На днях здійснилася мрія багатьох — побачити справжнього космонавта і поспілкуватися з ним. У Львівську політехніку, на запрошення Львівського астрономічного товариства, яке очолює доцент Університету Любов Янків-Вітковська, і кафедри вищої геодезії та астрономії завітав перший астронавт незалежної України— Леонід Каденюк.
Сягнути зірок люди мріяли завжди. Зрештою, це вдалося здійснити в середині минулого століття. Перший штучний супутник Землі запустили 4 жовтня 1957 року і вже після цього вперше людина побувала в космосі.
— У дитинстві, як і мільйони моїх ровесників, я мріяв стати космонавтом. Хоча й тоді знав, що ця професія вимагає надзвичайно багато знань і міцного здоров’я. Тому почав займатися спортом, багато вчився. Під час зустрічей із школярами і студентами завжди наголошую: життя обов’язково повинно починатися з мрії, — наголосив Леонід Каденюк.
Майбутній космонавт закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків, п’ять років працював авіа-інструктором. А в 1976 році пройшов набір у космонавти.
— До кандидатів були надзвичайно жорсткі вимоги — з точки зору медицини й інтелектуального розвитку. Найважче було пройти медкомісію. Не всі витримували випробування, навіть товариші, які довго літали на винищувачі, — додав гість Політехніки. — Було враження, що здоров’я космонавту потрібно не так для польоту, а щоб витримати всі ці навантаження. Так нас готували до перенесення польоту: перевантаження, тривалого перебування у замкнутому просторі у стані невагомості. Ми проходили випробування в барокамерах, центрифугах, термокамерах. Тоді я пересвідчився, наскільки людський організм гнучкий, коли здатен перелаштовуватися до різних факторів, особливо до гравітації.
Одне з випробувань полягало в тому, щоб впродовж семи діб перебувати в повній ізоляції, тиші, відірваності від світу, виконуючи завдання психолога і психіатра.
— Перші три доби — без сну. Це було дуже важке випробування, особливо у другу ніч. Протягом дня знімали енцефалограму головного мозку, робили кардіограму. Для цього треба було сісти у крісло у темряві, повністю розслабитися. Важливо було не заснути, бо тоді вмикали сирену. Лікарі пояснювали, що у космосі можлива ситуація, коли доведеться працювати кілька днів поспіль. Нас випробовували також у центрифузі з десятикратним перевантаженням. Тож, якщо я важив 75 кг, то мав витримати навантаження 750 кг. Важливо, щоб кардіограма показала хороший результат, — додав астронавт.
У 1997 році врешті відбувся політ у космос на американському шатлі. Це стало можливим завдяки домовленості двох президентів — Леоніда Кучми і Білла Клінтона. Усі витрати на політ взяла на себе американська сторона.
— Космічний політ складається із трьох етапів: старт — виведення корабля на орбіту, політ у космосі, повернення на Землю. Найнебезпечнішим є початок, виведення шатла на орбіту. Адже корабель важить понад дві тисячі тонн, із яких майже 90 відсотків — дизпаливо. Цей вантаж не просто потрібно підняти у повітря, а й за менше ніж десять хвилин розігнати до величезної швидкості. Під час старту складається враження, що стався потужний вибух, потім відбувається велике прискорення, більше від швидкості звуку, в цей час у кабіні чутно шум, який можна порівняти зі звуком листя в осінньому лісі. А потім, коли вимикаються двигуни, настає стан невагомості. У часовому вимірі це лише доля секунди. На кожну людину цей стан діє по-різному: у когось починаються сильні головні болі, хтось втрачає просторову орієнтацію, страждає через розлад вестибулярного апарата, — пояснив особливості польоту в космос астронавт. — Невагомість — це ідеальна легкість. Наче й усвідомлюєш, що існуєш, а тіла не відчуваєш. У такій ситуації часто людина втрачає точку опори. У цьому стані відсутня гравітаційна складова Землі, тому важко зорієнтуватись у просторі. У космосі було важко й через те, що корабель здійснює оберт навколо Землі за дев’яносто хвилин, тож за цей час, а не за двадцять чотири години відбувалася зміна ночі і дня. Тому в нас збилися біоритми, що надзвичайно впливало на самопочуття, якість праці. Протягом земної доби зміна дня і ночі відбувалася 16 разів.
Леонід Каденюк пригадав момент, коли вперше побачив Землю через ілюмінатор — ніколи не бачив нічого прекраснішого. На ній дуже багато кольорів, відтінків і жодна техніка не спроможна їх передати.
— Коли я подивився на Землю і малесенький прошарок атмосфери, яким оповита планета, то мені стало не по собі: невже життя на Планеті залежить від такого малесенького прошарку атмосфери, який утримує гравітацію? А як ми ставимося до природи, біосфери, яку нищимо пожежами, страшними катастрофами. Ми взагалі повинні змінити концепцію існування, передовсім змінити ставлення до природи, — наголосив гість Політехніки. — Мій американський колега, милуючись Землею з космосу, сказав, що після побаченого не вірити у Бога неможливо. Справді, наука досі не може пояснити всі процеси, що відбуваються у світі. Наприклад, щодо походження біологічного життя на планеті. Що більше розвивається наука, то більше наближається до релігії, віри у вищі сили.
Наталія ПАВЛИШИН
Світлини зі сайту Львівської політехніки
