У червні 1853 року народився один з найблискучіших українських співаків кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Олександр Мишуга. З цієї нагоди хочемо розповісти кілька цікавих аспектів його взаємин зі Соломією Крушельницькою.
“Королем тенорів”, “пісень дивних чародієм”, “кумиром публіки”, “солов’єм України” називали Олександра Мишугу, знаного серед шанувальників оперного мистецтва під псевдонімом Філіппі-Мишуга.
У широкому світі, де Соломія Крушельницька тріумфально виступала на кращих оперних сценах, її називали “незабутньою Аїдою”, “єдиною в світі Джокондою”, “найчарівнішою Чо-Чо-сан”, “неповторною Галькою”, “ідеальною Брунгільдою”, “неперевершеною Саломеєю”, “вражаючою Валькірією”, “винятковою Лорелеєю”.
Олександр Мишуга і Соломія Крушельницька – дві величні постаті в історії не лише українського, а й світового оперного мистецтва. Їхні творчі шляхи та дороги йшли паралельно, час від часу переплітаючись.
Так, у 1878-1881рр. О. Мишуга бере уроки співу у професора Валерія Висоцького, у клас якого через десять років потрапляє С. Крушельницька.
Консерваторію Соломія Крушельницька закінчує із срібною медаллю. Екзаменаційна комісія в характеристиці до диплому зазначає, що вона має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени світу.
Перші виступи Соломії Крушельницької тісно пов’язані з Олександром Мишугою. Адже саме він був партнером співачки на її дебют 15 квітня 1893 р. в опері “Фаворитка” Г. Доніцетті. Сестра С. Крушельницької Олена Охримович у спогадах про цей виступ пише: “У цій опері співав також Олександр Мишуга. Він дуже цікавився співом і грою Соломії в партії Леонори і давав їй корисні поради”.
30 травня 1893р. відбулася вистава опери “Сільській честі” П. Масканьї за участю С. Крушельницької, О. Мишуги, Р. Бернгардта .
Восени 1893 р. Соломія Крушельницька виїжджає до Мілана на навчання, а весною наступного року її запрошує на гастролі Львівська опера. Співачка розпочала виступи у рідному місті 8 травня 1894 р. оперою Шарля Гуно “Фауст”, її партнер – знову О. Мишуга. Перший вихід на сцену Крушельницької-Маргарити на сцені львів’яни зустріли холодно, навіть вороже.
Крушельницька не була задоволена своїм виступом. “Фауст” я сама знаю, що дуже мізерно випав, але бо його всього-навсього раз цегуленний (єдиний – О. К.) виділа на сцені і сама перший раз співала”, – писала вона до М. Павлика. Музичні критики дуже стримано відгукнулися на цей виступ, не сприйнявши її “оригінального” трактування опери. Не сприйняв нового голосу співачки цього разу і Мишуга.
Сама артистка з цього приводу зазначала: “А ні мені не снилося (…) подибати таких ворогів в особах, як мені здавалося, прихильно для мене успособлених, а навіть як от такий Мишуга і Висоцький (перший мій професор співу) творилися моїми найщирішими приятелями. Що робити, завелася на них! Замість щоби мені подати руку та помогти побороти перші кроки сценічні, котрі і найталановитіших заставляють підпадати дивним вражінням, они, де лиш могли, розговорювали і сміялися з мого співу та й взагалі з мого “оригінального” трактування (понимання) штуки. (…). Мишуга всіма силами старався, щоби мене вифурувати( розірвати контракт- О. К..) з театру”. В іншому листі до М. Павлика читаємо: “Ну, міркую собі, десь межи рутенцями нема ніколи згоди, та й нас двоє артистів не погодиться на світі”. С. Крушельницька не занепадає духом в даній ситуації: “…най там і громи б’ють на мене, я беруся за роботу, бо лиш нею всій біді зроблю кінець!”
Однак непорозуміння між С. Крушельницькою і С. Мишугою не були тривалими. Уже через кілька днів після виступу в опері“Фауст, а саме 16 травня 1894р., вони разом співають на Шевченківському святі, а 5 червня 1894р., як свідчить афіша, – в опері С. Монюшка “Страшний двір”. Прощальний виступ артистки у Львові відбувся 16 жовтня 1894р. в опері “Галька” теж за участю О. Мишуги. Присутній на цій виставі письменник Богдан Лепкий у своїх спогадах писав: “Другої такої співацької пари я вже не чув і, мабуть, не почую. Навіть у старосвітській простенькій “Гальці” вони так співали, що люди дрижали, мов кленовий лист, плакали зі зворушення, раювали з захоплення, зазнавали справжнього “катарзісу” (очищення) і обновлені верталися до своїх хат”.
Наступного року наша землячка знову виступала у рідному місті. Її партнером в операх “Страшний двір”, “Манон Леско”, “Фауст”, “Кармен” знову був О.Мишуга. Разом українські артисти співали у Шевченківських концертах. Про це знаходимо інформацію у газетах “Діло” за 1893, 1894, 1895, 1897 роки. Ось що писала газета “Діло” про участь співаків у великому концерті на честь 33 роковин з дня смерті Кобзаря 16 травня 1894 року в залі Народного дому у Львові: “Як п. Олександру Мишузі, так п. Крушельницькій (одягненій в красний український стрій) піднесли при ентузіястичних оплесках публіки голова “Бояна” і диригент лаврові вінки з відповідними написами”.
Композитор Денис Січинський про виступи митців у концерті заходом товариства руських ремісників “Зоря” 5 березня 1895 року писав: “Артисти п. С. Крушельницька і п. О. Мишуга відспівали два дуети, один з опери Лисенка “Різдвяна ніч”, а другий з опери Артемовського “Запорожець за Дунаєм”. Злишнім хіба було би розписуватися о чаруючім співі тої артистичної пари, на се не знайдеться слів, котрими далось би достаточно віддавати враження, якого дізнався, слухаючи їх співу: то ж не буду довго розводитися, а скажу лише, що по кожнім з тих дуетів не було оплескам кінця, і наші артисти мусили вдруге співати”.
Один з останніх спільних виступів О. Мишуги і С. Крушельницької на оперній сцені відбувся у Львові 15 квітня 1903р. в опері “ Манон” Ж. Массне.
Погляди на шляхи розвитку національної культури та освіти єднали співаків. Прикладом цього є підписаний О. Мишугою і С. Крушельницькою лист-підтримки молоді Західної України, яка вела боротьбу за відкриття у Львові українського університету. Цей документ був опублікований в газеті “Діло” від 4 грудня 1901р.
С. Крушельницька і О. Мишуга популяризували українську музику і, безперечно, їхньою мрією була постановка української опери. Так, у листі до М. Павлика від 18.03.1894р. з Мілана С. Крушельницька писала: “Мені радісно вертати до своїх сторін із-за багато причин. Перше всього зобачуся зі своїми людьми, а також, будучи через літо у Львові, щось дасться зробити і для руської музики… Я і без того порушувала кого могла до роботи, щоби бодай одну руську оперу виставити перед ширшою публікою, та де, куди! Мишуга відписав, що “тяжко буде руську оперу склеїти, але будьте певні, що дасться, – зроблю для тої справи”. На перешкоді постановки національної опери стала відсутність у Львові приміщення для українського театру. Лише у концертному виконанні вдалося С. Крушельницькій і О. Мишузі поставити окремі фрагменти української опери “Запорожець за Дунаєм” Гулака-Артемовського. Про це читаємо у книзі “Видатний співак Олександр Мишуга. Спогади”(упорядник Іван Деркач): “Незабутньою була вистава цього улюбленого твору, що відбулася у Львові в приміщенні театру Скарбка за участю Мишуги, Соломії Крушельницької, Антоніни Осиповичевої та Івана Рубчака. Після проспівання дуету Андрія і Оксани публіка сім разів викликала Мишугу й Крушельницьку. Кілька разів вони повторили цю партію. Це безпрецедентний випадок в історії оперного мистецтва, бо ж ніхто з великих артистів не був таким великодушним до вимог публіки і рідко коли слухачі так сприймали артистів. Це був тріумф геніальних українських співаків”.
В Олександра Мишуги і Соломії Крушельницької були не лише творчі, але й приятельські взаємини. Вони бували на виступах одне в одного, вели кореспонденцію. Саме С.Крушельницькій О.Мишуга завдячує знайомству з Енріко Карузо, який захопившись голосом нашого земляка, називав його “королем ліричних тенорів”.
Пізніше шляхи митців розійшлися. О.Мишуга посилено зайнявся педагогічною діяльністю, викладаючи в Києві, згодом у Варшаві. У 1914-1919рр. співак вів школу співу у Римі. С. Крушельницька, яка на цей час проживаючи у м. Віареджо (Італія), слідкувала за діяльністю свого давнього приятеля. У листі співачки до Олександра Мишуги від 15 липня 1916 р. читаємо:
“Найдорожчий маестро!
Ми пропонуємо Вам зупинитися в надзвичайно симпатичному готелі “Мімоза” і просимо Вас провести з нами цілий день у найближчий четвер 20-го цього місяця. Чекаємо на Вас з великою радістю, маючи надію приємно провести з Вами час у Вашому товаристві та помилуватися Вашим мистецтвом”.
Плин часу стер відомості про подальші контакти двох митців. О. Мишуга хворів, стан здоров’я його погіршувався, і у березні 1922 року співак відійшов у небуття.
Олександр Мишуга був першим серед українських співаків, який своїм талантом і натхненною працею відкрив світові Україну, мистецтво нашого народу. Соломія Крушельницька гідно продовжила його справу.
Олександра КИРИК
старший науковий працівник Музично-меморіального музею
Соломії Крушельницької у Львові
