Таємничий Памво Беринда, або один з перших словників в Україні

Львівські вулиці є справжніми резервуарами таємничості і загадковості. Аби оповити себе цим містицизмом з позитивним відтінком, не обов’язково відвідувати окраїни міста Лева чи дійсно нікому не відомі місцини. Достатньо просто пройтися центром, де кожного дня “рояться” тисячі туристичних груп – і перед вами відкриваються справжні перлини, вершини яких є доступними для споглядання і в наші дні, тоді як основне “тіло”  заховане глибоко в віках.

Однією з таких перлин, що також містить присмак невідомості, є вулиця Памви Беринди, яка сполучає вулицю Театральну та проспект Свободи.

Кожного дня вона пропускає повз себе незліченну чисельність людей, фіксує безмірну кількість трамвайних рейсів у різні боки та спостерігає як кипить і вирує життя в самому серці Львова ось уже дві сотні років. Кожного дня люди, йдучи цієї вулицею чи перетинаючи її трамваєм, ставлять собі питання – а хто ж такий отой загадковий Памво Беринда? Дивлячись на таке незвичне прізвище та ім’я нашого героя, не дивними були би жартівливі припущення про нього, як про афро-українця, якого волею долі занесло у Львів XVII століття )).

Та, виявляється, Памво Беринда таки “наш”, а його вклад у розвиток української філології, лексикографії та книгодрукування настільки великий, що якщо би існував “Зал Слави”, що об’єднував би три згадані вище сфери діяльності та дисципліни, місце Беринди в подібного роду залі не підлягало би сумніву. Зрештою, навіть ім’я в нього, насправді, не таке вже незвичне (назву Памво він взяв після прийняття чернечого постригу) – звати його було Павлом (якщо вірити підпису глаголичними буквами у “Тріоді цвітній” (1631)).

Тобто, так само як людину, що мала чи не найбільший вплив на формування і поширення ідей раннього християнства. Тепер, коли завісу таємничості привідкрито, заглянемо за неї і дізнаємось ким же був Памво – Павло Беринда і чим удостоївся честі, аби його іменем назвали одну з вулиць Львова.

Основним джерелом до вивчення біографії Памво Беринди є присвята (передмова) і післямова до його найвідомішого та чи не найвагомішого доробку – “Лексикону словено-роського і імен толкованія” (1627).

Надто мало даних є про його дитинство і перші роки життя, а те, що в наявності – це переважно гіпотетичні припущення, які не завжди вдається аргументувати. За однією з версій, його родина походила з Молдовії (історик церкви, археограф, Митрополит Євгеній (Болховитінов)). За іншою версією, він походив десь з району Карпат (c. Чайківці на Самбірщині), на що нібито вказує наявність місцевих діалектизмів у його віршах (Г. І. Коляда).

Освіту майбутній лексикограф та книгодрукар здобув у Львівській братській школі. В цьому навчальному закладі він на високому рівні опанував давньоукраїнську та давньогрецьку мови (загалом йому приписують знання більше десяти мов, серед яких такі “екзотичні” як давньоєврейська, сирійська і ін.), там же захопився дукарською справою. До останнього варто додати, що в братської школи була досить потужна друкарня. В ній ще 1591 року було видано Адельфотес, тобто граматику елліно-словенського язика, який впродовж тривалого часу був єдиним підручником для вивчення давньогрецької мови на східнослов’янському просторі.

Також не мало важливо, що матрицю латинських шрифтів у друкарні Львівського братства придбала друкарня Лаврської школи у Києві. Тобто база та можливості для розвитку й зростання в Беринди були хороші.

Після завершення навчання, на запрошення єпископа Гедеона (Балабана), у 1603 році Памво Беринда переїжджає до Стрятина (тепер Івано-Франківська область), де організовує роботу та утримує друкарню. За час свого перебування там, а це 1603 – 1606 роки, Памво Беринда видає Служебник (1604) та Требник (1606).

По тому, знову повертається до Львова. Тут він приймає чернечий постриг, найімовірніше – у монастирі св. Онуфрія. Впродовж 1608 – 1615 років продовжує книговидавничу діяльність. Зокрема, ним було опубліковано “На Рождество вірші”, присвячені львівському єпископу Єремії (Тисаровському), який, між іншим, очолював процесію висвячення Петра (Могили) в єпископи, що відбувалась саме у Львові.

У 1617 році П. Беринді, вже досить знаному на той час книговидавцеві та вченому, приходить запрошення від архімандрита Києво-Печерської Лаври Єлисея (Плетенецького). Беринда переїжджає до Києва. Він швидко адаптувався до нового місця та середовища й майже одразу влився до робочого процесу. Вже 1619 року з’являється Анфологіон (збірка вибраних служб на всі 12 місяців року), а 1620 року Номоканон (збірник церковного права), до виходу яких доклався і Памво Беринда. Згодом, під час візиту до Києва єрусалимського патріарха Феофана, останній надав ієромонаху Беринді титул протосинкела (помічник патріарха) Єрусалимської церкви. Після цього Памво Беринда їздив з місіями до Москви і можливо на Афон.

Новий період діяльності Памво Беринди мав місце за наступного архімандрита Києво-Печерської лаври, який змінив Єлисея (Плетенецького) – Захарії (Копистенського). У 1626 році було випущено листівку з зображенням преподобного Памви – духовного покровителя Беринди. На листівці зберігся тайнописний автограф самого Памви Беринди.

У 1627 році вийшов у світ найвідоміший твір друкаря – “Лексикон славено-роський і імен толкованіє”, який Беринда укладав протягом тридцяти років свого життя.

Ця праця, яка складається з двох частин, вміщує в себе 6982 слова, що розміщені на 475 сторінках. В передмові зазначено, що “велико славний язик словенський” має багато “темних” слів, тому й взявся Памво Беринда за пояснення – “каждое трудное слово виложилі”, даючи тлумачення церковно-словянських лексем тогочасною українською мовою. Роботу, що адресувалася “в пользу спудеев”, можна розцінювати як прототип сучасних енциклопедичних словників.

Через кілька років після підкорення найвищої вершини у своєму житті, Памво Беринди не стало. Він помер 1632 року в Києві, проживши біля семи десятків років. Похований в Києво-Печерській Лаврі.

Львів не забув свого героя, який жив, вчився і формувався як особистість у цьому місті. У 1992 році його іменем було названо вулицю в самому центрі, яка сполучає вул. Театральну і проспект Свободи. Що цікаво, раніше на цьому місці вулиці не було взагалі, а існував лише провулок, що впирався у міський мур. На місці зустрічі цього провулка і муру від 1422 знаходилась міська воскобійня, яка давала значні прибутки. Віск звідти, проштампований печаткою міста, вивозили до Німеччини, Франції, Волощини, у східні країни. Після ліквідації фортифікацій, на описуваному місці утворилась вулиця. На початку XX століття її назвали Вузькою. 1871 перейменовано на вулицю Кілінського,

а у 1941 – 1944, під час німецької окупації, вона мала назву Геллештрассе. Від 1992 вона відома як вулиця Памви Беринди  – видатного українського філолога, лексикографа та друкаря.

Євген ГУЛЮК

Джерела:

Енциклопедія Львова / За ред. А. Козицького та І. Підкови. – Львів: Літопис, 2007. – Т. 1;   Німчук В. Памво Беринда і його “Лексіконь…”. [Електронний ресурс]. Режим доступу: litopys.org.ua/berlex/be01.htm;  Чуприна О. Памво Беринда укладав свій словник пів життя // Gazeta.ua [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_pamvo-berinda-ukladav-svij-slovnik-pivzhittya/178699