського
Література:
- Голубовський І. Розмахом могутніх крил. Львів , 2002. 116 с.
- Залозецький В. Олекса Новаківський. Львів : Наклад Укр. т-ва прихильників мистецтва ; Друк. Наук. т-ва ім. Шевченка, 1934. 82 с., іл.;
- Овсійчук В. Олекса Новаківський. Львів : Ін-т народознавства НАН України, 1998. 334 с., іл.;
- Волошин Л. Княжий дарунок великого мецената : Митрополит Андрей Шептицький у житті і творчості Олекси Новаківського. Львів, 2001. 200 с., іл.;
- Волошин Л. Автопортрети Олекси Новаківського. Академія мистецтв у Львові; НМЛ ім. А. Шептицького ; Львів: Свічадо, 2004. 156 с.
- Олекса Новаківський : [альбом] / авт. вступ. ст. – Л. Волошин ; авт.-упорядн. – О. Лозинський. Львів : Ін-т колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ ; НМЛ ім. А. Шептицького ; Благодійний фонд «Олекса Новаківський та його мистецька школа». Львів, 2009. 184 с.;
- Волошин Л. Образ жінки у творчості Олекси Новаківського : монографія. Харків ; Львів : Видавець Олександр Савчук, 2018. 368 с., 230 іл.
