Техніка, яка рятує життя або коротка історія гемодіалізу у світі, Україні та Львові

959
Техніка, яка рятує життя або коротка історія гемодіалізу у світі, Україні та Львові

Наразі науковцям за допомогою складних апаратів вдалося більш-менш задовільно замінювати роботу лише одного людського органу – нирок. Поява у 60-х роках минулого століття досконалих апаратів для гемодіалізу («штучна нирка») дала шанс на продовження життя сотням тисяч пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю по усьому світі.

Зараз більше 3 мільйонів людей по всьому світі продовжують жити завдяки апаратам «штучна нирка»: на Львівщині таких пацієнтів більше, а ніж півтисячі – зараз вони можуть отримувати процедури гемодіалізу не тільки у Львові, але й у низці міст Львівщини. Про історію гемодіалізу у світі і в Україні сьогодні розповідають Фотографії старого Львова.

Проблему очищення крові від токсинів медики намагалися вирішувати іще із античних часів. Уже в ті часи медики встановили, що значну частину токсинів із організму людини виводять саме нирки. Для очищення організму від токсинів давні лікарі намагалися використовувати різноманітні відвари і суміші рослин та мінералів. На жаль, більшість таких засобів виявлялися не просто неефективними, але й навіть шкідливими. Хоча уже в ті часи було виявлено багато рослин, відвари, соки та настоянки яких чинять сечогінну дію. Інтерес до методів очищення крові то спалахував, то згасав.

Вчений Томас Грехем (1805 – 1869 рр.) – дослідник процесів, які лягли в основу процедури гемодіалізу
Вчений Томас Грехем (1805 – 1869 рр.) – дослідник процесів, які лягли в основу процедури гемодіалізу

Лише на початку ХІХ століття вчені наблизилися до реалістичного пояснення процесів, які відбуваються у організмі людини, в тому числі – під час виведення токсинів нирками. Вважається, що фізико-хімічні основи гемодіаліз, тобто позаниркового очищення крові пацієнта на апаратах «штучна нирка» заклав іще у 1854 році шотландський вчений Томас Грехем, який опублікував свою наукову працю «Осмотична сила». В цій роботі він вперше описав метод виготовлення напівпроникних мембран із спеціально обробленого пергаменту. За допомогою методу, запропонованому Грехемом, стало можливим розділяти колоїдні та навіть кристалічні розчини. У своїй роботі вчений експериментально довів класичні нині закони дифузії та осмосу. Власне процес дифузії кристалічних розчинів через напівпроникну мембрану, виготовлену із пергаментного паперу, він і назвав діалізом. У своїй роботі Грехем також показав зв’язок між розміром молекули і швидкістю дифузії – чим молекула більша тим меншою є швидкість дифузії.

Отож, тепер нам повністю зрозумілий термін «гемодіаліз», адже «гемо» – це кров, а про діаліз написано вище. Відповідно, гемодіаліз – очищення крові від токсинів шляхом дифузії через напівпроникну мембрану.

Американський вчений Джон Джекоб Абель (1857 – 1938 рр.) – перший провів досліди із гемодіалізом на собаках
Американський вчений Джон Джекоб Абель (1857 – 1938 рр.) – перший провів досліди із гемодіалізом на собаках

Перші експерименти із видаленням токсинів із організму методом гемодіалізу провів на початку ХХ століття американський учений Джон Джекоб Абель. Експерименти він проводив на собаках і довів, що можливо виводити із крові собаки із видаленими нирками токсини, які не зв’язані із білками крові. Абель і сконструював перший примітивний апарат для гемодіалізу. Він же встановив необхідність автокоагуляції – боротьби із згортанням крові і виділив із організму п’явок перший антикоагулянт – гірудин.

Перший сеанс гемодіалізу людині, яка страждала на уремію (кінцеву стадію хронічної ниркової недостатності) провів німецький лікар Георг Хаас в жовтні 1924 року. Як і Абель, він використовував в якості антикоагулянту очищений гірудин, отож сеанс гемодіалізу не міг тривати понад 30 – 60 хвилин, чого було недостатньо для ефективного очищення організму. У 1927 році Хаас використав новий антикоагулянт – гепарин і зміг побудувати апарат із мембраною великої площі (1,5 – 2,1 кв. м.), тобто зміг вирішити дві проблеми, необхідні для ефективного гемодіалізу. Також Хаас винайшов спеціальний насос для гемодіалізних апаратів.

Німецький вчений Георг Хаас (1886 – 1971 рр.), який у 1920-ті роки багато зробив для розробки техніки гемодіалізу
Німецький вчений Георг Хаас (1886 – 1971 рр.), який у 1920-ті роки багато зробив для розробки техніки гемодіалізу

У 1933 році почалося промислове виробництво гепарину, який використовувався як ліки для розрідження крові, а у 1935 році почалося виробництво ефективних целофанових мембран.

Щоправда, першого випадку успішного лікування пацієнта із гострою нирковою недостатністю потрібно було чекати іще 18 років – лише 3 вересня 1945 року нідерландський лікар Вільгельм Кольф зміг успішно вивести пацієнтку із уремічної коми. Кольф працював у Гронінгенському університеті, експерименти із пристроями «штучна нирка» він розпочав іще до ІІ світової війни після того, як 22-річний син його знайомого фермера помер від хронічної ниркової недостатності. Лікар вирішив – він знайде метод порятунку від такої хвороби!

Голандський вчений Вільям Кольф, якого вважають «батьком» гемодіалізу
Голандський вчений Вільям Кольф, якого вважають «батьком» гемодіалізу

Навіть під час німецької окупації Нідерландів, Кольф продовжив працювати над створенням апарату для гемодіалізу. У 1943 році він спільно із Берком створив апарат із великою поверхнею мембрани, придатний для клінічного використання. Основною деталлю апарата (діалізатором) був циліндричний барабан на який було намотано целофанову трубку (оболонку для сосисок) довжиною 30 – 40 метрів. У середині цієї трубки циркулювала кров пацієнта. Барабан був занурений у спеціальний розчин, який «витягував» через мембрану токсини із крові пацієнта (діалізат). Об’єм діалізату у ванні складав 70 – 100 літрів.

Із 17 березня 1943 року по 27 липня 1944 року Кольф за допомогою свого апарату «штучна нирка» намагався врятувати життя 15 пацієнтам із гострою нирковою недостатністю. Іноді йому вдавалося досягти покращення, проте вижив тільки 1 пацієнт – мужчина, у якого нирки відмовили через високі дози ліків-сульфоніламідів. Цей пацієнт отримав лише один сеанс гемодіалізу, в результаті якого рівень сечовини в крові пацієнта впав більш ніж удвічі. Після процедури у пацієнта відновилося сечовипускання і він одужав. Проте навіть сам Кольф не вважав, що це одужання сталося завдяки гемодіалізу.

Апарат «штучна нирка», сконструйований Вільямом Кольфом під час процедури гемодіалізу. Друга половина 1940-х років
Апарат «штучна нирка», сконструйований Вільямом Кольфом під час процедури гемодіалізу. Друга половина 1940-х років

Перший успіх лікування гемодіалізом стався 3 вересня 1945 року із 67-річною пацієнткою, яка стала 17-ю за ліком пацієнткою, яка отримувала процедури гемодіалізу на апараті Кольфа. Після 11-годинного сеансу гемодіалізу жінка прийшла до тями – її вдалося вивести із стану уремічної коми. Далі у жінки відновилася функція нирок, отож 11 вересня 1945 року Вільгем Кольф повідомив про перший випадок успішного лікування гострої ниркової недостатності гемодіалізом. У 1946 році Кольф видав працю «Нові шляхи лікування уремії», яка стала першим керівництвом по гемодіалізу.

У 1945 році експерименти із гемодіалізом у Швеції почала група дослідників на чолі із Нільсом Ольвалем. Вони удосконалили «штучну нирку» Кольфа. Клінічний діаліз у Швеції був початий у 1946 році. Уже на початку 1950-х років розпочався промисловий випуск примітивних апаратів «штучна нирка». «Слабким місцем» цих апаратів був діалізатор, який мав величезні розміри. Вирішити цю проблему вдалося норвезькому вченому Фредеріку Кіілу, який створив достатньо компактний пластинчастий діалізатор, який одночасно мав велику поверхню мембрани і малий об’єм заповнення кров’ю. Замість целюлозно-ацетатної мембрани Кііл застосував купрофанову.

Пацієнтка під час сеансу гемодіалізу на одному із перших апаратів для гемодіалізу. Початок 1950-х років
Пацієнтка під час сеансу гемодіалізу на одному із перших апаратів для гемодіалізу. Початок 1950-х років

Американець Белдінг Скрібнер, відвідуючи Європу, побачив один із діалізаторів Кііла і купив його за 1000 доларів. Далі він удосконалив цей пристрій. Також Белдінг Скрібнер вирішив проблему довготривалого судинного доступу, необхідного для проведення процедур гемодіалізу – це був т.зв. «артеріально-венозний шунт» – пристрій, який з’єднував за допомогою тефлонової трубки артерію і вену пацієнта. Ця тефлонова трубка під час сеансів гемодіалізу знімалася, а канюлі, введені у артерію і вену пацієнта, з’єднувалися із магістралями апарату, що вели до діалізатора.

Першими пацієнтами, які отримували сеанси хронічного (програмного) діалізу стали 39-річний машиніст Клайд Шилдс, який потрапив у відділення 9 березня 1960 року із прогресуючою нирковою недостатністю та 23-річний продавець взуття Харві Гентрі. Результати лікування цих пацієнтів хронічним гемодіалізом були більш ніж успішні – Шилдс прожив на діалізі 11 років і помер від інфаркту в 50-річному віці. Харві Гентрі у 1968 році пересадили нирку від матері – він помер під час гри в гольф у 1987 році, тобто через 27 років після початку лікування.

Перший радянський апарат «штучна нирка», виготовлений у кінці 1950-х років
Перший радянський апарат «штучна нирка», виготовлений у кінці 1950-х років

У перші роки найбільшою проблемою гемодіалізу був судинний доступ – артеріально-венозний шунт не був надійним. У 1964 році цю проблему вирішили хірурги Джек Чеміно, Майк Бресчіа та Кен Еппел. Для постійного судинного доступу вони зшили артерію і вену пацієнта і таким чином створили т.зв. «артеріально-венозну фістулу», таким чином у вені створився потужний кровотік, необхідний для проведення діалізу.

Компактний діалізатор із великою поверхнею вдалося створити науковцю із Мічиганського університету Річарду Стюарту – із 1956 року він експериментував із створенням діалізаторів із порожнистими волокнами (капілярами). По цих капілярах мала циркулювати кров пацієнта, а зовні ці капіляри мали омиватися детоксикаційним розчином – діалізатором. Успіх до Стюарта прийшов через 11 років наполегливої роботи у 1967 році, коли було створено капілярний діалізатор із великою поверхнею. Власне, зараз у всіх діалізних апаратах використовуються саме капілярні діалізатори, які мають циліндричну форму. Площа поверхні волокон такого діалізатора від 1 до 2,2 кв. метрів. Всі діалізатори зараз – одноразового використання.

Підготовка радянського апарату «штучна нирка» АИП-140 до процедури гемодіалізу
Підготовка радянського апарату «штучна нирка» АИП-140 до процедури гемодіалізу

Історія гемодіалізу в СРСР починається із 1957 року – тоді групою вчених НДІ експериментальної хірургічної апаратури та інструментів (М.Г. Ананьєв, Е.А. Вайнріб, Ю.М. Козлов та Є.Б. Гробовицький) створили перший радянський апарат «штучна нирка». Порівняльні дослідження показали, що за своїми параметрами радянський гемодіалізний апарат мало поступається зарубіжному аналогу, виготовленому компанією «Moeller, Necker Hospital», а за низкою параметрів цей апарат показав кращі показники, зокрема потребував використання меншого об’єму донорської крові для проведення процедури. У 1962 році на першому радянському апараті «штучна нирка» медики В.А. Аграненко та В.В. Ворожищев вперше в світі провели процедуру гемодіалізу без застосування донорської крові.

Основним вузлом апарату «штучна нирка» був пластинчастий діалізатор корисною площею поверхні 1,5 квадратних метри і об’ємом заповнення 420 мл. Пластинастий діалізатор був виготовлений із оргскла. Між пластинами розташовувалися два шари целофану. Завдяки спеціальним пристосуванням пластини стягувалися, що створювало повну герметичність. Діалізатор мав малий опір, отож апарат «штучна нирка» міг працювати завдяки різниці артеріального та венозного тиску, попри це в його конструкції було застосовано два поршневі насоси для прокачування крові. У першому апараті «штучна нирка» (АИП – аппарат искственная почка) також був ротаметр, тобто пристрій для вимірювання швидкості току крові, повітрявловлювач та вловлювач згустків крові.

Пацієнти проходять процедуру гемодіалізу на діалізній системі СГД-6 в лікарні імені С.П. Боткіна у Москві. 1974 р.
Пацієнти проходять процедуру гемодіалізу на діалізній системі СГД-6 в лікарні імені С.П. Боткіна у Москві. 1974 р.

У 1960-ті роки в СРСР на медично-експериментальному заводі у Казані почали виготовлятися перші радянські серійні «штучні нирки» моделі АИП-60. Той же завод виготовляв спеціальне обладнання для очищення і демінералізації води, яка використовувалася під час процедур гемодіалізу.

Перша процедура гемодіалізу в СРСР була проведена 4 березня 1958 року А. Я. Пителем в урологічній клініці ІІ Московського медичного інституту на базі 1-ої Московської міської клінічної лікарні імені М.І. Пирогова. Для процедури було застосовано зарубіжний апарат «штучна нирка» «Moeller, Necker Hospital». У 1960 році в Москві на базі Центрального інституту переливання крові був створений нирковий центр. Окрім нього були створені три клініко-експериментальні лабораторії: в урологічній клініці ІІ Московського медичного інституту на базі І-ої Московської клінічної лікарні імені Пирогова (тут гемодіаліз застосовувався із 1958 року); в урологічній клініці Центрального інституту урології на базі клінічної лікарні ім. С.П. Боткіна (тут гемодіаліз застосовувався із 1960 року) та в урологічній клініці І-го Московського медичного інституту ім. І.М. Сеченова.

Пластинчастий діалізатор системи СГД-6
Пластинчастий діалізатор системи СГД-6

У кінці 1950-х – на початку 1960-х років завдяки гемодіалізу в основному рятували життя пацієнтам із гострою нирковою недостатністю, в тому числі – викликаною переливанням несумісної крові. Однією із пацієнток, життя яких врятував гемодіаліз була мешканка Одеси. Ось як описаний цей випадок: «Хвора Ж., 39 років, доставлена 8 квітня 1960 року із Одеси, де їй до цього під час операції із приводу позаматкової вагітності перелили резус-несумісну кров. За 6 годин гемодіалізу вміст сечовини знизився із 250 до 125 мг%. Стан хворої прогресивно покращувався, з’явилася поліурія. На момент демонстрації у Московському хірургічному товаристві (13 травня 1960 р.) хвора знаходилася в задовільному стані».

Завдяки створенню першої радянської «штучної нирки» АИП-60 вдалося знизити смертність при гострій нирковій недостатності із 95% до 28%. Гемодіаліз почали використовувати в СРСР для порятунку людей із геморагічною лихоманкою із нирковим синдромом, при отруєннях технічними рідинами та при гострій нирковій недостатності, яка викликана оперативними втручаннями.

Монтаж діалізної системи СГД-6, справа на фото – її розробник Артемій Мелетієвич Балабанов (1917 – 1995 рр.)
Монтаж діалізної системи СГД-6, справа на фото – її розробник Артемій Мелетієвич Балабанов (1917 – 1995 рр.)

Завдяки розвитку техніки і технології гемодіалізу в СРСР 15 квітня 1965 року було проведено першу операцію із трансплантації (пересадки) нирки.

У 1964-65 роках у лабораторії апаратури для позаниркового очищення крові НДІ Екпериментальної хірургічної апаратури та інструментів був розроблений новий апарат «штучна нирка» моделі АИП-140, до розробки якого долучилися М.Г. Ананьєв, Ю.Г. Козлов, Є.Б. Гробовицький та А.С. Ткаченко. У 1967 році цей апарат був модифікований Ю.Г. Козловим, Г.Н. Беньяш, Г.К. Лісіциною та А.І. Хайтліним. Цей апарат став універсальним за призначенням – його можна було використовувати для лікування пацієнтів як із гострою, так і з хронічною нирковою недостатністю. Новий апарат відрізнявся від своїх попередників (АИП-60 і АИП-60м) низкою конструктивних особливостей, які дозволили спростити підготовку до гемодіалізу і знизити вирогідність шкідливих побічних реакцій, пов’язаних із технікою підготовки і проведенням процедури. Серійне виробництво апаратів АИП-140 було розпочато в 1969 році у Ленінграді на заводі «Красногвардієць».

Конструкції перших діалізаторів
Конструкції перших діалізаторів

Із 1967 року в Москві на базі міської клінічної лікарні № 24 було створено перше в СРСР відділення хронічного гемодіалізу, в якому пацієнти із хронічною нирковою недостатністю (ХНН) отримували лікування методом хронічного (програмного) гемодіалізу. Загалом же лікування пацієнтів ХНН методом програмного гемодіалізу в СРСР розпочали у 1963 році в урологічній клініці на базі ІІ Московського медичного інституту. На той час життя таких пацієнтів завдяки гемодіалізу вдавалося продовжити на термін від 4 тижнів до 3 – 4 місяців.

У 1967 році в лабораторії апаратури для позаниркового очищення крові НДІ експериментальної хірургічної апаратури та інструментів було створено першу вітчизняну установку для хронічного гемодіалізу «Діахрон-80». Ця установка потребувала дуже малої кількості донорської крові для наповнення системи. Установка складалася із трьох самостійних вузлів – діалізатора, рециркулятора та перфузійного насосу. Важливою її перевагою був невеликий опір кровотоку, що дозволяло отримати необхідну ступінь очистки крові пацієнта від токсичних продуктів при безпосередньому приєднанні до хворого по схемі «артерія – вена». Висока якість стерилізації досягалася кип’ятінням чи автоклавуванням елементів кровопровідної системи. Складання діалізатора відбувалося в асептичних умовах протягом 20 – 30 хвилин. Серійний випуск установок «Діахрон-80» було освоєно заводом «Красногвардієць» у 1970-71 рр. У 1971-73 році була розроблена система гемодіалізу на шість діалізних місць (СГД-6), потім було спроектовано систему СГД-8.

Сучасний капілярний діалізатор
Сучасний капілярний діалізатор

Уже в 1971 році в СРСР було створено більше 50 ниркових центрів, які були обладнані вітчизняною апаратурою для гемодіалізу, проведено тисячі операцій із трансплантації нирки, врятовано велику кількість людей. У ті часи процедури гемодіалізу тривали 4 – 12 годин, пацієнти із гострою нирковою недостатністю проходили їх через 3 – 6 днів, а із хронічною – 2 – 3 рази на тиждень.

4 квітня 1974 року Міністерство охорони здоров’я СРСР видає наказ № 292 «Про розвиток в СРСР відділень хронічного гемодіалізу». У цьому документі зауважується, що на той момент в Українській РСР було приділено багато уваги наданню медичної допомоги хворим із хронічною нирковою недостатністю – тут був організований центр пересадки нирки із лабораторією хронічного гемодіалізу. Наказ передбачав, що до 1 січня 1980 року у кожній республіці СРСР мав з’явитися центр хронічного гемодіалізу та пересадки нирки, далі такі центри мали з’явитися у великих обласних центрах.

Діалізний зал із апаратами «штучна нирка». Кінець 1980-х рр., м. Київ
Діалізний зал із апаратами «штучна нирка». Кінець 1980-х рр., м. Київ

В Україні активний розвиток нефрології починається у 1960-х роках, коли відділ нефрології Київського НДІ захворювань нирок та сечовивідних шляхів (урології) очолював професор Анатолій Пелещук. Він працював посаді завідувача відділу нефрології у 1965 – 1973 роках. Нефрологія (наука про захворювання нирок) була в Українській РСР виокремлена в окрему медичну галузь у 1970 році. 1973-2002 роках відділ терапевтичної нефрології Інституту урології та нефрології очолював академік Леонід Пиріг. У 1979 – 1993 році Леонід Пиріг перебував на посаді головного нефролога України, власне завдяки йому в нашій країні була вибудована мережа нефрологічної допомоги, в тому числі і замісної ниркової терапії – гемодіалізу. Першу вдалу операцію із трансплантації нирки в Україні від родинного донора було виконано у 1972 році професором Віктором Карпенком у Київському НДІ урології та нефрології. У 1973 році було здійснено першу трансплантацію нирки від трупа. У радянські часи в Україні хронічний гемодіаліз розглядали в основному як метод збереження життя пацієнта до проведення операції із пересадки нирки.

Історія гемодіалізу у Львові починається 24 листопада 1982 року, коли було видано наказ № 147 по Львівській обласній клінічній лікарні, відповідно до якого урологічне відділення № 2 мало бути перетворене у відділення хронічного гемодіалізу. Відділення мало бути розраховане на 25 ліжок і 8 діалізних місць. Перші сеанси гемодіалізу у Львові були проведені 7 вересня 1983 року. Відділення хронічного гемодіалізу на базі Львівської обласної клінічної лікарні тоді було єдиним в Західному регіоні України, яке забезпечувало проведення гемодіалізу мешканцям всіх областей цього регіону.

Головний корпус Львівської обласної клінічної лікарні на вулиці Чернігівській, 7 – тут із 1983 року працює відділення хронічного гемодіалізу
Головний корпус Львівської обласної клінічної лікарні на вулиці Чернігівській, 7 – тут із 1983 року працює відділення хронічного гемодіалізу

На початках відділення хронічного гемодіалізу (хроніодіалізу) у Львові було укомплектовано діалізними апаратами радянського виробництва. Обслуговування цих апаратів, яким займалися фахівці-інженери було дуже трудомістким, зокрема діалізатори, за допомогою яких і йде очистка, інженери складали вручну. Голки та інше приладдя були багаторазовими, отож його необхідно було стерелізувати.

У 1985 році у зв’язку із тим, що у Львові планували освоїти трансплантацію нирок, відділення гемодіалізу зазнало трансформації – воно стало відділенням хронічного гемодіалізу і трансплантації нирки.  Ініціатором реорганізації відділення став академік Михайло Даниленко. Перші операції із трансплантації нирок у Львові були проведені у травні 1986 року. У 1986 році відділення гемодіалізу і трансплантації нирки Львівської обласної клінічної лікарні отримало статус Центру трансплантації нирки Західного регіону України, тоді було прийнято рішення про призначення наукового керівника із числа викладацького складу Львівського медінституту. У 1986 – 1993 роках це був професор Цезар Кайтанович Борджієвський, у 1993-97 роках – професор Михайло Михайлович Лоба, а із 2008 року – професор Ігор Іванович Кобза.

У діалізному залі відділення хронічного гемодіалізу Львівської обласної клінічної лікарні після встановлення апаратів «штучна нирка» моделі «CorDiax 5008S» виробництва німецької компанії «Fresenius»
У діалізному залі відділення хронічного гемодіалізу Львівської обласної клінічної лікарні після встановлення апаратів «штучна нирка» моделі «CorDiax 5008S» виробництва німецької компанії «Fresenius»

Першим завідувачем відділення хронічного гемодіалізу Львівської обласної клінічної лікарні став Василь Григорович Воловець, у 1984-85 рр. на цій посаді працював Євген Олександрович Гурінович, а протягом майже 20 років – із 1985 по 2004 рік відділення гемодіалізу очолював Петро Степанович Кондрат.

Історія нефрологічного відділення ЛОКЛ починається у 1991 році – тоді на базі терапевтичного відділення було розгорнуто 30 ліжок нефрологічного профілю. В той час терапевтичне відділення очолював Юрій Іванович Бірка. Власне нефрологічне відділення було створено у 1996 році, його очолив Юрій Іванович Бірка, який і нині працює у відділенні нефрології та діалізу ЛОКЛ.

1990-ті роки в роботі відділення гемодіалізного відділення Львівської обласної клінічної лікарні були вельми складними – у бюджеті було мало грошей, отож закупівля нового діалізного обладнання не проводилася – нові апарати «штучна нирка» відділення отримувало в якості гуманітарної допомоги.

Попри фінансові складнощі, в кінці 1980-х –1990-х років відкриваються діалізні відділення у сусідніх обласних центрах: у 1989 році відділення діалізу з’являється у Луцьку; у 1991 році діалізні процедури розпочинають у Рівненській обласній клінічні лікарні; в 1992 році відділення гемодіалізу створюють в університетській клініці Тернополя; у 1993 році діаліз починають проводити в Івано-Франківську (в обласній клінічній лікарні). Найпізніше діаліз прийшов на Буковину – лише у 2001 році відділення гемодіалізу було відкрито на базі Чернівецької обласної клінічної лікарні – до того пацієнти із Буковини їздили на діаліз до Львова чи Івано-Франківська. У Львові на базі Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру (т.зв. «чорнобильська лікарня») у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії встановлене обладнання для гемодіалізу для дітей із нирковою недостатністю.

Апарат «штучна нирка» моделі «CorDiax 5008S» виробництва німецької компанії «Fresenius» у відділенні хронічного гемодіалізу в Дрогобичі
Апарат «штучна нирка» моделі «CorDiax 5008S» виробництва німецької компанії «Fresenius» у відділенні хронічного гемодіалізу в Дрогобичі

У 2003 році відбулася реорганізація низки відділень Львівської обласної клінічної лікарні – на базі відділень хронічного гемодіалізу і трансплантації нирки, нефрологічного та урологічного були створені два відділення – відділення нефрології та діалізу на 60 ліжок та 16 діалізних місць та відділення урології і трансплантації нирки на 70 ліжок. Ці відділення почали працювати із 10 січня 2004 року.

У вересня 2005 року було розділено відділення нефрології та діалізу на два окремих відділення – нефрології на 30 ліжок, яке очолив Юрій Іванович Бірка та відділення хронічного гемодіалізу на 30 ліжок і 16 діалізних місць, яке очолила Оксана Ігорівна Русин.

До 2007 року на Львівщині процедури гемодіалізу проводилися виключно на базі Львівської обласної клінічної лікарні – сюди мусили добиратися із усіх кінців області пацієнти, у яких відмовили нирки. У 2007 році на базі Львівської обласної лікарні було створено Центр замісної ниркової терапії, до складу якого увійшли відділення хронічного гемодіалізу у Львові та відділення амбулаторного хронічного гемодіалізу № 1 і № 2 у Червонограді та Дрогобичі на базі центральних міських лікарень. Відділення у Червонограді почало свою роботу 12 вересня 2007 року, а відділення у Дрогобичі – 27 травня 2008 року. Станом на початок літа 2015 року в цих відділеннях лікувалося відповідно 31 і 45 пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю.

У 2007 році було проведено іще одну реорганізацію – на базі відділень судинної хірургії та хронічного гемодіалізу було створено Центр трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів. Групи забору донорської нирки та трансплантації нирки у відділенні урології були ліквідовані, відповідно відділення отримало назву – урологічне. У центрі трансплантації органів на інших анатомічних матеріалів на базі Львівської обласної клінічної лікарні, щоправда, через особливості українського законодавства проводилися тільки операції із родинної трансплантації нирки – операції із пересадки нирки від трупа у Львові припинилися іще на початку 1990-х років.

На початку 2010-х років основним обладнанням відділення хронічного гемодіалізу були апарати «штучна нирка» моделі «Innova Hospal». На таких апаратах проводилися процедури гемодіалізу. Ці процедури були достатньо трудомісткими для медичних працівників, адже машини живилися кислотного концентрату діалізного розчину із каністр, які під час процедури потрібно було періодично замінювати, промивка кровопровідних магістралей і діалізаторів, перед процедурою, а також витеснення крові по закінчення процедури гемодіалізу проводилися за допомогою флаконів та пакетів із фізрозчином.

У відділенні хронічного гемодіалізу в місті Турка на Львівщині. 2016 р.
У відділенні хронічного гемодіалізу в місті Турка на Львівщині. 2016 р.

Восени 2014 року старі апарати «Innova» у відділенні хронічного гемодіалізу ЛОКЛ були замінені сучасними апаратами «CorDiax 5008S» виробництва німецької компанії «Fresenius». Ці апарати дозволили проводити не тільки процедури гемодіалізу, але й більш повної та лагідної очистки організму від токсинів – процедури гемодіафільтрації. Завдяки новим функціям цих апаратів «штучна нирка» полегшилася робота медичного персоналу. Крім того, апарати від компанії «Fresenius» вираховують коефіцієнт Кt/V, який характеризує повноту очистки організму від азотистих шлаків. З часом у відділенні було замінено систему водоочистки та встановлено систему автоматичного приготування і подачі кислотного компоненту діалізату, отож відпала потреба і у заміні каністр із кислотним концентратом.

У 2019 році у відділенні гемодіалізу ЛОКЛ почали застосовуватися також діалізні апарати «Dialog iQ» від компанії «B. Braun» це апарати останнього покоління для проведення гемодіалізу, гемодіалфільтрації та гемофільтрації.

Третє відділення амбулаторного хронічного гемодіалізу на Львівщині було відкрито 4 червня 2015 року на базі Новояворівської районної лікарні № 1 імені Юрія Липи. Відділення гемодіалізу в Новояворівську почало обслуговувати пацієнтів із Мостиського і Яворівського районів, яких на той час налічувалося 24 особи. В відділенні початково було встановлено 4 діалізні апарати «B.Braun Avitum».

У березні 2016 року на базі Турківської центральної районної лікарні запрацювало іще одне відділення хронічного амбулаторного гемодіалізу – воно прийняло пацієнтів із Турківського, Старосамбірського та Сколівського районів Львівщини. У відділенні було встановлено два апарати «штучна нирка», лікування на яких початково отримували по чотири пацієнти щодня.

1 червня 2016 року на базі Стрийської районної лікарні було відкрито міжрайонний центр нефрології та діалізу. Центр обслуговує пацієнтів із Стрийського, Сколівського, Миколаївського та Жидачівського районів. У  центрів в двох залах було встановлено 7 апаратів «штучна нирка» виробництва компанії «Fresenius» та система підготовки води для діалізу «AquaBplus», на початку міжрайонний центр прийняв 36 пацієнтів. Станом на червень 2016 року методом гемодіалізу на Львівщині лікувалося 355 пацієнтів, із них 258 – у місті Львові на базі Львівської обласної клінічної лікарні, у Червонограді – 31 пацієнт, у Дрогобичі – 53, у Новояворівську – 7 та у Турці – 6 пацієнтів.

Сучасний багатофункціональний апарат для гемодіалізу у Клінічній лікарні швидкої медичної допомоги міста Львова. 2020 р.
Сучасний багатофункціональний апарат для гемодіалізу у Клінічній лікарні швидкої медичної допомоги міста Львова. 2020 р.

10 червня 2016 року послуги амбулаторного хронічного гемодіалізу почала надавати Буська центральна районна лікарня – тут на базі відділення анестезіології із ліжками інтенсивної терапії було створено чотири ліжкомісця для амбулаторного хронічного гемодіалізу. У Буській ЦРЛ процедури гемодіалізу почали отримувати пацієнти із Буського, Золочівського та Бродівського районів.

3 лютого 2017 року на базі Городоцької центральної районної лікарні було відкрито черговий Міжрайонний центр нефрології та діалізу – тут процедури гемодіалізу почали отримувати пацієнти із Городоцького та навколишніх районів.

23 липня 2018 року в Шпиталі імені Митрополита Андрея Шептицького відкрили третє в місті Львові відділення хронічного гемодіалізу на 4 діалізних місця. Шпиталь імені Шептицького став першим недержавним лікувальним закладом Львівщини, який почав надавати процедури гемодіалізу. У відділенні гемодіалізу шпиталю імені Митрополита Андрея Шептицького встановили діалізне обладнання компанії «Gambro».

21 червня 2019 року на базі Золочівської центральної районної лікарні відкрився гемодіалізний зал – на початку процедури гемодіалізу тут отримувало 5 пацієнтів.

У 2020 році процедури гемодіалізу почали надавати у Клінічній лікарні швидкої медичної допомоги міста Львова. 28 лютого 2020 року тут ввели в експлуатацію надсучасний апарат із гемофільтрації (очищення крові), за допомогою якого почали надавати допомогу в критичних і гострих станах. 9 жовтня 2020 року почав роботу Центр нефрології та діалізу на базі Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги міста Львова. За словами головного лікарня лікарні Олега Самчука тут встановили 14 сучасних апаратів для гемодіалізу виробництва фірми «Bellco» – центр може обслуговувати біля 100 пацієнтів, які втратили функцію нирок. Крім цього у відділенні функціонує 12 стаціонарних ліжок. Також у 2020 році в Клінічній лікарні швидкої медичної допомоги розпочали проведення операцій із трансплантації нирки від нерідного донора – до того у Львівській обласній клінічній лікарні виконувалися лише операції із трансплантації нирки від родинного донора.

У діалізному залі Центру нефрології та діалізу Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги міста Львова. 2020 р.
У діалізному залі Центру нефрології та діалізу Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги міста Львова. 2020 р.

Мережа лікувальних закладів, де пацієнти із хронічною нирковою можуть отримувати процедури гемодіаліз, постійно зростає – йде підготовка до відкриття відповідного відділення у місті Радехові.

Зазначимо, що важливу роль у лікуванні будь-яких пацієнтів грає не тільки сучасна техніка, але й люди – лікарі та молодший медичний персонал. У відділенні нефрології та діалізу Львівської обласної клінічної лікарні працюють медики із кількадесятилітнім стажем. Зокрема, лікарі Ірина Миколаївна Данкова та Юрій Іванович Бірка працюють у відділенні із 1982 року. Судинні хірурги відділення – Роман Борисович Савронь та Ігор Дмитрович Бойків працюють у відділенні гемодіалізу відповідно із 1984 та 1985 року. По 35 років роботі у діалізному відділенні присвятили лікарі Ігор Богданович Тичка та Тереза Микитівна Абрагамович. У 2000-ні роки у колектив відділення гемодіалізу влилися Ігор Григорович Яковлєв та Лідія Вікторівна Вінцкевич. У колективі лікарів відділення поряд із корифеями і молоді спеціалісти – Юлія Залізна та Наталія Поврозник. Необхідно згадати і медичних сестер – багато років на діалізі у Львівській обласній клінічній лікарні Світлана Матвіївна Юрочко, Оксана Іванівна Горошко, Ярослава Михайлівна Журавель та Лілія Іванівна Коваль.

Антон ЛЯГУШКІН

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.