Уляна Кравченко (справжнє ім’я і прізвище її Юлія Юліївна Шнайдер) народилася 18 квітня 1860 р. в містечку Миколаєві (тепер Львівської області). Вона походила з німецької сім’ї, котра переїхала до Галичини з першою хвилею австрійських чиновників. Юлія навернулася на українство ще підлітком, коли жила у провінційному містечку Миколаєві, у будинку, де колись виростав український поет Микола Устиянович.
![Уляна Кравченко](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/10/love1.jpg?resize=696%2C951)
Тут вона вперше закохалася, у французького інженера-соціаліста, який, між іншим, оповідав їй про Паризьку комуну. Її найбільшою любов’ю був, однак, Іван Франко. З ним вона познайомилася на початку 1880-х років, і він впровадив її в українську літературу. Лише випадкові обставини перешкодили тому, щоб вони стали чоловіком і дружиною.
![Микола Устиянович](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/10/love2.jpg?resize=696%2C985)
«Є потайна связь поміж духами! Ти відгадав мої смілі, скриті бажання, заговорив до незнайомої. Я ваша, ваша навіки! Твої слова загріли, заохотили ту, що на роздоріжжі з заложеними руками стояла та безнадійно споглядала. Великі й тяжкі боротьби я бачила, та не знала, чи оплатиться труд. О, до останнього віддиху я для твоєї ідеї живу, незнайомий, але споріднений духом – рішаєш мою долю», – нотує у щоденнику 23-річна Юлія Шнайдер у листопаді 1883-го.
![Іван Франко](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/09/franko1.jpeg?resize=696%2C1060)
Він редагує поезію Уляни і публікує її у найближчому номері “Зорі”. Повідомляє про це авторку в листі, писаному фіолетовим чорнилом на рожевому папері. Учителька щаслива, бо ж Франко для українських письменників-початківців тоді – беззаперечний авторитет. Молоді люди починають активно листуватися. Франко радить: “У Вас є далеко більша спосібність до поезії, і то до ліричної поезії, ніж до повісті. І я раджу Вам працювати на тім полі”. Допомагає публікувати вірші у “Зорі”, газеті “Діло” та інших періодичних виданнях.
Вона називає його Мироном, він її – Надбібрянкою. Спілкуються не тільки у листах. Франко працює у польськомовній газеті KurjerLvovski. Періодично залишає новій знайомій зашифровані послання у рубриці “Кореспонденція”.
Юлія має великий успіх серед чоловіків. Вчитель Супрун через невзаємне кохання до неї навіть накладе на себе руки.
А от на Франка Юлія враження не справляє.
“Правду кажучи, ви мені зовсім не сподобалися, – зізнається письменник після першої зустрічі у бібрці у грудні 1883-го. – Зріст зависокий, руки замалі, очі не блискучі. Ну, але то правда, що кого пан Біг обдарував гарною, золотою душею, той повинен тим одним вдовольнятися”.
Франко спілкується ще з кількома молодими вчительками, які йому небайдужі. Обіцяє відвідати Юлію вдруге на Різдво. Але опиняється в гостях у вчительки з-під Дрогобича Ольги Білинської. Освідчується їй, та невдовзі просить заховати пошите біле плаття. Має нове захоплення – доньку польських аристократів Юзефу Дзвонковську. Просить руки і серця й у неї. Мати дівчини відмовляє. У Юзефи – сухоти, жити лишилося недовго.
Водночас Франко зберігає кокетливий тон у листуванні з Юлією Шнайдер. Натякає на можливість “спільної праці” десь у сільській місцевості. “Радості виявити не можу, бо ви застерегли, що пишете абстракційно, і я без мамці не можу нічого рішуче казати, – відповідає Юлія. – Коротко кажу, що на життя наше на селі цілком згоджуюся. Тиха праця фізична, скрашена духовною, зближення і пізнання нашого бідного люду – се було моїм бажанням і має для мене повабу. Тож рада я, щоб план, вами уложений, удався. Впрочім, лишаю вам дальший заряд”.
За кілька тижнів Франко надсилає їй чергового листа. У підписі “Цілує вас ваш Іван” хвилястими лініями закреслює перші два слова. Прикріплює поетичні рядки:
Будь здорова, моя мила,
Я не твій!
Розлучила
Нас могуча сила.
Де поставить кого доля,
Там і стій!
Моя ж доля –
Вітер серед поля.
Франко кличе Юлію до Львова, щоб порадитися в “особистих справах”. Вона каже, що не може приїхати через сильні морози та хвору матір. Одного разу хоче передати з листом засушену квітку. Та мати відмовляє: “Дай спокій, не нуди мудрого чоловіка, не посилай сіна”.
![Уляна Кравченко з родиною, 1920-ті роки. У капелюсі – молодша донька Нуся. Позаду – Ярослав Секела, рідний брат зятя. На руках у няньки Ксенії – онука Леся.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/10/love3.jpg?resize=696%2C958)
Стосунки між ними стають натягнутими. Франко все більше критикує її творчість. Радить відмовитися від еротичної поезії: “Ви на ховзькій дорозі! Покиньте етери і фалі, солов’їв і мотилів – усе те дрянь, не варта вашого пера. Глядіть на речі трохи реальніше”.
Влітку Уляна Кравченко дізнається, що той одружився з киянкою Ольгою Хоружинською. Нотує у щоденнику: “Душе, ти вірила, сумнівалася, боролася, в кінці в темному пересвідченні безсилля – заціпеніла. Думо моя, і ти мертва. Серце, ти, незважаючи на все, рятуй мене своїм багатством, вливай м’якими струями ліки на мої рани. Покривджена, сумна, переможена звертаюся до тебе, природо-нене, джерело життя, заспокоєння”. Пізніше пише: “Молюся за смерть для себе як за визволення”.
![Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською 1886 р. сфотографувались у Влодзімежа Висоцького одразу після одруження на пораду польської письменниці Елізи Ожешко.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/09/franko5.jpg?resize=600%2C849)
Вона виходить заміж за Яна Немєнтовського, вчителя-поляка, на 17 років старшого. Живе біля Дрогобича. Наступні вірші видає під псевдонімом Уляна Кравченко – прізвище Шнайдер у перекладі з німецької – “кравець”. Чоловіку їх не показує. Продовжує листуватися з Франком. Пише у квітні 1892 року: “Тепер гірко мені і тяжко в подвійній неволі. Одна – людини, зависимої від властей, друга неволя – се ся жіноча неволя. Сумне і пригноблююче вліяння має на мене се, що не можу брати уділу хоч би тілько в з’їзді жінок – бо муж не позволяє, що я віддалена від усього руху об’явів життя духовного і що за кожду дрібницю, от таку, як видання віршів, маю нові неприємності”.
![Лукіянович Денис](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/10/love4.jpg?resize=696%2C898)
Юлія Шнайдер пережила Івана Франка на 30 років. До кінця життя зберігала листи від нього. Коли почалася Перша світова війна, закопала їх у землю. Потім ховала під матрацом. Повирізала ножицями незручні місця. Усім казала, що це зробив ревнивий чоловік. У 1920-х оселилася в Перемишлі – тепер це територія Польщі. Просила літературознавця Дениса Лукіяновича написати роман, у якому головними героями були б вона і Франко. Той відмовив – не повірив, що між ними були справжні стосунки
Роксана ТИМКІВ
Джерела:
- Ярослав Грицак – Що нам робити зі своєю власною історією? (http://www.ji-magazine.lviv.ua/seminary/2002/krstil-111/krstil-1lyst.htm#10)
- https://arsenkaspruk.wordpress.com/
- http://gazeta.ua/a